Клондайк. Давно то вже було, дуже давно, я тоді ще до школи ходив. Гарно навчавсь на одні пятірки, ну може на четвірки. І дуже слухавсь тата з мамою. Дививсь як усі пацани з нашого двора фільми про війну, і звісно у війну гуляв. Тоді це була ціла подія, зброя у основному саморобна, дерев"янні автомати, пістолети. хто наші хто німці, де бій буде. Грали, гуляли і все було як насправді. Але чогось нехватало, небуло в нас справжніх окопів, бліндіжів та воронок. Допомогли(як завжди) бувалі, старші хлопці. Розповіли нам( що там десь у тому лісі була війна, і там окопи) Треба там пошаритись, і все буде як на справжні війні. Недовго ми туда і збирались, на слідуючій день у заповітний ліс вирушила ціла єкспедиція. Що я вам скажу, той ліс мабудь ніколи ніхто так не прочісував як ми. І сталось диво! Не пам"ятаю хто перший усік якісь дивні споруди, наче бараки напівкопані у землю, біля них була купа прямокутних ям, та усіляких жолобків та канавок. Не буду розповідати як там все почали перетрушувати та пильно видивлятись. Що там тількі не було, купи якогось непонятного брухту, кучі стреляних гільз, якісь непонятні папіри зваляні на кучі, майже сгнивші. Був там і бонус(як кажуть копарі, я тоді навіть і не знав що то мій перший коп і пре хабар)Хтось з дружбанів усік зорким оком у ямі патрон, самий звичайний патрон. Почали розгортати,і все..Нас наче нестало, патронів було багато, дуже багато, повна тиша сопіння і тількі вигуки , ще три. а в мене десять, а я ленту знайшов. Патрони були різні,то я вже пізніше взнав що там була чи то трофейна чи саперна команда. Коротше до дому всі пішли загружані по саме неможу. Паміятаю точно що я патри тарабанив до хати у якомусь алюмініевому бидончику, карманах, і ще у жменях. Наше невеличке містечко почало переживати явно не найкращі дні. Днями і вечорами з парку, стройки, та посадок, долунала канонада. Патрони палили у багатті, робили з них саморобні взривпакети, з витрушенного пороху робили ракети. Молоді мами та старі бабушки біли явно не у захваті від таких феерверків та вибухів.
Все було добре і гарно, но одного дня когось з камрадів попалили, не знаю що там з ним робили батьки....але нас здали. Ніщо не віщувало біди коли я забіг до дому,жбурнув як завжди портфеля біля вешалки, і раптово зустрівся поглядои з Мамою. Зрозумів що щось не так міттево(я не винуватий, воно саме, я вікна точно не бив, що таке карбіт я не знаю, порох не палив точно кажу) Тоді Мама мене запитала що ото таке у твоему столі у шухлядах(я туда патрони бережно та красиво викладав, і зверху зошитами накривав) Ну що тут казати....після довгих розмов мої скарби полетіли у сміттеве відро. Майже повне відро получилось. Мамі було клятвенно обіцяно, що більш ніколи , і навіть якщо до рук будуть давати то ніколи! Відро Мама понесла до сміттевих баків, а у наші вікна було відно гарно смітник з рядом з восьми контейнерів. На цьому б ця істория і скінчилась, як би не дядя Коля Шльопнога(він ходив трохи волоча ногу а тоді викидав її уперед і громко шльопав) Дядя Коля був як зараз кажуть БОМЖ, але такого слова тоді ні хто не знав. Бухав безбожно, працював сантехником водолазом, а по совместітельству обслуговував наш смітник. Склотару вибирав у торби, а тоді сміттевий бак підпалював шоб сміття сгоріло( бумаги тоді було дуже багато, а у квартирах її ні хто не скирдував) По волі випадка, чи то просто був не дядін Колін день, моя Мама вигорнула ізьяті в мене скарби іменно у першій бак. Чомусь дядя Коля обрезервірував іменно їого першим і підпалив. По усім законам фізики, та термодинаміки патрони добряче прогрівшись почали гепати, гарно посилював звук від вибухів ще і металевий контейнер. Я був покаранний у свої кімнаті, коли почув знайомі звуки, і ще до того часу незнайомі звуки волання неопохмеленного дяді Колі. Він кричав а патри гепали, коли я подививсь у вікно(зараз чомусь кажуть картина маслом) Дядько лежить у калюжі біля сміттевих баків, один з них палае, крик стоїть несамовитий. Коротше повне апоклептична картина виною якої есть я. Не буду Вас втомлювати як реготав батько, як Мама носила магарич пляшку потртвейна постраждалому. Але скоро та історія позабулась. Бо треба було збаратись до школи , на носі було перше Вересня.
Вітаю панство! Цілий день за стіл та із-за столу. Втомлює. Щоправда, був на службі в гарнізонному храмі, хоч відпочив трохи. Пан К. буде телевізор дивитися вночі, як усі спати будуть. А нам розповідатиме, що не при справах.
Пане unkers87, то ви і раніше писали про гудзики та патрони? О, как много их было!.. Дутые студенческие десятки с накладными орлами. Золотые офицерские пятки с орлами чеканными. Коричневые - коммерческого училища, с жезлом Меркурия, перевитым змеями, и с плутовской крылатой шапочкой. Светлые мореходные со скрещенными якорями. Почтово-телеграфные с позеленевшими молниями и рожками. Артиллерийские с пушками. Судейские со столбиками законов. Медные ливрейные величиной с полтинник, украшенные геральдическими львами. Толстые тройки чиновничьих вицмундиров. Тончайшие писарские "лимонки" с острыми, режущими краями, издающие при игре комариный звон. Толстые одинарки гимназических шинелей с серебряными чашечками, докрасна вытертыми посредине. Сказочные сокровища, вся геральдика Российской империи, на один счастливый миг были сосредоточены в Петиных руках. )(
Сию же минуту давай сюда эти... как они там у вас называются... чушки или душки... - Ушки, - криво улыбнувшись, пролепетал Петя, надеясь как-нибудь обернуть дело в шутку. Но, услышав слово "ушки" из уст сына, отец вскипел еще пуще: - Ушки? Отлично... Где они? Сию же минуту давай их сюда. Где эта уличная мерзость? Где эти микробы? В огонь! В плиту! Чтобы духу их не было! Он стремительно осмотрел комнату и бросился к ранцу. Петя, рыдая, бежал за ним по коридору до самой кухни, куда отец, широко и нервно шагая, быстро и брезгливо, как дохлых котят, нес мешочки. - Папочка! Папочка! - кричал Петя, хватая его за локти. - Папочка! Отец грубо оттолкнул Петю, затем шумно сдвинул кастрюлю, и, яростно пачкая сажей манжеты, сунул мешочки к пылающую плиту. Мальчик замер от ужаса. - Тикайте! - закричал он не своим голосом. Но в этот миг в плите застреляло. Раздался небольшой взрыв. Из конфорки рванулось разноцветное пламя. Лапша вылетела из кастрюльки и прилипла к потолку. Плита треснула. Из трещин повалил едкий дым, в одну минуту наполнивший кухню. Когда плиту залили водой и выгребли золу, в ней нашли кучу обгоревших гильз от револьверных патронов. )(