Сапери (Pionieren), зброя, інструмент, уніформа.

Цей пост про людей, яких ніхто не називав героями лише тому, що їх важку і небезпечну працю був прихований товщею землі. Вони ризикували життям, але найчастіше їх робота пропадала даремно, а слава й нагороди обходили стороною.

Всі проклинали тунельників (the Tonneller). Офіцери Ставки - за те, що він закінчив свою роботу місяцями раніше, ніж решта армії була готова до Великого наступу; дивізіонні - за те, що він був поза сферою їх підпорядкування; бригадні - за те, що знав лінію фронту, всюди вони були чужинцями; полкові офіцери - тому що він відмовлявся дати їм свої укриття; субалтернов - за що перевершують знання; Томмі (прізвисько англійців) - за те, що він був причиною зайвих втрат, союзники - за високу оплату. Але довше і голосніше за всіх ненавиділи його боші (прізвисько німців) - за спроби піднести і перетворити їх в здивованих ангелів.

Е. Сунтоно 1918 р Джерело Є.Ю. Білаш «Міфи Першої світової»

Кінець 1914 року, пройшло вже кілька місяців після початку війни. Західний фронт встав. Противники, захищаючись, обплутують рядами колючого дроту. Ворогуючі сторони обзавелися снайперами і наїжачилися гарматними стволами. Артилерія з обох сторін піднімала тонни землі в повітря за допомогою величезних снарядів, прозваних «валізами». Але жодна сторона не могла забезпечити собі тактичну і стратегічну перевагу. Почалася нова форма війни - позиційна. Солдати, рятуючись від обстрілів, все глибше вгризалися в землю, зміцнюючи позиції бетоном, мішками з землею і залізом.

Умови життя в осіннє-зимові час були жахливими: дощі заливали окопи. Насоси, відкачують воду, працювали день і ніч, але не справлялися з рідким брудом, яка ставала, по-істину, прокляттям.

Через проливні дощі і постійних обстрілів земляні пласти сповзали вниз, оголюючи людські останки, так як в стінах окопів ховали тіла загиблих товаришів.

Порятунок від обстрілів було одне - ще глибше заритися в землю. Кількість підземних укріплень росло. Тільки в околицях міста Ипра англійці створили близько 150 підземних сховищ, бункерів, з'єднаних багаторівневими ходами, отнорками і лісьімі норами. Масштаб виконаних підземних робіт вражає. У підземних сховищах, де розташовувалися лазарети, казарми, кухні і навіть каплиця, могло сховатися і жити до 3000 чоловік.
Сучасні дослідники Першої світової кажуть, що в той час в Фландрії під землею жило більше людей, ніж в даний час на поверхні.

При будівництві укріплень в хід йшло все: дерево, бетон, сталь, гофровану залізо. Розбиралися залізниці. Рейки і шпали виконували роль балок і розпірок. З Англії і Канади приходили «готові набори»: дошки, колоди і сталеві балки. У побудованих притулках часто сусідили канадські і англійські рейки, з рейками, зробленими в Німеччині на заводах Круппа.
При будівництві притулків основним параметром була безпечна глибина. При розрахунках цієї величини інженери враховували тип ґрунту, максимальний калібр ворожих снарядів і їх ефективності в конкретному типі грунту, а також: вологість грунту, рівень грунтових вод, і ще масу параметрів. Наприклад, у Фландіріі мінімальна безпечна глибина становила 15 метрів. Вважалося, що на цій глибині снаряди найбільших калібрів втрачають свою ефективність і не можуть заподіяти істотної шкоди.
В околицях міста Іпру грунт нагадував листковий пиріг. Під тонким шаром грунту вогкий суміш піску і глини, потім - шар рідкої пульпи товщиною в 15 метрів, нижче - шар блакитної глини, більш твердий, але досить пластичної. Тому, страшні, темні, з поганою вентиляцією сирі притулку були прориті на глибині понад 15 метрів. Однак, у цих притулків було одне незаперечне достоїнство: в них було безпечніше, ніж нагорі.
Якість підземних сховищ росло, і незабаром противники зневірилися «прогризати» глибоко зариті в землю притулку за допомогою артилерії. Тому, вперше було застосовано страшна зброя - отруйні гази. Ворожі позиції або обстрілювали снарядами з газом, або газ розпорошувався зі спеціальних установок.

