Пісні, вірші та проза на тему Російсько-Української війни

Зато сейчас она как никогда отражает нашу действительность.....идут по Украине солдаты группы "Центр.... и тут же дохнут, "освободители" херовы...

 

Та вона(пiсня) й тодi вiдображувала ту дiйстнiсть,тiльки вони,довбнi, не розкумкали Барда з великоi Лiтери...
там у приспiвi...
-...каждый второй тоже герой в рай попадет вслед за тобой...(якось так)
П.С.Ну про рай...то так,для рифмиГорiть iм сукам у пеклi

 

Я - Ганна из Бучи Мне было пять.
Я очень хотела пойти погулять…
В подвале холодно и темно,
И даже снега не видно в окно,
И мишку взять - что лежит под столом
Но эти трое пришли в наш дом…
Теперь я порезана на куски
Они сложили нас с мамой в мешки
И просто выкинули в окно
Я - Ганна из бучи … и мне темно.


А мне - семнадцать, уйти бы рад
Но мать больная, и маленький брат
И я хотел принести воды
И дома почти не осталось еды…
Мне прострелили обе ноги
Вырезан глаз и не видно не зги
В страшном мешке и без света дня
Я - Миша . похороните меня!


А я - Олеся … мне сорок шесть
Я вышла, чтобы купить поесть,
Сумка с картошкой, булка и сыр,
Тело - бесформенное от дыр…
Так и оставили здесь лежать
Лишь срезали уши - чтоб серьги взять…
И тыкали мне сапогом поддых…
Олеся из Бучи - я мать троих

Я вёз детей и жену в село
Остановили - не повезло
Не видим неба, не слышим птиц
Теперь мы мясо, и нету лиц,
Жена молилась, но бог не спас
Пожалуйста, похороните нас!

А я - Олена, мне двадцать два
И мне все кажется - я жива!
Мне надо на Пасху ехать к сестре,
И свадьба - осенью, в сентябре,
Но чёрная злая пришла беда…
Война ведь кончится, правда, да?
А их - смеющихся - было пять
Они устали меня держать.
Они застрелили меня в лицо
И сняли бабушкино кольцо
Теперь лежу в одном башмаке
Олена из Бучи - в чёрном мешке.

Я вижу как все они здесь лежат,
Михайло, Олена, мама и брат,
Раскинув руки, и на спине,
Кто то - в подвале, лицом к стене,
Дети с игрушками, и старик...
А в горле тонет и плач и крик
Больше не смыть этот тяжкий грех
Я рассчитаюсь за них за всех!
Вам не удасться теперь сбежать
Будь вас хоть сотня, хоть три, хоть пять,
Всем вам, проклятым, гореть в аду…
Я - ПРАВОСУДИЕ ! Я - ПРИДУ !

Ирма Заубер

 

Колись в Росії, десь під Брянськом,
В колгоспі з назвою "Радянський",
На краю самої клоаки
На ланцюгу жив-був собака.

Весь чорний, вухо жовте,
Господар звав його Пішов ти...
Пес жив, бо вити було гріх,
Їв тільки те, що вкрасти міг.

В колгоспі тім які розваги?
Щодня господар жлуктить брагу,
Хропе в дворі. Пес сцяв на нього,
Бувало мав його у ногу.
Бувало мав і у лице,
Але розмова не про це.

На речі час свій має вплив,
Ланцюг одного разу згнив,
Біжи, тікай, мчи стрімоголів – свобода…
Пес пішов у хлів.

Там у хліві у стилі ню
Узрів в кутку наш пес свиню,
У грудях почастішав стук –
Цицьок аж 14 штук.

Ми тут пропустимо частину,
Ну, пес зробив свині дитину,
І у хліві, де так воня,
З'явилося свиноцуценя.

Такий гібрид на божу злість
В гівні і спить, в гівні і їсть.
"Найкраще" взявши з мами й тата,
Він виріс в руського солдата.
Засунув рило в БТР,
В Ізюм приїхав і помер.

Мораль: коли свиню ...бла собака,
То є кому ходить в атаку.
Ну а коли наоборот,
То руський мовчазний народ.

А толк із того тільки буде,
У кого мама й тато – люди.

 

Азов-моє серце...

