Когда идту с работы, иногда, вижу это здание. Уродина страшная. Лучше весь этот хлам довоенный, и бараки послевоенные, если нет возможности следить за ними, просто снести.
Посилання на книгу "Встань над болью своей". Автор: Всеволод Вікторович Остен, учасник оборони Запоріжжя у 1941 році. Описані події серпня 1941р. Як Запоріжжя зустріло війну, визволення Хортиці та зокрема висадження у повітря мосту через Старий Дніпро. https://coollib.net/b/528423-vsevol...E4GL8qK-kHp8BxJbFhS4De1Bp_poq9QTDUlHk9XzW4GNE
Вітаю. Можливо комусь буде цікава така точка зору на події які відбувались у Запоріжжі 1939-1945 рр. У книзі малюнки, схеми, плани, накази та багато спростувань автором стандартних кліше радянського агітпрому, які він намагається довести цифрами спираючись на офіційні документи. Книга за посиланням нижче. ЗАПОРІЗЬКИЙ РАХУНОК ВЕЛИКІЙ ВІЙНІ 1939-1945
Запоріжжя у 30-70х роках ХХ століття. Фотографії, що відносяться безпосередньо до ДСВ починаються з 2:54
Під час окупації Запоріжжя, у 1941-1943 роках, на місці Покровського собору (минулого та майбутнього) ховали загиблих німців. Після війни це кладовище було ліквідовано, повідомлялось про перепоховання.
Фото зі словацького журнала "Novi svit" за грудень ...1941 року! Першим ракурсом поціновувачів ретро-кадрів Запоріжжя вже не здивуєш. Фотографій зруйнованої у 1941 році греблі в інтернеті вже досить багатенько. Підпис такий: "Дніпробуд, найбільша в Європі гідроелектростанція, після її знищення більшовиками. На фото ми бачимо середню підірвану частину дамби, якою тече вода Дніпра. Праворуч ми бачимо двох словацьких солдатів". Друге фото - район сучасного автовокзалу. Будівля на задному плані зберіглася до нашого часу. Екс- будинок Гюберта (він же - "аптека Тавоніуса). Сучасна адреса: Соборний, 11 (на розі з вулицею Сергія Серікова). Підпис зі словенської : "З просуванням словацької армії герб Словацької республіки просувається вглиб серця України. На перехрестях доріг у захоплених містах можна побачити словенських солдатів, які позначають напрямки".
Натрапив на дуже цікаву статтю мого земляка - Роман Акбаш (akbash.zp.ua), з дозволу автора перенесу її сюди. Коментарі до фото зберігаю оригінальні. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’яковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку.
1943 рік. Запоріжжя вже другий рік в окупації, стає місцем дислокації штабу групи армій “Південь” під командуванням Манштейну та навіть об’єктом для візитів Гітлера. Але час володарювання німців у місті добігає свого кінця. Одна з ознак цього – розташування у Запоріжжі Flüchtlingsstab-Süd: штабу у справах біженців Півдня. Він переїжджає до Запоріжжя на початку лютого 1943 року – із Дніпропетровську, майже одразу після його створення на базі 248-ї польової комендатури (Feldkommandantur 248; FK 248). Офіцерів Flüchtlingsstab-Süd у Запоріжжі можете побачити на наступній світлині. На жаль, будівля на задньому плані увійшла до кадру лише маленькою своєю частиною. Але помітно, що то велика споруда. Ймовірно, якогось довоєнного навчального закладу. Можливо (але дуже не впевнений), що то сьогоднішній другий корпус “Запорізької політехніки”. Під час окупації вона була одною з найголовніших будівель Запоріжжя. Тут розташовувалися і військова комендатура, і той самий штаб Манштейна. Хоча, підкреслюю, що можливі й інші варіанти.
Безпосередньо саме командувачу групи армій “Південь” і був підпорядкований Flüchtlingsstab-Süd. Очолював штаб у справах біженців генерал-майор Курт Мірцінські (Kurt Mierzinsky). Ось своєрідне досьє на нього з архівів радянських спецслужб: “Mierzinsky – близько 60 років, проживав у Берліні. Під час першої світової війни був офіцером генштабу у військовій частині. На початку 20-х років у званні майора запасу був переведений працювати у військове міністерство у групу «Росія». Восени 1941 року був переведений до армійського угруповання «Південь» під Харків як ортскомендант. На цій посаді взимку 1941/42 рр. став генералом. Прикмети: середнього зросту, щільної статури, повний, кругле червонощоке обличчя, очі блакитні, короткозорий, носить пенсне”. На груповому фото генерал-майор у центрі. А нижче його портрет. Судячи з усього, перший більш-менш якісний в інтернеті. “Мій командир”, – підписав світлину автор усіх фотографій цього посту. Ім’я його мені невідомо, а ось скани цих кадрів люб’язно надав мені Павел Капто. За що йому величезна подяка! Всі фото в запорізькому альбомі німця датуються лютим-травнем 1943 року.
На наступній фотографії знову Мірцінські – вітається з “медсестрою Анні”. А знаходяться вони у входу до одного з найкрутіших свого часу ресторанів міста. Ще б пак – працював цей заклад у готелі “Інтурист”!
Де був той готель? Зараз вам покажу! На цій світлині цей готель вже доживає свій вік. У жовтні 1943 року він буде зруйнований. Зараз на його місці… інший готель! З назвою “Театральний”. Так-так, на фото – вулиця Троїцька. Фотограф знімає зі скверу, там де зараз дитячий майданчик. Поруч з готелем, одразу праворуч від нього, придивіться – будівля з баштою. У часи Олександрівська це був прибутковий будинок Продайко. Він теж не пережив війну та післявоєнне відновлення.
А ось праворуч – на першому кадрі, а також на наступному фото, помітні й ті споруди, які не без втрат, але дожили до нашого часу – будинок Лящинського (на розі Троїцької та сучасного Соборного проспекту) та будівля, в якій зараз знаходиться обласний краєзнавчий музей. “Штадткомісаріат – повідомляє підпис під фотографією. З літа 1942 року штадткомісар це фактично очільник Запоріжжя – керівник цивільної окупаційної адміністрації. Цю посаду в нашому місті обіймав німець Альфред Гілле.
Наступне фото – те саме перехрестя Троїцької та сьогоднішнього проспекту. “Hauptstraße”, – пояснює підпис. Головна вулиця! Цікава річ – у грудні 1941 року вулиця Карла Лібкнехта (сьогоднішній проспект у Старому місті) була офіційно перейменована на честь Адольфа Гітлера. Але вже, наприклад, 1943 року у газеті “Нове Запоріжжя” її майже завжди називають Головною.
А тут ми вже нижче проспекту, на іншому перехресті – зараз Троїцької та Поштової (під час окупації – Панаса Мирного). Купа окупантів, мабуть, чекає на трамвай. Також можна побачити й зараз наявні будівлі вулиці Поштової – сучасний “Трактир” та сусідній двоповерховий будинок.