Герáльдика (від лат. heraldus, heraldica, ars — «опові́сник», «герольд»[1]) — гербознавство[1], спеціальна історична дисципліна[1][2], що вивчає герби[1], кольорові емблеми, які належать особам, родам чи спільнотам; досліджує історію виникнення та розвиток гербової традиції[3], закони складання гербів та їх використання[2]. Тісно пов'язана з генеалогією, символографією, народним орнаментом, сфрагістикою, нумізматикою, емблематикою, уніформологією, фалеристикою, вексилологією тощо[2]. Будова гербів регулюється особливими законами європейської геральдики, які вирізняють її від інших світових систем пов'язаних з емблемами чи символами, незалежно від часу їх появи й сфери використання. Досліджує — супутні документи стосовно причин і обставин виникнення гербів, їх засвоєння та функціонування, еволюцію соціальної ролі та правовий статус гербів[3]. Геральдика є також, водночас, різновидом соціального кодування і системою знаків. Ця система базується на гербових зображеннях і тинктурах, які розміщуються на геральдичних щитах відповідно до певних принципів та правил. Сума цих принципів та правил разом із сумою усіх наявних гербових зображень та тинктур складають так звану геральдичну граматику опису гербів — блазон.
