Бабий Яр

Тут, вот одна фотка есть - http://reibert.info/forum/showpost.php?p=770670&postcount=206, датируемая 1941 годом... Это, что ли и есть тот страшный пост на углу улиц Мельникова и Пугачева, куда в направлении БЯ шли тысячи евреев, а назад уже не могли вернуться, потому что их отсюда и дальше к БЯ конвоировали автоматчики...(например, см. http://babiyyar.com.ua/index.php/history/tragedy, и не только)? На фото видно только 3-х артиллеристов - унтеров (явно позируют, а не несут службу). А где же толпа автоматчиков, где жандармы?

Мысль такая - либо эта фотка не 1941 г (по виду, действительно конец сентября), а 1942 или 1943, либо рассказы про этот спецпост - фантазии на тему! Это точно то самое место, потому что я там рядом живу и каждый день прохожу - теперь в этом доме корейский ресторан. А там где куча земли, там летний павильйон. И трамваи не ездят...

Другая мысль, а зачем именно в этом месте было ставить стационарный артпост? Что охраняли? В чем смысл? Ствол орудия направлен не вдоль ул. Мельникова, и не на ул. Пугачева, а на здание напротив? И они в него никогда не стреляли, потому что это здание там и сейчас есть - целое!

 

какие автоматчики?)) кроме парашютистов назовите хоть одно подразделение у немцев - автоматчиков?

 

Я чем больше читаю, чем больше хожу смотреть те места, тем меньше верится во все эти "писания" и "свидетельские показания". Типа, для скорости, чтобы за 2 дня успеть ставили несколько человек друг за другом и стреляли первому в спину из МГ... Или, о том, что для экономии "места" заставляли живых самим ложиться аккуратненько на штабель трупов, а потом каждому стреляли в затылок... Бред это все! И куча вранья, пропаганды. И необъяснимо мало свидетелей. Так не бывает.

А исходит все от того, что никто за 72 года так не удосужился провести никаких нормальных исследований и этого места, и самой темы. И никогда не проведет, потому что скандалов не хочется. Никому не выгодно.

Про автоматчиков все прекрасно известно. Но, благодаря советским фильмам все до сих пор уверены, что каждый солдат Вермахта воевал с МП, а все эсесманы ходили только в черной форме Альгемайне-СС. Смотрели в детстве? Сценарии этих фильмов придумывали, скорее всего, те же люди (или из одной и той же конторы), которые и творили "свидетельские показания".

 

Сильно сомневаюсь, что это орудие (LeFH 42? или какое советское?) может выстрелить больше одного раза. Станины где?
Просто шли три бравых вояки увидели брошенную "цяцю" и сфоткались на её фоне для антуражу. И к Яру это не имеет отношение. Есть подпись 29.09.41?

 

Такой подписи нигде нет. И версия неожиданная, спасибо!
Но, это явно осень, либо 1941, либо 1942 г. А к БЯ это имеет отношение, потому что это то самое место, которое описывалось в "свидетельских показаниях" как место, где находился КПП. Если КПП выглядел вот так, то вся эта история - миф!

Понимаете ли в чем дело? Там ни вправо ни влево от ул. Мельникова (от перекрестка, который на фото) особо некуда идти и ехать. Это и сейчас так есть. Если направо по ул. Пугачева, то это можно попасть на ул. Герцена, по которой, согласно с легендами возили песок с БЯ. Но, нигде не написано, что по ней гнали людей на расстрел. Если налево, то там ничего нет. 100 м. назад от перекрестка можно попасть на ул. Якира, а по ней - на Дегтяревскую. Но, Дегтяревская ведет в сторону от БЯ. Вот почему я так вцепился за это фото - КПП был или не был?

Я думаю, Artem может знает больше про это фото? Он же анализировал фотки по Киеву специально.

 

Так маршрут описан, и в этой теме в том числе.
КП на пересечении Пугачева и дальше по Мельникова до пересечения с Лагерной (Семьи Хохловых), налево на Лагерную до пересечения с Дорогожицкой, направо на Дорогожицкую. Что вас смущает? КП в виде оцепления, сейчас есть, через пять минут снялись и никаких следов.

 

Смущает то, что многое не сходится. И по описаниям событий и по местности. Сами посмотрите - людей вроде вели в одно место, там стреляли и закапывали ,якобы... А потом через 2 года откапывали и жгли в другом?
И никаких масштабных следов земляных работ на аэрофотоснимках нигде не видно.



Красные круги - это я грубо нанес на эту схему гипотетические места расстрелов с карты Киевпроекта.

Смущает то, что все заврались... Все врали - и в 1943-м (красные пропагандисты), и в 1953-м (коммунисты), и в 1966-м (диссиденты), и в 1980-м (опять коммунисты), и сейчас (непонятно кто и зачем?). Людей там расстреливали и много - это несомненно! Но, не за 2 дня, и не столько, и не в том месте, где объявлено, и не только евреев...

А почему такое вранье...? Потому что такая легенда выгодна была и раньше и сейчас. И отдельные версии разных лет выгодны разным людям, по своим причинам. И никто не собирается ничего исследовать именно поэтому. Чтобы только версии можно было придумывать и обсуждать, и чтобы не осталось никаких фактов! Даже в 1950-х придумали специальный план, как сделать, чтобы ничего и никогда уже нельзя было исследовать. Чем это закончилось в марте 1961 года, всем известно.

Теперь есть новые проекты, как все это застроить полностью и по костям. И тогда уже точно ничего не получится исследовать (как развалины Лядских ворот зарыли в середине 2000-х бульдозерами за одну ночь, чтобы Квадрат построить).

Честно говоря, я даже не верю в такие вещи как отчеты Айнзатцкоманды 4-а. Спецслужбы многих стран приложили немало усилий, я думаю, чтобы все подобное отфильтровать в свете "правильного" понимания событий Второй мировой войны. Что-то показать, а что-то уничтожить. Может я неправ, не знаю...

Вот почему такие мелочи как фотка с пушкой могут быть важны. Потому что мелкие детали могут сломать версии событий, основанные на вранье...!

Интересно только одно - как все было на самом деле, потому что я в этом месте живу, и мне и моим детям интересно

 

http://rivnist.blox.ua/2012/08/Babin-Yar-Chi-vinni-ukrayintsi-u-tragediyi.html

Бабин Яр. Чи виннi українцi у трагедiї Бабиного Яру? Чи було щось у Бабиному Яру?

Десятиліттями, аерофотозйомка використовується в археології як незамінний метод дослідження. За допомогою точного, аерофотографічного обладнання виявляються руїни древніх міст і цвинтарів, що були позабуті сторіччями. Аерофотозйомкою були виявлені навіть залишки затоплених грецьких міст. Аерофотографії з Національного Архіву у Вашингтоні були успішно використані при розслідуванні масового убивства НКВД 15 тисяч польських офіцерів, у 1939-1940 роках, у містечку Катинь під Харковом. Аерофотозйомка передмість Києва, включаючи Биківню, Білгородку і Дарницю виявляє тільки більш ранні, початку 30-х років, масові поховання жертв українського Голодомору 1932-1933 року та інші теж більш ранні поховання ОГПУ-НКВД. Таким чином, резонно було б очікувати аерофотографічні докази незрівнянно набагато більшої братської могили на 250 тисяч чоловік у Бабиному Яру.

Національні Архіви у Вашингтоні містять більше одного мільйона ста тисяч аерофотографій. З яких більше 600 аерофотографій Києва і його передмість, включаючи Бабин Яр. Усі ці фотографії були зроблені під час більш ніж 20 повітряних обльотів даної території. Перші фотографії були зроблені о 12 годині 30 хвилин 17 травня 1939 року. Ці фотографії виявляють навіть такі деталі, як автомашини, і тіні від ліхтарних стовпів на вулицях Києва. Кожен кущ або маленьке деревце виразне видні на схилах і на дні яру Бабиного Яру. Останні аерофотозйомки Бабиного Яру були зроблені в червні 1944 року, це вже через дев’ять місяців після захоплення Києва більшовицькими військами. Послідовні серії аерофотографій показують, що рослинність і ґрунт Бабиного Яру і його околиць зовсім залишалися недоторканими за увесь час дворічної німецької окупації. Якщо порівняти ранні і більш пізні фотографії, то можна легко ідентифікувати навіть ті ж самі дерева, що підросли за цей час. На послідовних знімках, зроблених з 1939 по 1944 рік, не виявлено жодних слідів не тільки людської, але навіть тваринної діяльності на досліджуваній площі яру Бабиного Яру і його околиць.

У листопаді 1943 року, група західних журналістів, включаючи кореспондента “Нью-Йорк Таймс” Вільяма Лоуренса, єврея по національності, була запрошена в Київ. Це трапилося відразу, через два тижні, після захоплення Києва радянськими військами. Їм сказали в себе на Заході, що німці тільки шість тижнів тому, при відступі, бульдозерами зарили в яру Бабиного Яру сімдесят тисяч трупів. Однак, західні журналісти не знайшли в Бабиному Яру ніякого матеріального підтвердження цій заяві. Повна відсутність фізичних доказів найбільшому масовому убивству Другої світової війни наводить на міркування. Більш того, не було знайдено жодного реального свідка, який би підтвердив офіційну версію НКВД, що спочатку пред’явило західним журналістам аж цілих трьох “свідків” відносно 250 тисячного убивства з числа своїх співробітників. Хоча редактор “Нью-Йорк Таймс” тоді вирізував найбільш абсурдні вигадки типу душогубних автомобілів, мила з людей і абажурів зі шкіри, абсолютно суперечливі показання цих трьох співробітників НКВД стали основою розвитку всієї наступної історії про Бабин Яр. Коли ви приймете до уваги, що всі радянські військовополонені, що побували в полону в німців, або розстрілювалися, або відправлялися на знищення в табори, то ви зрозумієте, що для НКВД було легко знайти будь-яких свідків для будь-яких показань. НКВД стало розвивати показання своїх трьох “свідків”. Відповідно до радянських газет того часу (як було цитовано в газетах США), 40 тисяч київських євреїв послали звертання Сталіну, збільшуючи число жертв Бабиного Яру до ста тисяч чоловік (“Нью-Йорк Таймс”, 4 грудня 1943). Оскільки з цих, нібито, сорока тисяч чоловік виявилися тільки одинадцять, котрі в наступному погодилися офіційно виступити як свідки, то військові репортажі “Нью-Йорк Таймс” про Бабин Яр можна вважати вигадкою. НКВД завжди мало репутацію установи, що може вибити будь-які показання з будь-якої людини. Наприклад, коли 1 липня 1941 року німецькі війська ввійшли в місто Львів і відразу знайшли 4 тисячі убитих і закатованих у в’язницях Львівського НКВД, чому є переконлива кінохроніка, і показало цю плівку усьому світові, то в серпні 1941 року ТАСС відразу заявило, що ця справа рук німецьких військ.

Свідки НКВД завжди стверджували, що це німці розстріляли польських офіцерів у Катині. Більше того, трупи польських офіцерів привозилися в Москву в Інститут Судової Медицини, що тоді розташовувався на Садовому Кільці поруч з метро “Маяковська”, і там розстрілювали трупи з німецької зброї. Ці “показання свідків і матеріали” були спростовані самими ж представниками Москви тільки в 1990 році. Однак тоді, це ще було предметом гарячої суперечки, поки не були пред’явлені аерофотографії містечка Катині, що ще до появи німців у цих місцях показували виразні масові поховання великої кількості людей (польських офіцерів, вчителів, і т.д.). Ці фотодокументи були передані Горбачову восени 1989 року як незаперечний доказ. НКВД підсунуло трьох “бабинярських свідків” для того, щоб обкатати історію перед західними кореспондентами. Хронологія подій показує, що історія з Бабиним Яром була тоді зготована НКВД, саме як противага Катинському злочинові НКВД, яке тоді вже було широко відоме на Заході. У результаті повного провалу “свідків Бабиного Яру”, НКВД на 25 років поклало цю фальсифікацію в довгу шухляду і закрило доступ для західних журналістів, як до цих “свідків”, так і до самих околиць Бабиного Яру, Катині і тому подібних місць. Більше того, у самому 1944 році, НКВД чотири місяці, з 29 вересня 1943 року по 24 січня 1944 року, не допускало західних журналістів до містечка Катинь, поки всі докази не були покриті товстим шаром снігу. НКВД заспокоювало запал західних експертів у холодних наметах, що вони для них надали в засніженому лісі. Серед західних спостерігачів роботи експертів у Катині була 25-літня Кетлін Харріман. Це була дочка відомого агента ЦРУ, тоді посла США в Москві В. Аверела Харрімана, що разом зі своїм сумно відомим батьком відразу почали відстоювати версію НКВД. З іншого боку вищевказаний кореспондент “Нью-Йорк Таймс” Лоуренс, як і раніше, у випадку з Бабиним Яром, взяв під великий сумнів всю офіційну версію по Катині й в результаті, його звіт ніколи не був опублікований у “Нью-Йорк Таймс”, що є офіційним рупором відомих кіл. Більше того, НКВД ніколи не дозволяла незалежне інтерв’ю передбачуваних “свідків” по Бабиному Яру у відсутності офіційного представника НКВД.

Радянські архівні документи показують, що вся пропаганда в потрібному руслі, навколо справи про Катинь і Бабин Яр, була роздута письменниками євреями Іллею Еренбургом і Васілієм Гроссманом, що також узяли зі стелі й офіційні цифри «жертв німецьких концтаборів»: Освенцим – 4 мільйони, Майданек – 1.5 мільйона, і Треблінка – 3.5 мільйона. Навіть під час Нюрнберзького трибуналу, коли так необхідні були документальні свідчення «німецьких звірств», щоб засудити німецьке керівництво, НКВД не змогло надати жодного речовинного доказу масових убивств, організованих німцями на всій контрольованій НКВД території. Замість цього, представник НКВД полковник Смирнов безуспішно намагався нав’язати сфабриковані “письмові показання” відносно Катині і Бабиного Яру, однак ці “свідчення” виглядали просто як відверті фальшивки, і ніяк не могли бути використані на процесі, незважаючи на всі старання обвинувачів. Крім цього, Ілля Еренбург безуспішно намагався реанімувати історію з Бабиним Яром у 1947 році у своїй вже позабутій повісті “Буря”. Однак тоді це йому не вдалося, і він передоручив цю справу Анатолієві Кузнєцову. Вся історія з Бабиним Яром ніяк не роздувалася, поки через 12 років, американський єврей, що іммігрував з України, Джозеф Шехтман якимись способами не переконав молодого дисидента-поета Євгенія Євтушенко написати емоційну поему про Бабин Яр. Однак поетична фантазія не витримує речових доказів. Аерофотозйомка Києва і всієї місцевості Бабиного Яру змогла виявити тільки десять невеликих братських могил, що знаходяться не в Бабиному Яру, а в ста п’ятдесяти метрах від огорожі німецького трудового табору Сирець у Києві, і в які поховано не більш однієї тисячі чоловік, що вмерли, але не були вбиті у цьому трудовому таборі за два роки німецької окупації. (Для довідки: у звичайній міській лікарні СРСР на тисячу ліжок, за рік умирало більше тисячі чоловік, тобто показник гірший, ніж для німецького концентраційного табору). Крім цього, на аерофотографіях видна ще одна братська могила, біля невеликого Лук’янівського православного цвинтаря. Це могила не більше ніж на дві тисячі чоловік, що може містити тіла розстріляних німцями більшовицьких партизан, а не цивільних осіб.

У зв’язку з цим необхідно нагадати, що відповідно до Гаазької конвенції 1905 року і Женевської конвенції 1920 року, цивільні особи, захоплені зі зброєю в руках і без знаків приналежності до армійських підрозділів, можуть бути розстріляні на місці і без всяких наслідків. (Як це завжди широко практикувалося американськими військами, у тому числі і зараз в Іраку й Афганістані). Відповідно до цього положення міжнародного права, німці не несуть відповідальності за розстріл диверсантів і партизанів, у тому числі і за широко розрекламований випадок з повішенням диверсантки Зої Космодем’янської, яка на перевірку дня, підпалювала хати і стайні своїх же колгоспників, залишаючи їх бездомними взимку. Внаслідок цього, випадок із Зоєю Космодем’янською взагалі не згадувався обвинувачами НКВД на Нюрнберзькому процесі. Крім цього, існують і інші дані про те, що масове вбивство у Бабиному Яру ніколи не мало місця. Наприклад: Бабин Яр взагалі не згадується в заявах прес-центру червоних партизанів України, які знали про все, що відбувається на призначеній їм території. При цьому партизани регулярно сповіщали про всі розстріли, що мали місце, німцями партизан.

