Дах почав протікати не вчора, і судячи з кількості води на підлозі та падаючої стелі, явно навіть не минулого року. Могли б вже запланувати.
Ось новинка від митця, але я вже про цю історію зустрічав у "Знаменах самураїв", але там у скороченому варіанті. БОЛЬНІЧКА/Спартак Від Жовтневої (зараз Олександрівської) лікарні наш будинок відокремлював бетонний паркан. Ми, хлопчики в коротких штанцях з деструктивною фантазією, швиденько роз+уячили його на друзки; таким чином між нашим тупіковим провулком Івана Мар’яненка і вулицею Дарвіна утворився зручний шляхопровід; вдячні дорослі тепер ходили стежкою навпростець, а ми анексували нову територію, вщент заповнену принадами і таємницями. З пагорба, що ряснів бур’янами було зручно спостерігати за пригодами жінок в корпусі гінекології, у колодязях невідомого призначення тримати полонених з сусідського двору (з ними точилася тривала середньовічна війна), а також: зривати оцинковане залізо з дахів, для створення лицарських обладунків, кататися з пагорба на поцуплених інвалідних колясках, і ще багато чого цікавого. Якось ми натрапили на яму з хірургічними відходами, дохлими піддослідними кролями, бінтами, рентгенівськими плівками та іншим непотребом. Синювата рука людини, відтята хвацьким хірургом, відсторонено відпочивала в траві поруч з ямою. Дебіл Вова прив’зав її до дрючка, на зразок значка римської когорти і заволав: „Я Спалтак!” Наш підрозділ сповз з пагорба, біля морга ми вишикувались і рушили вулицею Мечнікова у напрямку гастронома. Аккуратно зачісані водою ханиги товклися біля зеленого дерев’яного ларька, товста тітка стирчала з нього, як сова з дупла: „Чєм торгуєм тьотя?” – заігрували клієнти, – „Єблом синкі”, – шуткувала тітка і цідила ханигам горілку спеціальною мензуркою. Наша когорта атакувала з флангу, попереду крокував дебіл Вова в якості центуріона, руки Вови вкриті рудим ластовинням високо тримали страшний трофей, ханиги рачкували, пиріжки з лівєром падали на запльований асфальт з їхніх татуйованих рук, грізна стройова пісня сіяла паніку: „Куба, отдай наш хлеб! Куба, возьми свой сахар! Куба, ты видишь, Хрущова уж нет! Куба, пошла ты на+уй!”, – співали ми. „Ану уйобуйте отсюда, сцикуни”, – кричали налякані ханиги, а єблопродавчиня висунулась з дупла до половини і сказала: „Хуліганьйо!” „Я Спалтак!”, – сказав дебіл Вова, помахав корогвою і висолопив рожевого язика. Далі буде...
то зара ще не дуже раритети але вже починають ставати раритетами бо вже ярмо не зустріниш, чесало, прялки теж. отже усе тре забирати поки керователі лапу ненаклали та не пропили
нічосє але газ тре економити. можна і у простирадлі пересідити, не січень а вже березень. незабаром літо тож тре терпіти
Тікищо хлопця привезли з лікарні,вже в гіпсі...водій фури,накривав тент і впав руку поламав,жде тепер напарника шоб поїхать...
Ні, завтра лише день Паризької комуни. А так - це універсальний закон: не поспішай виконувати наказ, бо його відмінять. Тут і Дарвін не просцить собі буя, не те, що ота математика. Знову ж таки - розібравши приміщення, можна зробити гешефт на цеглі, трубах і книжках. Не кажучи вже про економію на опаленні і зарплаті. "Не можете, шакали, без підказки". )М(
