Как и где воевали наши отцы и деды во время Второй Мировой

из боевых наград ничего не помню, кроме "запорожца", как инвалиду, после войны. Да и не важны мне его награды - читаю книги и вижу, и удивляюсь и поражаюсь - как и что бывает на войне.

Почитайте книгу Драбкина Артема Владимировича, многое удивит. И за награды, и за комиссаров - отношение к ним настоящих танкистов, и об смершовцах, и о евреях... как ни странно звучит сегодня - как они дрались за свое имя. Поверьте, совсем не совковая книга. Без агитаций. Она документальная и основана на конкретных воспоминаниях конкретных людей.
П.С. До того, как прочитал Драбкина, послушал по Ю-тубу тридцать с чем то частей - воспоминаний немецкого танкиста...о его войне из танка.
Есть с чем сравнить.
Вспоминая деда, просто тяжело понять - как это лежать на "передке" и стрелять вроде как ... с тридцати метров по танку. Хули те награды!

 

Дед начал боевой путь добровольцем в Корсунь-Шевченковской операции в 17 лет,закончил Войну в 1952 в Японии.Судя по тому что рода войск и звания неоднократно менялись скорее всего спецура.Трижды ранен.Награды были сданы,в открытых источниках инфы пока найти не смогли.

 

Я не читаю советских книг. За исключением некоторых. За Вашу не скажу. Может и хорошая.
Дело не в ней. И вообще не в литературе.

Зайдит на сайт Подвиг народа, внесите туда ФИО родственника и может быть узнаете его судьбу.
У меня например по прадеду инфа засекречена. Но архив домашний очень большой. Документы от Старой Армии и до РККА и партизанского отряда.
Мне повезло больше.

Успехов.

 

Книга - не советская, современная - "Я дрался на Т -34". Если была советская, то автор де-нить в лагерях трудился, да и те, кто ему материал, на себя, давал - перестукивались бы на досуге. Ибо комиссаров там и смершовцев своими именами называли. При совке такое быть не могло.

Успехов.

 

Мой дед Степан Калистратович Кравченко. Пацану было 22 года. Одно из награждений. Орден Славы 3 ст.

 

Воевали все деды и бабы:
дед - офицер-ветеринар, прошел Финскую, потом ВМВ, потом рядовой штрафбата и в 44 погиб;
баба - колхозница, пережила оккупацию всеми видами оккупантов;
дед - старшина НКВД-пограничник, начал с Польши 1940 и закончил Польшей в 1945, большую часть службы по болезни был санитаром в ФЭГе;
баба - пережила голодомор и раскулачивание на Поволжье, ст.сержант медсестра ФЭГ с 43 по 45 год, в 2014-м не пережила "освобождение" Донбасса своими бывшими скрепными соотечественниками.
Страшно то, что на постсовковом пространстве на каждое поколение припадает какая-то война!..
Вибачаюсь, вже набридли системні лозунги про "герої не вмирають та смерть москалям". Тема не про москалей и бандер! У Тернополі прискорили смерть мого батька (ветерана ЗСУ), не москалі, а місцеві набожні лікарі-патріоти...

Во избежание срачей, прошу данный пост не коментировать, а знать, что кроме вашего мнения, а есть еще другие мнения и кроме ваших героев есть еще и другие герои!
С уважением ко всем павшим!

 

Дед по матери во время войны преподавал в артиллерийском училище в г. Тамбов несколько раз подавал рапорт с просьбой отправить на фронт.
Дед по отцу водитель в МГБ.

 

посмотрел Но шот ниче не нашел...
Похоже моряков там нету.
каперанг Кравченко Александр Иванович. Командир дальневосточного экипажа. Ленин, две БКЗ и еще много чего.
Тоже хотел найти-б информацию.

 

Знайшов прадіда!

