Общеизвестно, что дымные пороха могут храниться десятилетиями. Заводская гарантия на них 20 лет. Если заводская упаковка не нарушена и условия хранения отвечают требованиям производителя. В дымном порохе, в отличие от бездымных нитропорохов, практически нечему портиться: уголь и сера вечны, селитра тоже достаточно долговечна при соблюдении условий хранения. Единственная проблема дымных порохов - их гигроскопичность. Напитавший влагу порох теряет свои свойства из-за разложения селитры. Поэтому основная задача при хранении этих порохов - обеспечить герметичность укупорки продукта, исключить попадание в него атмосферной влаги. А сколько времени может храниться порох в снаряженном боеприпасе? По-идее, столько же, сколько и в герметично закрытой таре - десятилетия. Но сколько именно десятилетий - вот в чем вопрос? Недавно я был немало удивлен информацией о том, что сто лет тоже не предел хранения для дымных порохов! Вот, например, дымный порох, извлеченный из шрапнельного 3-х дюймового снаряда периода 1МВ. Снаряд пролежал в земле более 100 лет!!! Как видим, он имеет здоровый вид. Неплохо горит, не детонирует, не затухает. Вопрос, кто-нибудь имеет практический опыт использования дымных порохов такого почтенного возраста в целях релоадинга? -Нет ли каких-то особых противопоказаний, как например, в случае с нитропорохами? -Какие навески нужно применять, по-отношению к свежему пороху? -Какие дополнительные меры предосторожности должны быть соблюдены? -Как в дальнейшем хранить такой порох? Нужно ли его пересевать?
В Англії, пару років тому, шмальнули з гармати порохом, якому років чотириста. Так, що дуже не турбуйтеся.
Я стріляв на боями спорядженими чорним порохом який виготовили в 1956 році . Я б не ризикував споряджати набої порохом зі снаряду бо є різні сорти чорного проху . Зберігати чорний порох добре в пластиковій бутилці.
Рецептура приготування димаря в різних країнах та роках трохи відрізнялася, але не дуже. Швидкість горіння залежить від фракції/розміра зерна пороху.
Я запускав зірки сигнальними патронами, спорядженими димним порохом зі шрапнельних снарядів початку 20-го сторіччя. Щоправда, пилюку (мілку фракцію) відсіяв на ситі, про всяк випадок. Вона пішла на підмазку зірок. Патрони запалювалися нормально звичайним єврокапсюлем, зірки здіймалися метрів на 40. Випадків незаймання не було.
Я часто використовую порох зроблений власноруч . Також проблем не було він нормально підпалюється капсулями центробой. Просто набої для мисливської зброї, я б побоявся споряджати заводским порохом з незрозумілим співвідношенням компонентів. А саморобний порох апріорі слабший ніж заводський.А банка пороху Белый Медведь в мене, як зразок.
З цим я згоден . Передивився різниця справді невелика просто є мінні і рушничні види пороху ось це мене і насторожувало.
Не должна она разлагаться, насколько я помню уроки школьной химии. Потеря свойств после намокания связана скорее с перекристаллизацией селитры в более крупные по фракции кристаллы
Немного не так. Я не точно выразился. При взаимодействии с влагой (водой) происходит процесс выщелачивания селитры. При влажности 3% ДП становится трудновоспламенимым, а при 15% вообще безвозвратно теряет способность к воспламенению. Комки в ДП могут свидетельствовать о его замачивании.
Вітаю! З яких причин, на Вашу думку, саморобний ЧП має бути слабшим за заводський? За умови дотримання штатної рецептури і технології, звісно.
Ну в мене немає кулькового млина . І я порох не пресую а просто добавляю декстрин і перетираю на ситі. Для того щоб зробити порох заводської якості потрібен кульковий млин і те чим можна було пресувати порохову м'якоть з нагрівом набір сит і графітовий порошок . Я роблю простіше, але мені цього достатньо. Ps: Перепрошую за те що відповідаю так пізно останнім часом зайнятий.