На фото: Газова атака ворожих позицій знята з аероплана повітряної розвідки

Гірчичний газ (іприт) важчий за повітря, він повільно й неминуче сповзав в притулку, заповнюючи всі щілини. Солдати були змушені застосовувати газові маски і протигазові ковдри. Ковдри представляли собою великі шматки повсті, просочені нейтралізатором газу. Ковдри клали на підлогу на шляху руху газу, який втрачав свої отруйні властивості потрапляючи на них. Через кілька годин після закінчення атаки, газ вивітрюється, і солдати могли зняти маски. Навчившись виживати і боротися з обстрілами і газом, протиборчі армії згадали про старі методи облоги фортець: підкопу і мінної війні.
Теорія мінної війни розроблялася ще маршалом Вобаном в 1686 році.
Але Перша світова і тут внесла свої корективи: мінна війна стала розвиватися не під фортецями, а на польових позиціях. Руйнування тунелів виявилося не менш важливим, ніж захоплення окопів противника. Для Першої світової війни були характерні ці дивовижні зигзаги одночасного застосування новітніх технік і тактичних розробок, з використанням найдавніших прийомів ведення війни.

Для прикладу, повітряні спостерігачі за допомогою новітніх літаків і аеростатів, визначали за кількістю і кольором грунту, де саме ведуться «середньовічні» мінні підземні роботи. А штурмові групи, застосовуючи новітню тактику, вривалися у ворожі траншеї, використовуючи для бою і давню кийок, і сучасні гранати з вогнеметами.
Підземна війна зажадала величезної кількості фахівців: гірських інженерів, шахтарів, працівників каналізацій, всіх тих, хто під землею був, як вдома. Набирали їх серед цивільних. Фахівці призивалися на фронт, платили їм в два рази більше, ніж піхотинцям і відправляли копати багатометрові мінні галереї, навчивши цінувати своє життя в копійку. За підрахунками істориків, для підземних робіт на західному фронті англійцями і канадцями було задіяно близько сорока тисяч таких фахівців.

Перед тунельників стояла досить складна інженерна задача. Ось тільки деякі основні вимоги до мінної галереї:

Мінний тунель повинен був вести точно до ворожих позицій, неприпустимі були відхилення по курсу і глибині. Були випадки, коли недосвідчені солдати, прорив 10 метрів, просто виходили на поверхню. (Приклад з Російсько -Японські війна. Порт Артур, 1904 рік).

Тунель, з одного боку, повинен мати мінімальні ширину і висоту, які забезпечують найменший обсяг видаляється грунту. З іншого боку, він повинен бути досить широкий, щоб була можливість і копати, і проносити великий обсяг вибухівки.

Тунель повинен копирсатися швидко, але в той же час тихо, щоб не дати противнику шанс прослухати роботи. Зміцнення стін тунелю, повинні були проводитися кожні 5 метрів, теж тихо, щоб не дати «слухачам» противника можливість прослухати і визначити відстань до місця роботи. Землю, виносяться з тунелю, слід підсипати в воронки на місцевості, або упаковувати в мішки і укладати в бруствер. Інакше повітряні спостерігачі бачили демаскує пляма жовтого піску на чорній землі і розуміли, що ведуться земляні роботи. Варто було відкачувати ґрунтові води, але знову ж таки, по зміні рівня ґрунтових вод, противник міг визначити факт ведення підземних робіт.
Велика проблема була в вентиляції тунелю. Вертикальні вентиляційні шурфи були неможливі, так як демаскували місце проведення робіт. Доводилося встановлювати ручні вентилятори, які теж були досить гучні.

