Сашко Лірник Шоймер Ізраель, або Сторожа України Колись давно, ще в совєцькій Одесі я добирався вночі з побачення до рідної общаги. Ну, було діло... Та я не про те, власне... І от серед нічного, вщент зрусифікованого, міста раптом почув прекрасну соковиту українську мову. По бруківці, між заплетених виноградом стін йшли двоє чоловіків і про щось розмовляли. Я вже геть не пам'ятаю про що була та розмова, але я просто йшов за ними як та миша із мультика про Чіпа і Дейла, яка чула запах сиру. Давно я пропустив поворот на свою вулицю Комсомольську (тепер знову Старопортофранківську), а сили відірватися від того чистого джерела української мови не було.. Це зараз я вже розумію що слово - то найсильніший вплив і наймогутніша зброя у світі. Спочатку було Слово і Слово було Бог. Світ творений Словом а не силою, капіталом, чи індустрією. У вдячному єврейському псалмі співається про шоймера (оборонця), який ніколи не засне, не злякається і захистить Ізраїль. Ізраїль відбувся як держава саме тоді, коли одна людина примусила вивчити івріт цілу націю, яка розмовляла мовами всього світу. І тепер в обороні народу стоїть їхня мова, яка була зовсім зникла і знову відродилася і не засне і не злякається ніколи. В основі багатовікової агресії Московського Ординського Улусу проти України, його ненависті і цієї війни, якраз лежить мова. Пошкреби самого інтелігентного і просунутого жителя Московії - і, з-під культурних нашарувань університетської освіти і поезії срібного віку, вилізе наколка "Разгаварівай па-чєлавєчєскі, хахол!" Ви думаєте, що росіяни не здатні вивчити українську мову, тому не розмовляють нею, навіть проживши в Україні по тридцять років? Здатні. Коли треба отримати грін карту чи вид на проживання в клятій Гейропі, то вивчають прокляту англійську і німецько-хвашистську мову аж бігом. А тільки стає питання про українську (білоруську також. Сябри знають), то весь інтелект ніби кудись зникає. Як у другокласника перед дошкою. Краще бути згвалтованою ніж українізованою - це їхній принцип і основа співіснування з нами. Альтернативи для них не існує. Або ми перейдемо на російську, або нас уб'ють. Різними способами. Можна швидко - залпами Граду із-за кордону, а можна повільно, але не менш ефективно - повзучою русифікацією. І, хоч в другому випадку міста і села не будуть вкриті гниючими трупами, але українців там також не залишиться. Так як сталося на Кубані, куди перебралися запорожські козаки - сіль землі і нації української. А тепер їхні нащадки, російськомовні "казачкі" з українськими прізвищами, приїздять на Донбас "убівать хахлов". Захистом України є не тільки артилерія, ракети і армія, і не тільки добровольчі батальони із волонтерами, а в першу чергу українська мова. Не вихолощена, максимально спрощена і примітизована щоб наблизити її до російської, а багата і красива. Так як я чув тоді в Одесі. Із своїми гарними словами і зворотами.Із перлинами, такими як - розгардіяш, шарварок, замурзаний, бешкетник, подружжя, чимало, олія, смар, олива, мастило, обрій, небокрай, кохання, шкереберть, дошкуляти, міркувати, ну і нехай щастить врешті-решт ! ))) А фраза українських військових розвідників в прямому ефірі про те, як вони "нишпорили в запіллі, чигали в шелягах і, аби не панькатися, зметикували і, крадькома, налаштували тенета в манівцях на царині, в які, врешті решт, спірвали якесь велике кацапське цабе, і наразі човгають домів навпрошки чагарями проз кавунове бадилля, з цим недорікуватим покидьком у лантусі" начисто вирубає кацапських шифрувальників. От зараз згадайте і напишіть українські слова-перлини, яких ординці не зрозуміють, або яким немає відповідників в російській мові. Бережіть їх, не забувайте, вживайте і вчіть дітей. Тільки мовою твориться український світ. І напівміри і угодовство тут неприпустимі. По аналогії із крилатим виразом "скромність - найкоротший шлях у невідомість" - "російськомовність - найкоротший шлях до зникення українців". Дивно і трошки соромно спостерігати за тим, як україномовна жіночка переходить на спілкування російською із такою ж україномовною жіночкою в маршрутці чи на базарі. А коли ведучі телепрограм вперто "штокають" і "какають" (при цьому "гекаючи" по полтавськи) до україномовних гостей і учасників шоу, то це взагалі за гранню добра і зла. Скільки можна нас у себе вдома принижувати?! Гей, алльоу! У нас тут Україна чи вже Малоросія?! Ви реально задовбали! Оце і є та сама повзуча русифікація, яка починається із запопадливого переходу на російську в спілкуванні між українцями, а закінчується сепаратистами, окупованими територіями і качам, яке пливе по містах і селах України. Не треба примусової українізації. Це лякає зросійщених попереднім колоніальним життям українців. Потрібна дерусифікація. Постійна і всюди.Запустити зворотній процес нищенню нашого народу як народу. Бо народ визначається не місцем проживання а своєю мовою. Треба не заважати природній українізації.. Просто віддавати дітей в українські садочки і школи. Просто українцям розмовляти між собою українською. Нас в Україні абсолютна більшість, тому все стане на своє місце. Не за рік чи за два, а от за десять точно. І тоді ніяка Орда нічого не вдіє. Бо на сторожі коло них поставлю Слово!, - говорив Пророк української нації. Він знав що казав, бо Слово дійсно ніколи не засне і не злякається. Аби лиш ми не заспали, не злякалися і використовували свою Божественну Зброю, своє Слово в обороні України. І для нас, при всій нашій толерантності, лагідності і терпимості, це Слово було, є і має буде українським! P.S. Хоча, після наших кіборгів і героїчних добробатів, міф про українців як сумирних телят уже не актуальний. Українське Слово - це слово воїнів,героїв і шляхетних лицарів. І для цього не треба красти чужу історію і вигадувати побрехеньки про "пабєду" і "дєдиваєвалі".. Досить просто вслухатися в прості українські слова - "Слава Україні! - Героям слава!"
