Всім Привіт! Не знаю, можливо це проявлення "осінньої депресії", але вчора ненароком мав можливість переглянути старі альбоми з світлинами. Ви знаєте відчуття мене здивували! З одного боку приємні спогади, з іншого боку сум! Ще десяток років назад це було по "приколу" ,я маю на увазі переглянути старі світлини, зараз відчуття зовсім інші! Кожна світлина, ніби відкривала "портал" у чудове минуле дитинства. І чим більше я переглядав фото, тим більше мене втягувало туди, куди повернутися не можливо! Як чудово прокинутись рано вранці, коли тебе через віконце будить сонячне проміння теплого літнього ранку. Коли жива бабуня з усмішкою подає тобі кружку свіжого, ще теплого молока. І ти чуєш за вікном свист Петрика, та Василька які кличуть тебе до нових "подвигів", та "подорожей". Безтурботні часи, часи щоденних відкритів, та здивувань! Я поринув у теплі, та приємні спогади найщасливішого періоду свого життя......
Тоже последнее время начал ловить себя на мысли, что задумываюсь о чем-то и мысль постепенно уходит в воспоминания детства, притом в каких то нереально четких красках и подробностях. Даже уже начал себя заставлять вспоминать. Приятные воспоминания, хоть и чуток грустно становится. В них ещё живые самые близкие мне люди.
Это нормально. В силу возрастных изменений или внешних факторов (ситуация в стране, тот же Ковид 19 и др.) человек начинает ностальгировать по чему-то хорошему. Сразу вспоминается детство, когда было тепло, светло и уютно. Родные люди были ещё молоды и живы. А завтрашний день нам казался будет ещё ярче и лучше. Главное не зацикливаться на этом. Позволить "минутку слабости" можно и нужно. Но без фанатизма. Ностальгия очень серьёзная и сильная эмоция. Через эмоцию можно управлять человеком или группой людей. Например, ностальгия по СССР... Дальше вы знаете.
Згадую гру у "Пекаря", це була "бомба"! Зараз пояснюю своїм малим, вони не розуміють!! Розповідаю, як їздив на велосипеді під рамою, це взагалі для них якийсь смішний прикол.
Згадувати рідних треба, поностальгувати теж. Головне - не займатись вночі ленінізмом))) Але важливіше - пам'ятати про живих. Поздвоніть батькам, поспілкуйтесь з дітьми, цінуйте сьогодення. Бо вже завтра можете пошкодувати, що цього не зробили. З повагою.
"...И тогда я решил, обмануть, обвести обнаглевшее время, Я явился тайком в те места, куда вход для меня запрещен. Я стучался в свой дом, В дом где я лишь вчера до звонка доставал еле-еле, И дурманил меня сладкий запах забытых, ушедших времен. И казалось: вот-вот заскрипят и откроются мертвые двери, Я войду во вчера, я вернусь, словно с дальнего фронта, домой. Я им все расскажу, Расскажу все что будет и может быть, кто-то поверит, И удастся тогда хоть немного свернуть, хоть немного пройти стороной. И никто не открыл...Ни души в заколоченном брошенном доме. Я не мог отойти, я стоял, как в больном, затянувшемся сне..."
Інколи зявляється думка, в яку дуже хочеться вірити, що все життя це лише довгий і реалістичний сон! І що одного разу я прокинусь від теплих промінців літнього сонця, і усміхнена бабуся подаватиме мені кружку теплого свіжого молока, і я буду довго з дитячим захопленням її розповідати який моторошний мені наснився сон!