При підриві частин скельних порід утворювалася смертельна доза чадного газу, тому солдати, що копали тунель, повинні були, по "дідівським" шахтарській методу, використовувати в якості індикатора газу живих канарок і мишей.

Вибухівка мала закладатися вкрай обережно, так як будь-яка іскра могла призвести до вибуху.

Від основного тунелю доводилося копати допоміжні отнорки, в яких знаходилися «слухачі», що прослуховують ворожу сторону.

Работа, сопряженная с копанием тоннеля, была тяжела и смертельно опасна.
Узкий лаз, отсутствие кислорода, тяжелый физический труд, повышенная температура, возможность прорыва грунтовых вод, клаустрофобия, удушье от угарного газа – вот только неполный перечень «удовольствий», которые сопровождали тоннельщика при каждом спуске под землю.
Якщо додати до цього переліку ворожу артилерію, саперів прокладають міни та Контрмінну з іншого боку, то можна уявити в якому нервовому напруженні знаходилася людина.

Досвідчені слухачі обох сторін, використовуючи водяні стетоскопи, прослуховували грунт, намагаючись визначити, де ведеться мінна галерея.

Фото: Німецькі солдати прослуховують позиції противника.

До речі, найпростішим прослуховуючих приладом служила звичайна лопатка. Вона вбивалися багнетом в землю, і «слухач» припадав вухом до кульки на кінці дерев'яної рукояті. Сталевий лоток вловлював коливання грунту, резонував і передавав вібрацію по дерев'яній рукояті. (Хто мають лопатку, прикладіть вухо до Бульбі на кінці рукоятки і злегка натисніть нігтем по багнета. Самі почуєте, як прекрасно передається звук).
Ще одним найпростішим приладом був водяний стетоскоп. Робився він дуже просто. У флягу наливалася вода, в шийку вставлялася порожниста трубочка, наприклад, стебло очерету, і шийку замазують глиною, яка фіксувала порожнисту трубочку. Фляга закопувалася в землю, і слухач до трубочки прикладав вухо.
Техніка прослушки була різна. Німецькі війська припиняли всі свої земляні роботи кожні півгодини. В цей перерву «слухач» слухав, чи ведуться роботи на ворожій території, визначав зразковий напрям робіт і відстань. Французи, при роботі своїх слухачем, роботи не припиняли. Французи і англійці намагалися дезорієнтувати противника, проводячи роботи в помилкових галереях і підриваючи невеликі заряди на малій глибині. Створювався своєрідний «шумовий фон», що маскує роботи в реальних галереях на великій глибині. Який із способів краще, важко сказати. Однак навіть не слухач, а досвідчений солдат міг визначити, чи ведуться підземні роботи.
«Увечері до мене зайшов єфрейтор Шнау і доповів, що під бліндажем його загону ось уже чотири дні йде якесь постукування. Я передав про своє спостереження далі і отримав донесення саперної команди, яка, застосувавши підслуховуючий пристрій, не знайшла нічого підозрілого. Пізніше ми дізналися, що вся позиція була замінована ». Юнгep, Ернст (Jünger, Ernst), «В сталевих грозах».
Однак, французькою та англійською саперам не завжди так щастило. Як правило, якщо німцям вдавалося визначити ворожий мінний тунель, то на нього починалася полювання. Рилася Контрмінну і починалася війна нервів, хто перший закінчить роботу і зуміє підірвати свій заряд. Іноді, «міна» і «Контрмінну» підходили один одному так близько, що було чутно, «як німецький унтер лає своїх солдатів». Були випадки, коли тонкі стінки сходяться тунелів обрушувалися, і солдати раптово виявлялися віч-на-віч зі своїми ворогами. Ось як описує лейтенант Джон Уесткотт сутичку між канадцями та німцями в німецькому тунелі:
Передовий канадець (Уесткотт) засліпив німців ліхтариком і вистрілив, потім пригнувся, даючи можливість вистрілити напарнику, як вони відпрацьовували на тренуваннях. Підземна перестрілка зайняла 2-3 хвилини, німці втратили 4 убитими, 3 здалися, канадці - 3 пораненими. Німецька галерея була підірвана, зупинивши їх роботи на тижні.