Спойлер: Прадід

Яремов Степан Гаврилович
Год рождения: __.__.1905
место рождения: Украинская ССР, Ровенская обл., Дубновский р-н, с. Судобычи
№ наградного документа: 83
дата наградного документа: 06.04.1985
Орден Отечественной войны I степени

 

А яка різниця між ними ... ???
Їх обидвох одівав та годував австрійський (грузинський) фюрер (вождь) Гітлер (Сталін) ...
І вони обидвоє, що НКВД, що РККА, виконували злочинні накази
того ж таки фашистського фюрера (вождя) Сталіна !!! Що до України та Українців,
то РККА пролила значно більше Української кров"ї ніж той таки Вермахт ...

Адже ми не розділяємо злочинних "подвигів" СС та воєнних подвигів Вермахту ...
ми їх усіх вважаємо ЗЛОЧИНЦЯМИ і навіть не нацистами а ФАШИСТАМИ (хоча
фашистами вони ніколи не були) ... то чому ми повинні вигороджувати РККА від
НКВД ... ??? Хіба РККА боролася проти НКВД та Сталіна ? Чи всетаки навпаки - РККА
проливала свою кров заради тоталітарного режиму Сталіна та комуняк ...

Давайте всетаки ГОВОРИТИ ГІРКУ ПРАВДУ, ніж СОЛОДКУ БРЕХНЮ !!!

...

 

Мій дід, по батьковій лінії, був середняком-селянином. За молоду (кін.20-х) служив у польському війську.
У 1939 році, коли німці та москалі напали на Польщу, його поляки хапнули та наділи на нього
форму і дали гвіра (гвинтівку) ... повоювати не встиг, оскільки підлий удар москалів у спину поляків,
добив Другу Річ Посполиту як контрольний вистріл кіллера у голову ... потрапив у полон до москалів
але був відпушений бо був Українцем ... етнічним полякам а особливо командному складові польського
війська поталановило менше, їх тисячами мордували катували та мордували москалі ... ті хто носив
форму із червоними зірками ... Як не сумно, але напевно там були й діди которогсь із вас тут вказаних, інформація про котрого засекречена ...

Моєму діду поталанило, він пережив "освобождєніє" москалів у 1939 році.

Та прийшов 1941 рік, 22 червня ... мій дід зустрів війну вже у формі червоножопого
будьонівця, оскільки назадовго до початку віни він був забраний москалями у так звані
"лієтніє сборі запасніх"... у москалів як і у поляків мій дід служив їздовим при артилерії ...
Три дні поблукали "наші" будьонівці по лісах, і коли зрозуміли що німець то сила і що
"лєгєндарная і нієпобієдімая" трапає так, що ледве портки тримає у руках (зброю вже давно покидали),
то їхній командир (майор) сказав: "Ну что боці, будієм отступать к своїм?"
Так і зробили ... москалі поплелися на схід до своїх, а наші примусово набрані до РККА
Галичани, котрим москаль вже наостогидів за два роки, пішли по своїх хатах "ДО СВОЇХ",
адже своїми їм були жінки та діти а не сРалін, комісари та москалі у галіфе ...

Моєму дідові вдруге поталанило - він пережив "визволення" Гітлера !!! 22 червня 1941 року.