(далі буде)

 

(продовження)

Далі – більше, Бабин Яр узагалі не згадується в спогадах біженців з Києва на Захід аж до кінця 70-х років, притому що серед них більшість була євреями. Також Бабин Яр не згадується й в «Українських Радянських Енциклопедіях», деякі з яких передруковувалися навіть західними університетами. Далі, і можливо найпримітніше, що протягом декількох десятиліть тема Бабиного Яру не привертала жодної уваги єврейської інтелігенції міста Києва – по одній причині: брехати можна тільки нащадкам, але не сучасникам. Біженці, із близько 440 єврейських громад з усього СРСР, опублікували в Ізраїлю книгу про свої громади в СРСР за назвою “Yіzkerbіkhers”. У цій книзі вони єврейською мовою докладно розповідають про історію своїх громад у СРСР: про міста, містечка і навіть села. І в цій енциклопедичній книзі немає ніякого згадування про Бабин Яр! У 1983 році в США вийшло розширене видання цієї книги на ідіш. Питання, яким чином більше 150 тисяч інтелігентних іммігрантів і євреїв-сучасників з Києва нічого не можуть сказати про Бабин Яр? Напередодні 50-ої можливої річниці розстрілу в Бабиному Яру, преса виплюнула з точністю до людини, кількість євреїв розстріляних у Бабиному Яру – 33 тисячі 771 чоловік! Якого? Не було нічого, і раптом така точність! При цьому по-різному стверджується, за скільки годин розстріляли таку кількість: за 48, 36 або 24 години. Ця цифра була взята нібито з німецьких захоплених, а насправді підроблених документів, так званих “Айнзатц груп”, але ця цифра жодним чином не відноситься до Бабиного Яру.

Преса забула згадати при цьому, що всі провідні історики, включаючи самого єврея і експерта по Холокосту професора Рауля Хільберга, вважають цифри приведені в цих “документах Айнзатц груп”, висмоктаними з пальця. Справа в тім, що згідно німецькому закону, місцевості, що знаходяться на відстані 200 кілометрів від лінії фронту, перебували у віданні німецької армії і ніякі «етнічні чистки», які начебто виконувалися «спеціальними підрозділами СС», у цій зоні були неможливі. Київ же завжди знаходився в цій зоні і підкорявся тільки військовому командуванню німецької армії, що займалося тільки воєнними операціями проти радянської армії та червоних партизанів і не займалося операціями проти цивільного населення, тим більше, «етнічними чистками». Аерофотографії міста Києва і його околиць переконливо доводять, що вся історія з Бабиним Яром була зготована НКВД у пропагандистських цілях. Цілком можливо, що німці вислали якесь число жителів з Києва. У всякому разі, могили зниклих жителів Києва треба шукати в іншому місці. Фабрикація подібних історій про масові німецькі убивства не була тільки монополією НКВД. Так ми довідаємося, з повідомлення штабу 12 американської армії дислокованої в Європі, що було опубліковано серед інших 1 травня 1945 року в “New-York Herald Trіbune”. У ньому повідомляється, що захоплений у полон німецький доктор Густав Шуббе сам зізнався в керівництві інститутом, у якому вироблялося масове знищення людей, і в якому було убито 110 тисяч чоловік, і теж, між іншим, у Києві! При цьому він зізнається, що особисто ввів смертельні ін’єкції 21-ій тисячі пацієнтів! Неясно, яким чином він міг керувати цим інститутом, оскільки, щоб увести ці 21 тисячу ін’єкцій, це вам не пістолет вийняти, це більше 10 років треба не спати ні їсти, а тільки цим і займатися. Такої ж цінності і “визнання” доктора Менгеле, лікаря Освенцима, з якого зробили чудовисько, незважаючи на повну абсурдність обвинувачень, приписуваних цій людині.

Дотепер ні радянські, ні суто єврейські організації не могли і не виявляли ані найменшого бажання вказати розташування цього, нібито, “Анігіляційного (Знищувального) німецького Інституту в Києві”, що у відповідності зі статтею в “Нью-Йорк Таймс” від 1 травня 1945 року винятково займався знищенням євреїв і циган у Києві. У 1991 році Київ відвідував президент США Буш-старший і подарував Києву велику єврейську мінору-підсвічник, що встановили де-попало, у той час, як нібито горезвісний “Анігіляційний Інститут” дійсно існував, те цю мінору треба було б безсумнівно водрузити на місці цієї установи. От так вони і ловляться на відвертій брехні. На місці Бабиного Яру після війни і донедавна був смітник міських київських відходів, де спалювали сміття. Це зовсім неможливо, якби це було дійсним місцем поховання 250 тисяч убитих євреїв, коли вся світова преса відкриває вогонь із усіх знарядь, якщо тільки десь, хтось у світі на єврейську могилу бризнув фарбою!

(далі буде)

 

(закінчення)

До 1966 року ніхто не накладав «вину за Бабій Яр» на самих українців. Єдиний “свідок”, що це припустив, була акторка Київського лялькового театру єврейка Діна Пронічєва. Вона даремно намагалася вимазати в бруді українців, людей з якими вона разом народилася і жила все своє життя. Вона просто нічого не знала про існування аерофотографій і сподівалася, що брехня має довгі ноги. Цікаво, що жоден з так званих “свідків” не спробував притягти жодного українця до роботи міфічного “Анігіляційного німецького Інституту” у Києві , хоча, явно там не могли працювати одні німці. “Інститутові”, мабуть, були б потрібні хоча б прибиральники й опалювачі. При наявності такої величезної кількості потенційних обвинувачів, якщо ці обвинувачення не висуваються або не йдуть далі пустих заяв, то це відома брехня. Просто дивують астрономічні масштаби і безапеляційність цієї брехні. Після розвалу СРСР лідери «нової», «самостійної» України швиденько вирішили зірвати політичні вигоди від теми Бабиного Яру. Посол України в США Геннадій Удовенко, ні з того, ні з цього, раптом зробив бездоказове твердження (газета Вашингтон Таймс 5 вересня 1991 року.), що за перший тиждень Бабиного Яру було розстріляно 50 тисяч чоловік, в основному, сказав, діти. Відкіля він це бере і навіщо він це говорить? Документально відомо, що протягом літа 1941 року влада СРСР, покинувши оборону й армію, займалися евакуацією євреїв з європейської території СРСР на схід та в далеку і теплу Середню Азію. Саме це – справжня причина панічного відступу радянської армії в перші місяці війни – єврейська влада СРСР не думали про армію й оборону, а займалися евакуацією самих себе і своїх родин з європейської частини СРСР. Вони вивезли мільйони євреїв на Схід, і зокрема в Середню Азію, що прекрасно там прижилися і не збиралися повертатися. Їх тільки один раз потривожив Ташкентський землетрус 1966 року, але вони змусили всю країну допомагати їм. Ці євреї тільки з розвалом СРСР стали емігрувати на Захід з республік Середньої Азії. Вони вже більш 15 років емігрують по 50 тисяч чоловік у рік тільки в одні США (в одному тільки Нью-Йорку офіційно проживає близько 500 тисяч євреїв зі СРСР, (два мільйони емігрувало зі СРСР тільки в Ізраїль) і їхній потік не убуває. Представляєте, скільки євреїв було евакуйовано під час війни на схід і в Середню Азію, хоча багато хто і повернулися в столиці? Документально відомо, що з одного тільки Києва влітку 1941 року на схід було евакуйовано більш 150 тисяч євреїв. Саме тому Київ не оборонявся – єврейська влада була зайнята своєю евакуацією. Те ж саме відбувалося в Москві та інших великих містах, де, зібравши всіх неєврїв, і пославши їх в окопи, і давши їм одну гвинтівку на п’ятьох, вони тим часом евакуювалися з усіма коштовностями з Москви по Владимирській дорозі і залізниці Казанського напрямку. 150 тисяч євреїв, евакуйованих з Києва – це рівно стільки, скільки по статистиці жило в Києві перед війною – 150 тисяч чоловік. Значить: сто п’ятдесят тисяч євреїв проживало в Києві до війни, сто п’ятдесят тисяч евакуювалося з Києва на Схід, сто п’ятдесят тисяч бігло з Києва на Захід і писало мемуари. Відкіля тоді взялися додаткові 250 тисяч євреїв, приблизно знищених німцями в Бабиному Яру? З арифметикою в них завжди були не лади. При цьому, український посол у США, стверджуючи, що вбиті в Бабиному Яру були в основному діти, припускає, що євреї, евакуювавшись, кидали своїх дітей? Можливо нинішні єврейські керівники “самостійної” України хочуть цілеспрямовано відвернути громадськість від того, що зробив єврей Троцький (Бронштейн) з населенням України після революції, а також євреї Каганович і другий секретар ЦК ВКПБ України Хатаєвич, що був безпосереднім виконавцем, під час Голодомору на початку тридцятих років? До 1966 року ніхто не накладав «вину за Бабій Яр» на самих українців. Єдиний “свідок”, що це припустив, була акторка Київського лялькового театру єврейка Діна Пронічєва. Вона даремно намагалася вимазати в бруді українців, людей з якими вона разом народилася і жила все своє життя. Вона просто нічого не знала про існування аерофотографій і сподівалася, що брехня має довгі ноги. Цікаво, що жоден з так званих “свідків” не спробував притягти жодного українця до роботи міфічного “Анігіляційного німецького Інституту” у Києві , хоча, явно там не могли працювати одні німці. “Інститутові”, мабуть, були б потрібні хоча б прибиральники й опалювачі. При наявності такої величезної кількості потенційних обвинувачів, якщо ці обвинувачення не висуваються або не йдуть далі пустих заяв, то це відома брехня. Просто дивують астрономічні масштаби і безапеляційність цієї брехні. Після розвалу СРСР лідери «нової», «самостійної» України швиденько вирішили зірвати політичні вигоди від теми Бабиного Яру. Посол України в США Геннадій Удовенко, ні з того, ні з цього, раптом зробив бездоказове твердження (газета Вашингтон Таймс 5 вересня 1991 року.), що за перший тиждень Бабиного Яру було розстріляно 50 тисяч чоловік, в основному, сказав, діти. Відкіля він це бере і навіщо він це говорить? Документально відомо, що протягом літа 1941 року влада СРСР, покинувши оборону й армію, займалися евакуацією євреїв з європейської території СРСР на схід та в далеку і теплу Середню Азію. Саме це – справжня причина панічного відступу радянської армії в перші місяці війни – єврейська влада СРСР не думали про армію й оборону, а займалися евакуацією самих себе і своїх родин з європейської частини СРСР. Вони вивезли мільйони євреїв на Схід, і зокрема в Середню Азію, що прекрасно там прижилися і не збиралися повертатися. Їх тільки один раз потривожив Ташкентський землетрус 1966 року, але вони змусили всю країну допомагати їм. Ці євреї тільки з розвалом СРСР стали емігрувати на Захід з республік Середньої Азії. Вони вже більш 15 років емігрують по 50 тисяч чоловік у рік тільки в одні США (в одному тільки Нью-Йорку офіційно проживає близько 500 тисяч євреїв зі СРСР, (два мільйони емігрувало зі СРСР тільки в Ізраїль) і їхній потік не убуває. Представляєте, скільки євреїв було евакуйовано під час війни на схід і в Середню Азію, хоча багато хто і повернулися в столиці? Документально відомо, що з одного тільки Києва влітку 1941 року на схід було евакуйовано більш 150 тисяч євреїв. Саме тому Київ не оборонявся – єврейська влада була зайнята своєю евакуацією. Те ж саме відбувалося в Москві та інших великих містах, де, зібравши всіх неєврїв, і пославши їх в окопи, і давши їм одну гвинтівку на п’ятьох, вони тим часом евакуювалися з усіма коштовностями з Москви по Владимирській дорозі і залізниці Казанського напрямку. 150 тисяч євреїв, евакуйованих з Києва – це рівно стільки, скільки по статистиці жило в Києві перед війною – 150 тисяч чоловік. Значить: сто п’ятдесят тисяч євреїв проживало в Києві до війни, сто п’ятдесят тисяч евакуювалося з Києва на Схід, сто п’ятдесят тисяч бігло з Києва на Захід і писало мемуари. Відкіля тоді взялися додаткові 250 тисяч євреїв, приблизно знищених німцями в Бабиному Яру? З арифметикою в них завжди були не лади. При цьому, український посол у США, стверджуючи, що вбиті в Бабиному Яру були в основному діти, припускає, що євреї, евакуювавшись, кидали своїх дітей? Можливо нинішні єврейські керівники “самостійної” України хочуть цілеспрямовано відвернути громадськість від того, що зробив єврей Троцький (Бронштейн) з населенням України після революції, а також євреї Каганович і другий секретар ЦК ВКПБ України Хатаєвич, що був безпосереднім виконавцем, під час Голодомору на початку тридцятих років?

Вражає готовність євреїв допускати величезні жертви свого народу. Вони завжди кидаються цифрами в мільйони чоловік, яких, відповідно до ними же контрольованої статистики, у наявності немає. При цьому статистика жертв інших народів їх не цікавить взагалі. Вони так стараються, що їхні жертви завжди в багато разів перевищують наявну статистику єврейського населення. Іншою їхньою особливістю є те, що по сплину часу, вони самі починають щиро вірити казкам, що придумали найбільш винахідливі з них, і які, як їм здається, служать на благо єврейського народу. Як сказав Ісус Христос: “Немає нічого таємного, котре не стало б явним, і немає тієї неправди, яка б не відкрилася”. Примітка: У 2004 році у видавництві “Дух літератури” вийшло дослідження єврейського письменника: «Михайло Міцель “Євреї України в 1943-1953р. Нариси документальної історії». У цьому дослідженні зібрані всі реальні документи по цьому питанню. Отож у цьому дослідженні документів, чомусь немає навіть слова Бабин Яр, немає навіть непрямого згадування про події в Бабиному Яре. Чому? – Адже факт можливого розстрілу 200 і більше тисяч не тільки євреїв, а і взагалі людей, повинний ж бути якось згаданий. Це за всіма показниками винятковий випадок, якщо він був у дійсності. Порівняєте, у Катині НКВД вірогідно розстріляло 15 тисяч польських офіцерів і цивільних осіб. Чому вірогідно? – Тому що в Катині дотепер не можуть звільнитися від такої кількості трупів і кісток. У Бабиному ж Яру, при майже в двадцять разів більшому числі розстріляних не знайдено жодного трупа?!?!?! А що значить відсутність трупа в слідчій практиці? – Правильно – відсутність факту вбивства. Може бути тому Михайло Міцель уникає розмов про 1941 рік і воліє почати з 1943 року?

Джерело: Журнал “Barnes Revіew” Volume ІІ Number 7 July 1996.

 

Извините, если кто не знает украинский язык! Если надо, я переведу

 

А, ось іще "думки"...
Люди чули дзвін та не знали, де він...

Если на русском - некоторые люди пишут статьи в СМИ по теме для того, чтобы писать. Это или их работа или им поставленная задача.

Чем более "слёзно" написано, тем более должно быть жалко...!

Мне тоже жаль по поводу всего, что там случилось. И всех людей жаль, которые там погибли - очень! Неважно, они евреи или нет. Но, тошнит от вранья уже...

* * *

http://ua.textreferat.com/referat-17945-2.html
Володимир Замшанський
Бабин Яр.