Но, все это лирика... Давайте все-же быть прагматичными. Не все (и все) российское - зло. А то, так можно скатиться до тех, которых порождает сон разума.
Я знал, что сюда заглянут фантазеры и мечтатели. Но реальные проблемы решаются не в такой плоскости...
шановний, ми не знайомі. одразу зауважу- далеко не мрійник і не фантазер. швидше прагматик і агресивний оптиміст. ви назву теми прочитали і зрозуміли. отже потрібним і необхідним знанням мови володієте. скажу так. мова - це код, це ідентифікатор. вона є в кожного народу. і це правильно. так має бути. приймаючи його як свій, ви таким чином ідентифікуєте себе з цим народом, стаєте його частиною і частиною його історії, цінностей і культури... і поваги, до народу на землі якого ви живете і їсте хліб який виріс з неї. це глибинне, це первинне. отож, ви в стані самостійно вирішити ці проблеми починаючи з самого себе, сімї, дітей, внуків, родини, оточення... саме від вас це і залежить! саме батьки і є таким прикладом для дітей. почніть з себе, або не починайте а для експерименту, просто щоб зрозуміти самого себе - спробуйте для початку розмовляти українською, навіть якщо ваш візаві промовляє до вас російською... просто для експерименту. оцініть потім самі для себе такий досвід.
Да не занимайтесь, пожалуйста, просветительной деятельностью, не утруждайте себя. Для этого есть книги и церковь. Философия Ваша врядли окажет влияние на миллионы русскоговорящих и около. А с агрессией, это вам лучше боксом заняться... Когда приеду на запад, буду говорить на украинском.
щодо агресії, там в кінці смайл є. читайте уважно! ви або не зрозуміли, або робите вигляд що не розумієте, або ж як "миллионы русскоговорящих и около" не хочете розуміти. для того щоб розмовляти не треба їхати на захід, от в тому то і питання...
Та ні.був колись .в 95 році в х..лостані.Дикуни.завидки беруть навіть в тому.що ми пріцьовиті.Не пянюги.І взагалі.москаль ніколи не був мені братом.а теперечки і подавно.СЛАВА УКРАЇНІ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! Так в нього на аві СРАЧ написано.то він і тутечки.
Добірка картин відомого художника, киянина Миколи Корнелійовича Пимоненка (1862-1912). В його неймовірно реалістичних та життєстверджуючих творах на соціально-побутову тематику постає цілісний образ життя українців кінця XIX - поч. XX ст. 1. Жнива в Україні. 2. Великодня утреня. 3. У похід. 4. Святочне ворожіння. 5. Брід. 6. Не жартуй. 7. Українська ніч. 8. Побачення (Зустріч). 9. Сінокіс. 10. Ідилія. 11. Ревнощі. 12. Портрет дівчини-українки. 13. Жертва. 14. Свати. 15. Молодиця. 16. Додому! 17. Весілля в Київській губернії. 18. Ярмарок. 19. Ворожіння. 20. На річці. 21. Вихід із церкви в Страсний четвер. 22. Біля криниці-1 (Суперники). 23. Біля криниці-2 (Суперниці). 24. Квочка. 25. Перед грозою. 26. Весілля в Україні. 27. У затінку. 28. Молода господиня. 29. Біля колодязя. 30. Вечоріє. 31. З лісу. 32. Прання. 33. Українське весілля. 34. Біля струмка. 35. Жертва фанатизму (про молоду єврейку та коваля – українця). 36. Гуси додому. 37. Подруги. 38. Жниця. 39. Київська квіткарка. 40. Автопортрет.
