Це затишне місто у Східній Галичині серед інших граней своєї історії має й військову. Як й в інших міст цього регіону вона має різноманітні відтінки – польський, радянський, німецький... Але сьогодні ми поговоримо про австрійський період у військовій історії Коломиї. Розповідь малоцікава, переважно з прізвищ та дат, але все ж цікаво... 24-й піхотний полк У 1848 р. в місті формують т.зв. «Руський» полк. У його складі коломийчани відправилися на австро-італо-французьку війну 1859 р. Відтак цей підрозділ був влитий до складу 24-го Галицько-буковинського піхотного полку (Galizisch-bukowina'sches Infanterieregiment Nr. 24). Він виводив полкову традицію з 1629 р. та поповнювався з другої половини ХІХ ст. рекрутами з Коломийщини. Першим патроном 24-го полку, з 1848 по 1883 р., був Карл Людвіг Фердінанд фон Бурбон-Парма (Karl Ludwig Ferdinand von Bourbon-Parma), інфант Іспанії, король Етрурії, герцог Лукк, герцог Парми. Патроном у 1885-1910 рр. був фон Рейнландер (Freiherr v. Reinländer), у 1910-18 рр. – фон Куммер (Ritter v. Kummer). Колір полку – попелястий (aschgrau), гудзики срібні. Станом на 1914 р. полк входив до складу 25-ї піхотної дивізії (ХІ армійський корпус). Національний склад 24-го: 79% українці, 20% словаки, 1% інші. Полкове свято відзначали 27 червня на честь битви при Траутенау під час австро-пруської війни. Командири 24-го полку: • 1873 – полковник Йозеф Сеудер (Joseph Seudier) • 1903 - 1904 – полковник Герман фон Колард (Hermann v. Colard) • 1905 - 1908 – полковник Франц Шолц (Franz Scholz) • 1909 - 1911 – полковник Карл Йогн (Karl John) • 1912 - 1913 – полковник Августін фон Рочел (Augustin v. Rochel) • 1914 – полковник Франц Шнетцер (Franz Schnetzer) Командний склад 24-го станом на 1904 р.: • начальник штабу – оберст-лейтенант Йоганн Фелдманн (Feldmann Johann) • комбат-1 – майор Віктор Мечеслав фон Вятровіч (Wiktor v. Wiatrowicz Miecislaus) • комбат-2 – майор Аугуст Далер (Daler August) • комбат-3 – майор Йозеф Віта (Wita Jozef) • комбат-4 – майор Франц Гложек (Hlozek Franz) • командир запасного підрозділу – оберст-лейтенант Франц Губел (Hubel Franz) Дислокація 24-го пп: • 1873 – штаб у Мішкольці (зараз Угорщина), тилова команда та запасний батальйон у Коломиї • 1902 – Львів (його казарми тимчасово зайняв 95-й Чортківський полк) • 1903-04 – штаб, 2-й та 4-й батальйони в Станіславові, 1-й та 3-й батальйони в Коломиї • 1905-07 – штаб, 2-й та 4-й батальйони в Станіславові, 1-й батальйон в Коломиї, 3-й батальйон в Заліщиках • 1908-13 – штаб, 2-й, 3-й та 4-й батальйони у Відні, 1-й батальйон в Коломиї • 1914 – штаб у Львові, 1-й батальйон в Коломиї, 2-й та 3-й батальйони у Відні, 4-й батальйон – у Фочі (зараз Республіка Сербська Боснії та Герцоговини) 36-й полк піхоти ландверу Цісарсько-королівський ландвер (Kaiserlich Königliche Landwehr, k.k. Landwehr) – територіальна складова сухопутних військ австро-угорської армії, складалася з регулярних підрозділів та підпорядковувалася австрійському чи угорському міністерству оборони. 36-й полк піхоти ландверу «Коломия» (36. Landwehrinfanterieregiment Kolomea або 36 Landwehr Infanterie-Regimenter Kolomea) сформовано у жовтні 1898 р. з 4-го батальйону 20-го Галицького полку піхоти ландверу (Станіславів), 4-го батальйону 22-го Галицького полку піхоти ландверу (Чернівці) та новосформованих батальйонів. Колір полка – трав’янистий (grasgrün), використовували срібні гудзики з цифрами «36». Штаб й усі батальйони дислокувалися в Коломиї, у казармах на вул. Боньковського (зараз – Моцарта). Станом на липень 1914 р. національний склад полку: 70% - українці, 21% - поляки. Райони рекрутації до 36-го: Коломия, Станіславів, Чортків. 36-й ппл входив до складу 86-ї бригади (86. Landwehr Infanteriebrigade, штаб – Чернівці) 43-ї піхотної дивізії (43. Landwehr Infanterie Truppendivision, штаб – Львів). Теоретично, полк знаходився на території ХІ армійського корпусу (штаб – Львів), який охоплював Східну Галичину та Буковину. Але станом на початок ПСВ 43-я дивізія належала до ІІІ АК (штаб – Грац), що входив до 2-ї австрійської армії. Піхотний полк австрійської армії дислокувався в Коломиї з 1788 р. Через п’ятнадцять років т.