- Куме, а чуйте, там тойво, кажуть, шо нада трофеї здать. Добровольно. - Та шо? - Та шо, та шо? Та жалько ж, нє? - Га? Тю! Несіть велику амбарну книгу, зара подивимось, шо ми можем виділить. Добровольно. - Давайте пістолети там, рушниці, карабіни які-небудь. Цього добра, хоч на вагу, хоч поштучно. Сотню льогко! - Сто піїсят. Сотню не повірять жеж. - Тоді ще вісім накиньте. Ітого сто піїсят вісім одиниць. Безпалівно! - Карабінів зо два десятки можемо. Ружжами нада розбавити, шоб в очі не кидалось. - О! Кулеметів десяток. Нє, вісім, шоб щот не був круглий. - Та да. Гранатомети... Гранатометів десять. Нє п'ять! - Чотири. Нема чого гранатометами розкидатись. Вони нам не даром достались. І оп'ять же, шоб не для круглого щоту. Не привлікаєм вніманіє. - Ну, з гранатами діло обстоїть неплохо. Гранат можемо зо два відрі відсипати. - Одне відро. Відра в нас тоже не казьонні. - Ндаа, відра жалько. Хай буде... - Відра, як відра. Бронемашин жалько, ото жалько! - То їдну дамо! - Їдну він дасть! Хто нам повірить? Тре дві давати. - Ну, дві, то дві. Ееех... Тімболєє, шо ми їх не розмитнювали! Бугагага!!!! - Танки ми тоже не розмитнювали. Бугагага! Тіко танки прийдецця оддать, їх не заховаєш. - Шо, усі??? - Та чо зразу усі?? Одинаццять! Одного лишимо. Шоп був. - Жалько... - Найшли шо жаліти. Гімна. Дороги портить. Соляру жере, як бик брагу. От єслі б САУшку нам, ото було б діло. - САУшку даааа. От чого нема, того нема!! - А жалько... - Ндааа.. - А з ослобонітелями, шо робить будемо? - А про ослобонітелів ніде не писало, приказу такого не було. Тімболєє, Стипанівна їх крепко припахала. - Ндааа, Стипанівна єслі припахала, там ні ООН, ні красний крест не поможе. - Та ніхто й не ріскне. Нема дурних протів Стипанівни. - Ну, шо? Наче всьо, шо могли, виділили. Ходімо-но, гайда, кропиви накосимо. Тре СУку-35 прикрити за стодолою. - Ходімо.Оце ще мене, куме, безпокоїть, шо хутір без ППО стоїть. Нада шото думати...