 

Alja Khajtlina
12 год ·

Пятьдесят девятый день: за Киру

Как вы там говорите - скорей бы мира?
Коляска через ступеньку летит по лестнице.
Девочку из Одессы назвали Кира.
Кире было три месяца.

В три месяца начинают держать игрушку,
Учатся переворачиваться на спинку.
В три месяца человек похож на зверушку -
Белочку или свинку.

Улыбается маме, уставшей от вечных стирок,
Начинает другие лица вокруг учить.
Кирина мама погибла в Одессе с Кирой,
Теперь никто не сумеет их разлучить.

У мамы на запястье старая фенечка,
Сказали, что защитит. Видно, обманули.
У Киры в приданом - купальник размера "феечка",
Должна была примерить его в июле.

Как они там "а давай напишем им "с пасхой вас",
Сейчас докурю и ракетку им в тыл закину".
Жители ада выйдут, боясь испачкаться,
На дверях напишут:
"За Киру".

 

Евакуаційні потяги з Києва відходять забиті, напружені і тихі. Розгублені, перелякані діти, знервовані тварини, втомлені і виснажені люди. Комусь щастить сісти в крісло, решта падає просто на землю в проходах і тамбурі. Речей мінімум, але і вони займають весь простір, що ще лишився.

Поїзд минає вокзал, і майже зразу в салоні гасне світло. З боку дверей пошепки передають вказівку: жодних телефонів, яскравого світла, ввімкненого інтернету, чи, боронь боже, геолокації. Всі слухняно гасять екрани. Темно. Тихо. Потяг обережно крадеться між таких же темних полів і сіл. Десь завмирає, десь робить різкий ривок.

Діти починають капризувати - мультики, в туалет, цукерку, походити. Ходити нема де, в туалет треба пробиратися хіба по повітрю. Але всі все розуміють, піджимають ноги, стараються пропускати. Батьки всіма силами якось заспокоюють малих, але лише один кінець вагону затихне - прокидається інший.
Минає година, друга. В нормальному графіку мали би під'їжджати до Вінниці. Кажуть, що у Вінниці будемо не швидше, ніж за дві години, можливо, зупинки не буде. Хтось пробує обурюватись, але його швидко зашикують. Діти засинають. Стає жарко і мало повітря. Скучно. Страшно. Хочеться пити, але ж - пам'ятаємо, до туалету не сильно побігаєш.

Попереду з'являються вогні. Вінниця. Потяг пролітає її без зупинки. Хтось зітхає, хтось ховається під куртку і починає дзвонити. Наступна потенційна зупинка - Хмельницький. Коли прибуття - невідомо.

Минають години. Діти прокидаються, і все починається по колу. Попереду знов вогні. Потяг стишується, в салоні вмикають світло. Всі мружаться, дістають телефони, зразу лізуть чЕкати ситуацію.

Прибуваємо до вокзалу. В салоні оголошують, що стоянка 5 хв. Частина людей починає хаотично хапати речі, дітей, котів і пробиватись до виходу. Вискакують на перон, але сильно вільніше не стає.

Раптом в тамбур з розгону закидують величезну клітчату базарну торбу, за нею ще дві, і потім ще одну затягують дві жіночки. Люди починають трохи бурчати, ну бо куди, тут і так розвернутись нема де, а ви ще з торбами. Їм хтось відповідає, що може, там тварини, ну шо ви оце починаєте.

Жінки не зважають. Скупими, видно, що вже майже завченими рухами швидко відкривають сумки, і починають кидати в руки тих, хто до них найближче, якісь пакунки.

- Швидко, передавай далі, 3 хвилини лишилось!

Люди слухняно передають далі. Одна торба порожня, за нею ще дві. Люди по салону прокидаються і намагаються усвідомити, що їм тут тикають в руки.

Одна з жінок голосно кричить в салон:
- Діти малі є?
- Є!
- Скільки?
- Десь 20.

Відкриває останню сумку, витряхує з неї пакунки.

- Передайте мамам!

І по салону, як хвилею - "передайте мамам, передайте мамам...".

Поїзд смикається. Одна з жінок швидко хапає порожні сумки, інша викидає з останньої решту пакунків прямо на підлогу, і обидві вистрибують на перон.

- Люда, вода!

В тамбур з розгону закидують блок води, за ним ще один. Поїзд рушає.

