Маю декілька заперечень, але навіщо... це все не дуже суттєво, експерт читає рсфср, нехай так... ) Перевірити би ще Ставище по Омскій і інших областях рсфср, щоб на 101%... нажаль нема таких книг під рукою
Могли и политруки подстраховаться. Скажем, до него боец 1917 или 1918 г.р. из той же Киевской обл. имел неосторожность спросить: "А что писать в графе "Республика"? СССР, как на политзанятиях рассказывали, в 1922 году, 30 декабря создан" . Вот, чтобы глупых вопросов не было("УНР" ведь точно не напишешь, да и товарищ Раковский врагом народа оказался), могли и политруки разъяснить, что тем, кто с Украины до 1922 г.р., писать надо: РСФСР и точка. Время такое было: бдительность во всем.
Становище, а не Ставище. Внимательнее ) Да не стоит так париться. У нас совпадений более, чем, кроме РСФСР. А то, что хутор Становище оказался в одном с/с с Алексеевкой (как это вообще проверить иначе, как не по той классной книге) - как по мне, исключает любые иные толкования. Хутор Становище бьется лишь по нескольким областям по ОБд, их было не так много... Кому интересно - может пошерстить. И дальше - уже рыть Кагановичский район в данной области. С Кировской у меня не вышло... Других подобных там просто нет. И, кстати, версия, что боец был неграмотен - ошибочна. Исходите из того, что он как раз был очень даже грамотен - почерк слишком отработанный, некоторые буквы (например "н") написаны слишком лихо, с характером, малограмотные себе такую роскошь позволить не могли. Так что писал он до заполнения ЛОЗа много, это точно.
Ну це якщо він сам вкладиш лоз заповнював. А міг бути неписьменним і заповнював йому писарь з РСФСР який йому те РСФСР помилково і втулив. Сільські жителі були малограмотні. Мій дід Василь до Берліну дійшов , але так і помер в дев,яностих повністю неписьменним. Селянам паспорти далеко після війни видали. Тому тут варіантів багато.
Вот информация о селе Вильча Полесского района (бывший Кагановичский район Киевской области), которая была образована в 1958 году (http://vilcharada.at.ua/index/istorija_selishha_vilcha_poliskogo_rajonu_kijivskoji_oblasti/0-26): У 1958 р. (15.05.1958 р.) Указом Президії Верховної Ради УРСР станція Вільча з прилеглими до неї селами Олексіївка і Становище були об"єднані в єдине селище міського типу Вільча і на її території утворено Вільчанську селищну раду. История села Вильча: Історія селища Вільча нерозривно пов"язана із історією села Олексіївка тому що згодом воно стане частиною селища як вулиця Олексіївська та історією села Становище, яке згодом стане вулицею Першотравневою і урочища Гута, переселенці з якого стануть першими жителями села Олексіївка. Мабуть, звідси і походять корені селища Вільча. Якщо коротко говорити про історію заснування села Олексіївка, то вона сягає початку ХХ століття. Саме в той час перші поселенці села Сушицький Сильвестр, Лазаренко Федір, Кель Цезар, Скуратівський Тодось , Лазоренко Антон, Величанський Онисим, Недашковський Василь, Дідківський Петро, Ковтун Олександр та ін. купили землю в пана Олексія. Це був суцільний ліс та непрохідні болота. Селилися люди окремими сім"ями та хуторами на підвищеннях, які згодам і дали назву урочищам Горватове, Бережесть, Ониськів колодязь, Казюків ріг. А з часом люди стали переселятися вздовж невеликого потічка, який всі звали "річкою" Так і утворилася вулиця Олексіївська З того часу і почало виростати село, назване ім"ям пана Олексія. На початку 20-х років село нараховувало біля 35 дворів. Займалися селяни переважно сільським господарством та мисливством, займалися стельмахівством (виробляли вози) , виготовляли обіддя до коліс. За переказами старожилів, жили сім"ї збором дарів лісу та збутом їх у селах Хабенського повіту, займалися відхожим промислом. За давніми народними переказами на території ще не існуючого села Становище розкинулися біля 500 десятин земельних та лісових угідь пана Горвата. На цих угіддях в урочищі "Лан", та на обсадженій липами ділянці, знаходився будинок під залізною покрівлею з господарськими будівлями панського управителя Куликовського, який здійснював нагляд за цією землею. А за 2 км. на південь від будинку управителя на лісовому пагорбі біля шляху, що проходив з білоруських сіл і хуторів до містечка Хабне знаходилося пристановище (зупинка), де стояли кузня, курінь, де випалювалося деревне вугілля. Візники, які їздили цим шляхом , зупинялися тут на відпочинок , проводили ремонт. Ось за таким переказом і пішла назва майбутнього села Становище. Село Олексіївка та Становище були розташовані в мальовничому куточку на північному сході Житомирської області і межувли з такими селами як Бук, Дятлик та Олександрівка Наровлянського району Гомельської області (Білорусь) та селами Ольхова і Радча Житомирської області та селами Буда Варовицька і Варовичі Хабенського району Київської області. Територіально село Становище підпорядковувалося Олексіївській сільській раді і відносилося до Народицького району Житомирської області. В 1936 році за клопотанням її голови Микитенка Йосипа Кузьмича Олексіївська сільська рада була приєднана до Кагановичського району Київської області. Дальше можно почитать по вышеуказанной ссылке. P.S. https://ru.wikipedia.org/wiki/Вильча_(Киевская_область) - в 1999 году поселок снят с учета (зона отчуждения ЧАЭС).
Подзвонив сьогодні в м. Рівне, де проживає дружина і діти нині покійного Бігоцького Леоніда Михайловича, 1926 р.н., уродженця х. Становище Поліського (Кагановичського р-ну) Київської області. Тамара Костянтинівна підтвердила, що у її чоловіка був старший брат Бігоцький Олександр Михайлович , 1920 р.н., уродженець того ж х. Становище, він проходив до війни військову службу десь на західному кордоні СРСР та зник безвісті в 1941-му році. Олександр був холостяком. В сім*ї Бігоцьких було 12 дітей: 10 синів і 2 дочки, батька звали Бігоцький Михайло Іванович. Після Чорнобиля село відселили, нині ще живі дві сестри бійця: одна живе у Харківській області, інша у Волинській. Та що з Харківської можливо щось і пам*ятає про Олександра, домовилися зідзвонитися через тиждень, Тамара Костянтинівна розпитає сестру за Олександра. Так, що мабуть нами знайдений саме цей боєць.
Вчора, 26.08.2018 на могилу в с. Броники Новоград-Волинського району Житомирської області до свого загиблого у далекому липні 1941 дядька Бігоцького О.М. приїжджали його родичі, зокрема дві племінниці із Києва.