зв. Коломийський полк, сформований переважно з рекрутів-покутянців, брав участь у «Битві націй» під Лейпцигом. Станом на 1877 р. в Коломиї дислокувалися 4-й і 5-й батальйони 24-го піхотного полку та 66-й батальйон ландверу «Коломия». Командири 36-го полку: • 1903-05 – полковник Вернер фон Манделслог (Werner Freih. v. Mandelsloh) • 1906-11 – полковник Еміл Лішка (Emil Lischka) • 1912-13 – полковник Франц Пфейфер фон Лінденрод (Franz Pfeifer Edl. v. Lindenrode) • 1914 – оберст-лейтенант Адальберт Добія (Adalbert Dobija) Офіцерский склад полку станом на 1904 р.: • 1-й батальйон – Коломия – майор Людомір фон Задурович (Zadurowicz Ludomir) • 2-й батальйон – Коломия – оберст-лейтенант Артур Габел (Habel Artur) • 3-й батальйон – Коломия – майор Карл Марек (Marek Karl) Офіцерський склад станом на 1908 р.: оберст-лейтенант Людомір фон Задурович (Zadurowicz Ludomir), майори Йозеф Новотний (Novotny Jozef), Йоган Новотний (Novotny Johann), Євген Спунар (Spunar Eugen) Офіцерський склад станом на 1914 р.: оберст-лейтенанти Камілло Пекарек (Pekarek Kamillo), Максиміліан Уллманн (Ullmann Maximilian), Ріхард Стуммер (Stummer Richard), майори Моріц Нербер (Nerber Moritz), Флорберт Захер (Zacher Florbert), Таддаус Цига-Карпінський (Cyga-Karpinski Thaddaus). Кавалерійські підрозділи цісарсько-королівської армії у Коломиї У 1903-14 рр. в місті розташовувався запасний підрозділ 9-го Галицько-буковинського драгунського полку (Galizisch-bukowina'sches Dragonerregiment Nr. 9, Ersatzkader), створеного у 1682 р. Штаб полку перебував у Бережанах (1903), Львові (1904-07) та Бродах (1908-14). Патрон – ерцгерцог Албрехт (Erzherzog Albrecht). Колір – травянистий (grasgrün), гудзики – золоті. Станом на 1914 р. належав до 21-ї кавбригади 4-ї кавдивізії ХІ корпусу. Рекрутів до полку набирали з округу Львів. Національний склад: 50% румуни, 29% українці, 21% інші. У 1907-11 рр. в Коломиї дислокувався 2-й дивізіон 14-го Богемського драгунського полку (Böhmisches Dragonerregiment Nr. 14, II. Division), створеного у 1725 р. Штаб полку в цей час розташовувався у Станіславові, а рекрутів набирали в окрузі Прага. Патрон полку – принц цу Віндіш-Граец (Fürst zu Windisch-Graetz). Полковий колір – червоний (krapprot), гудзики – золоті. Полк входив до складу 1-ї кавбригади VIII корпусу. Національний склад: 59% чехи, 29% німці, 12% інші. У 1912-13 рр. в Коломиї дислокувався 2-й дивізіон 7-го Богемського драгунського полку (Böhmisches Dragonerregiment Nr. 7, II. Division), створеного у 1663 р. Штаб полку у цей час перебував у Станіславові. До полку рекрутували з округу Прага. Патрон – герцог фон Лотрінген (Herzog v. Lothringen). Колір полку – жовтий (schwefelgelb), гудзики – срібні. Станом на 1914 р. полк належав до 13 кавалерійської бригади 8-ї кавалерійської дивізії ХІ армійського корпусу. Національний склад полку: 50% чехи, 50% німці. До речі, саме цим підрозділом командував ерцгерцог Карл Франц, майбутній останній імператор Австро-Угорщини. Він приїхав до Коломиї разом з дружиною та щойнонародженим сином Отто. Інші армійські підрозділи в місті У місті знаходилось одне з мобілізаційних управлінь сухопутних військ (Heeresergänzungsbezirke), підпорядкованих ХІ армійському корпусу. Крім того, Коломийська округа в різний час була мобілізаційним районом для низки кавалерійських підрозділів цісарсько-королівської армії: • 10-го Богемського драгунського полку (Böhmisches Dragoner-Regiment Nr. 10), станом на 1860 та 1867 рр. • 8-го Галицького уланського полку (Galizische Ulanen-Regiment Nr. 8), у 1873-83 рр. • 16-го гусарського полку (Husaren-Regiment Nr. 16), у 1853-57 рр. • 12-го Богемського драгунського полку (Böhmische Dragoner-Regiment Nr. 12), у 1854 р. У Коломиї розташовувалася також 11-я комендатура армійської жандармерії (Gendarmerieabteilungskommando Nr. 11), що підпорядковувалася 5-й (Галицькій) територіальній команді армійської жандармерії у Львові. У Першу світову У жовтні 1914 р. 43-я піхотна дивізія ландверу, а отже й 36-й ппл, потрапляє до резерву 1-ї армії (на території сучасної Польщі). З січня наступного року – у складі Х корпусу (3-я армія), що веде бойові дії на північному фланзі