Бог з розпуки ридав, Бог стогнав від тяжкого безсилля: Я ж вам землю найкращу, Я хліб і до хліба вам дав Так чому ви поїли траву-лободу із баділлям? Хто вас діти мої і за що так жорстоко скарав? Всюди трупи лежать, А над ними пшеничне колосся.. Цвинтар села ковта, Вже нема ні собак ні котів.. Мати з'ївши дитя, З голови вириває волосся.. Бог побачив,жахнувся і в горі Страшнім занімів. Реготав тут Сіон, Шаленів вирлооко-пейсатий, Бо ужинку такого Не мав із минулих віків, Танцювали примари катів, У пустих перекошених хатах.. Тільки вітер ридав Над проваллям сумних димарів..
