103 роки тому, 7 серпня 1918-го було підписано Великий Договір між Українською Державою та Всевеликим Військом Донським. Цей Договір в себе включав оборонний і торгівельний союз Дону з Українською Державою. Згідно з цим Договором обидві держави зрікалися територіальних претензій одна до одної, та встановлювали державний кордон між собою. Це були перші дві самостійні країни на руїнах колишньої Імперії, які визнали суверенність один одного та налагодили міжнародні дружні відносини. Самостійна держава Дону, постала 18 травня 1918-го року. Коли в Новочеркаську, було проголошено створення незалежної держави донських козаків яка отримала назву Всевеликого Війська Донського. Територія ВВД складалася з сучасних Ростовської та Волгоградської області РФ, а також деяких районів Воронезької та Донецької і Луганської області України. Головою Держави став Отаман Петро Краснов. Власне ВВД від самого початку своєї незалежності зайняло проукраїнську та пронімецьку політику. Сприяло в цьому також і дружба Отамана Краснова з Гетьманом Скоропадським. Але обидві Держави і її вождів спіткала та сама доля і невдача. Революція в Німеччині і програш центральних держав в ПСВ. Краснова в лютому 1919 під тиском Денікіна було знято з отаманства, а Всевелике Військо Донське було змушене піти на об'єднання з Добровольчої армії та урядом Денікіна. Фактично вона була ліквідована. Денікін давно тримав зуб на Краснова і ВВД адже за правління Отамана в 1918 р. Денікіну чітко було вказано що він ніхто для Війська Донського. Краснов емігрував у Німеччину, де в Другу світову він ще відіграє визначну роль в боротьбі козаків Дону за свою самостійну. Очоливши Головне управління козачих військ в Третьому Рейху. Що ж до подальшої долі незалежного Дону. В 1942 було проголошено Декларацію про відновлення суверенітету ВВД. Після війни уряд Всевеликого Війська Донського (Зарубежем) - ВВДз продовжив існувати на еміграції. Нині його очолює Отаман Алекс Келін син донського офіцера який мешкає в Чехії. Та як і сто років декларує світу свою дружню позицію щодо України. З 2014 року в Чехії неодноразово виступав з заявами на підтримку України та бажання скорішого знищення РФ.(с) Потяг у друга Чорного.
Болгарський посол в Українській Державі Іван Шишманов (1862–1928), звертаючись до Павла Скоропадського, застосовував титулатуру «Ваша світлість, ясновельможний пане Гетьмане Всієї України». Таке ж звернення використовував і цар Болгарії Фердинанд. Відтоді так почали титулувати П. Скоропадського всі закордонні представники, голови держав, зокрема й німецький імператор Вільгельм ІІ під час перебування П.Скоропадського в Берліні з офіційним візитом. Визнання влади ЯВПГетьмана де-юре було здійснене насамперед Німеччиною і Австро-Угорщиною в Києві вже 2 травня 1918 р. За кілька днів це було зроблено також Болгарією і Туреччиною. Своїх представників прислали до Києва Данія, Персія, Греція, Норвегія, Швеція, Італія, Швейцарія, що означало фактичне визнання України. На світлині: болгарський посол в Українській Державі Іван Шишманов, ЯВПГетьман Павло Скоропадський з дружиною. Київ, 1918 р. Часопис "Гетьманат"
Так, дійсно, це родовий герб Скоропадських, який використовував і Павло, і його син Данило саме як родовий.
Лист Гетьмана усієї України П. Скоропадського до Військового міністра Української Держави О. Рогози про організацію козацтва в Україні. 30 травня 1918р.
Фотографии подписаны или «Aufnahme aus der Ukraine. Der neue Hetmann der Ukraine.» , или «Aus Kiew. Der Hetmann, das neue Oberhaupt der Ukraine.»
Визит гетмана Украины к германскому императору. Генерал граф Кирхбах и гетман Украины генерал Скоропадский.
Весілля Марії Скоропадської та Адама Монтрезора. Ванзеє, Німеччина,10 серпня 1927р. 1-й ряд згори: Микола Кочубей, барон Павло Майєндорф, Олександр Скоропис-Йолтуховський, князь Дмитро Репнін, Богдан Шемет, Ігор Лоський, Сергій Шемет, Володимир Пешехонов; 2-й ряд згори: А. Машков, Ганна Шабуніна, Петро Скоропадський, Марія Мірчук, княгиня Олена Трубецька, Наталя Дорошенко, Ільзе Шульц-Бундте, Марія Мордвинова, Гільде Шухарт, Данило Скоропадський, Михайло Ципріянович, Дмитро Дорошенко, граф Вернер фон Альвенслебен, Василь Тарновський, Осип Назарук, Ульріх, Володимир Коростовець, Н. Гартман, пані Шульц-Бундте, княжна Неллі Кочубей, Іван Мірчук, пан Шульц-Бундте, Маргарита Пешехонова. 3-й ряд згори: Ганс Вірхов, пані Ульріх, гувертатнтка княжни Н. Кочубей, пані Шульц-Бундте, Олександра Скоропадська, Гетьман Павло Скоропадський, Марія і Адам Монтрезор, графиня Констанція Монтрезор, В’ячеслав Липинський, пані Вірхов, Олександра Коростовець, Марія Васильчикова, Єлизавета Скоропадська, Варвара Казнакова. Сидять знизу: Сибілла Шульц-Бундте, Траухен Пельцер, Олена Скоропадська, Бербель Шульц-Бундте. Фото з книги "Скоропадські. Родинний альбом", Кн.2., К., Темпора, 2014р.
