Верка! Жги их падлюк! И на цепи пускай сидят! Ученая степень Кандидат исторических наук! Министр ЖКХ Евгений Хромушин, от имени Губернатора Московской области вручил Москвиной Вере Михайловне орден Преподобного Сергия Радонежского. Орден вручается за особо плодотворную государственную, благотворительную и общественную деятельность.
Сорри камрад Veter-59 но Ваш последний пост с муз. инструментами - полная профанация и непонимание сути предмета. Бандура - поздняк полный. Гляньте на фото по ссылке, на каком муз инструменте играет козак. https://uk.wikipedia.org/wiki/Кобза
А вот это - украинские кобзы в современной интерпретации ... Ко́бза — старовинний український народний лютне- або грушоподібної форми струнно-щипковий інструмент з хроматизованим строєм. Розповсюджений на Східній Україні. В різних дослідженнях кобзу вважають попередником сучасної бандури (часто під словами «кобза» і «бандура» розуміють той самий інструмент)[1]. Українську кобзу не слід плутати з кобозом, або волоською кобзою, яка має іншу конструкцію та походження[2]. Кобоз зазвичай використовується для акомпанування скрипці та флейті[3]. На українській кобзі акорди, на відміну від бандури, набираються не на приструнках, а на грифі — притисканням пальцями лівої руки струни до грифа, як на лютні. Гра на приструнках застосовується переважно у переграх. Вокальна партія інструментом майже не дублюється, а орнаментально розцвічується на фоні набраної на так званих бунтах тремолюючої гармонічної педалі. За кобзою закріпилася традиція виконання переважно дум пізнішого «козацького» циклу, що пов'язано з хроматизованим строєм («додавання жалощів») і порівняно широкими техніко-виконавчими можливостями інструменту[1]. З-поміж чотирьох версій походження кобзи-бандури (еволюційної, термінологічної, «раптової зміни» та напливової) найвірогіднішою видається перша (розвитої лютні, що «обросла приструнками»). Інші версії (О. Фамінцин, М. Лисенко та ін.) сучасна етноорганологічна думка вважає малоймовірними й застарілими[1][4]. Вживання терміну «кобза», як народного щипкового інструменту, в Україні простежується за документами XIII століття[5]. Малопереконливими є іконографічні матеріали 17—19 ст. із чисельними зображеннями українця — козака Мамая зі струнним щипковим інструментом, що його можна прийняти за старовинну кобзу: народна картина-лубок має властивість багаторазово тиражувати один раз схоплене і сфантазоване художником без гарантії достовірності зображуваного об'єкта[1]. Докладніше: Бандурка (музичний інструмент) Кобза існувала в Україні ще в XV—XVI століттях, належала до типу лютневих інструментів (див. Мандора), що побутували на Заході. В літературних джерелах цей лютнеподібний інструмент звався бандурою «на латинський кшталт». Згодом лютноподібна кобза вийшла з ужитку, і на зміну їй прийшов більш удосконалений гібрид барокової лютні з кобзою, торбан, та старосвітська бандура. Органологічну відмінність цих інструментів досить важко зрозуміти. Великого поширення кобза набула серед українського козацтва. На ній грали мандрівні кобзарі, які виконували народні пісні різних жанрів — історичні, ліричні, побутові, думи, псальми тощо. Частіше всього на кобзі грали професійні народні музиканти які народ називав кобзарями (сліпці), яких водили з дому в дім. Кобзарі грали та співали, в місцях де збирався народ — на базарах, біля церков, а також по хатах. Ще у XV ст. існували придворні музиканти які грали на кобзах в королівському дворі Польщі, а у XVIII—XIX ст. — в російському імператорському дворі. Найвидатніші давні придворні кобзарі — Білоградський, Нижевич, Любисток, Розум (XVIII ст), В ХІХ ст кобзарі існували як мандрівні музиканти на Східній Україні. Найвідоміші з них А.Шут (XIX ст), О.Вересай (XIX ст) та ін. Одне з найдавніших свідчень про існування кобзи в Україні знаходиться у польському запису 1584 року Папроцького: «Kozacy z wielkiej radosci… spiewajac, na kobzach grajac» (Bartosz Paprocki. Herby rycerstwa polskiego. Krakow, 1584, С.107). Щоправда, звали такого кобзаря у XVII ст. — кобезник (kobeznik — Zimorowicz. Sielanki. C. 147.). У певних колах і понині вважають, що кобза у давні часи зникла з музичного побуту України, а її назва ототожнилася з іншим музичним інструментом — бандурою. Така теза народилася в XIX-ХХ ст.
И посчитайте внимательно - сколько в украинских кобз струн... И не стоит делать поспешных умозаключений, которые базируются на непонимании генезиса муз инструментов...
Камрад - спасибо за текст, но там - подмена понятий... Написанно, что бандуры 16 - 17 ст были похожи на немецкие полу лютни, а рисунок данно бандуры 20 ст. А вот вам ссылки, глянте, как выглядели немецкие лютни и полулютни... https://www.anticswiss.com/ru/fine-art-antiques/Старая-немецкая-лютня-9257 https://sites.google.com/site/acugu...-lebeda-german-baroque-lute-or-swan-neck-lute https://ru.wikipedia.org/wiki/Лютня
Пригальмувати треба, або чекаємо вашу експертну оцінку про балалайки та дерев'яні ложки... Тема не про музичні інструменти українців.
Коли з'явилась "класична" трикутна балалайка (ну тобто зробила її конкретна людина)- на той час була вже кобза як в Остапа Вересая (десь 12 струн) - та старосвітська бандура (десь біля 30 струн). Коли у 20 ст зробили академичну бандуру на 55 струн, балалайка також лишиласяпри своїх 3-х (бачив якось 6-струнну, але ж здається це кожну струну два рази продублювали) Щодо всіляких шанувань - зараз в деякіх швідких поїздах рф на повному серьозі об'являють станції не як наприклад "Жєппинск-на-Швабре", а "горад гєрой Жєппинск-на-Швабре!", "горад воинскай слави Терплячинск!", "ордена вайны пєрвай степени Вєртухайск!", при цьому дубляж на англійської мові нормальний без "ордена-уьордена!"
До речі - підро"шлюби" під забороною, але якщо хтось "зминяв" стать, то все гаразд, православний, як пам'ятаю що були декілька років тому якісь такі "шлюби"
