Совкодрочерам.

в школе, давно-давно, какая то учительница, не наша, проводила полит-информацию. И рассказала рассказ о подвиге разведчика:

Как то Совок решил помочь Кубе с независимостью и придумал привезти ей цельную ядерную ракету. Погрузили ее частями на морские суда, и замаскировали под гражданские. Когда подплыли к Кубе, в небе начали появляться америкосы на своих самолетах. Они всячески пытались напугать наших, пролетая низко над судами. Один особист (я так понимаю он), высунул голову из иллюминатора, что бы прочесть, что там написал америкос на крыле самолета. Последнее что он увидел, это была улыбка америкоса за штурвалом самолета. После этого все мысли вылетили у разведчика из головы, как и сама голова. Учительница долго и слезно рассказывала, как так, ведь ни за что погубили этого голубя мира, с его мечтой о прекрасном мире на острове.. И какой гад этот америкос, что без предупреждения пульнул в нашего разведчика.
После этого класс сидел и молчал, а один мальчик спросил, - А с ракетой что стало?
Учительница сказал - ракету довезли, мы побеили! Потом немного помолчав, скороговоркой - ракету перепрятали много раз на острове, но каждый раз ее находили америкосы.. и по итогу пришлось забрать ее на Родину. И закончила свой рассказ- Ведь Он не виноват же был!!! а его..

Я немного не в точности передаю ее рассказ, но где то так.

Вот как америкос помог стать героем и произвел в разведчики простого особиста. Не мечтали разведчиком стать?

 

Раньше. 1918й. Они отрицали свое присутствие в Украине. Ссылаясь на восставших рабочих и крестьян.

 

«Ихтамнет» сто років тому: як Росія брехала в 1919 році про вторгнення в Україну

Ті, хто стежить за розвитком подій у Криму та на Донбасі, пам’ятають сакраментальну відповідь російського Президента в 2014-му році на запитання, що роблять кадрові російські військові в Криму: «Их там нет». Ця ж риторика про громадянський конфлікт в Україні, де за зброю взялися місцеві «ополченці», які у «воєнторзі» купили озброєння і військову форму, продовжилася і з початком військових дій на Донбасі.

Не похитнула позицію російської влади ні інформація про захоплених у полон псковських десантників, ні відео з обгорілими бурятськими танкістами, ні повідомлення про регулярні обстріли української території, які здійснювалися з боку Росії, ні інтерв’ю громадянина Росії Ігоря Гіркіна, який прямим текстом заявив, що в Слов’янську, куди прийшла його ДРГ, ніхто не хотів воювати і що «если бы не мы, то там ничего бы и не было».

Утім, як виявилося, спроба маскування військової інтервенції під громадянський конфлікт та заперечення прямої військової агресії з боку Росії – прийом далеко не новий. Сто років тому події на наших землях розвивалися приблизно за таким же сценарієм.

Кінець 1918 року виявився для молодої Української держави не простим. 14 листопада гетьман України Павло Скоропадський підписав Грамоту-маніфест до українського народу, в якому Україна оголошувалася частиною Всеросійської Федерації. Це спровокувало антигетьманське повстання, яке завершилося усуненням Скоропадського від влади.

У цей час Москва, користуючись періодом зміни влади в Україні, починає втілювати плани збройної експансії України. Головним об’єктом атаки стає Слобожанщина і Харків, зокрема, де в грудні 1917-го пройшов інспірований Москвою «Перший всеукраїнський з’їзд рад», який проголосив утворення Української соціалістичної радянської республіки як «федеративної частини Російської республіки». 19 грудня 1918 року російські війська перейшли в наступ і атакували українські залоги у Вовчанську та Білгороді. До 25 грудня більшовики взяли під контроль Вовчанський і Куп’янський повіти, а на початку січня 1919-го увійшли до Харкова, спровокувавши в місті більшовицьке повстання. Полковник Болбочан з частинами армії Директорії змушений був відступити.

