Фронтові волонтери П.Б. 4149 4378 7207 6524 Нороха Юрий

Дякуемо !

 

Для потреб ЗСУ.

 

Отримали посилку вiд побратима
Veter-59
Для потреб на "нулях"
Дякуемо !

 

на "0"
Дякуемо !

 

Дякуемо !

 

Поїхали

 

Ця поїздка по "курортного" місцях в секторі збіглася з 6-ю річницею 42-бат. Тому крім того що були цікаві зустрічі на фронтових дорогах, побували на нагородження воїнів.
ДЯКУЕМО ВСIМ ЗА ДОПОМОГУ !!

 

Окопно - блiндажний гумор .

 

"Хозяйство" на ВОПi

 

Урочисте шикування одно с пiдроздiлiв в секторякому ми з Вами допомагаемоi !!

 

Кого тiльки не зустрiнеш на фронтових дорогах .Одне розумієш що якщо людина тут! Значить СВІЙ !!! Ось i цього разу наш шлях перетнувся на ВОПi з вiдомим українським поетом, прозаїком
Сергієм Жадан .
Приемно було поспiлкуватися .

 

Витаемо "Лешого"
Хай завжди буде 4.5.0.

 

Сьогоднi отримали посилку вiд побратима
Камча
Для фронту.
Дякуемо !

 

Вони знімали нас, ми знімали їх. Дякувати Богу, обійшлося відеополюванням. Такі вони-вежі-близнята Донецького аеропорту під контролем оркiв.

 

«Наші вороги нас поважають»: 42-й окремий мотопіхотний батальйон відзначив річницю на передовій

У селі Первомайське ще видно дірки від снарядів. Але 17 червня місцеві жителі і адміністрація Ясинуватського району прийшли на свято, щоб привітати бійців 42-го окремого мотопіхотного батальйону з шостою річницею заснування. У цей день хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих побратимів і відзначили бійців, які воюють на передовій.

А на позиціях бійці намагаються створити умови, максимально наближені до домашніх. Ось грядка з помідорами, там висить таранка. Багато дитячих малюнків. Є старовинна ікона Миколи Чудотворця і біблія. І коти, багато котів різного кольору та віку. На одній позиції - 11 хвостів. Нам розповіли, що під час обстрілів лякаються тільки кошенята. А дорослі звикли і не звертають уваги.

Сергій Антонченко в 42-му окремому мотопіхотному батальйоні виконує обов'язки начальника штабу.

Майор Антонченко розповів , що батальйон вирішили створити в березні 2014 року в Кіровограді. Тоді його назвали «Рух опору».

Першим командиром став капітан 1-го рангу Юрій Олефіренко.

«Під час боїв за Дебальцеве він був поранений. Він загинув в боях за свободу і незалежність нашої України », - згадує свого командира Сергій Антонченко. Він з гордістю розповідає нам про бойовий шлях: «Наш батальйон брав участь і в прикритті відходу в Іловайську, і при прориві в Дебальцеве, Вуглегірськ, - наш батальйон брав участь у досить великій кількості боїв. І наш батальйон, коли заходить на позиції, - то 42-й знають всі. Не тільки побратими, а й наші вороги знають! І нас поважають за це! »

Майор Антонченко визнається, що боляче дивитися на окуповані російськими гібридними силами території. Адже там залишаються люди, які підтримують Україну. Військовий каже, що це болюча втрата і для нього, і для кожного українця

«Але ми доб'ємося того, що буде Україна незалежною і єдиною. Чи не ділячись на дві частини, всупереч бажанням наших так званих «сусідів» - Російської Федерації », - впевнений боєць.

 

«До війни була просто дружиною» -
Тут, біля Донецького аеропорту вона сама побачила, що, не дивлячись на Мінські домовленості, з позицій російських гібридних сил летять міни.
«И я увидела, что война продолжается. Война. И как бы там не говорили, что мы просто держим границу. Нет. Война продолжается. И люди почему-то с той стороны разозленные. И во мне наверное впервые родилась такая злость. Сейчас я ее немного потушила. Но все равно непонятно: зачем, когда есть договоренности, и договоренности эти нарушают. И в это же время говорят, что это делают украинские военные. А мы в это же время не имеем права ответить. И тут уже такой кусочек остался нашей земли, который нам не дают на данное время отвоевать и уже установить мир на нашей собственной земле», – говорит Катерина.
Її дочки зараз шість. Мама зізнається, що у дитини більш жорсткий характер: «Вона сказала: мама, я знаю, що ти їдеш на війну. Приїдеш туди і скажи: давайте закінчимо війну. Якщо когось щось не влаштовує - всіх ві... ». Катерина каже, що особисто для неї війна закінчиться тоді, коли Донбас і Крим повернуться до складу України.

 

«З ворогом нема про що домовлятися» - Василь "Ягуар"
Василь воює в 42-му батальйоні з 6 серпня 2014 року. Каже, що пішов на війну, тому що давав присягу на вірність Україні.

На Донбасі він остаточно усвідомив, для чого взяв у руки зброю: щоб захистити територіальну цілісність України і щоб настав мир.
Василь воював в Дебальцеве, Вуглегірську, в селищі Булавінське і селі Нікішине. Боєць не може забути, як загін потрапив в засідку між Вуглегірська і Булавінський. Тоді вдалося вийти з мінімальними втратами - був один поранений.
А ще Василь згадує: «Коли стріляє артилерія, то на Господа сподіваєшся. 152-й калібр - це серйозно ».

Проти кого українцям довелося воювати в Дебальцеве?
Ось що згадує боєць: «На Санжарівка (село в Бахмутському районі Донецької області - ред.), Коли підбили танк, у загиблих членів бандформувань виявили військові квитки Російської Федерації. Тобто, були кадрові солдати Російської Федерації ... Так як вони кадрові, у кожного різна була вислуга. Був бойовий досвід: у деяких Чечня. У них був бойовий досвід більше, ніж в української армії на той час ».

У боях за Дебальцеве, каже Василь, загинуло понад двадцять бійців батальйону. Боєць відзначає з гіркотою, що з кожним роком число загиблих і поранених зростає.«На мою думку, з ворогом нема про що домовлятися. Тому що завжди є обман. Треба показати, що на сьогоднішній день українська армія в боєготовності, набралася досвіду. Треба показати силу. Якщо йти на мирні переговори, то це означає щось втратити, як завжди. Поставлять якісь умови - доведеться щось втратити. А вже і так багато втратили: Крим, Донбас. Так що нема про що з ними домовлятися », - переконаний боєць Василь.

 

В крайню поїздку в екіпажі був кореспондент Сергій Горбатенко
"Радіо Свобода" Ось трохи вiдiо с того що вдалося засняти .

 

Друзi !!
Завтра 22.06. в 14-00 +-
Будемо забирати в Вiйcковому шпиталi м. Киева тiло ком.бат. Романа Багатиря .

 

Дякуемо !!