Клуня - забацане місце, куди рєдко ступа культура. З вікна, затягнутого бичачим пузирем, можна побачити грязюку, дощ, бурю, а також мороз. Інколи, в ритмічному оскаженінні, з диким завиванням і карканням, мимо вікна проносяться зграї ворон, драконів, крилатих клопів і летючих пацюків. В ці хвилини в клуні темніє.
Після десятка пострілів,настає перерва і починає розсіюватись дим від старого пороху,натрушенного з набоїв манліхера по ПСВ.Покашлюючи від солодкувато-кислого присмаку,що дере горлянку,п.К.,з кряхтінням береться за дідову сокиру з засмальцьованним руків'ям,на якому місцями видні бурі плями. Чути цюкіт нагостренної сокири і стогони та виття недобиткіа стихають. Їм на зміну приходить дзвінка тиша,часом розідрана воронячим "кааар",від тих чорних,ситих та жирних тушок,що сидять на деревах оббабіч яру і не потикаються до їжі,раніш ніж згорблена постать збирача % ,шаркаючи потрісканими чоботами,не відійде на безпечну відстань.
Також про наближення трапези воронам свідчить дим саморобної люльки,яку зашкарублим від нікотину,великим пальцем,Заклунник старанно набиває,притоптуючи,краденим по сусідських городах,крупно нарізаним,напівсирим тютюном... Ритуал цього,на п'ять років за них молодшого пана,їм незрозумілий,та свідчить про те,що він невдовзі піде,і ворони починають чистити своє посивіле пір'я...