У цей час Народний міністр закордонних справ Директорії Української Народної Республіки Володимир Чехівський одну за одною надсилає три ноти протесту Народному комісару закордонних справ Росії Георгію Чичеріну, де повідомляє, що:

«…Міністерство закордонних справ повідомляє, що регулярні війська Радянської Росії, а саме: 9-а Курська дивізія, 4-та Брянська дивізія, 17-та стрілецька дивізія направлені в Україну. Попереду регулярних військ посилаються партизанські загони, які постачаються зброєю і засобами військовим командуванням. Уже захоплені Валуйки, Куп’янськ, Білгород, Новгород-Сіверський та інші міста на українській території». (нота від 3 січня 1919 року).

Нарком закордонних справ РСФРР Георгій Чичерін спромігся на відповідь лише 4 січня, відписавши, що:

«… перелічені Вами військові частини Радянської Росії на Україну не направляються і навіть не перебувають біля її кордонів. Військові дії на українській території на цей час ведуться між військами Директорії та військами українського радянського Уряду, що має повну незалежність. Між Україною і Радянською Росією не відбувається в цей час жодних збройних зіткнень». (нота від 4 січня 1919 року).

Цю ж позицію Чичерін повторив і наступного дня практично дослівно:

«… перелічені Вами військові частини Радянської Росії на Україну не направляються і навіть не перебувають біля її кордонів і жодних військ Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки на українській території немає. Військові дії на українській території на цей час ведуться між військами Директорії та військами українського радянського Уряду, що має повну незалежність. Між Україною і Радянською Росією не відбувається в цей час жодних збройних зіткнень».

Обурений такою реакцією, Уряд УНР надсилає до РФ чергову ноту:

«… В районі Харкова оперують регулярні війська російської радянської армії. Складаються вони переважно з латишів, китайців, мадяр і, частково, росіян… Ці китайсько-латиські війська, проходячи територією Української Республіки, спустошують села, грабують у селян і всього населення усе їхнє майно, складують на вози, вантажать на захоплені потяги і відправляють в Росію. …Директорія вважає за необхідність додати таке: Комісар закордонних справ заперечував участь російських військ у нападі на Україну, і водночас пропонує Уряду Української республіки вступити в мирні переговори на умовах зміни курсу внутрішньої політики українського Уряду відносно до партії комуністів і рад народних депутатів. Із цього, передусім, випливає, що російський Уряд без усякого на це права втручається у внутрішні справи українського народу. По-друге, силою китайсько-латиських штиків хоче запровадити в Україні такий лад, який бажаний для російського Уряд. На це Директорія заявляє, що нікому не дозволить за спиною українського трудового народу вирішувати його долю». (нота від 9 січня 1919 року за підписами голови Директорії Винниченка, членів Директорії Петлюри, Андрієвського, Міністра закордонних справ Чехівського).

У відповідь Київ отримує із Москви чергову порцію заперечень:

«…Ваше твердження, що на вас наступають латиші, китайці та мадяри, завербовані на кошти російського радянського Уряду, є повторенням тих наклепів, які поширюють проти нас уже протягом року імперіалістичні та контрреволюційні друковані засоби. …Громадянська війна, яка відбувається тепер на Україні, не є справою якихось агентів російської радянської влади, а природній результат тієї внутрішньої боротьби, яка ведеться на Україні». (нота Георгія Чичеріна від 10 січня 1919 року).

Хоча приблизно в той же час командувач збройних сил Радянської Росії, латиський стрілок Іоаким Вайцетіс доповідав Леніну: «…війська Петлюри воюють з нашими, що просуваються Україною. Цей факт незаперечно означає вороже ставлення Петлюри до Радянської Росії… Нами в цей час відкриті військові дії на Україні і наші війська зайняли частину Чернігівської, Харківської і Полтавської губерній, що безперечно відкриває перед Петлюрою ціль наших намірів, тобто бажання найближчим часом відродити робітничо-селянську владу на Україні».

Що й було зроблено. Уже в січні 1919-го у Харкові більшовики відновили Українську Соціалістичну Радянську республіку, утворивши в ній органи влади за російським зразком на чолі з болгарином Християном Раковським. Утім, одним із головних завдань, які Москва покладала на Україну, було перетворення її на сировинну і продовольчу базу для Петрограда та півночі Росії. Одним із перших декретів, виданих урядом Раковського, став декрет про надання продовольчої допомоги Росії.

