Спілкуємось виключно Українською!

Так, тільки чорного

 

Троха поезії в хату ...

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що з краю. —
Продавщиця:
— Что? Чево? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

Павло Глазовий. „Сміхологія” — Київ, „Дніпро”, 1989.

 

Хоча давно це було, але не забувається... А сьогоднішні крикуни цього і не знають...

 

Зверніть увагу коли "язык" він то написав....

То вже як почали...
Улюблене.

 

Тим кому треба

 

Грудину на шкварки то гріх. Сама перша страва з заколотої свині то свіжак. Саме грудина та хрящі обрізані з краю ребер йдуть на чудову юшку.

 

ще згадав
кУбік- кружка.
дзюравий кубік- дірява кружка.
але то полонізми мабуть.
і ще.
чомусь казали отак, не церква- царква
цегла-цагла
цебрик (відро)- цабрик
стежка- стажка.
це дуже специфічна особливість, тих місць, звідки я.

 

Гріх то змушувати чекати забійників на закусь під горілку. Тому саме перше що вирізалось -на шкварки + ще що встигла господиня вхопити і побігла.
А тих змушує запивати горілку юшкою, в нас можуть і побити Шкварка інше діло, ухопив і маєш річ!
Хто хоче юшки, то вівцю треба різати на сюрпу чи шурпу, хто як каже.

 

лісостепова Волинь.
на Поліссі все ще інакше.

 

Заміна звуку "е" на "а", дуже цікаво яка природа такого явища.
В сотий раз жалкую, що в Україні дуже мало приділяється уваги дослідженню і збереженню регіональних говірок та діалектів. Як писав тут вище один пан, це таки дійсно унікальні перлини нашої мови.

 

Це вимова як безударної голосної. У нас чітко пИво, а в Ужгороді як безударна редукція "пево".

 

ваприк цабриком двари пудпар, ото була комадия. (с)

 

теж таке щось чув, але там закінчення якесь є дуже місцеве, ніби так кудись дійдеш, не скажу вже точно.

 

Якось від нудьги лазив по ютюбу, ну і наліз на канал француженки що вивчила російську мову. Відбувалось це поступово, вона прогресувала і тд. Так от вона стверджує що російська складна і багата синонімами, чого мало в французькій. Гостювала в Києві , є подруги , ну а російська з розумілих підстав , вивчалась як більш поширена.От спало на думку, як би вона вилупила очі щодо кількості синонімів в українській мові і її складності? А ще краще підсунути їй закарпатський діалект )))

 

До слова, в мене якась така повага до степовиків, ну ніби вони тримаються того українського коріння, бо живуть на рівні землі. Хатки з глини та інше. Не знаю як ще пояснити. У нас тут народ прийшлий, мішанка, плюс осовєчували нас заклято. Отаке.

 

В степу теж мішанина, просто можливо не так виражено. Миколаївська, Одеська, є і молдавани, і болгари, і чехи. Заселений південний степ не так вже й давно по історичним міркам. Татари кочували, дике поле..Ну історія заселення і період не складає таємниці. Переселенці були з різних регіонів України, і німці були навіть, тому є і деякі відмінності в будівництві наприклад і деякі звичаї.

 

тут то взагалі, поляки, німці, жиди та українці жили пліч о пліч до початку другої. купа є місцевих назв та особливостей. але помітно, що рівненщина та полісся більш осовєтились.
от є на приклад вулиця, яка має народну назву бздюхувка, себто бздюх по польськи боягуз.

 

Ну навряд чи рівненщина більш осовєтилась ніж південь Колгоспи були, приїжали на заробітки, будівельники і польова ланка. У нас не було поширено, наші не їздили майже.
В мене 2 вчительки були з рівненщини, приїхали замолоду по направленню, тут вийшли заміж.
Бойківка одна є. Інші не знаю. Ще людей зо п'ять точно західняків.

 

Писав.
Два роки тому #49

Там же:#64

Я все сказав тоді. Додати в мене більш нічого.