Під німцями господарював, годував родину. До війни йому Галицькому селянинові діла не було
жодного ... війна там далеко десь. не було йому діла ні до німців, ні до москалів ... правда один
німець квартирував усю війну у нас у хаті. Дід про нього згадував лише добрим словом, оскільки
німака допомагав по господарці та постійно віддавав свій пайок моїй бабулі і та годувала і німця
і усіх дітей ... про червоносраких які повернулися у 1944 році, мій дід жодного доброгослова
ніколи не промовив окрім як - дідова, бруднота, нелюди, злодюги, смердюхи та алкаші ...
Так ось у 1944 році, відразу після захоплення села москалями із РККА, через кілька днів, мого
діда москаль хапнув, натягнув на нього американські чоботи, американську шинель, дав мосінку
із двома набоями та без навчання кинув у піхоту. Мій дід промовчав при тому що вже служив у
РККА і утік звідтіля ... Та із москалями у котика-мишки не пограєш ... послужив мій дід у москалях
може місяць, може білише ... та встиг надивитися на москальські порядки - не будемо тут про це,
бо це зовсім інша тема ... але з побачених щоденних розстрілів у РККА за наказом трибуналу, у
діда склалося враження що москалі більше воюють із своїм військом, ніж із німцями, стріляли
своїх москалі перед строєм, від чого у солдатів крім страху бути розстріляним так само, не
залишилося жодного бойового духу ... час від часу діда мого викликали на співбесіду із
синьопагонними де задавали йому питання про 1939 рік ... дід спочатку пробував відбріхуватися,
але де тягатися простому селянинові із слідчим гебістом ? Зрозумів мій дід що буде розстріляний
так, як ті інші котрих він бачив, тому коли його поставили на посту вночі, дременув до німців ...
Німці влаштували йому короткий допит і через три дні відпустили, видавши форму солдата Вермахту
та зброю ... Війну закінчив у формі Вермахту та у чині (наскільки пригадую) єфрейтора ...
Скільки він настріляв тих москалів - ніхто не знає, про це ... я його запитав проце лише один раз ...
Дід відповів що Всевишній знає той рахунок і лише йому Всевишньому під силу прощати вбивство
людей ... одна думка діда завжди тішила, що москалі атеїсти і антихристи, а за таких Господь
не буде сильно карати ... жодного німця (хрещеної людської душі) мій дід не занапастив ...
Кінець війни застав його у Чехії, звідтіля йшов пішки додому. Вдома умудрився через свояка зробити
собі документи, що він героїчно воював у РККА ...

Так мій дід пережив другу окупацію Галичини 9 травня 1945 року.

До кінця СеРуСеРу мій дід отримував від москалів на "день побєді" подарунки
та ювілейні брязкальця (медалі) і відразу віддавав мені щоб я бавився ...
Мій дід усе це вважав цирком ... і відкритки, і медалі, і урочисті збори ветеранів ...
Він завжди казав (правда пошепки) "москалі нас завоювали, а ми дурні тішимося !!!"

Дожив мій дід і до Незалежної України !!!
Дуже тішився що Україна відійшла від москалів !!!

P.S. Мій дід ніколи не вважав за подвиг те що служив у Вермахті, і ніколитим
не пишався ... він завжди казав - "Я не хотів воювати у жодній з тих армій, у яких
долею мені прийшлося служити ... але так склалася доля і так усе вийшло попри
мою волю. Мені потрібно було орати землю та годувати дітей, а мене усі заставляли
вбивати таких самих як я !!!"

...

 

Вкину своего деда, что-бы знали...

Петренко Александр Яковлевич, 1924 г.р., гвардии-рядовой (автоматчик) 110 гвардейской стрелковой дивизии, 313 гвардейского стрелкового полка, в РККА с 10.1943 года, призыв - Кременчугский ГВК, Украинская ССР, Полтавская обл., г. Кременчуг. Беспартийный.

21.11.1943 покрошил малёхо немчуру из своего Папаши, за что получил Орден Красной Звезды. Пацану было 19 лет



Был дважды ранен, один раз тяжело осколочным в грудь, несколько контузий (насколько помню из рассказов. Говорил что перед тяжелым ранением приснился сон, как он выбирался из колодца Как стрелял из ПТРС по "раме" корректировщику, и вроде даже попал, так как сразу развернулась и улетела) Ещё есть медаль за отвагу - ходил в разведку и в одной из хат взяли 4 гансов убуханных шнапсом, с одним офицером, говорил тихонько зашли, а все винтовки стоят в углу, ну их под белые руци и вывели к своим (при этом сняв с одного кожаные сапоги по его размеру ) Кстати знал немецкий язык. Про американскую тушенку рассказывал, говорил вкуснее её не ел. Пережил голодомор, устроенный коммуномразями, питаясь осокой и рыбой, которую ловили в Кременчугском водохранилище. Многое уже забыл, что рассказывал мне о войне

Мировой был у меня дед. Слава и Вечная память ему.