Як жили українці 100 років тому: 60 унікальних старовинних фото На цих старовинних фотографіях, зроблених часто невідомими фотографами, перед вами відкриється історія України – в особах, пейзажах, побутових сценках. Ви зможете побачити, як наші співвітчизники тоді одягалися, чим займалися, як виглядав їх побут – святковий і повсякденний. Навіть просто дивлячись на ці знімки, можна дізнатися багато нового і цікавого.
Особисто я досить вільно володію укаїнською, хоч і народився в "столиці сепаратизму" Але є декілька "але". Поперше, це сталося, тому-що я кожне літо перебував на канікулах на Черкащщині(яка є батьківщиною для сімї моєї мами) і чув місцеву сільську мову, неспаплюжену русіфікованим містом. В подальшому житті це вплинуло на моє сприйняття всього українського, починаючи від творів Тараса(якого я вважаю більше художником ніж поетом) і закінчуючі українською політикою та мовою. Подруге, саме спілкування українською для мене є трохи проблемним, тому що я вже знаю думку людей які чули мою українську. Звісно це не "азірівка", але ж дуже чутно, що це не рідна для мене мова. Це схоже на мову людей, які довго живуть наприклад в Америці і роблять якісь обзори в ютубі-начебто і правильно розмовляє, але не по нашому якось... Зараз я живу у місті Харкові, де багато людей з навколишніх сел - розмовляють начеб-то і не російською, але і українською не назвеш. Я, чесно кажучі не хочу бути схожим на азірова, і не хочу паплюжити українську, тому і розмовляю в повсякденні російською. Ще мені не подобається сама думка, що я комусь щось повинен, бо так схотіли люди із західної України. Повірте, хто попадає в інше мовне середовище, той починає розмовляти мовою, яку чує навколо. Хто був за кордоном, той зрозуміє, та і Харків є дуже насиченим вселякими іноземцями, які вже асимілювались. Про проблеми мови чомусь переймаються люди які не мають відношення до офіційної української мови, і саме вони роблять все можливе, щоб виховати у людей відразу, хоч самі цого і не розуміють - це я натякаю на жителів західних областей. Тільки їм може прийти на думку називати людину москалем за те, що вона спілкуєтся чистою полтавською мовою(це я не про себе). Звісно простіше виправдовувати свій діалект, кажучі що то "ізюмінка" і так розмовляли наші пращури, але від того мовою він не стане, як і харківський... "Завзяті воїни за мову", як Фаріон, виконують роботу російськіх пропагандарів, хоча самі цого і не розуміють, і ось чому Моя думка, шо українізація потрібна, але це питання не вирішується простою фразою "А чому ти не розмовляєш українською". Нажаль я не блискавичний менеджер, щоб придумати просте і ефективне рішення цієї нагальної проблеми, але план потрібен вже сьогодні, щоб хоч наступне покоління вже почало розмовляти українською вільно.
Росія захищає російську мову навіть на території інших країн.А ми не можемо захистити мову вдома..СОРОМ НАМ!! СОРОМ!! Я запитую в себе, питаю у вас, у людей, Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці: Де той рік, де той проклятий тиждень і день, Коли ми, українці, забули, що ми українці? І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот, І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється, І що ми на Вкраїні – таки український народ, А не просто населення, як це у звітах дається. І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина. І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах. І що є у нас мова, і що українська вона, Без якої наш край – територія, а не Вкраїна. Я до себе каже і до кожного з вас – Говори! Говоримо усі, хоч ми й добре навчились мовчати! Запитайте у себе: відколи, з якої пори Почали українці себе у собі забувати? Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття, У якому свідомості нашій збагнути незмога, Чим солодший од меду нам видався чад забуття Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога. Українці мої! То вкраїнці ми з вами, чи як? Чи в "моголах" і вмерти судила нам доля пихата? Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк, Що розцвів нам у думах смиренністю "меншого брата"? Українці мої! Як гірчать мені власні слова... Знаю добре, що й вам вони теж – не солодкі гостинці. Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива, Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці. Я вже й сам ладен мовить: "Воно тобі треба?.. Стерпи!" Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво: Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи? Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву? То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря, І хіба не зотліє на тлін українство між нами, Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами? Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил. Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина. Тільки хто ж колись небо нахилить до Ваших могил, Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...
Ага, знову повинен прийти хтось і почати вирішувати за всіх... самому не виходить, патамуштатакньйєпріньйятаунас... мидрухійє...ніфсьотакпроста....інойьєакруженійє..нічого не нагадує??? Наступне покоління, це ваші діти... Якщо ви не будете говорити, вони також не стануть... Батьки закладають основу світосприйняття дитини.. як може бути незручно чи соромно розмовляти мовою своїх батьків? Дитина такого навіть собі не уявляє...Свого не цурайтесь і чужому навчайтесь!!! І справді, що власне вам заваджає розмовляти рідною мовою вашої мами?? Лише вдумайтесь в те що ви сказали... Написано не для срачу, а для роздумів.