карпатського фронту (Краків-Горліце). У лютому дивізію перекидають у ХVІІІ корпус 2-ї армії, на початку березня – в групу Шмідта, в середині березня – в групу Мартіні, на кінець місяця повертаються до того ж ХVІІІ корпусу. Станом на травень в полку залишається лише половина особового складу, його, як і решту підрозділів 43-ї пдл, перекидають в ІV корпус 2-ї армії. У середині травня полк поповнили з маршевих підрозділів до 2,5 батальйонів та повернули до ХVІІІ корпусу. У середині червня 86-а пбл разом з 36-м ппл входить до складу ІV корпусу 2-ї армії, з вересня по середину жовтня – у складі V корпусу тієї ж 2-ї армії. У січні 1916 р. – в складі корпусу Маршалла німецької південної армії. У середині травня 1-й батальйон 36-го ппл відправили на італійський фронт – в район Ріва (Хорватія), де він перебував до кінця року, а 2-й і 3-й батальйони були включені до 56-ї гірської бригади, яка діяла в т.зв. V районі «Пустерталь» (Альпи). У серпні ці два батальйони переходять до 51-ї напівбригади в тому ж районі, а з листопада 3-й батальйон передають 5-й піхотній бригаді 57-ї піхотної дивізії ХVІІ корпусу 5-ї армії, що захищає ділянку ІV (Трієст). У 1917 р. полки піхоти ландверу перетворюють на стрілецькі. У травні 1-й батальйон 36-го придають 13-й гірській бригаді 90-ї піхотної дивізії ХХ корпусу, який обороняв ІV та V райони. 2-й батальйон також включили в ХХ корпус, 3-й – у 9-у гірську бригаду 90-ї пд ХХ корпусу. На початку наступного місяця 2-й батальйон відправили до 5-ї армії як поповнення після 10-ї битви на Ізонцо, але незабаром повернули. Станом на кінець серпня усі три батальйони звели у ХVІ корпус, який включили до колишньої 5-ї армії, яка мала брати участь в 11-й битві на Ізонцо. На початок листопада 1-й та 2-й батальйони 36-го включили до 181-ї піхотної бригади 18-ї піхотної дивізії 11-ї армії, яка готувалася наступати на Асьяго та Граппу, щоб підтримати 10-у австрійську та 14-у німецьку армії та групу Бороєвича. 10 листопада 1917 р. 4-а італійська армія оточила і розгромила 11-у австрійську північніше Беллуна. Але батальйони 36-го вціліли і станом на середину місяця в складі 1-ї гірської бригади 18-пд 11-ї армії діяли в районі Суганертал. Тут коломийчани діяли до січня 1918 р. Відтак 36-й стрілецький полк в складі 18-ї пд увійшов до групи Клеттера 11-ї армії, що веде тяжкі бої в Тіролі. З середини червня 1918 р. усі три батальйони 36-го входять до складу 111-ї стрілецької бригади 56-ї стрілецької дивізії ХХІ корпусу 10-ї армії на італійському фронту. Загалом на італійському фронті коломийські полк поніс великі втрати, під Роверето більша частина вояків потрапила в полон до італійців. 24-й воював на російському фронті: в Сілезії та Галичині у 1914 р., в 1915 р. – біля Томашова Мазовецького. Відтак потрапив на «сербський» фронт, там же воювала і запасний підрозділ 9-го драгунського. Останній наказ для 36-го ппл, що зберігається у віденських військових архівах, датований 15 жовтням 1918 р. післямови У листопаді 1918 р. в місті на базі місцевих полків та підрозділів австрійської армії сформували Старшинську школу, Гуцульський курінь, 24-й полк ім. гетьмана Петра Дорошенка, 36-й полк ім. гетьмана Івана Мазепи, кінну сотню ім. Юрія Федьковича, гарматний запасний полк, які влилися до Галицької армії. Але це вже зовсім інша історія. На фото:Карл Людвіг, перший патрон 24-го пп Казарми 36-го полку ландверу в Коломиї. Листівка Листівка, направлена у 1915 р. вояком 36-го полку сину в Городенку Лист, направлений у 1916 р. вояком 36-го полку родичам у с. Мишин Пам’ятна відзнака 24-го пп
А ось це групове фото відоме? Збірна група фенріхів, однорічних добровольців та молодших офіцерів з 12-ої роти 41-го піхотного полку Ерцгерцога Ойгена (Infanterieregiment Erzherzog Eugen Nr.41 - 27 % особового складу - русини) 59-ої піхотної бригади. Крім того у групі є декілька представників з 24-го цісарського і королівського піхотного полку генерала фон Кюммера (Infanterieregiment Ritter von Kummer Nr.24 - 79 % особового складу - русини) цієї ж бригади. Світлина зроблена на початку травня 1917 р. в полі біля села Казлє (Словенія), незадовго до 10-ї битви при Ізонцо. Італійський фронт.