Що для нас той Бабин Яр?! Та Хатинь, чи той Освенцем? Той, невимовний, кошмар, що залишився у серці, зламом вічності у дусі? Як з пекельного вогню, власних стін у Білорусі, рятувались, лиш свою залишали, всю, родину на поталу, вогняних, язиків, що рвали спини, у батьків. Ох та хатинь! Чи тепер в серцях онуків щем породжує той біль, коли тягнуть вони руки, з слом “хайль”? Яка ж то цвіль, Знову, людям нерозумним, вкрила мозок?! Я не знаю! Бриті голови, картузи… А я день той уявляю, як у вересні страшному йшли родини (йшли самі), в Бабин Яр, і зникли в ньому Сподівання їхні всі. Брали в руки теплі речі: “Там, попереду – зима, перевозять нас…” На плечі, кожен, клунок підніма. Збоку дітки, дрібним кроком, По дорозі: туп, туп, туп… “Потерпіте, там за рогом буде легше… тільки тут . Що собачка?! Ні не вкусить! Кожен з них тут збоку став, щоб у вашої матусі, ніхто клуночока не вкрав.” “Скоро сядемо в вагони, буде тепло й ситно нам. У кондуктора пагони шиті золотом, він вам гарне місце приготує. А вагончик: тук, тук, тук - в край чудесний попрямує, під колісний дрібний стук…” Але ні!… Щось стисло серце, раптом в батька: ось гора - одяг, речі і відерце, що дитинонька несла, його доброго сусіди… “Що-ж це жінко?! Лихо… ой! Хай вже ми, а як же діти?!…” “Татку, бачиш? Панич, той, відбирає у Аврамка його іграшку! Й мою забере маленьку ляльку?! Я не дам! Хай він свою, купить власну. Татку, татку!…” …Обірву я той сюжет. У яру, в страшному танку, заходився кулемет. Його цокіт чую в криках, патріотів, що усіх, в головах і душах бритих, подділили на чужих, і своїх, що мають право, жити вільно на землі… Україно, ох державо! А куди ж дівати всі, інші душі, як же з ними?! Страшно! Господи спаси! Голосок тої дитини з Бабин Яру донеси до сердець і мізків, цвіллю, щедро вкритих. Хай своє, кожен, сонне божевілля її слізками поллє, щоб не стало того яру, між полями людських душ . Зупинімося, помалу!., Тут, калини рясний кущ, у ярочку проростає… А можливо то душа? (гілку тихо розправляє) Бо калиною прийшла, знову, в світ цей (до нас, люди). Зберегли щоб память ту не в граніті, а у грудях, і в зеленому листку…

Бабин Яр - дві великі трагедії

29 вересня 1941 року . Страшна дата . Цього дня для всіх киян Бабин яр назавжди перестав існувати як одне з міських урочищ – з самого ранку звідти почали лунати постріли. Це "нова київська влада" вирішувала "єврейське питання". Вирішувала в спосіб, який коштував життя десяткам тисяч людей. Київ завмер від жаху . Тільки пізнього вечора, коли стихли останні кулемети, він зміг вдихнути повними грудьми. Та завтра страхіття повторилося . І післязавтра . І після-післязавтра . Загалом за 778 днів окупації Києва у Бабиному Яру загинуло більше двохсот тисяч людей, і не тільки тому, що вони були євреями, а й тому, що вони були комуністами . або партизанами . або просто не подобались німецькій владі . Але виявилося, що і цього уроку людям було замало . Після війни київська влада постановила на місці масових розстрілів побудувати вулиці та парк з атракціонами і танцювальним майданчиком. Однак доля вирішила інакше . У березні 1961 року рухнула дамба між третім відрогом Бабиного Яру та Куренівкою . Брудний потік перетоворив на могили будинки живих . Сьогодні на місці трагедії розташований меморіальний комплекс, який варто відвідати, щоб ще раз зрозуміти, наскільки цінне людське життя. Щоб знати . Щоб пам’ятати .

Здається, всі слова за ці дні про трагедію Бабиного Яру сказані. Та чи можна вичерпно описати подію, яка стала одним із символів жахіть всього ХХ століття, і символом далеко не локальним? Мабуть, самe поставлене так запитання вже підказує відповідь.

Звичайно, слово “засіб” у випадку, коли йдеться про людську трагедію, завжди ріже вухо. Але, може, так і треба? Адже надто багато створено старих і нових міфів навколо тоталітарної спадщини ХХ століття, і ці міфи спільно заколисують нас: “ніколи більше .”, “події минулого .”, “окупаційний режим .”, “нелюди в уніформі”, і так далі, і таке інше. Наче й говориться про потребу спинити зло, але його глибинні корені залишаються не те, що нерозкритими, а й просто неословленими, якщо скористатися неологізмом Тараса Возняка, - а значить і поза межами. Не тільки добра і зла, а й власне людського існування, у всіх його вимірах. А коли говориться “засіб”, око, мимоволі звикле до стандартів політкоректної доби, чіпляється за щось нестандартне, за щось таке, з чого, можливо, розпочнеться власний розмисел читача цих рядків. І ще одне: європейська цивілізація за підвалинами своїми інструментальна, побудована на активній людській дії (“фаустівський гордий дух”), на практиці, на цілераціональному перетворенні зовнішнього і внутрішнього світів. А відтак не лякаймося того, що слід припинити відгороджуватися від тієї чорної прірви, яка відкривається нам за словами “Бабин Яр”, щоб натомість спробувати дослідити як саму цю прірву, так і ті межі, які об‘єктивно існують у такому дослідженні. Бо ж у ХХІ столітті ні для кого вже не таємниця, що людина не всемогутня, що її діяльність має певні межі, що у цих діях мусять існувати певні табу. І не тільки на знищення життя, а і на спостереження за цим знищенням, яке може перерости у замилування, а то й у щось більш страшне. Але хіба це означає, що слід узагалі відмовитися від вивчення глибин трагічних сторінок історії?

(далі буде)

 

(закінчення)

Коли йдеться про самопізнання (а вивчення таких глибин – це і є воно), то йдеться не тільки про науку та філософію, а і про мистецтво. А відтак, якщо вважати мистецтво у найширшому сенсі цього поняття одним із чільних засобів людського самопізнання, то трагедія Бабиного Яру досі залишається недопізнаною і неосягнутою, попри існування справді блискучих художніх і публіцистичних творів, присвячених цій трагедії. Адже головне питання тут, яке постає і перед митцями, і перед аудиторією, - як, яким чином може дійти людина до того, щоб знищити в собі все людське чи, принаймні, більшу його частину, - і стати активним носієм тотального нищення, вбивцею-професіоналом, байдужим до страждань жертв, або мовчазним співучасником майже ритуальних людських гекатомб, котрий обслуговує вбивць, заробляючи цим на прожиття. Іншими словами, йдеться про втягування не тільки самих катів, а і сотень тисяч позірно нормальних людей у страхітливий вир, епіцентром котрого є Бабин Яр. І про те, що досі з цього виру не всі повернулися до нормального життя, пройшовши очищення каяттям, хоча мовчазна співучасть їхня була й мінімальною, - а дехто й далі розкручує цей вир, - одні, твердячи, що ніякої трагедії Бабиного Яру не було і бути не могло, інші, - намагаючись приватизувати цю трагедію і за давньою совєтською звичкою фальсифікуючи списки жертв і катів.

Людське й антилюдське, місце дії – Україна, початок 1940-х років, - ось передусім що таке Бабин Яр у мистецтві. Власне, не просто антилюдське, а те, що за межею людського, за межею добра і зла, те, що у пізнішій фантастиці оприявнить себе в образах "чужого", "позамежового", настільки далекого від норм нашої цивілізації, що його ледь-ледь можна осягнути розумом. А то і взагалі не можна.

Чому стільки про мистецтво? А тому, що історична наука може дати тільки всебічний, максимально об‘єктивний, ретельно зібраний фактаж, у кращому разі – спробу його узагальнення на рівні макро- та мікроісторії. Соціологія здатна виміряти ставлення сучасників до подій минулого. Значно більші можливості філософії – вона зазирає за грань буденності і спроможна співвіднести дії конкретної людини з вічним (од-вічним і до-вічним), власне, з‘ясувати, що є добро і зло в історії, в долях особистостей і у вимірі Абсолютного. Проте тільки мистецтво здатне відтворити невимовне здивування дитинчати, яке чіпляється за руку матері на гребені урвища – що, невже все, от так просто й буденно зараз урветься життя, в якому ще нічого не відбулося?

Німецький філософ Теодор Адорно якось зауважив, що після Освєнциму витончена фортепіанна музика видається неможливою й абсурдною. А після Бабиного Яру – як жити і творити? Як гратися словами, звуками і барвами? Можна, звісно, зробити вигляд, що все це було давно і до нас, теперішніх, не має безпосереднього стосунку, але ж сама можливість трагедій такого масштабу засвідчує існування якихось дуже небезпечних для людини модерної доби соціально-психологічних механізмів усередині цієї самої людини. Хотів сказати "у її душі", але чи була душа у тих, хто обрав шлях без Бога, сумління та моралі, замінивши все це беззастережним служінням великому вождеві й обожненій державі (прізвища і назви держав підставте самі)?

І все ж нажахані митці у своїй більшості зупиняються перед загадкою - як стала можливою така велетенська гекатомба?

Видається, одним із головних чинників недостатнього, а то й неадекватного розуміння глибин трагедії Бабиного Яру - і сотень подібних жахіть, тільки менших масштабів, - є виривання цієї події з її історичного контексту. От наче прийшли зловісні нацисти у Київ, і раптом безмовні євреї та цигани, а потім й українці потяглися вервечками до урвищ Яру, під розстрільні кулемети, а значна частина населення міста або зловтішно виштовхувала їх із помешкань, допомогаючи каральним командам, або мовчки спостерігала за тим, що відбувалося. Але ж не було ніякого "раптом". Бабин Яр став тільки новим, черговим сегментом того страхітливого "червоного колеса", яке вже котилося Україною з 1917 року. Масовий терор за майновими, політичними та національними ознаками став за чверть століття елементом не те що буття, а повсякденного побуту жителів України. Ті, хто опирався цьому терору, були вибиті у 1918, 1920, 1930, 1933 та 1937 роках. Всі верстви населення були охоплені соціальною селекцією, здійснюваною партією більшовиків. До речі, і сама партія не стала винятком, особливо наприкінці 1930-х років. Ідеальний виконавець будь-яких наказів влади, ідеальний гвинтик великого соціального механізму, - ось яка нова людина виводилася у ленінсько-сталінських інкубаторах. Отож покора, мовчання та готовність брати співучасть у будь-яких, навіть найабсурдніших та найжахливіших діях влади стали запорукою виживання мільйонів людей. Від звички переходити на інший бік вулиці, побачивши знайомих тобі родичів когось заарештованого "компетентними органами" до мовчазної співучасті у трагедії Бабиного Яру – один крок. Власне, до Бабиного Яру була Биківня – трагедія, цілком сумірна з ним за масштабами і жорстокістю. Київ, який пережив Биківню, був готовий до Бабиного Яру. Один червоний прапор був замінений іншим, одна форма розстрільних команд – іншою, одні прихильники соціалізму для обраних прийшли на місце інших. "Червоне колесо" покотилося далі по людських долях. І чи зупинилося воно назавжди після Бабиного Яру?

А на загал схоже, що жодні раціональні розмисли не можуть вичерпно описати ті безодні, які можуть відкритися в людському єстві і призвести до Биківні та Бабиного Яру. Щось є тут позараціональне і позалюдське. Мистецтво, видається, тільки намацує ті провалля, і не завжди наважується зазирнути у них. Може, і не варто? Чи все ж таки треба, щоб потім не каятися й собі у мовчазній співучасті в одній з найзнаковіших трагедій ХХ століття – бодай і дуже опосередкованій?

 

Не отвлекаемся от темы. Пушка на перекрестке ул. Мельникова и Пугачева на фотке - это 76-мм зенитная пушка обр. 1914/15 гг. (3″ зенитная пушка Лендера или Тарновского-Лендера). Так подсказали форумские артспецы. Это пушка, которую бросили части РККА (где они только взяли такую рухлядь времен ПМВ?). Как и предположил к-н Краснеккер, никакого отношения к сфоткавшимся возле нее немцам не имеет. Тогда это точно 1941 год, и никакого КПП там не было. Вот вам и маленькое (крошечное) подтверждение вранья...

Кто-то будет утверждать, что это фото сделано между 19-м и 29-м сентября 1941 г.?

 

Вот еще - подтверждение дикости людей. И невежества - тоже!

На жаль, їхнє аерофото з підписами не копіюється. Втикаю скріншот.



Люди "потикали" стрілками, і потім попідписували об'єкти, які зовсім не там знаходилися.

Хоча, ідея хороша - будувати там нічого і ніколи не можна, бо це дикість!



http://www.babiyar-diskus.narod.ru/Aerofoto.html

СВIДОК БАБИНОГО ЯРУ - АЕРОФОТОГРАФIЯ

Про те, що місце для розташування центру «Спадщина» обрано, делікатно кажучи, невдало, йдеться з травня 2002 року. Саме тоді єдиний фахівець з питань містобудівництва в оргкомітеті майбутнього центру, доктор архітектури, професор, дійсний член Української академії архітектури пан Г. Фільваров сказав: «Сам по себе намеченный земельный участок в Бабьем Яру действительно представляется достаточно спорным по целому ряду причин. Сейчас, я думаю, мы уже прошли этот этап (муки сумління? - Авт.), и нет смысла эти моменты обсуждать, но для нас было важным то, что мы своим предложением размещения этого центра в Бабьем Яру предпринимаем попытку связать прошлое с настоящим и будущим, образуя единую цепь судьбы еврейского народа, не вырванную из контекста его истории» («Эйникайт», №3(39), март 2002). Прошу запам'ятати ці слова, оскільки ідея, закладена в основу проекту, розколола громадськість Європи, а тепер і Америки (зі створенням Єврейського ініціативного комітету з обговорення суті і форми участі американської єврейської громади в увічненні пам'яті жертв Голокосту) на два табори:
- ідеологів будівництва Центру в Бабиному Яру й тих, хто їх підтримує;
- будівництва в Бабиному Яру.

Оскільки табір противників будівництва в Бабиному Яру неухильно зростає, то оргкомітет Центру вирішив вдатися до рішучих дій. Читаємо в тій самій газеті «Эйникайт» №10(58) за липень ц.р.: «Это сообщение назревало давно. И вот 9 июля в Укринформе состоялась презентация уточненной концепции центра «Наследие», который должен быть построен неподалеку от Бабьего Яра».

Що, спитате ви, за уточненою концепцією Центр перенесено в інше місце? Ні, кажу я вам, як самовидець, в інше місце, за уточненою концепцією, перенесено Бабин Яр. Архтектурно-планувальні рішення аналогічні попереднім, змінено лише назви приміщень.

Хід з «уточненою концепцією» на декого справив враження. Так, учасники 3-ї Міжнародної конференції євреїв - колишніх в'язнів гето і нацистських концтаборів (19 липня ц. р., м. Вінниця), не називаючи імен, засудили первісний варіант концепції пана Фільварова : «Любому нормальному человеку не понравится, что Центр намечено возвести на месте расстрелов в Бабьем Яру...» І ... підтримали «уточненную концепцию» (профанація пана Левітаса): «Показания ныне живущих свидетелей трагедии и картографические материалы подтверждают, что в этой зоне не было расстрелов, а Бабий Яр находился совсем не там».

Ну, щодо «свідків», які з роками все більше «пригадують», в народі кажуть: «присягались сліпці, що своїми очима бачили». Між іншим, ще кажуть: «вір своїм очам, а не чужим речам».
Отож, пропоную читачам подивитися своїми очима, де був Бабин Яр. Це видно на фотографії, зробленій 26 вересня 1943 року з німецького літака під час аерофотозйомки території м. Києва. Фото зберігається в Фотоархіві Музею історії Голокосту США (USHMM).

Починаючи з 1939 р., німецькі літаки-розвідники постійно фотографували стратегічні об'єкти Києва: мости, залізничні станції тощо. Поруч з урочищем Бабин Яр знаходилась залізнична товарна станція «Лук'янівка». Завдяки їй, Бабин Яр опинився в зоні аерофотографування 1939-1941 рр. Щодо аерофотографій, зроблених наприкінці вересня 1943 р., припускаю, що вони були потрібні для фіксування наявності або відсутності слідів знищення останків страчених у Бабиному Яру. На жаль, ми не маємо аерофотографій, зроблених 1939-1941 рр. Є лише аерофотографії від 26 вересня 1943 р., причому в кількості, достатній для витворення тогочасного вигляду Бабиного Яру (від вулиці Дорогожицької до вулиці Фрунзе).

Наводимо лише одну фотографію №28309 з Фотоархіву USHMM, яка дозволить читачеві переконатися в тому, де починався Бабин Яр.

1 - На думку І. Левітаса, в цьому приярку розстріляли євреїв і ромів в 1941 р.
За твердженням Т.Тур (газета «За вільну Україну», 17 лютого 1996), цей приярок «...повністю засипаний землею ще перед першим повітряним знімком, зробленим німцями напередодні війни у травні 1939 року». Вона вважає, що тут поховано жертви ЧК.

2 - Вул. Ольжича (з 1993 р.), старі назви - Дем'яна Бєдного (з 1952 р.), Бабин Яр.

3 - На цьому місці встановлено пам'ятний Хрест українським націоналістам.

4 - Вулицю Новоокружну, розширено і випрямлено, починаючи від зазначеної точки. Проходить приярками Бабиного Яру. З 1969 р. носила назву Дем'яна Коротченка, нині - Олени Теліги.

5 - Тут зараз розташовано споруду станції метро «Дорогожичі».

6 - Вулиця Лагерна, нині вулиця академіка Грекова (від вул. Дорогожицької) і вул. Тимофія Шамрила.

7 - Землянки Сирецького концтабору.

8 - За спогадами єврейського письменника І. Кіпніса (повний текст нариса «Бабин Яр», Нью-Йорк, 1960 р.), ймовірно на цьому місці відбувся перший стихійний мітинг 29 вересня 1944р.