Але, якщо ворог встигав підірвати заряд Контрмінну першим, то смерть тунельників була страшною. Ті, хто не гинув від вибуху відразу, були приречені на повільне вмирання, засипані землею на многометровой глибині.
Вижити після вибуху і обвалення галереї було практично неможливо. Ці випадки були настільки виняткові, що відразу входили в армійські легенди. До таких щасливчиків, які вижили після підземного завалу, можна віднести англійського сапера Бедсона. Група з 12 (за деякими даними 13) людина, до якої входив Бедсон, прокладала мінний тунель на 30 метровій глибині. Німецькі сапери просвердлили шурф і, заклавши вибухівку, підірвали заряд, викликавши завал галереї в якій працював Бедсон. Солдат виявився відрізаний від виходу багатотонним завалом. Він знав, що йому прийдуть на допомогу, у нього був певний запас їжі і фляга з водою.
Але, є було небезпечно, це викликало спрагу. Відщипуючи по крихтах провізію, він полоскав рот водою і випльовував її назад у пляшку. Так в напівзабутті, задихаючись від нестачі кисню, він прожив шість з половиною доби, перш ніж до нього дісталися товариші. Вони вже не сподівалися нікого побачити живим, і прийшли за тілами. На поверхні для членів групи вже були вириті могили. Перші слова, якими зустрів товаришів ця мужня людина, були: «можна мені води, ця була довга зміна».
Сапер, який працював під землею, крім копання землі, кожну хвилину був готовий вступити в бій, використовуючи вогнепальну або холодну зброю. «Британські сапери спеціальних команд обв'язували мотузку навколо талії, надягали« Прото »- кисневий апарат на 45 хвилин, брали по револьверу в кожну руку і повзли в в'язку задушливу темряву, щомиті чекаючи кулі. Канадські сапери воліли стилети, іноді застосовувалися обрізи гвинтівки Лі Енфілд. Були навіть випадки використання дерев'яних палиць і щитів для відбиття ворожих ножів. У разі виявлення ворожої галереї в неї намагалися акуратно закласти вибухівку. Якщо з боку супротивника чувся шум роботи, значить, він поки що не приготував своїй міни, але якщо шум припинявся більше ніж на хвилину або дві, серця саперів завмирали. Іноді вчасно виявлена ворожа вибухівка акуратно переносилася на поверхню і використовувалася в своїх мінах. Також враже¬ская галерея блокувалася рогатками (в точності, як століття тому), щитами і мішками з землею, перев'язаними дротом. Поки тривали підземні роботи, піхотні частини нагорі могли сметани, навіть за ніч, і тоді повернулися саперам доводилося пояснювати підозрілим піхотинцям, хто вони такі ».
Джерело: Є.Ю. Білаш, «Міфи Першої світової».
Масштаби мінної війни поступово росли. Це була війна, яка почалася з використання невеликих мінних зарядів, в 6-10 кг, а закінчилася - мінними зарядами в кілька тисяч кілограмів.



Підпис під фото: Воронка від вибуху. Шрами на ландшафті після Мессінскої битви 1917 року.
На невикористаної листівці зображені німецькі війська у великій воронці від вибуху. Знімок зроблений приблизно в районі Мессинского хребта.

 

Форма саперів і великі саперні лопати, також ножиці для різки колючки і кіркосокира. Пагони були чорні з червоним кантом.

 

Думаю сапери, бо з великими лопатами.

 

Велика саперна лопата, чохли.

 

Плакат і пісня саперів.

 

Теж наче сапери, судячи по обшлагам і чорному канту. Якщо не правий, виправте хто в темі

 

Сапери на установці колючого дроту. І стідійні фото.

 

Pioneer from Pionier-Batl. “von Rauch” (1. Brandenburgishes) Nr.3 in marching order. Еarly Great War period (1914 - early 1915).