Люди, ніби відмерши, починають відкривати пакунки, що їм тикнули в руки. В кожному кульочку: три вівсяні печеньки, канапка з сиром, канапка з маслом і ковбасою, яблуко, дві шоколадні цукерки, кілька "рачків". В пакунках, що передавали для мам - пара памперсів і три пачки дитячого харчування.

Світло знов гасне. В салоні тихо, але шуршать обгортки від цукерок, хтось просить передати воду. Кажуть, що далі Тернопіль, але, можливо, зупинки не буде.

Темний поїзд крадеться між темними полями і селами.

©Anastasia Haridzhuk

 

Сію тобі в очі,
Сію проти ночі.
Буде тобі, враже,
Так, як Відьма скаже.
Скільки в святу землю
Впало зерен жита -
Стільки разів буде
Тебе, враже вбито.
Скільки, враже, півень
Вночі кукуріка -
Стільки днів у тебе
Доживати віка.
Богові - Боже.
Ворогу - Вороже.
Буде тобі, враже,
Так, як Відьма скаже.
Скільки зробиш, враже,
Кроків по Вкраїні -
Стільки твого ляже
Роду в домовині.
Стане на півсвіту
Чорного пристріту,
Буде тобі, враже,
Так, як Відьма скаже.
Писанку розпишу,
Люльку заколишу,
Матір твою, враже,
Без дітей залишу,
Батька твого, враже,
Смертю заспокою,
Жінку твою, враже,
Висушу ганьбою.
Богові Боже
Ворогу - вороже
Буде тобі, враже,
Так як Відьма скаже.
Як просію горе
Крізь дрібненьке сито -
Станеш ти про пекло
Господа просити.
Та не буде, враже,
Смерть твоя легкою.
Та й у смерті, враже,
Не знайдеш спокою.
Слово моє липке,
Слово моє кріпке,
Буде тобі, враже,
Так, як мати скаже,
Буде тобі, враже,
Як дружина скаже,
Буде тобі, враже,
Як дівчина скаже,
Буде тобі, враже,
Як дитина скаже,
Буде тобі, враже,
Так.
Як.
Відьма.
Скаже.

Людмила Горова.

 

Тролінг від Люськи Арестовича...

 

За Дніпром - могучей быстрой речкой,
Как-то раз, в холодном феврале,
Армии сошлись в кровавой сече --
Ради всех живущих на земле.

Пожелавший кровушки напиться,
Распахнувший двери прямо в ад,
ВВП нарушил все границы
(Кстати, восемь лет тому назад).

Прёт Орда, набрасывая трупы,
Как известно, им своих не жаль.
Только не сдается Мариуполь,
Не сдается крепость Азовсталь.

Смерть несут рашисты-полководцы,
Рабство, геноцид и грабежи,
Только Украина не сдается,
И Зеленский, сука, не бежит.

Танки превращаются в бифштексы,
Крейсер - первоклассная мишень,
И гремит неистовый Олексий
С каждого экрана круглый день!

И тогда над гробом Чингисхана
(Чингисхан известный был бурят)
Черные тувинские шаманы
Совершают варварский обряд.

К ужасу хохлов и русофобов,
И назло Зеленскому-врагу,
Призрак Чингисхана встал из гроба --
И вселился в маршала Шойгу.

Чингисхан идет на запад снова --
Кат и разрушитель крепостей,
Только у нацистов из Азова
Тоже есть могучий чародей:

Он сверкнул свирепыми глазами,
Вытащил эсэсовский кинжал,
А затем простое слово "заин"
Членом на стене нарисовал.

- Пусть Москва умоется слезами! -
Проревел азовский чародей,
И восстал из ада черный заин,
И давай ебашить москалей!

Это было в месяце апреле,
Потопив немало кораблей,
Приказал еврейский фюрер Зеля
Заином ебашить москалей.

От "Москвы" до самых до окраин,
С южных гор до северных морей,
Над землей несется страшный заин --
На себя пославший москалей!

Над Ордой проносится болидом,
И стреляет чем-то сверху вниз --
Заин-дрон, отправленный Лапидом
По программе помощи ленд-лиз!

Это все фашистские евреи!!!
На Орду обрушился с небес,
Не было оружия страшнее --
Над землей летающий ОБРЕЗ!