9 - Між цими двома існуючими нині приярками 1976 р. встановлено пам'ятник радянським громадянам і військовополоненим, солдатам і офіцерам Радянської Армії, розстріляним німецькими фашистами в Бабиному Яру.

10 - Паркан кладовища. Нині зліва від нього проходить вул. Оранжерейна. Порушений грунт під парканом дозволяє припустити, що це сліди поховань. За документами Музею історії м. Києва, на цьому місці 2 листопада 1941 р. було розстріляно 300 заручників (Д. Малаков: «Молитви і міфи», «Дзеркало тижня», 20 вересня 2003). Саме в цьому місці планується побудувати комплекс споруд центру «Спадщина» (ділянка в межах пунктирної лінії).

11 - Кирилiвське православне кладовище.

12 - Місце, де ніни встановлено пам'ятний знак - «Менора».

13 - За твердженням І. Левітаса, тут починався Бабин Яр («...250м от ст. метро «Дорогожичи» в сторону Куреневки»).

14 - Єврейське кладовище, зараз тут побудовано телецентр.

15 - Існуючий донині будинок контори єврейського кладовища.

16 - Кінець вул. Мельникова. Далі через Бабин Яр вела стежка, яка поєднувалася з вул. Новоокружною.

17 - Вул. Дорогожицька. Колись нею ходив трамвай №21 за маршрутом: церква Федора (ріг вулиць Герцена і Овруцької) – військовий табір на Сирці.

18 - Лук'янівське (центральне) православне кладовище.

19 - Тупикові колії і пакгаузи залізничної товарної станції «Лук'янівка». Євреї, які йшли в останню путь до Бабиного Яру, вважали, що їх ведуть на станцію, аби вивезти з Києва.

20 - Православне кладовище. Зараз на цьому місці встановлено телевежу. На підставі порівняння німецьких аерофотознімків, зроблених 17 травня 1939 р., 30 жовтня 1941 р., 29 серпня 1943 р. і спогадів свідків Т. Тур (США) дійшла висновку, що порушений ґрунт на цій ділянці свідчить про місце поховання жертв гестапо.

Лев ДРОБ'ЯЗКО
Газета «Форум нацiй» №9\16,
м. Київ, 2003 г.

 

Ось, така книжка по темі.



Тетяна Тур

ПРАВДА ПРО БАБИН ЯР

Документальне дослідження

Тут знайшли останній притулок сотні тисяч українців — жертви голодоморів і терору ЧК-НКВД. Поширена нині вигадка про Бабин Яр була створена комуністичною пропагандою для приховання цього злочину. А в 1941 р. тут сталася «найбільша трагедія за всю історію єврейства»: «Німці зігнали тисячі жидів до тієї частини православного кладовища, яку тоді ще не використовували, наказали роздягтися догола тим, хто добровільно не хотів віддати коштовностей. У тому страшному місці випороли все золото з їхнього одягу та забрали коштовності з клунків. Після того їх вивезли з Києва».

Впродовж півстоліття Бабин Яр набув сумної слави «найбільшої трагедії за всю історію жидівства». Це сприймалося скрізь як незаперечна істина. Сьогодні, здається, віра в це похитнулася як і в Україні, і в цілому світі.

Дивним виглядає те, що «червоні слідопити» радянської доби, які обстежили майже кожен куточок української землі, старанно обминали Бабин Яр, де знайшли останній притулок сотні тисяч українців — жертви голодоморів і терору ЧК-НКВД. З відомих причин це старанно приховувалось і замовчувалось.

Однак правду про страшну історію Бабиного Яру приховувати вічно не вдалося. Останнім часом українські й американські дослідження піднімають завісу над таємницями Бабиного Яру. Це не просто свідчення «очевидців» і «вцілілих», а дані прискіпливого аналізу аерофотознімків і документів в архівах Києва, Львова, Харкова, Берліна, Варшави, Лондона, Вашингтона, Нью-Йорка, Сан-Франциско та інших міст.

Цей матеріал — про те, що насправді було в Бабиному Яру. Тепер ледь не всі думають, що історія «винищення» жидів у Бабиному Яру почалася у вересні-жовтні 1941 року. Насправді НКВД розпочав цю історію після того, як німці влітку 1943 року розкрили могили 10 тис. жертв ЧК-НКВД у Вінниці, а закінчив — після визволення Києва наприкінці 1943 року. Радянський полковник-прокурор жид О.Смірнов порушив справу Бабиного Яру на Нюрнберзькому процесі. Одначе його докази були такі непереконливі, що судді, переважно американські жиди, зокрема Муррі Берніс і Давид Маркус, потрактували справу Бабиного Яру як другорядну, а західна преса зовсім не завважила її. Однак тепер усе бачиться інакше. Бабин Яр намагаються зробити місцем чи не найбільшої трагедії жидів. Прослідкуймо, як до того дійшло, і відділимо зерно від полови.

Львів, Крим і Одеса були попереду щодо кількості жертв під час Нюрнберзького процесу. А як інакше? Тоді не Бабин Яр — а це приблизно 100 тис. жертв — був «найбільшою різнею за всю історію людства», а Львів з його 600 тис. жертв (за звітом Чрезвычайной государственной комиссии від 23.ХІІ.1944 р.), та ще Крим (мовляв, фашисти втопили у морі 200 тис. жидів) і Одеса (там, нібито, гітлерівці живцем спалили 200 тис. жидівського народу). Крім того, нібито, у воєнному Харкові окупанти замучили на смерть, застрелили або винищили у душогубках 195 тис. юдеїв, а Славута мала бути місцем страти 150 тис. «советских граждан» (усе це беремо із судового звіту — І том 48-томного збірника матеріалів Нюрнберзького процесу за датами 14.ХІ.45-1.Х.46, виданого 1947 року). Нині ці післявоєнні совєтські «статистики», за винятком Бабиного Яру, майже не згадуються. Ці всі вигадки були б правдивими, якби в них закреслити щонайменше останні два нулі.

Після того, як за підтримки Америки у 1948 р. утворилася держава Ізраїль, СРСР розпочав інтенсивну антиізраїльську політику. Тому впродовж близько п'ятнадцяти літ замовчували справу трагедії жидів у Бабиному Яру та інших місцях Східної і Середньої Європи. Однак 1960 р. КГБ вирішив роздмухати справу співучасті українців у «різанині» жидів, щоб у такий спосіб запобігти співпраці поміж жидівськими й українськими дисидентами.

Аби відновити в пам'яті призабуту жидівську «трагедію», КГБ вдався до послуг знаного в Америці україножера, автора-історика та соціолога Иосифа Шехтмана. 1919 року Шехтмана обрали депутатом з Одеси до УЦР, а згодом — членом «Секретаріату жидівської національності» у Києві. 1921 р. він виїхав до Америки і там під час і після Другої світової війни був працівником OeCeC (OSS), а згодом, після зміни назви, — СіАйЕй (СІА). 1960 р. КГБ зорганізував Шехтманові прогулянку по Україні, після якої він видав в Америці книжку «Star in Eclipse» («Зоря в екліпсі», 1961 p.), аби відновити призабуту історію Бабиного Яру.

Однак в Америці книжка Шехтмана про жидівську трагедію у Бабиному Яру не привернула до себе великої уваги. Лише 1966 року, в час посиленої антинімецької політики й антиукраїнської кампанії в УРСР, СРСР ще раз порушив справу Бабиного Яру. Це увінчалося успіхом — 1968 розпочався процес у Дармштадті, на якому було винесено 11 досмертних вироків. З цієї нагоди, вперше після війни, «Нью-Йорк Таймс», власником якого є жидівська родина Сулзбергерів зі Стемфорда, вирішив згадати про Бабин Яр (через 27 років після тієї події). Розбуджена тим жидівська діаспора почала інтенсивно роздмухувати цю легенду, і то не одразу, а вже на початку 70-х років. Пропаганда Сходу і Заходу поступово перетворила цю вигадану подію Другої світової війни у найбільший злочин за всю історію людства, а Бабин Яр — у місце паломництва світового жидівства. Тож не дивно, що два останні президенти Америки, вірячи у правдивість тієї пропаганди, вшанували своєю присутністю місце надуманої трагедії жидів, молячись там у своїх ярмулках під менорою (юдейським свічником). 1987 року в антиукраїнській радянській кінопрограмі «Бабин Яр» редактор «Огонька», «українець-поет» Віталій Коротич назвав Бабин Яр «найвідомішою спробою масового винищення євреїв». Мабуть, під впливом тієї програми на початку 90-х Бабин Яр став місцем «найбільшої трагедії в історії людства». Нині історики, вчителі, преса і телебачення повторюють, що у Бабиному Яру:

з 29 вересня 1941 року, впродовж 3–5 днів, у Києві діяла українська поліція, здебільшого «галичани з довгими вусами у вишиваних сорочках» та німці (так писав письменник-жид Анатолій Кузнєцов у книжці «Бабин Яр», нашвидкуруч скроєній на замовлення КГБ влітку 1964 року);

Василь Кабайда був «відповідальним за розстріли євреїв» (подано редактором «Огонька», жидом Віталієм Коротичем і дорадником М.Горбачева у його кінопрограмі «Бабин Яр» з 1987 року);

нагаями примушували єврейський народ роздягатися догола; в час очікування смерті кати ґвалтували молодих жінок (за свідченнями уцілілих у книжці Кузнецова «Бабин Яр»);

їх вели до Бабиного Яру за кладовищем, а там над яром строчив кулемет і змітав їх у яр; німці кидали одну-дві гранати й земля присипала тисячі чи то недострілених, чи то живих» (так 1956 року писала у своїх спогадах про Бабин Яр Докія Гуменна, киянка, українська письменниця, яка тепер живе у США);

цими способами українські і німецькі кати вимордували 200 тис. євреїв (це за жидом В. Познером, коментатором совєтського, а тепер американського та російського телебачення),

що насправді було 300 тис. жертв (це нове число В.Коротич подав у доповіді у Торонто 23 квітня 1990 року),

що знищено 50 тис. єврейських дітей (з доповіді 1991 року у Вашингтоні Посла Радянської України Геннадія Удовенка);

українські опричники вбивали палицями і довбнями (спомини уцілілих «очевидців» на святкуванні 80-ї річниці Бабиного Яру в синагозі на Брайтон-Біч у Брукліні — 1994 р.);

що могилу-яр німці засипали за допомогою динаміту (за партійним звітом 1946 року та свідченням у німецькому суді 1968 року);

а після того земля на цій братській могилі в Бабиному Яру ворушилася від останніх порухів жертв ще 4–7 днів (свідчення уцілілих, а також численних інших «очевидців» на Нюрнберзькому процесі);

весь район Бабиного Яру було оточено колючим дротом — близько 20 км довжини — з високою електричною напругою (за Віктором Коптіловим у паризькій Енциклопедії українознавства — НТШ, том 11, 1994р.);

що цілий місяць кров з могили пливла струмком до Дніпра (свідчення уцілілих жидів, зібрані для НКВД 22.11.43, а також у «Чорній книзі» І.Еренбурга — 1991 p.);

що під час відлиги навесні 1942 року «кров вибухала малими гейзерами на поверхню могили» (з книжки-спогаду «Ніч» 1972 p., лауреата Нобелівської премії миру Елі Візеля);

що наприкінці серпня та у вересні 1943-го німецькі й українські охоронці примусили 327 жидів-в'язнів розрити братські могили за допомогою екскаваторів і бульдозерів;

що на штабелях в дванадцять метрів заввишки спалили, обливши нафтою і бензином, тіла 70 тис. небіжчиків і сто тіл полонених моряків Дніпровської флотилії, попередньо задушених у Бабиному Яру в машинах-душогубках (за свідченнями Якова Стеюка, Владіміра Давидова та шести інших уцілілих жидів, що їх дано в Києві для НКВД 22 листопада 1943 року, а потім згадано у радянській кінопрограмі «Бабин Яр» Віталія Коротича — 1987 p., а також за чотиритомовою англомовною «Енциклопедією Голокосту», виданою 1991 р. в Єрусалимі і Нью-Йорку).

(далі буде)

 

(продовження)

Завжди, коли заходить мова про ті страхіття, як от про те, що українці вбили довбнями 50 тис. жидівських дітей, або що земля ворушилася шість днів від ще живих жертв, пересічна людина так жахається, що вже втрачає здатність аналізувати й мимоволі в усе це вірить. А тим часом подумаймо: по-перше, там мусило бути щонайменше 500 людей, аби розібрати догола та вбити «вручну» 50 тис. дітей, бо більше ста людей за день навіть наймогутніші богатирі не подужали б вбити довбнями, не кажучи вже про те, що діти втікали б по ярках і ярчаках як зайці.

По-друге, людина, присипана землею, може дихати не більш як кілька хвилин (знаємо це з нещасних випадків, коли земля засипала робітників). Отже, не можна вірити ані пропагандистам, ані «очевидцям», а лише розкопкам (їх у Бабиному Яру не було) і аерофотознімкам (на них біля жидівського кладовища не видно ані могил, ані бульдозерів, ані дванадцятиметрових «штабелів» для спалювання тіл).

Від кінця 1930-х років німці літали над європейською частиною СРСР у розвідувальних «літаках-олівцях». На першому повітряному знімку, зробленому німцями напередодні війни у травні 1939 року, видно: лише в одній частині Бабиного Яру, десь за кілометр від місця колишнього царського іподрому, терен одного з ярчаків повністю наповнено землею. Згодом з археологічних розкопок стане зрозуміло: там поховано багато десятків тисяч українських жертв ЧеКа, яких після 1933 року почали ховати за Дніпром, у Биківні. У лужному ґрунті околиць Києва кістяки зберігаються століттями. Гадаю, вони діждуться розкопок.

Правда про Бабин Яр. Документальне дослідження

Бабин Яр. 26.09.1943. Аерофотозйомка Люфтваффе.

Після розгляду знімків можна сміливо сказати, що за час німецької окупації природу в Бабиному Яру в районі жидівського кладовища не було порушено. Аналіз аерофотознімків за час окупації Києва відкинув версію щодо навіть малих поховань у ярках поряд жидівського кладовища. Проте привертає увагу таке. Німці зігнали тисячі жидів до тієї частини православного кладовища, яку тоді ще не використовували (тепер терен військового цвинтаря), наказали роздягтися догола тим, хто добровільно не хотів віддати коштовностей. У тому страшному місці випороли все золото з їхнього одягу та забрали коштовності з клунків. Після того наказали вбратися і повели на станцію «Лук'янівка-Товарна» вздовж східного муру православного цвинтаря та поміж будовами військових складів. На станції стояли підготовлені вагони, якими їх вивезли, мабуть, до ближніх колгоспів або спустошеного Мінська. Якщо пересічний читач може розпізнати на аерофотознімках яму та поодиноку людину, то як можна було не побачити могили на 100 тис. людей?

Під час Другої світової війни німці вважали вилучення жидівського золота за воєнну контрибуцію. У липні 1941 року лише у Львові у жидів було відібрано майже 5 тонн золота. Це саме німці робили у Лодзі, Варшаві, Вільні, в кожному великому місті України. У Львові німці зробили для жидів гето, тож з міста їх не вивозили, як це робили в Києві, де створення таких гето не планували.

Перше завдання українських істориків — віднайти місця, куди німці вивезли з Києва жидівських жителів, дослідити їхню подальшу долю та, можливо, місце знищення. Цього нам не вдасться дізнатися від «уцілілих» з Бабиного Яру — насправді вислужників НКВД. Вони, як і колись, поширюють казку Соломона Лозовського, Іллі Еренбурга та їхнього Совінформбюро. Навіть у похилому віці не припиняють відстоювати свою більшовицьку брехню ветерани ЧК, НКВД і КГБ.

Сподіватися віднайти правду можна лише у гітлерівських картотеках поодиноких есесманів, які донині зберігаються у контрольованому донедавна американцями Berlin Documentation Center (сховище документів у Берліні). Там їх зібрано понад мільйон. У цих картках записано про рідню, платню, медалі й покарання, виконані й невиконані військові завдання кожного есесмана. Не важко довідатися, хто з них був у Києві у вересні — жовтні 1941 року.

Другий спосіб дослідження долі депортованих юдеїв — пошук у банкових книгах головного банку Третього Райху у Берліні. У них, безсумнівно, записано кількість золота і коштовностей, відібраних у київських жидів.

В Американському національному архіві зберігається близько ста тонн гітлерівських документів, що їх досі ніхто не переглядав. Мабуть, удвічі більше документів у архівах колишнього Радянського Союзу. У них напевно ховається відповідь на київську «загадку в загадці».

