Последняя суббота ноября,помним.

.......................................

 

..........

 

................................................................................................

 

Памятаю роспаведзь маёй бабулi пра тое, як яе мацi стораж (цi хто ён там быу) застрэлiу ноччу на калгасным полi за тое, што яна збiрала каласкi пасля жнiва. Бо не было чым семярых дзяцей кармiць (гэта здарылася яшчэ да Другой сусветнай вайны). Самае сумнае тое, што яна не адразу памерла, а праз некалькi дзен ад раны, на вачах дзяцей.......................................................................................................... Беларусь................

 

..............

 

.........................................................

 

......................................

 

Просто мовчу...
Нехай з Богом спочивають...

 

Я вдячен тим що не забули...

 

Голодомор — помста за свободу, за прагнення українців до волі.
Совєтський окупаційний режим вбивав голодом лиш за те, що ми були українцями.

 

............................

 

............................................

 

...................

 

...................

 

..................

 

R.I.P....

 

.................

 

У селі Великі Крушлинці на Вінничині випадково відкопали скляну пляшку із просом. Зерно пролежало у землі 80 років.
Пляшку закопав під деревом Семен Побережняк.
Чоловік сховав ту пляшку в кінці свого городу під коренем осики, коли у селян 1932-го року масово забирали усе зерно з обійстя.
Навесні чоловік хотів посіяти це просо, щоб врятувати сім'ю від голоду. Та не зміг знайти зерно з-поміж інших дерев. Забув, куди сховав. До кінця віку жалкував, що не зробив мітки на дереві. Не пробачив собі, що тоді від голоду у нього померла донька Юстина і її троє дітей – дві дівчинки і хлопчик. Усі спухли з голоду.
Відкопав пляшку його правнук у листопаді 2012 року.
- В кінці городу пеньок осики заважав оранці. Почав його викорчовувати. Вдарив сокирою по кореню. Земля розпушилася і я побачив дно пляшки, - розповідав Роман Сорока. - Через скло помітив зерна проса. Таке чисте, ніби його щойно насипали. Зерна почорніли тільки в горловині. Дід мабуть щільно наштовхав його в пляшку. У той час мама стояла біля мене. Кажу: "Дивіться, знайшов золото!" А мама відказала, що ці зернятка колись були дорожчі за золото. Цим зерном можна було б половину городу засіяти.
Ця пляшка із зерном зараз виставлена в краєзнавчому музеї Вінниці.
Фото: Юрій Коваль

 

............................................

 

Не страшно,что кто-то мог забыть,страшно,что есть такие,кто скулит за теми временами и не прочь вернуть такой ”порядок”в Украину. Царствие небесное погибшим...............................

 

У меня дома живой свидетель. Мой дед.
89 лет. Голод в 33-м не помнит, но в 46-м ощутил......
В книге Памяти наши фамилии и по маме, и по отцу...

...................................................

 

ВШАНУВАННЯ ПАМ'ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ
Голодомор 1932-1933 рр. був не випадковим явищем природного чи соціального походження, а наслідком цілеспрямовано застосованого більшовицькою владою терору голодом, тобто геноцидом.Аналіз змісту опублікованих протягом 29-33 рр. близько 30-ти постанов ЦК ВКП(б), Раднаркому УРСР та СРСР, ЦК КП(б)У засвідчує факти свідомого створення жахливих умов життя для сільського населення, дві третини якого становили етнічні українці, які призвели до їх відвертого фізичного винищення.
Голодомор 1932-33 років – це свідомо заподіяна акція. Як свідчать документальні джерела, хліб в Україні був, але хліб з України забрали.
Закликаємо всіх взяти участь в акції вшанування "Запали свічку пам'яті у своєму вікні", яка відбудеться сьогодня о 16:00. (Інформацію підготувалал заступник директора з навчальної роботи Щибря Т. В.).

 

Моя мама теж збирала колоски, у 33-му їй було 14 років. Збирала колоски на полі. Не почула, коли під'їхав голова сільради конем. Від страху обмочилась.
Голова мовчки привіз її у сільраду. Відкрив сейф. Там лежав кусок хліба. Він дістав його і віддав матері.
Мама була старша у сім'ї. Тому батькам вдалось пристроїти її доглядати малих дітей у сім'ю сільських вчителів. Там годували.
А менші, брат Сергійко і сестра Улянка - померли з голоду. В пам'яті у неї залишилось, як знесилена мати за поділ сорочки несла мертвого Сергійка через свій город до межі, щоб там поховати. Улянка вмерла коли отримали в колгоспі зерно, як першу оплату після голоду. Мати (баба Наталка) була на роботі. А вона напекла у грубці млинців і наїлась. Що було потім?
Хто лишився живий, зібрали. Посадили у вагон і привезли до великого міста на Донбасі. Там всіх нагодували, помили. Одяг пропарили у вошобойках. Матері вдягли нову білу сорочку. І пов'язали червоний галстук.
с. Завадівка, Черкаська область.

 

....................................................................

 

......