Помню до сих пор это ощущение, когда просыпаешься каждое утроо сам по себе. Просто открыл моментально глаза и счастливый, бодрый и весь день впереди будет увлекательный. Это ощущение пропало с походом в школу. Никогда не любил каторгу и ограничения свободы. Единственная радость - на все лето отправляли на дачу. Перед посадкой в школу несколько дней опять привыкал носить обувь и цивильную одежду. Труселя да панамка вот мое обмундирование на три месяца, бабушка накормила до отвала, отработал дачную повинность в виде полива, или сбора урожая небольшого и свободен... Речка ждёт. Спасибо, за тему...напомнили позвонить бабушке. А то уже несколько дней собираюсь. Стыдно стало
Можливо це така захисна функція організму: коли все більше згущається якийсь песець, й бобра все меньше накруги, з памяті виринають приємні спогади й давно забуті приємні дитячі враження...сам на днях перебирав якісь приємні спогади з дитинства, студенства: тоді дійсно здавалось, що все цікаве й безмежні перспективи ще попереду...не те, що зараз... а тут бачу цю тему...от так співпадіння...колективна підсвідомість чи що...
Перед смертью у человека проносится вся его жизнь перед глазами,включая детство. С приходом смерти,человек получает успокоение и настоящую свободу. Только смерть способна сделать человека счастливым,поэтому каждый,только родившись,должен готовиться к смерти и не оглядываться назад,а смотреть только вперёд и двигаться только вперёд,в царство смерти
На чем твое мнение основано? Человек создал хорошую тему, а ты в неё запостил какой-то бред сумасшедшего....
Это ты так решил? Ну да,я ж забыл,на форуме существует только два мнения-неправильное и твоё. Отвянь.
А мое детство не отличалось яркими красками и радостными воспоминаниями, позади ничего хорошего не осталось, вспоминать нечего а если вспоминаешь то лучше-бы забыть опять, приходит лишь понимание кто в этом виноват и грусть от осознания того что виновники до сих пор не осознали что вся их жизнь убога и беспросветна но загнали они туда себя сами и с упорством вола загоняют других. нынешняя реальность тоже не блещет красками, так сказать...
А я вообще сентиментальным становлюсь с возрастом,да и друзей детства в этом мире уже давно нету.......Смотриш фото вроде вчера всё было и не верится что сколько лет прошло.
Для меня лучшая пора жизни это детство с 8 до 14 лет. Всё остальное - суровые будни...Вспомнить есть что, а детям рассказать нечего.
Спробуйте впадати у дитинство зі своїми дітьми , онуками , племінниками та разом з їхніми друзями . Неважливо шо то буде , риболовля з запеченим на березі карасем , чи кастрік з картоплею і смаженим хлібом , мандри лісапетом чи похід у Шервудський ліс з саморобними луками та стрілками визволяти Робіна .. пошук скарбів та зниклих цівілізацій з підкиданням у ямку монет тощо . Сценарієв багато . Вони самі підкажуть .Гарантую позитив і настрій . Але насправді заряджають їхні палаючи оченята яким дали свободу робити то шо заманеться лазити по деревах , стрибати по калюжах чи то руками ловити жаб на річці . (Звіснож керуючись здоровим глуздом ) Постійно мав клопіт шкандалю з жінкою за обідрані та брудні речі двох своїх бешкетників , але ж воно того ж вартувало , коли буревій втихав , і ми переморгуючись , розуміли шо наступного разу буде ще круче . .Впевнений, мине час і на нашому місці будуть вони , втілюючи своїм ті ємоціі які ми їм залишили . А час наче кінь . Старшому вже 23 . На ноліках . І не аби яке щастя чути від комбата подяку за виховання . А від нього за вміння вижити всюди залишаючись при цьому людиною . Слухаючи його розповіді про то як деякі хлопці з міста гадки не мали як розпалити багаття у мокрому лісі шоб приготувати вечерю , а думка про те шо тут ще й прийдєтся заночувать сіяла паніку, то розумієш шо все правильно робив і це найвища нагорода . Молодшому 12 і виховання триває . І коли чуєш за спиною - диви , диви , під сраку год а від черепаху ловить з малими чи на санчатах з карьєру .. то нічого окрім жалю до тих дітей з такими батьками не виникає . Не втрачайте часу , завтра і потім може не буть .