ДВІ ТИСЯЧІ УКРАЇНСЬКИХ ЖЕРТВ ГИТЛЕРИЗМУ ПОХОВАНО НА ТЕРЕНІ КИЇВСЬКОЇ ТЕЛЕВЕЖІ

Тижневик «Україна» і «Ліберальна газета» першими не обмежилися свідченнями «уцілілих». Зате вони описали, як за допомогою аерофото-знімків і локальної обсервації терену встановлено місце поховання більшості українських жертв, убитих гітлерівцями в Києві, а між ними й поетеси Олени Теліги. Біля цієї братської могили — одна з чотирьох опор телевізійної вежі. Тут, на місці поховання, хтось із працівників телебачення посадив малинник й донині ростуть дві великі липи, які видно малими деревцями на фотознімках часів війни. Перевірка на місці в листопаді 1993 року виявила: невеликий пам’ятний дерев’яний хрест на леваді, що за 750 метрів на захід від терену телевежі, стоїть на місці, яке не має нічого спільного з братськими могилами. Ще далі від могил жертв ЧеКа і гітлерівців зведено бронзовий соцреалістичний пам’ятник Бабиного Яру — за 300 метрів на південь від дерев’яного хреста.

Для голови Єврейської ради України І.Левітаса Бабин Яр — це «загадка в загадці». Ілля Левітас, голова Єврейської ради України (об’єднання жидівських товариств в Україні), 1993 року в статті «Нерозгадані таємниці Бабиного Яру» тижневика «Еврейские вести» висловив віру щодо знищення сотень тисяч жидів у Бабиному Яру. Проте, будучи людиною якоюсь мірою об’єктивною, він нарахував і проаналізував п’ятнадцять суперечностей у всій цій історії, які бентежать його і яких він ніяк не може пояснити. Тому й назвав історію Бабиного Яру «загадкою в загадці».

Голова Левітас так пише про своє збентеження: «Як бачимо, кількість жертв зростає. Однак Надзвичайна комісія з розслідування злодіянь фашистів на окупованій території, яка почала свою роботу одразу ж після визволення Києва, знову подала кількість жертв з німецькою точністю — 33771 осіб. Як це число потрапило 1943 року до Надзвичайної комісії — теж загадка. Те, що ця цифра знову збіглася з точністю до однієї людини в наших даних і в даних окупантів, — це вже «загадка в загадці».

На нашу думку, таємні звіти Einsatzgruppen, звідки взято ці числа, це одна з багатьох совєтських або альянтових підробок. Левітасові варто пригадати про ще одну з багатьох та важливих суперечностей у свідченнях «очевидців» і «уцілілих». Майже всі уцілілі жиди через два роки після «різні» у Бабиному Яру свідчили, що в останні дні вересня та в перші дні жовтня 1941 року врятувалися від екзекуції, ховаючись голими по ярках. Вони розповідали, що тоді була така посуха й спека, що одна жидівка через нестачу води мусила своєю слиною поїти голе немовля. У статті І.Левітаса також читаємо: «Одна жінка розповідала, що їй і подрузі (їм було по 12 років) дали баночки з водою і ватні тампони, їх просили змочувати губи дітям, які були з ними.

— Жаль діток, вони пити хочуть, — сказали дяді.

День був теплий, діти справді хотіли пити, і подруги старанно змочували їм губи. Потім з’ясувалося, що в баночках була отрута, і діти невдовзі того самого дня померли. Жінка добре пам’ятає, що це було 2 жовтня — це був її день народження».

Однак ці свідчення ніяк не можна узгодити зі споминами генерала Баграмяна, де сказано про погоду 29 вересня: «Прошел дождь. Машини буксовали, увязая в грязи. Фашисты оставляли застрявшие машины» (с. 377).

Так само й німці у щоденних записах дивізійних хронік (Kriegstagebuch) писали, що в цей час стояло «бездонне болото» в околиці Києва, а про погоду в місті зазначено:

«28 вересня: зимно, хмарно, без дощу. Семиденна велика пожежа у Києві припиняється».

«29 вересня: цілий день лив дощ, дороги перетворилися в багно. Надвечір прояснилося, стало холодно. Пожежу в Києві майже погасили».

«30 вересня: падає сніг з дощем. Дороги погіршуються».

«1 жовтня: мокро, дороги в околиці 48-го відділу артилерії перетворилися в бездонне болото».

«2 жовтня: безхмарне небо, осіння погода. Дороги обсихають».

«З жовтня: безхмарне небо, осіння погода. Більшість доріг обсохла».

Ось тут постає кілька запитань:

Як «уціліла» Ася Несгорт та інші вижили голими у корчах та з немовлятами на руках в яру, опинившись кілька днів під дощем зі снігом, коли ще не було сухого листя на землі? Як «уціліла» І.Пронічева могла свідчити в дармштадтському суді, що упродовж цих чотирьох днів вона помирала від спраги і спеки?

На нашу думку, І.Левітас з крихіткою об’єктивності мусить більше довіряти німцям і Баграмяну, ніж «уцілілим» одноплемінникам. Чому писарі вермахту брехали б про погоду? А якби було й так, то чому радянські військові хронікери (на їхні записи спирався у своїх споминах генерал Баграмян) мали у брехні наслідувати гітлерівців?

У брошурі про Бабин Яр, виданій 1991року О.Шлаєном та І.Левітасом, «уціліла» Раїса Дашкевич чомусь згадала, що в день розстрілів «було зимно». Зате підлітки, які на кладовищі поїли отрутною водою жидівських дітей, згадують, що в цей день було «тепло». Як ці суперечливі свідчення можна звести до одного правдивого?

А чому, коли молоді жидівки отруювали жидівських дітей, матері, бачачи, що їхні діти помирають, не протестували? Критична людина ніколи не повірить таким казкам «уцілілих».

Хронікери Києва О.Довженко, Т.Строкач і А.Чеканюк у книжках з воєнного часу занотували дещо про депортації, однак не завважили винищування киян.

Киянин, видатний кінорежисер і сценарист Олександр Довженко у своїй книжці «Не хазяйнувати німцям на Україні», виданій на початку 1943 року, писав, що німці вивезли жидів з Києва, а не замордували: «Вивозять людей. З самого лише Києва вивезли в жовтні 1941 року 50 000 жінок».

(далі буде)

 

(продовження)

Чи ж ті 50 000 жінок не ті самі 52 000 киян, яких Молотов для пропаганди між альянтами вирішив проголосити розстріляними?

У книжках Т.Строкача «Партизани України» та А.Чеканюка «Народне ополчення в героїчній обороні Києва і Одеси» теж нема й згадки про Бабин Яр. Бо Інформбюро Наркоміндєлу «пустило качку» про винищення населення Києва лишень між західними альянтами, оскільки тоді ще не було видано наказу поширювати цю звістку в Радянському Союзі.

Важливим доказом, що винищення киян у Бабиному Яру — вигадка совєтської пропаганди, є «Нота Народного Комиссара иностранных дел тов. В.Молотова о чудовищных злодеяниях, зверствах и насилиях немецко-фашистских захватчиков» від 6 січня 1942 року та пізніші її варіанти. В англомовних виданнях для експорту на Захід записано: «За кілька днів німецькі бандити вбили й замучили на смерть 52 000 чоловіків, жінок і дітей, знущаючись над тими українцями, росіянами й жидами за їхню вірність Радянському уряду… Німці зібрали велике число жидів, зокрема жінок і дітей, на жидівському кладовищі… Перед розстрілом усіх роздягнули догола й побили… Після розстрілу німці присипали всіх тонким шаром землі».

По-перше, завважмо, що в ноті не йдеться про якийсь яр чи то яри, а місцем поховання виразно названо жидівське кладовище.

По-друге, ця офіційна нота Інформбюро Наркоміндєлу вказує, що вбивцями були німці, а не українці або українська поліція.

По-третє — йдеться в ній, — головними жертвами німців були українці, а про жидів згадано на третьому місці.

Важко припустити, що у цьому був якийсь вияв антисемітизму. Адже тоді головою Совінформбюро був жид Соломон Лозовський, головою Інформбюро Наркоміндєлу — палка жидівська патріотка, дружина Молотова Поліна Жемчужна (вона ж Перла Карп). Зрештою, під час війни московське радіо не цуралося передавати сіоністичний гімн «Гатіква», а уряд СРСР масово нагороджував жидів орденами і зірками Героя Радянського Союзу.

Мабуть, найважливіше те, що у масових російськомовних виданнях цієї ноти немає згадки про Бабин Яр або про «різню» в Києві чи на околиці міста. Радянська влада не боялася обдурювати наївний Захід, але не наважувалася аж так обдурювати своїх людей, серед яких було надто багато очевидців. Совєтська пропаганда намагалася в такий спосіб передусім спонукати Америку відкрити другий фронт в Європі, а, по-друге, убезпечитися на випадок, якщо німці розкриватимуть дедалі більше братських могил жертв НКВД, так як те вони робили у липні 1941 року у Львові.

СВІДЧЕННЯ РАДЯНСЬКОЇ ПРЕСИ ЗА ЧАС ОКУПАЦІЇ КИЄВА

У СРСР комуністична партія мала абсолютний контроль над засобами масової інформації, головними серед яких були: ТАСС, яке репрезентувало творчість журналістів; Совінформбюро, через яке партія інформувала «советского человека»; Інформбюро Наркоміндєлу — рупор уряду, яке передавало вісті «за рубеж» і західним альянтам.

З огляду на труднощі зв’язку під час війни часто виникали суперечності між тими організаціями щодо інформації. Через помилки та через те, що постійно ЩОСЬ не договорювалося, зокрема щодо Бабиного Яру, можна було побачити, як творилася брехня, довідатися про державні таємниці та додуматися до правди. Аналіз хронології повідомлень тих трьох радянських пресових служб дає змогу дізнатися: коли, як, хто і чому роздмухував казку про трагедію киян на жидівському кладовищі, а згодом — жидів у Бабиному Яру.

І хоча в цих повідомленнях впереміш правди і брехні, вони — цінне історичне джерело. Однак, по-перше, нині архівні документи важко знайти і невідомо, хто їх туди поклав та чи вони не підроблені. По-друге, повідомлення пресових служб зроблено нашвидкуруч, а тому не всіх їх узгоджено. По-третє, працівники архівів незрідка обмежують до них доступ. По-четверте, найважливіше, повідомлення преси важко підробити, бо друкували їх різноманітні часописи, часто й поза Радянським Союзом.

ПЕРША ЗГАДКА В ПРЕСІ ПРО БАБИН ЯР

Важливу інформацію про Бабин Яр можна віднайти в «Красной звезде». Ще 1993 року київські архіви не хотіли видати для перегляду примірники цієї газети за 1941 рік. Мабуть, тому, що газета мусила брехнею прикривати або виправдовувати жахливі невдачі Червоної Армії. Одначе огляд примірників 1942 — 44 років пояснює, хто і чому вигадав казку про воєнну трагедію Бабиного Яру.

Першу згадку про Бабин Яр у радянській пресі ми знайшли у статті «Киев», написаній Іллею Еренбургом з нагоди першої річниці окупації Києва («Красная звезда» 27.IX.42 р.). У відносно обсяговій статті ледь не одним реченням сказано про цю «найстрашнішу різню» за всю історію людства:

«Год назад на кладбище в Бабьем Яру расстреляли пятьдесят пять тысяч киевлян. Расстреливали из пулеметов. С тех пор не проходит дня без казней. На стенах города можно прочитать: «За акт саботажа германскими военными властями расстреляны 300 преступников. В Дарнице недавно повесили двух женщин за укрывательство красноармейцев».

Спочатку треба звернути увагу на вислів І.Еренбурга «на кладбище в Бабьем Яру». Схоже, це не мовна або друкарська помилка. У своїй статті Еренбург суперечить Молотову, який у дипломатичній ноті дев’ять місяців тому однозначно вказав, що розстріл провадився на жидівському кладовищі. Суперечність поміж Молотовим та Еренбургом щодо місця винищення більш як 50 тисяч киян мало кілька причин, тому потребує детальнішого пояснення.

Еренбург у своїй статті говорить про старе, вже тоді занедбане та невикористовуване (позаяк не було доброго під’їзду) Кирилівське кладовище. З другого боку, жидівське кладовище, згадане Молотовим, було біля головного русла Реп’яхівського Яру, який починався від того цвинтаря. Лише в найліпшому разі можна написати, що жидівське кладовище було «побіч», «біля» або «над» Бабиним Яром, але ніяк не можна сказати, що воно було у «Бабиному Яру».

Еренбург походив з давньої багатої київської родини та дуже добре знав своє родинне місто. Він, безсумнівно, щороку відвідував могили своїх предків на жидівському цвинтарі й знав, що там чи у Реп’яхівському Яру, який його перетинав, не можна утаїти поховання 55 тисяч чи то розстріляних, чи то отруєних громадян. Еренбург також знав, що на протилежному боці вулиці Мельникова було велике православне кладовище. Тому в час, коли ще не було факсів, Еренбург, мабуть, нашвидку та самовільно вирішив поправити Молотова й «перенести» місце винищення киян, аби було правдоподібніше, на віддалений, забутий і занедбаний Кирилівський цвинтар, що між глибокими ярчаками Бабиного Яру. Нині цей забутий цвинтар став урочищем, де кияни, любителі спокою і свіжого повітря, насолоджуються життям, не знаючи, що колись тут було кладовище.

Еренбург перед війною багато років проживав як кореспондент у Західній Європі, отож, мабуть, не знав, що в далекому кінці Бабиного Яру на Сирці ЧеКа ховала в одному з ярчаків свої жертви. Тому він не повинен був натякати про Бабин Яр. Мабуть, усе це трапилося через брак під час війни засобів швидкого обміну інформацією. Еренбург був у Алма-Аті, Лозовський — у Куйбишеві, а Молотов — у Москві. Вочевидь, вони не домовилися щодо місця винищення. І це нам дало змогу побачити, що воєнна трагедія Бабиного Яру (спершу — жидівського кладовища) — вигадка, аби приховати звірства НКВД і особливо ЧеКа в Києві супроти українців.

На недосконалий у цей час обмін інформацією додатково вказує змінена Еренбургом кількість жертв у Києві: у Молотова їх було 52 000, а в Еренбурга стало 55 000. Не схоже, що це друкарська помилка.

(далі буде)

 

(продовження)

Тижнем пізніше, 3.Х.42 p., «Красная звезда» опублікувала статтю «Фашистский произвол в Києве», підписану воєнним кореспондентом ТАСС. Ця стаття ґрунтувалася на інтерв’ю з киянами, які перебралися через фронт до «Большой земли». Кореспондент ТАСС пише про «кривавий терор німців» у Києві і як найгірший його прояв наводить факт розстрілу німцями порушників (які запізнилися лише на десять хвилин) комендантської години. Однак ні цей неназваний кореспондент, приписаний до «действующей армии», ні численні біженці-кияни тоді ще нічого не знали (тож і не згадали) про масові розстріли у Києві. Відомо, що російськомовна нота Молотова у «карманному» виданні для кожного політрука про «казнь» у Києві також не згадувалася. Отож «указ» Інформіндєлу про те, що в пресі СРСР від 27.IX.42 р. можна натякати про винищення громадян у Києві, дійшов до Совінформу та Еренбурга, але не дійшов до прифронтового кореспондента ТАСС. Виглядає так, що обмін інформацією поміж Інформіндєлом і ТАСС ще не узгоджено. Стаття І.Еренбурга у «Красной звезде» від 27.IX.42 p. — доказ цього.

Місяцем пізніше у статті "Гитлеровцы ответят за свои злодеяния" головний редактор "Красной звезды" у Куйбишеві, спираючись на таємне англомовне видання ноти Молотова, натякнув "по указанию" одним реченням про розстріл у Києві 52 000 людей, не згадуючи про Бабин Яр або жидівське кладовище.

Через півтора місяці після цієї публікації — 19.ХІІ.1942 — "Красная звезда" знову представила статтю — "Про існування гітлерівського плану винищення єврейського населення Європи", підписану «Информбюро Наркоминдела". У ній детально розписано, де, коли і як німці винищують — через розстріли, електрикою, отруйними газами — жидів, особливо у Польщі.

Одну третину статті присвячено винищуванню жидів на окупованій території Радянського Союзу, але не йдеться про Бабин Яр. Одначе в одному реченні є натяк про жертви Києва, яких "змішано" з жертвами Дніпропетровська — разом 60 000 жертв. Наркоміндєл Молотова не був готовим брехати про винищення киян та послідовно уникав назви Бабин Яр.