А далі були Голодомор, Розстріляне Відродження, репресії 1937-го, гоніння на дисидентів… І розпад СРСР, який Володимир Путін досі вважає «найбільшою геополітичною катастрофою». І намагається виправити наслідки…

Паралелі надто прозорі. «Гібридна війна» Росії проти України почалася далеко не сьогодні. І за сто років, як бачимо, мало що змінилося.

 

- Что такое Вторая мировая война?
- Всего лишь локальный эпизод сражения на Малой Земле...
........................................................

сталин звонит жукову и спрашивает: где вы с Рокоссовским собираетесь наступать?
жуков отвечает - вот дозвонимся на Малую землю полковнику Брежневу, посоветуемся
с ним, тогда и решим...

 

да уж...Жуков-маршал Победы.....Без него никак...

 

Так менталитета похожи. Это и нас касается?
Да и поведение солдат не показатель. Бабушка рассказывали, что если б не немцы то замёрзли б или с голоду умерли. Но много и других противоположных рассказов.

 

на пост #2897

а где там увидели про "маршала победы"? ...
или просто вырвалось, типа по-Фрейду?

и чего Рокоссовского Константин Константиныча не помянули?
А стоило бы... Достойный был человек.

 

В 18 ом такое творилось что чёрт ногу сломит. И Донецко- криворожская республика, и Одесская, и махновцы и хрен знает кто.

 

Например о расстреле польских офицеров. Советы расстреляли, и обвинили в этом немцев. Вурдалаки какие-то.

 

Это до сих пор спорный вопрос. Ну даже приняв польскую версию интересует куда делись 60 тыс пленных красноармейцев с русско польской войны. А ведь среди них были и украинцы и не все пошли добровольно.

 

И шо теперь? Оправдывать кацапов?

 

Вы действительно думаете что их там приделали, а не то, что они просто не захотели возвращаться?

 

Как и сбитый Боинг.
Для вас тест-вопрос: Кто сбил Боинг? Этот вопрос будет покруче, чем вопрос о принадлежности Крыма, на который ватники за 6 лет научились отвечать.

 

А кто из них кацапы ? Махновцы или кто из списка ?

 

Помню как один офицер жаловался отцу что собирает документы на пенсию,а шесть лет летал радистом-стрелком в Вьетнаме,а в документах написано,что он расслаблялся на аэродроме под Москвой.
Второй случай лежал в 1996 году в больнице а рядом здоровый мужик,восемь лет оттарабанил прапором в Анголе а потом в горячем цеху и тут клапан менять надо лежит и плачет никому не нужный..

 

Кто сбил понятно. А вот подвести самолёт в опасную зону не совсем красивый поступок, хоть и сыграло в нашу пользу.

 

Та навпаки. Скоропадський злигався кінцево з кацапи, і почалась, фактично, українська громадянська війна. І вона ще не закінчилась, як каци почали поволі просуватись забираючи території. Все як в 2014.

 

Знав одного мужичка, його в Угорщині поранили, танк його згорів. Ніяких льгот чи що там, убд, так і не отримав.

 

Не верю я в доброту поляков.

 

не совсем понятно, что значит "подвести самолёт в опасную зону"? есть коридор ( ICAO — International Civil Aviation Organization) движения с очень плотным трафиком, за пределы которого можно выходить по просьбе командира воздушного судна (метеоусловия), авиадиспетчеры проводят, отслеживают по показаниям радара...в чём претензии к Украине конкретно?

 

Тогда куда делись? на корм свиньям пошли? Разве советы не искали места предполагаемых захоронений после того как оккупировали Польшу в 1945?

 

Вы мне скажите сколько ребят вернулось с востока покалеченными без руки или ноги или обеих конечностей- они на многое претендуют???На несчастную медальку которую если и дали то она в будущем нихрена стоить не будет.или на протез???Не разх видел как по телеку обращались с просьбой помочь человеку то с хребтом проблема надо титановые пластины ставить то на протез руки то ноги...Время лучше говорите стало???Для кого???
Для нас лучше ничего не стало со времен совка....С Ув

 

Як у чому?
В том, что не сбила над Киевом и не самолет Аэрофлота который вез мальчиков в трусиках отдыхать в Артек.