 

Не надо вот только сейчас приплетать это... Он делал своё дело, и делал его хорошо. С честью и достоинством.

 

Мой прадед по отцовской линии был в составе трофейной команды. Во всяком случае так твердят документы о нем найденные мной на сайте "подвиг народа". Награждён медалями За боевые заслуги и за отвагу. В документах на медали так и написано что собрал на полях сражений столько то пулеметов, автоматов, винтовок, боеприпасов и т.д.
Вот как оказывается. Теперь я делаю тоже самое, так сказать доделываю работу за прадедом))) только с лопатой))

 

А про пра- пра деда слабо унтер офицер
Семён Романович Бурдык сверхсрочно
служил в русско- японскую награждён
ГК 4-й ст. медалью за храбрость
служил добровольно в армии УНР и далее до ее фактичкого разгрома
А из ваших кто там Украину выборював у тi часи

 

Старше своїх дідів я нікого вже не застав ... з прадідів двоє загинули
у війську Цісаря у ПСВ, один потрапив у Телєргов за москофільство, був
такий гріх у Галичан на початку ХХ століття милуватися усім москальським ...
москальським царем, москальською православною вірою і так далі ... москалі
цю ідею спонсорували, пересилали агітаційну літературу та усіляку пропогандистську
хрень ... багато людей в Галичині постраждали за теє москофільство на початку
ПСВ ... у мого прадіда знайшли кілька москофільських брошур, за них він і поплатився,
правда Телєргоф він пережив але до кінця свого життя вже ні про москалів, ні про
їхні книжки не хотів навіть чути ... За четвертого прадіда знаю що помер ще
молодим, тому воювати йому не прийшлося ...

...

 

Мой прадет в Старой Армии с 1915-го. Шлиссельбурский полк.
До 1917-го.
Потом РККА с 1941-го. С июля.
Ст. Лейтенант. После Кавказа демобилизирован. С 1944-го зам. Командира партизанского отряда им. Ленина.

 

Це який голодомор.. до війни, чи опісля? Бо Кремгесс почав будівництво в 1959 році....

 

Якщо фронтовик то обидва я гадаю.

 

33 года. Говорил шел-шел человек, бац и упал... Не водохранилище, Днепр, там он судоходный, малыми цеплялись за баржи и трусы смывало У его дядьки было ружьё Зауэр 3 кольца, охота и рыбалка их спасла. За 46 год ничего не рассказывал, наверное полегче было, а так я конечно ничего не знаю.

 

Они реально умирали. А мы реально трындим.

 

Я знаю...покойный отец родился до войны в Новогеоргиевске, вырос, служил , учился и был инженером на строительстве " дамбы"...

 

Kaiserlemberg и тут Вы красной линией преплели москофильство Я поставил конкретный вопрос кто из ваших за УНР
Боролся как потом за Украину один из сыновей мого пра-пра деда который будучи деректором толи 3-й толи 5-ой киевской средней школы написал в начале Июля 41-го домой что Идёт защищать РОДИНУ да в каком-то котле и остался
Имея железную бронь
И помня раскулачивание отца того самого Семёна Романовича

 

КАЦО, можно подумать, что другие солдаты(деды) спали и мечтали воевать. И им не нужно было пахать землю. А твой дед ну просто "ангел HiWi-пацифист".

 

Дед по матери-ст.лейтенант мед службы.инвалид 1 группы.г.р.1914 умер1980. Дед по отцу-г.р.1907.Копораль Королевской полевой жандармерии Румыния.Место службы Трансильвания,после 1944 ефрейтор РККА.умер 2000году.