У "Красной звезде" від 23.ХІІ.1942 було вміщено звіт про святкування 25-річчя Радянської України в… Уфі. Того самого дня ця військова газета цитує довжелезну доповідь "Председателя СНК УССР" Л. Корнійця, де читаємо:

"Кому не известны чудовищные зверства гитлеровцев на Украине! Немецкие звери в украинской столице Києве организовали чудовищные погромы. Только в первые месяцы немецкие бандиты истребили 85 тысяч мужчин, женщин, стариков и детей".

Там немає згадки про місце у Києві, де ця різня відбулася. Однак тут сталася "помилка" — замість 5000 жертв подається число 85 000.

У травні 1943 року німці віднайшли могили 10 000 українських жертв ЧеКа/НКВД у Вінниці. НКДВ злякався, що німці розкопають братські могили українських жертв ЧеКа/НКВД з 30-х років у Бабиному Ярі. До «праці» залучили Совінформ із Соломоном Лозовським, на чолі поставили І.Еренбурга і В.Гроссмана — як кореспондентів і літераторів. У "Красной звезде" від 12.V.1943 у статті "Очередная провокация фашистских людоедов", підписаній Совінформом, автори передбачливо зазначають: "Огромное количество трупов советских людей, погибших от рук фашистских людоедов, немцы могут обнаружить в Бабьем Яру Киева".

Це одне речення у тій пропагандистській статті завершує огляд совєтської преси, яка до часу визволення Києва більше й словом не натякнула на ту жахливу подію у третьому щодо важливості місті Радянського Союзу. Хоча Еренбург видрукував статтю з нагоди 1-ої річниці окупації Києва, влітку 1943 року Радянський Союз почувався таким збентеженим німецькою акцією розкриття братських могил жертв ЧеКа/НКВД, що вирішив у своїй пресі промовчати 2-у річницю окупації та "зверств немцев в Киеве". Крім того, у цій статті Совінформ подає довгу низку місць, де можна віднайти жертви німецьких злочинів. Насправді це вказівка, де нам шукати кістяки і могили не жидів, а жертв переважно жидівського ЧеКа та НКВД.

Можна лише здогадуватися, що СРСР не хотів згадувати Бабиного Яру. Однак НКВД, настрашений розкриттям могил їхніх жертв у Вінниці, яким зайнялися німці, та спровокований вискоком І.Еренбурга, вирішив відвернути увагу від справжніх могил 30-х років та зосередився на ярчаках поряд з жидівським кладовищем. Бо там не було жодних могил. НКВД створив легенду, нібито німці спалили трупи жертв у вересні 1943 року, а попіл і кістки розвіяли полями.

З розгляду радянської преси випливає висновок, що пропагандистська "качка" Наркоміндєлу про винищення киян німцями з самого початку була розрахована лише на Америку і Велику Британію. Згодом, влітку 1943 р., її обережно поширили і в самому СРСР. Інакше "різню" 52 000 киян, а згодом більш як 200 000, було б так само забуто, як потоплення у Чорному морі 200 000 мешканців Криму, спалення живцем 200 000 одеситів та винищення 600 000 львів’ян.

РАДЯНСЬКА ПРЕСА МОВЧИТЬ ПРО БАБИН ЯР ПІСЛЯ ВИЗВОЛЕННЯ КИЄВА

Першу згадку про Бабин Яр (ледь не десять слів) знаходимо у московській "Правде" у листі-подяці товаришу Сталіну від 40 000 мешканців Києва за їхнє визволення 6.ХІ.1943. Там уже збільшено кількість жертв, а саме: "расстреляно в страшном Бабьем Яру… более 100 тисяч".

Такий же скупий опис трагедії Бабиного Яру вміщено і в "Київській правді" від 1.ІІІ.44. - у звіті державної комісії, очолюваної М.Хрущовим. Тут лише якихось півтора речення про "найбільший мор за всю історію людства". "Свідки розповіли, що вони бачили, як німці кидали в яр немовлят і закопували їх живцем разом з убитими й пораненими батьками. Було помітно, як шар землі ворушився від руху ще живих людей".

Зате у статті є набагато більший опис спалювання тіл (420 слів), у якому стверджується, що під час роботи Комісії можна було "переконатися у звірствах, вчинених над російським населенням під час окупації Києва німцями".

1945 року в Москві видано книжку-брошуру "Злодеяния немцев в Києве" (автор К.Дубина), де слова "Бабин Яр" вжито чотири рази. Там вказано на жидів як на жертви того злочину.

1947 року Еренбург туманно описав події в Бабиному Яру у книжці "Буря", обсягом більш як 700 сторінок. "Точний" опис жидівської трагедії у Бабиному Яру, що ґрунтується на свідченнях очевидців, в основному артистки лялькового театру Д.Пронічевої, КГБ видрукувало 1966 року в книжці А.Кузнєцова. Після чого тема Бабиного Яру на багато років зникла з радянських видань.

КОМУНІСТИЧНЕ ПІДПІЛЛЯ У КИЄВІ НЕ ЗАВВАЖИЛО ВИНИЩУВАНЬ У БАБИНОМУ ЯРУ АЖ ДО ОСЕНІ 1943 РОКУ

Винищення киян чи жидів у Бабиному Яру промовчали й комуністи-підпільники Києва на чолі з Володимиром Кудряшовим. Комуністичне підпілля у Києві мало тоді 250 законспірованих радіопередавачів і досить детально звітувало по радіо Великій землі, зокрема про німецький терор стосовно киян. Однак про винищення сотень тисяч людей у Бабиному Яру або десь у Києві вони чомусь не звітували, хоча їхній підпільний центр був на Лук'янівці, поряд з Бабиним та Реп'яхівським ярами.

ОДИНОКИЙ ДОКУМЕНТ БІЛЬШОВИЦЬКОГО ПІДПІЛЛЯ ЩОДО БАБИНОГО ЯРУ У КИЄВІ — ЦЕ ЛЕТЮЧКА З ОСЕНІ 1943 РОКУ ПРО ВИНИЩУВАННЯ НІМЦЯМИ УКРАЇНЦІВ

1993 року було зроблено перегляд документів підпілля в партійних архівах Інституту історії при ЦК Компартії України у Києві та московських архівах. Тоді Москва й не згадувала про Бабин Яр. У Києві переглянули всі документи на цю тему, а саме: дві теки щодо підпілля у Києві.

Перша з них становила 302 сторінки "звітів, доповідних записок організаційно-інструкторського відділу ЦК КП(б)У". Там знайдено одну сторінку, і то без дати, зі звіту про діяльність київського підпілля. Цей звіт, який видавався найправдоподібнішим, було виготовлено, мабуть, 1945 року. На цій сторінці стандартний післявоєнний опис винищення жидів зафіксовано десь у 65 словах. У другій теці було 187 сторінок таких матеріалів, з яких тільки одна сторінка про трагедію у Бабиному Яру. З контексту можна зробити висновок, що цю сторінку під заголовком «Громадяни й громадянки м. Києва» більшовицьке підпілля надрукувало наприкінці вересня 1943 року. У ній читаємо:

"Хто з киян не знає про німецькі гестапівські справи в "Бабиному Яру". Скільки сотень тисяч загинуло там мешканців Києва за два роки панування німецьких "визволителів". Кривава рука німецького гестапо замучила більше половини населення Києва".

(далі буде)

 

(продовження)

УКРАЇНСЬКЕ ПІДПІЛЛЯ ОПИСАЛО НІМЕЦЬКИЙ ТЕРОР, АЛЕ НЕ ЗАВВАЖИЛО МАСОВОГО ВИНИЩЕННЯ КИЯН

У першому числі чільного часопису бандерівського підпілля у Києві "Ідея і чин" у статті "Герої наших днів" автори перелічили всі втрати українських націоналістів до листопада 1942 року, включивши навіть мельниківців разом з поетесою Оленою Телігою. Проте й вони ні словом не згадали про знищення 100 000 киян у Бабиному Яру або додаткових 95 000 жертв в інших частинах Києва.

Делегація мельниківців до "столиці України та княжого города" Києва на чолі з професором Краківського університету Володимиром Кубійовичем описала свій побут у Києві наприкінці жовтня 1941 року в низці статей у тижневику "Краківські вісті". Там, зокрема, згадувалося, що "жидів вивезено за місто". Один з тодішніх свідків Ярослав Гайвас (з 1955 р. в Америці) досі мовчить про побачене — певне, зі страху перед нашими "всемогутніми відвічними сусідами". У 10-томній "Енциклопедії українознавства" під редакцією проф. Кубійовича, виданій Науковим товариством ім. Шевченка в Парижі у 1955–89 роках, немає й згадки про Бабин Яр. Зате у англомовній 5-томній версії "Encyklopedia оf Ukrаіnе", виданій 1988 р. Торонтонським університетом, Бабин Яр згадано як місце страти 3000 жидів. Як загальне число інших жертв гітлерівців у Бабиному Яру подано 150 000.

Останніми роками НТШ вирішило "виправити помилку" старої енциклопедії проф. Кубійовича. Редактором 11-го — доповнювального — тому, виданого українською мовою влітку 1995 р. в Мюнхені, став проф. Аркадій Жуковський з Парижа. Видавничі географічні дані вказують, що стаття про Бабин Яр не могла бути об'єктивнішою. Кілька років тому у Франції та Німеччині видано закони, що забороняють сумніватися в масштабах жидівської катастрофи. У Німеччині стаття 130 передбачає за це від 3 місяців до 5 років ув'язнення, а штраф становить 30 000 доларів.

НТШ у Парижі було ознайомлене з аерофотознімками та прив'язкою Бабиного Яру від 1991 року. Статтю про Бабин Яр доручено було написати Вікторові Коптілову з Києва, який 15 років працював у Франції для ЮНЕСКО, а тепер викладає у Державному інституті східних цивілізацій у Парижі. Щоб не потрапити до суду й не втратити роботи та пенсії, проф. В.Коптілов без жодних пояснень збільшив кількість жидівських жертв до 100 000, натомість промовчавши про українські жертви ЧеКа у Бабиному Яру. Загальну кількість загиблих визначив у 150 000–200 000 тис. Мабуть, це не випадково, бо коли 1992 року французький ревізіоністичний науковий місячник Rеvue d’Histoire Revisioniste опублікував статтю про перебільшені масштаби "різні" у Бабиному Яру, удокументовану аерофотознімками Києва, — редактора покарали матеріально, а видання закрили. А тим часом про історичну важливість аерофотознімків завважено у статті в "Нью Йорк Таймс" від 1989 року на тему злочинів НКВД над берегом Дніпра та в Катинському лісі Білорусі.

З аерофотознімків Києва на тоді ще не використовуваній частині православного цвинтаря (а тепер на терені телевежі й військового кладовища), видно низку свіжих могил — разом близько 2000 — здебільшого українських жертв гітлеризму. Другий, менший рядок могил (приблизно 500 жертв НКВД з весни 1944 р.), видно за парканом Сирецького концтабору. Ці могили віддалені на 200 метрів на захід від ярка Бабиного Яру, де поховано перед 1933 роком сотні тисяч жертв голодоморів і терору ЧК— НКВД. Кільканадцять років тому на місці Сирецького табору і братських могил було зведено Сирецький жилий масив.

НАВІТЬ ЗА ДОБИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ "НЕЗАЛЕЖНІ" НАУКОВЦІ МОВЧАТЬ, КОЛИ ЦЬОГО ВІД НИХ СПОДІВАЮТЬСЯ УРЯДОВІ ЧИНОВНИКИ

На підтвердження думки про наявність братських українських могил і відсутність могил жидівських у ярках поряд жидівського кладовища у Києві, спробували звернутися до директора Інституту картографії у Харкові полковника Ігоря Смілки. У ділянці аерофотознімків І.Смілка — знавець світової величини. Колись він проживав кілька років на Кубі, де для радянського міністерства оборони готував військові карти Середньої та Північної Америки. І.Смілка з радістю прийняв пропозицію подивитися на унікальні історичні фото столиці України воєнного часу й був у захваті від чіткості зображення. Він зауважив, що така якість не була доступною радянським військам навіть після 1945 року. Майже рік ми чекали, що полковник Смілка, з почуття патріотизму підготує нам письмову експертизу, щоб опублікувати її в місячнику "Військо України". На жаль, він так і не наважився.

Тоді ми особисто звернулися до Інституту картографії при Московському університеті. Однак, схоже, директорку інституту професора Надію Верещаку хтось заздалегідь попередив, що віднайдено аерофотознімки Бабиного Яру. І вона відмовилася навіть на них подивитися. За Незалежності та демократії "незалежні" науковці продовжують мовчати, позаяк цього від них сподіваються урядові чиновники. Знімки Києва урочисто вручили Л.Кравчуку, тоді Президенту України, і Д. Павличку під час їхніх перших відвідин США. Та, як ми й передбачали, від них не було жодного відгуку.

БАБИН ЯР — ЦЕ ТРЕТЯ ВАГОМА ЛЕГЕНДА ЖИДІВСЬКОЇ КАТАСТРОФИ, НАУКОВА ПЕРЕОЦІНКА ЯКОЇ НИНІ ВІДБУВАЄТЬСЯ

1990 року Ізраїль «відкликав» першу страшну легенду про те, що німці робили з жиру замордованих жидів мило. 5 травня цього ж року про «відкликання» повідомили світ видання "Джерузалєм Пост Інтернашіонал", "Нью Йорк Тайме" і вся відома преса Заходу.

Двома місяцями пізніше (16 липня 1990 року) офіційно було зменшено число жертв Освенціма — з 4 000 000 до 1 100 000, а 1993 року — до 800 000. Дещо пізніше, а саме 1 січня 1994 року, "Нью-Йорк Таймс" пішов далі, вмістивши статтю під заголовком "Не варто повністю припиняти процес переоцінку жидівської катастрофи". У цій статті зазначається, що не можна довіряти емоційним і суперечливим свідченням "очевидців", бо більшість з них перебувають під впливом так званого синдрому уцілілих в катастрофі.

ПРАВДУ ПРО БАБИН ЯР КОНЧЕ ПОТРІБНО ВИВЧАТИ В УСІХ УКРАЇНСЬКИХ ШКОЛАХ

Не знаємо, як в Ізраїлі чи Києві, але в жидівських школах-єшівах в Америці дітям змалку втовкмачують про кровожерність і варварство українців, їхню участь у знищенні жидів у Бабиному Яру та що Бабин Яр — місце найбільшої могили та найбільшого масового вбивства в історії жидівства. Однак настав час наукової переоцінки. Тож і наших українських дітей уже треба підготувати, аби в майбутньому вони знали, як боротися за правду та проти паплюження честі їхніх дідів нашими одвічними, а в цьому столітті неввічливими сусідами. Сумніваємося, що після переоцінки кількості жертв комуністичного терору жидівська громада захоче добудовувати музей Бабиного Яру в Києві. Насправді його мають будувати українці — в пам'ять жертв ЧеКа і НКВД в Білогородці, Биківні та Бабиному Яру. Він нагадуватиме сучасникам і прийдешнім поколінням, якою ціною далася українцям незалежність України та як нею потрібно дорожити.

"Вечірній Київ", 16 березня 1996 р.

Додатки

Юрген ГРАФ
МІФ ПРО ГОЛОКОСТ

«Відповідно до повідомлення ізраїльського "експерта з голокосту" Ієгуди Бауера, румуни в Одесі більшу частину з 144 тис. жидів втопили. Про цей метод вбивства повідомляло також підпільне агентство друку у Варшавському гетто, оповідаючи про Бабин Яр: "У Києві не залишилося живим жодного жида після того, як німці все жидівське населення Києва скинули у Дніпро"».

«Після того, як німці у вересні 1941 р. увійшли в Київ, там почалася серія вибухів і пожеж, жертвами яких виявилися сотні людей. Щоб помститися за це, німці, нібито, зібрали 33 тис. жидів, відвели їх на окраїну міста, розстріляли і кинули в яр. Пізніше там було вбито ще десятки тисяч жидів. Рівно два роки потому, коли Червона Армія підступила до Києва, трупи були вириті й спалені, як і варто очікувати, без залишку. Тож і від цього злочину не залишилося ніяких доказів.

Герберт Тідеман і Удо Валенді досліджували історію Бабиного Яру. Повідомлення свідків переповнені всіма мислимими і немислимими протиріччями. Перед розстрілом жертв нібито кололи багнетами, заривали в землю живцем і т. п.

З роками число жертв збільшилось до 300 тисяч.

Річ у тім, що до моменту вступу німців у Київ, там не було навіть 33 тис. жидів, не говорячи вже про 300 тис., оскільки всі вони вчасно були евакуйовані».