 

Странно, кителёк-то пехотный. Хотя может так раскрасили. Прибор пикеля виднеется в белом металле.

 

Думаю так розфарбували. Просто не в курсі всіх деталей.

 

...

 

Батальйони саперів
-bataillon de pionniers : de la garde- G- Berlin
-bataillon de pionniers : n°1- I- Konigsberg
-bataillon de pionniers : n°2- II- Stettin
-bataillon de pionniers : n°3- III- Spandau
-bataillon de pionniers : n°4- IV- Magdeburg
-bataillon de pionniers : n°5- V- Glogau
-bataillon de pionniers : n°6- VI- Neisse
-bataillon de pionniers : n°7- VII- Coln-riehl
-bataillon de pionniers : n°8- VIII- Coblenz
-bataillon de pionniers : n°9- IX- Harburg
-bataillon de pionniers : n°10- X- Minden
-bataillon de pionniers : n°11- XI- Hannorversch-munden
-bataillon de pionniers : n°12- XII- Pirna
-bataillon de pionniers : n°13- XIII- Ulm
-bataillon de pionniers : n°14- XIV- Kehl
-bataillon de pionniers : n°15- XV- Strasburg
-bataillon de pionniers : n°16- XVI- Metz
-bataillon de pionniers : n°17- XVII- Thorn
-bataillon de pionniers : n°18- I- Konigsberg
-bataillon de pionniers : n°19- XV- Strassburg
-bataillon de pionniers : n°20- XVI- Metz monigny
-bataillon de pionniers : n°21- XVIII- Mainz-kastel
-bataillon de pionniers : n°22- XIX- Riesa
-bataillon de pionniers : n°23- XX- Graudenz
-bataillon de pionniers : n°24- VII- Coln-riehl
-bataillon de pionniers : n°25- VIII- Mainz-kastel
-bataillon de pionniers : n°26- XX- Graudenz
-bataillon de pionniers : n°27- XXI- Strassburg
-bataillon de pionniers : n°28- III- Custrin
-bataillon de pionniers : n°29- V- Posen
-bataillon de pionniers : n°30- VIII- Ehrenbreitstein


-1ER bataillon de pionniers bavarois- I.B- Munchen
-2EME bataillon de pionniers bavarois- II.B- Speyer
-3EME bataillon de pionniers bavarois- III.B- Ingolstadt
-4EME bataillon de pionniers bavarois- III.B- Ingolstadt[/b]

 

Блуза сапера, модель 07/14, випушка на рукавах чорна

 

Саперний штик (бучер). Описувати не буду, інформації по ньому вдосталь.

 

16 bataillon de pionnier Lorrain


14 bataillon de pionnier de Kehl.La

 

Машинка-детонатор і вибухівка

 

Мюце сапера

 

Сапери в роботі. Копають тонель.

 

Ще

 

Александр, в соседней теме увидел такую фотографию штурмовиков с саперными ножницами. В давние времена нашел остатки похожего чехла, но из кожи. Думаю пошить себе что-то похожее.

 

Я б на твоєму місці не парився з чохлом. Був на них спеціальний зачеп, який вішався на ремінь, його легше зробити. Але ти дивись, як хочеш. До речі десь читав, що Рор свої штурмові загони формував саме з саперів.


Їх ще просто і прив"язували до ременя мотузкою. На маленькі і середні згоден, можна пошити і чохол.

 

Про цей зачеп мені відомо, але вмене ножиці меньшого розміру та рукоятки в них не втримаються на такому кріпленні. А закритий підсумок для них замалий.

 

Зроби фото своїх і помісти в тему шанцевий інструмент, хоча можна і тут, вони ж теж саперів стоються. А то я не можу збагнути які в тебе ножиці.

 

Сапер, Саксонія, 1915 рік

 

Фото саперів з описом, фото не виходить скопіювати, тому кидаю посилання http://www.flickriver.com/photos/paranoid_womb/sets/72157633213608074/