Виявляється, як мало треба людині для щастя. На жаль, починаємо цінувати прості речі, коли їх втрачаємо. До речі: ніколи в дорослому житті не вдалося відпочити на морі. Мається на увазі - саме "відпочити". Бо з сім'єю більше турботи, ніж релаксу.
Доречі, дорогу між полями, хай і не соняшників, але кукурудзи, не забуду теж. Ще до війни.Вертаємось зкамрадом додому, пізній вечір, їдемо через поля, вузькою дорогою між кукурудзою. Світло фар, виднокол обмежений джунглями вище людського зросту. Телефони посідали, заряджається, включаємо - інтернету нема. Де ми-хз. Вийшли посцяти-десь там в полі щось шарахається) Не страшно, звісно, але почуття є) Нарешті, виїзжаємо на високий пагорб, і бачимо вогники машин. Траса! Ми визначились, поїхали. Коли виїхали, виявилось ми км. 15 полями їхали в протмлежний бік від дому)
Бывает, лежишь на диване, пьешь пиво, смотришь телевизор! А тут звонок:- Ты сына забрал? Продукты купил? Завтра мама приезжает, не забыл? Что ты молчишь, Сережа?А ты не Сережа, ты Коля! И на душе праздник!