(далі буде)

 

(продовження)

Григорій МУСІЄНКО, професор філософії і політології
БАБИН ЯР: РЕАНІМАЦІЯ ГОЛОКОСТУ І ПРИВАТИЗАЦІЯ УКРАЇНИ

«Наприклад, в авторитетному видавництві «Брейт Лохамей хагетот» у Тель-Авіві 1993 року було видано книжку «Катастрофа (Шоа) і рух опору», де у розділі «Остаточне вирішення жидівського питання» серед місць масового знищення жидів німцями під час Другої світової війни Бабин Яр у Києві навіть не згадується. Чому так сталося? Про це, очевидно, краще знають видавці, а нам не випадає плутатись у здогадках. Однак важко повірити, що це трапилося випадково, через недогляд. Можна припустити, що зарахування Бабиного Яру до місць жидівської «катастрофи» поставило б під сумнів увесь голокост, який у світі вже сприймається як новітній міф ізраїльських пророків».

Данило ДЯТЕЛЬ
ВЕРСІЇ ГІРКОЇ ПРАВДИ

«Міф про найбільшу катастрофу жидів за історію людства у Бабиному Яру тріснув як мильна булька у березні 1996 року після виявлення іншої сторони медалі в статтях у «Вечірньому Києві». Після першої публіцистично-інформативної статті Володимира Кательницького, голови Братства Святого Андрія у Києві, у «ВК» та коментарів до неї Григорія Мусіенка, жидівські товариства звернулися до прокуратури з вимогою покарати газету й авторів. 6 лютого 1996 року прокуратура Києва визнала скаргу жидівської громади за безпідставну, необґрунтовану історичними доказами. Після того «ВК» надрукував докладну чотиристорінкову статтю історика Тетяни Тур, що справила велике враження в усій Америці. У відповідь «українець» — поет Віталій Коротич негайно напався на ту статтю. В «Новому руському слові» (Нью-Йорка), найбільшій у світі жидівській щоденній газеті США, Коротич, режисер телефільму «Бабин Яр», колишній редактор московського тижневика «Огоньок», таврував пані Т.Тур у великій статті, але забув чи не зміг навести в приклад хоч одної помилки авторки. Він також вирішив, що зважаючи на ерудицію автора статті «Правда про Бабин Яр» та розголос про неї в Україні і світі, вона написана досвідченим пропагандистом, колишнім президентом України Леонідом Кравчуком, а не Т.Тур(!).

Згодом у Парижі з трьома статтями підряд виступив у квітні з гострою критикою статті «Правда про Бабин Яр» «українець-марксист» Леонід Плющ. В «Українському слові» Плющ до найдрібніших подробиць «перевірив» статтю Тетяни Тур, та довів, що в одному місці бракувало дужок, а в другому — вжито слова «скоїв» замість «скроїв», і що Єфім Флорізман є членом СПУФ-у (справді він дописує в Нью-Йорку до тижневика «Еврейский мир» і мешкає в США).

Ще Л.Плющ старався довести, що Т.Тур пише неправду, що нібито Докія Гуменна у грубій книжці «Хрещатий Яр» про окупацію Києва описала Бабин Яр у півреченні. У статті «Обережно — фальсифікат» в «Українському слові» Плющ наполягає, що Бабин Яр описаний Гуменною в п'яти реченнях на різних сторінках. Одначе з наведених сторінок Плющем з «Хрещатого Яру» ясно, що він або не розуміє, що там написано, або обманює читача «Українського слова». На тих сторінках є натяки на гітлерівські варварства, але опису Бабиного Яру немає».

Михайло НІКІФОРУК
ЧИ БУЛО ЩОСЬ У БАБИНОМУ ЯРУ?

«…Десятиліттями, аерофотозйомка використовується в археології як незамінний метод дослідження. За допомогою точного, аерофотографічного обладнання виявляються руїни древніх міст і цвинтарів, що були позабуті сторіччями. Аерофотозйомкою були виявлені навіть залишки затоплених грецьких міст. Аерофотографії з Національного Архіву у Вашингтоні були успішно використані при розслідуванні масового убивства НКВД 15 тисяч польських офіцерів, у 1939–1940 роках, у містечку Катинь під Харковом. Аерофотозйомка передмість Києва, включаючи Биківню, Білгородку і Дарницю виявляє тільки більш ранні, початку 30-х років, масові поховання жертв українського Голодомору 1932–1933 року та інші теж більш ранні поховання ОГПУ-НКВД. Таким чином, резонно було б очікувати аерофотографічні докази незрівнянно набагато більшої братської могили на 250 тисяч чоловік у Бабиному Яру.

Національні Архіви у Вашингтоні містять більше одного мільйона ста тисяч аерофотографій. З яких більше 600 аерофотографій Києва і його передмість, включаючи Бабин Яр. Усі ці фотографії були зроблені під час більш ніж 20 повітряних обльотів даної території. Перші фотографії були зроблені о 12 годині 30 хвилин 17 травня 1939 року. Ці фотографії виявляють навіть такі деталі, як автомашини, і тіні від ліхтарних стовпів на вулицях Києва. Кожен кущ або маленьке деревце виразне видні на схилах і на дні яру Бабиного Яру. Останні аерофотозйомки Бабиного Яру були зроблені в червні 1944 року, це вже через дев'ять місяців після захоплення Києва більшовицькими військами. Послідовні серії аерофотографій показують, що рослинність і ґрунт Бабиного Яру і його околиць зовсім залишалися недоторканими за увесь час дворічної німецької окупації. Якщо порівняти ранні і більш пізні фотографії, то можна легко ідентифікувати навіть ті ж самі дерева, що підросли за цей час. На послідовних знімках, зроблених з 1939 по 1944 рік, не виявлено жодних слідів не тільки людської, але навіть тваринної діяльності на досліджуваній площі яру Бабиного Яру і його околиць.

У листопаді 1943 року, група західних журналістів, включаючи кореспондента "Нью-Йорк Таймс" Вільяма Лоуренса, єврея по національності, була запрошена в Київ. Це трапилося через два тижні після захоплення Києва радянськими військами. Їм повідомили ще на Заході, що німці тільки шість тижнів тому, при відступі, бульдозерами зарили в яру Бабиного Яру сімдесят тисяч трупів. Однак, західні журналісти не знайшли в Бабиному Яру жодного матеріального підтвердження цій заяві.

Повна відсутність фізичних доказів найбільшому масовому убивству Другої світової війни наводить на певні міркування. Більше того, не було знайдено жодного реального свідка, який би підтвердив офіційну версію НКВД, що спочатку пред'явив західним журналістам аж цілих трьох "свідків" 250 тисячного убивства з числа своїх співробітників. Хоча редактор "Нью-Йорк Таймс" тоді відкидав найбільш абсурдні вигадки типу душогубних автомобілів, мила з людей і абажурів зі шкіри, абсолютно суперечливі показання цих трьох співробітників НКВД стали основою розвитку всієї наступної історії про Бабин Яр.

Коли ви приймете до уваги, що всіх радянських військовополонених, що побували в полону в німців, або розстрілювали, або відправляли на знищення в табори, то ви зрозумієте, що для НКВД було легко знайти будь-яких свідків для будь-яких показань.

НКВД почав розвивати показання своїх трьох "свідків". Відповідно до радянських газет того часу (як було цитовано в газетах США), 40 тисяч київських євреїв послали звертання Сталіну, збільшуючи число жертв Бабиного Яру до ста тисяч чоловік ("Нью-Йорк Таймс", 4 грудня 1943).

Оскільки серед цих нібито сорока тисяч чоловік відшукалося лише одинадцять, котрі в майбутньому погодилися офіційно виступати свідками, то військові репортажі "Нью-Йорк Таймс" про Бабин Яр можна вважати вигадкою.

НКВД завжди мав репутацію установи, що може вибити будь-які показання з будь-якої людини. Наприклад, коли 1 липня 1941 року німецькі війська ввійшли в місто Львів і відразу знайшли 4 тисячі убитих і закатованих у в'язницях Львівського НКВД, чому є переконлива кінохроніка, і показало цю плівку усьому світові, то в серпні 1941 року ТАСС відразу заявило, що ця справа рук німецьких військ.

Свідки НКВД завжди стверджували, що це німці розстріляли польських офіцерів у Катині. Більше того, трупи польських офіцерів привозилися в Москву в Інститут Судової Медицини, що тоді розташовувався на Садовому Кільці поруч з метро "Маяковська", і там розстрілювали трупи з німецької зброї. Ці "показання свідків і матеріали" були спростовані самими ж представниками Москви тільки в 1990 році. Однак тоді, це ще було предметом гарячої суперечки, поки не були пред'явлені аерофотографії містечка Катині, що ще до появи німців у цих місцях показували виразні масові поховання великої кількості людей (польських офіцерів, вчителів, і т. д.). Ці фотодокументи були передані Горбачову восени 1989 року як незаперечний доказ.

НКВД підсунув трьох "бабинярських свідків" для того, щоб обкатати історію перед західними кореспондентами. Хронологія подій показує, що історія з Бабиним Яром була тоді зготована НКВД саме як противага Катинському злочинові НКВД, який тоді вже був широко відомий на Заході.

У результаті повного провалу "свідків Бабиного Яру", НКВД на 25 років поклав цю фальсифікацію в довгу шухляду і закрило доступ для західних журналістів, як до цих "свідків", так і до самих околиць Бабиного Яру, Катині і тому подібних місць.

Більше того, у самому 1944 році, НКВД чотири місяці, з 29 вересня 1943 року по 24 січня 1944 року, не допускав західних журналістів до містечка Катинь, поки всі докази не були покриті товстим шаром снігу. НКВД заспокоював запал західних експертів у холодних наметах, що вони для них надали в засніженому лісі.

Серед західних спостерігачів роботи експертів у Катині була 25-літня Кетлін Харріман. Це була дочка відомого агента ЦРУ, тоді посла США в Москві В. Аверела Харрімана, що разом зі своїм сумно відомим батьком відразу почали відстоювати версію НКВД.

З іншого боку вищевказаний кореспондент "Нью-Йорк Таймс" Лоуренс, як і раніше, у випадку з Бабиним Яром, піддав великому сумніву всю офіційну версію щодо Катині й в результаті, його звіт ніколи не був опублікований у "Нью-Йорк Таймс", що є офіційним рупором відомих кіл.

Більше того, НКВД ніколи не дозволяв незалежні інтерв'ю уявних "свідків" по Бабиному Яру за відсутності офіційного представника НКВД.

Радянські архівні документи показують, що вся пропаганда в потрібному руслі, навколо справи про Катинь і Бабин Яр, була роздута письменниками євреями Іллею Еренбургом і Васілієм Гроссманом, які також узяли зі стелі й офіційні цифри «жертв німецьких концтаборів»: Освенцім — 4 мільйони, Майданек — 1.5 мільйона, і Треблінка — 3.5 мільйона.

(далі буде)

 

(продовження)

Навіть під час Нюрнберзького трибуналу, коли так необхідні були документальні свідчення «німецьких звірств», щоб засудити німецьке керівництво, НКВД не спромігся надати жодного речовинного доказу масових убивств, організованих німцями на всій контрольованій НКВД території. Замість цього, представник НКВД полковник Смирнов безуспішно намагався нав'язати сфабриковані "письмові показання" відносно Катині і Бабиного Яру, однак ці "свідчення" виглядали просто як відверті фальшивки, і ніяк не могли бути використані на процесі, незважаючи на всі старання обвинувачів.

Крім цього, Ілля Еренбург безуспішно намагався реанімувати історію з Бабиним Яром у 1947 році у своїй вже позабутій повісті "Буря". Однак тоді це йому не вдалося, і він передоручив цю справу Анатолієві Кузнєцову. Вся історія з Бабиним Яром ніяк не роздувалася, поки через 12 років, американський єврей, що іммігрував з України, Джозеф Шехтман якимись способами не переконав молодого дисидента-поета Євгенія Євтушенко написати емоційну поему про Бабин Яр. Однак поетична фантазія не витримує речових доказів. Аерофотозйомка Києва і всієї місцевості Бабиного Яру змогла виявити тільки десять невеликих братських могил, що знаходяться не в Бабиному Яру, а в ста п'ятдесяти метрах від огорожі німецького трудового табору Сирець у Києві, і в які поховано не більш однієї тисячі чоловік, що вмерли, але не були вбиті у цьому трудовому таборі за два роки німецької окупації. (Для довідки: у звичайній міській лікарні СРСР на тисячу ліжок, за рік умирало більше тисячі чоловік, тобто показник гірший, ніж для німецького концентраційного табору).

Крім цього, на аерофотографіях видна ще одна братська могила, біля невеликого Лук’янівського православного цвинтаря. Це могила не більше ніж на дві тисячі чоловік, що може містити тіла розстріляних німцями більшовицьких партизан, а не цивільних осіб.

У зв'язку з цим необхідно нагадати, що відповідно до Гаазької конвенції 1905 року і Женевської конвенції 1920 року, цивільні особи, захоплені зі зброєю в руках і без знаків приналежності до армійських підрозділів, можуть бути розстріляні на місці без всяких наслідків. (Як це завжди широко практикувалося американськими військами, у тому числі і зараз в Іраку й Афганістані). Відповідно до цього положення міжнародного права, німці не несли відповідальності за розстріл диверсантів і партизанів, у тому числі і за широко розрекламований випадок з повішенням диверсантки Зої Космодем’янської, яка насправді підпалювала хати і стайні своїх же колгоспників, залишаючи їх безхатченками в сувору зиму. Внаслідок цього, випадок із Зоєю Космодем’янською взагалі не згадувався обвинувачами на Нюрнберзькому процесі.

Крім цього, існують й інші дані про те, що масове вбивство у Бабиному Яру ніколи не мало місця. Наприклад: Бабин Яр взагалі не згадується в заявах прес-центру червоних партизанів України, які знали про все, що відбувається на призначеній їм території. При цьому партизани регулярно сповіщали про всі розстріли німцями партизан.

Далі — більше, Бабин Яр узагалі не згадується в спогадах біженців з Києва на Захід аж до кінця 1970-х років, притому що більшість з них була євреями.

Також Бабин Яр не згадується й в «Українських Радянських Енциклопедіях», деякі з яких передруковувалися навіть західними університетами. Далі, і можливо найпримітніше, що протягом декількох десятиліть тема Бабиного Яру не привертала жодної уваги єврейської інтелігенції міста Києва — по одній причині: брехати можна тільки нащадкам, але не сучасникам.

Біженці із близько 440 єврейських громад з усього СРСР, опублікували в Ізраїлі книгу під назвою "Yіzkerbіkhers". У цій книзі вони єврейською мовою докладно розповідають про історію своїх громад у СРСР: про міста, містечка і навіть села. І в цій енциклопедичній книзі немає жодної згадки про Бабин Яр! У 1983 році в США вийшло розширене видання цієї книги на ідиш. Питання, яким чином більше 150 тисяч інтелігентних іммігрантів і євреїв-сучасників з Києва нічого не можуть сказати про Бабин Яр?

Напередодні 50-ої припустимої річниці подій в Бабиному Яру, преса виплюнула з точністю до людини, кількість розстріляних там євреїв — 33 тисячі 771 чоловік! Як? Не було нічого — і раптом така точність! При цьому суперечливо стверджується за скільки годин розстріляли таке число: за 48, 36 або 24 години. Ця цифра була взята нібито з німецьких захоплених, а насправді підроблених документів так званих "айнзатцгруп", однак повністю замовчується, що ці уявні «точні» звіти не мають жодного стосунку до Бабиного Яру — він там ніде не вказаний як місце розстрілів…»

Гермар РУДОЛЬФ
ЛЕКЦІЇ З ГОЛОКОСТУ.

Офіційна версія інциденту така: у вересні 1941 року, після того як німецькі війська оволоділи Києвом, підрозділи так званих айнзатцгруп нібито зібрали і вбили всіх київських євреїв. Утім, це єдине в чому збігаються різні оповіді про цю подію, що нібито відбувалася.

Одне з перших критичних досліджень цієї гіпотетичної події вказує на те, що стверджуване число жертв різниться від трьох до трьохсот тисяч (!). Згідно з офіційною версією, київських євреїв відвели на край яру Бабин Яр, після чого їх розстріляли і кинули в яр.

Інші джерела стверджують, що євреїв вбили на кладовищі, за кладовищем, в лісі, на самому яру, на цегельному заводі, у самому Києві, в душогубках або ж у Дніпрі.

Знаряддям вбивства нібито були кулемети, автомати, автоматичні гвинтівки, приклади гвинтівок, дубини, камені, танки, міни, гранати, мобільні душогубки, багнети і ножі, спалення живцем, утоплення, уколи і електрошок.

… Після завершення цієї акції яр нібито був підірваний, в результаті чого тіла загиблих буцімто були поховані під землею. Коли восени 43-го фронт знову опинився в безпосередній близькості від Києва, німці начебто змусили місцевих жителів витягнути всі трупи з-під землі й спалити їх на вогнищах за кілька днів, не залишивши при цьому жодних слідів. Ось чому сьогодні не залишилося ніяких доказів цього жахливого злочину.

Зверніть особливу увагу на аналіз аерофотознімків, які були зроблені в 1939–1944 роках над Києвом німецькими літаками-розвідниками і після війни зібрані американцями і поміщені до державного архіву США. Канадський тлумач аерофотознімків Джон Болл проаналізував деякі з цих знімків — ті, що були зроблені 17 травня 1939-го, 26 вересня 1943-го і 18 червня 1944-го.

Фотографії ці представляють інтерес з двох причин. По-перше, в них настільки добра роздільність, що можна розрізнити окремі предмети — такі як великі чагарники, дерева і машини. По-друге, перше фото була зроблене ще до гіпотетичного знищення жидів у Бабиному Яру, а третє — через дев'ять місяців після того, як Червона Армія знову оволоділа цією територією. Втім, найбільший інтерес представляє друге фото — те, що було зроблено 26 вересня 1943 року, оскільки саме в той час у Бабиному Яру нібито горіли гігантські багаття. Проте всі ці фотографії відрізняються тільки тим, що рослинність за цей час стала більш густою — що не дивно. Нічого на них не вказує на сліди людської діяльності — нічогісінько.

Ось що пише визнаний німецький історик Йоахім Хоффман:

"Відчайдушно намагаючись відвернути увагу світової громадськості від Катині, в листопаді 1943 року НКВС почав використовувати в совєтській військовій пропаганді раніше невідомий яр під назвою Бабин Яр. Незабаром після оволодіння українською столицею совєтська влада запросила групу іноземних кореспондентів друкованих ЗМІ з тим, щоб вони провели інспекцію яру Бабиного Яру, який зробився тепер місцем масового знищення. Матеріальні докази, однак, виявилися досить мізерними. Нещодавно проведене вивчення численних аерофотознімків, безсумнівно, приводить до висновку про те, що, на відміну від чітко видимих, великих загальних могил, викопаних НКВС у Биківні, Дарниці і Білогородці, і на відміну від чітко видимих ​​загальних могил в Катині, (…) місцевість яру Бабиного Яру в 1939–1944 роках, у тому числі під час німецької окупації, залишалася неторканою.

(далі буде)

 

(продовження)

Правда про Бабин Яр. Документальне дослідження

Київ, Бабин Яр, листопад 1943 р. Фото закордонного журналіста. Жодних слідів розстрілів та поховань

Щоб підкріпити своє твердження про те, що в Бабиному Яру німці розстріляли з кулеметів "від 50 000 до 80 000 чоловіків, жінок і дітей", НКВС пред'явило в 1943 році трьох так званих «свідків», чиї розповіді, однак, лише посилили скептицизм кореспондентів, особливо Лоуренса — досвідченого представника "Нью-Йорк таймс". 29 листопада 1943 "Нью-Йорк таймс" надрукувала статтю, очищену від найбільш грубих совєтських вигадок про "совєтських партизан" і "душогубки", під назвою "Повідомляється, що вбили 50 000 євреїв"; стаття ця, однак, мала примітний підзаголовок — "Наявні докази дуже мізерні", який доводить, що спроби НКВС переконати решту світу, по суті, так і не увінчалися успіхом"».

… Вважається, що в 1943 році, при відступі німецької армії, айнзатцгрупи відкопали раніше викопані ними спільні могили і на гігантських вогнищах спалили трупи, що вже частково розклалися, не залишивши за собою жодних слідів. Бабин Яр — це всього лише найбільш відомий приклад. Цей гігантський захід зі знищення доказів, нібито почався влітку 1943-го і нібито проходив під кодовою назвою "Акція 1005".

З приводу слідів цих злочинів, доцільно навести короткий і типовий коментар одного офіційного історика:

"Незважаючи на те, що спалювання трупів, витягнутих з масових поховань, не стерло нацистські злочини, воно створило труднощі при встановленні фактів цих злочинів і складанні статистики по кількості жертв. У багатьох випадках комісії, які досліджували злочини нацистів в СРСР і Польщі, не знайшли слідів загальних поховань, а при складанні оцінок у них виникли труднощі ".

На сьогоднішній день мені не відомий жоден представлений світової громадськості випадок, коли були знайдені масові поховання або хоча б сліди таких поховань.

… Фактом, однак, є те, що всі статистичні дані щодо населення на територіях Радянського Союзу, які в свій час перебували під німецькою окупацією, говорять про те, що ніяких масових вбивств там не відбувалося.

Якби я був на місці Сталіна, я б також не став шукати ці масові могили, оскільки, навіть якщо б німці дійсно зробили ці злодіяння (в які він, напевно, і сам не вірив), то один-два мільйони вбитих євреїв все одно склали б незначну частку від десятків мільйонів більшовицьких жертв, які не були спалені "без сліду", і чиї останки лежать мало не під кожним квадратним місцем російської землі.

Сюди потрібно додати братські могили мільйонів загиблих німецьких і радянських солдатів, які також повинні десь лежати. Як у такому морі трупів можна відрізнити євреїв від неєвреїв, жертв айнзатцгруп від жертв комунізму або від жертв війни? З плином часу це стає все важче і важче, але головне — було б бажання. Таке бажання, очевидно, виникло у місцевої влади литовського міста Маріамполь, коли в 1996 році вони вирішили звести пам'ятник десяткам тисяч євреїв, нібито вбитих там. Щоб побудувати пам'ятник у правильному місці, були проведені земляні роботи там, де, за твердженнями "очевидців", розташовувалися загальні могили. Була перекопана величезна ділянка території, але, на жаль, (чи на щастя!) нічого там так і не знайшли.

У 1949 році німецький генерал-фельдмаршал Еріх фон Манштейн постав перед британським військовим трибуналом, оскільки, будучи свого часу командувачем 11-ї німецької армії, він був звинувачений у співучасті у вбивствах, скоєних у Криму айнзатцгрупою "Д". Адвокат Манштейна, британський юрист Реджинальд Пейджет, пише в своїх мемуарах наступне:

"Мені здавалося, що твердження СД [у звітах айнзатцгруп] були абсолютно неправдоподібними. Підрозділи зі ста чоловік з вісьмома автомобілями доповідали про вбивство 10–12 тисяч євреїв за два-три дні. Вони не могли посадити в одну вантажівку більше, ніж 20–30 євреїв, які — не варто забувати — думали, що їх переселяють, і брали з собою свої речі. Навантаження, шлях довжиною як мінімум 10 кілометрів, розвантаження і зворотна дорога відняли б години півтори-два. Взимку в Росії дні короткі, а вночі вони не їздили. вбивство 10 тисяч євреїв зайняло б щонайменше три тижні.

В одному з випадків нам вдалося перевірити ці цифри. СД стверджувала, що в листопаді вони вбили 10.000 сімферопольських євреїв, а в грудні вони доповідали, що Сімферополь очищений від євреїв. Шляхом ряду перехресних перевірок нам вдалося встановити, що вбивство сімферопольських євреїв мало місце в один-єдиний день, 16 листопада. У Сімферополі був лише один підрозділ СД. Місце страти знаходилося в 15 кілометрах від міста. Розстріляних не могло бути більше 300 чоловік, причому, швидше за все, не всі 300 людей були євреями; це була різношерста група людей, яких підозрювали у підривній діяльності. Подія в Сімферополі набула широкого розголосу, оскільки про неї повідав […] свідок звинувачення, австрійський капрал на ім'я Гаффі, який стверджував, що, коли він був ординарцем, він чув, як на одному зібранні інженерів говорили про антиєврейські заходи, і що він проходив повз місця розстрілу під Сімферополем.

В результаті ми [адвокати Манштейна] отримали велике число листів і змогли викликати кількох свідків, які жили в одному кварталі з єврейськими родинами і які говорили також про богослужіння у місцевій синагозі і роботі єврейського ринку, де вони купували ікони і всякі дрібнички — як до відходу Манштейна з Криму, так і після.

Не було жодних сумнівів, що єврейська громада в Сімферополі продовжувала діяти цілком відкрито, і хоча деякі з наших свідків чули чутки про ексцеси, скоєних СД в Сімферополі по відношенню до євреїв, було очевидно, що тамтешня єврейська громада не знала про якусь особливу ​​небезпеку".

Число гаданих жертв Бабиного Яру

Віталій Коротич (1) 300 000

Володимир Познер (2) 200 000

Промова під час відкриття меморіалу (3) 150 000

"Нью-Йорк таймс" (4) 110 000–140 000

Західні енциклопедії (5) 100 000

Совєтська комісія (6) 80 000

Совєтські енциклопедії (7) 70 000

Герхард Рігнер (8) 52 000

Геннадій Удовенко (9) 50 000

Польський опір (10) 38 000

"Звіт про виконану роботу та стан справ № 6" (11) 33 771

Лені Яхіль (12) 30 000

" Великий енциклопедичний словник Ларусс" (13) 10 000

"Українська енциклопедія" (14) 3000

----

(1). John Dornberg, The New Tsars, Russia Under Stalin's Heirs, New York: Doubleday, 1972, pp. 148f.; Олег Калугін, КДБ за ери Горбачова, "Горнило", Т. 4, Львів, 1991, стр. 13.

(2). V. Posner, H. Keyssar, Remembering War: a US-Soviet Dialogue, New York: Oxford University Press, 1990, p. 206.

(3). Жид, не названий на ім'я, Українське телебачення, Київ, 6 грудня 1991.

(4). Murder of 140,000 Upheld By Germany, "The New York Times", 1 мая 1945/

(5). "Encyclopaedia Judaica", Jérusalem: Keter Publishing Ltd., 1971, vol. 2, p. 27; "Encyclopaedia Britannica", vol. 1, Chicago, 1991, p. 769; див. також: Kiev Lists More Victims, Letter to Stalin Says 100,000 Were Massacred by Nazis, "New York Times", 4 декабря 1943.

(6). 50,000 Kiev Jews Reported Killed, "New York Times", 29 листопада 1943; в самій статті йдеться про 50–80 тисяч жертв.

(7). Большая советская энциклопедия, Москва, 1970, Т. 2, стр. 501; Україньска радянська енциклопедія, Киев, Т. 1, 1959, стр. 391; At Babi Yar Only Four Spectators, "New York Times", 14 декабря 1968.

(8). World Jewish Congress, Nazi Execute 52,000 Jews in Kiev: Smaller Pogroms in Other Cities, "Daily Bulletin of the Jewish Telegraphic Agency", 16 ноября 1941.

(9). Посол України в ООН, згідно: Infectious Nationalism, "Washington Times", 5 вересня 1991, стр. G4.

(10). Секретна телеграма № 346/KK від 13 листопада 1941, передана телетайпом польським опором зі Львова до Лондона, Hoover Library, File Komorowski, single page document, Box no. 3, Nov. 13, 1941.

(11). Документ R-102 в сб.: IMT, vol. 38, pp. 292f.

(12). Leni Yahil, The Holocaust, New York: Oxford University Press Inc., 1990, p. 257.

(13). Grand Dictionnaire Encyclopédique Larousse, Paris, Т. 1, 1982, стор. 953.

(14). Енциклопедія України, Т. 1, 1988, стор. 154.

(далі буде)

 

(закінчення)

Лист секретаря Київського промислового обкому КПУ В. Дрозденка першому секретареві ЦК КПУ П. Шелесту про виявлення під час земляних робіт на вул. Грекова у м. Києві останків жертв фашистських окупантів.

7 октября 1964 г.

ПЕРВОМУ СЕКРЕТАРЮ ЦК КП УКРАИНЫ

товарищу ШЕЛЕСТУ П.Е.

Киевский промышленный обком КП Украины докладывает, что во время земляных работ на ул. Грекова 18-а–22-а рабочими треста Киевгорстрой № 1 были обнаружены останки советских людей, зверски замученных фашистскими оккупантами в период Великой Отечественной войны.

Предварительной проверкой установлено, что в данном месте была расстреляна и замучена большая группа советских военнопленных, содержащихся в период оккупации в лагере военнопленных на Сырце.

Шевченковским райкомом КП Украины и райисполкомом была создана комиссия, которая захоронила останки советских людей в пяти братских могилах на Лукьяновском кладбище.

2 октября этого года на месте обнаружения останков советских людей детьми был обнаружен кусок оргстекла размером 9 на 13 сантиметров со следующей надписью на русском языке, нанесенной каким-то острым предметом:

«Нас в подпольн. группе было 47 чел. Командир Афанасев Иван Фед. нас арестовали всех на 1 ночь предатель (указывается фамилия). Осталось 2 судьба их не извес это Морозюк Влдимер Василе безстрашный подрывник имя его хоть и сотню лет проидет — должно быть увековечено как героя и солдата руского. Надворский Виталий Франсович герой связист».

и далее:

…" Нас растрели подходит и наш черед. Командир сыну Жора мсти врагам. Я комисар майор Кудряшов Андрей Плато 1943 г. Нас ведут растел идут гады прощай родина».

По указанию обкома КП Украины создана комиссия при Киевском городском Совете депутатов трудящихся по дополнительному расследованию злодеяний фашистской охраны Сырецкого лагеря, выявлению возможных мест погребения расстрелянных советских людей, а так же проводятся выяснения обстоятельств деятельности подпольной группы и мероприятия по увековечиванию их памяти.

Секретарь Киевского Промышленного обкома КП Украины

В. ДРОЗДЕНКО (подпись)

Довідка зав. сектором ідеологічного відділу ЦК КПУ Сокуренко про лист В. Дрозденко з приводу виявлених на вул. Грекова останків жертв фашистських окупантів

ДОВІДКА

про лист тов. Дрозденка В.І.

Секретар Київського промислового обкому партії тов. Дрозденко В.І. в листі на ім’я першого секретаря ЦК КП України тов. Шелеста П.Ю. повідомив, що під час земляних робіт в м. Києві на вул. Грекова 18-а–22-а виявлені останки радянських військовополонених, розстріляних німецько-фашистськими загарбниками в роки Великої Вітчизняної війни, а також матеріали про діяльність підпільної комуністичної групи.

Зараз при Київській міській Раді депутатів трудящих працює комісія на чолі з заст. Голови міськради тов. Скирда Т.І. по додатковому розслідуванню злочинів фашистів у Сирецькому таборі військовополонених, а також проводиться детальне вивчення обставин діяльності підпільної групи.

Про результати розслідування та про заходи по увічненню пам’яті загиблих підпільників Київський обком партії доповість ЦК КП України після закінчення роботи комісії.

Зав. сектором ідеологічного відділу ЦК КП України

(Сокуренко) (подпись)

На документі віза:

«До справи.

Тов. Скабі доповідалось.

6/XI 64 р. [Г. Шевель] (подпись)»

ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 24, спр. 5893, арк. 84.

Оригинал. Машинопись.

 

Шановні, а що ми думаємо з приводу різних оцінок кількості жертв БЯ?

"Число гаданих жертв Бабиного Яру:
Віталій Коротич (1) 300 000
Володимир Познер (2) 200 000
Промова під час відкриття меморіалу (3) 150 000
"Нью-Йорк таймс" (4) 110 000–140 000
Західні енциклопедії (5) 100 000
Совєтська комісія (6) 80 000
Совєтські енциклопедії (7) 70 000
Герхард Рігнер (8) 52 000
Геннадій Удовенко (9) 50 000
Польський опір (10) 38 000
"Звіт про виконану роботу та стан справ № 6" (11) 33 771
Лені Яхіль (12) 30 000
" Великий енциклопедичний словник Ларусс" (13) 10 000
"Українська енциклопедія" (14) 3000!"

Це оцінки на які є реальні посилання.

Хто ходив коли небудь на футбол на НСК "Олімпійський", коли він вміщував 100 тисяч і був заповнений повністю під час матчів Ліги чемпіонів (1997-2005 рр.), то можна було реально бачити скільки це людей... Тобто, чи можливо це фізично - знищити способом розстрілів 200-300 тисяч, навіть не за 2 дні вересня 1941-го (це брєд!), не за рік, і навіть до кінця 1943 року...?

Здається, що верхньою межею може бути та, що визначена за документами Айнзатцкоманди 4-а, тобто - 33 771 (але за 3 роки, а не за 2-3 дні). Але і то, це дуже велика цифра. Все, що вище - це все уявно!

Думається, що мова може бути про декілька тисяч. І за період з 1941 по 1943 рік.

Мені, наприклад, імпонує версія про переміщення, а не про знищення євреїв. Їх же могли дійсно посадити у вагони і відправити кудись з Лук"янівки-товарної...? Що думаєте?