"Татку, пішли гратися!": У Вінниці для донечки загиблого "кіборга" тато "повернувся" у назві вулиці Два роки тому Сергій Зулінський загинув в останньому бою за донецький аеропорт. Хлопці потрапили під обстріл, коли їхали забирати поранених. Фото:http://na.mil.gov.ua/ "Кіборг" Сергій Зулінський воював на найнебезпечніших ділянках фронту. Загинув герой в останньому бою за Донецький аеропорт. Про це розповідається на сайті Народна армія, інформують Патріоти України. Маленька Златочка так і не навчилася прощатись. Їй важко зрозуміти, чому на фото, яке вона так любить цілувати, висить чорна стрічка, а мати плаче щоночі. Татко приїде. Він же обіцяв… Мине небагато часу, і дівчинка з гордістю гулятиме вулицею, яку названо на честь її батька. А поки що їй просто хочеться вигукнути: "Татку, пішли гратися!" Ця маленька дівчинка бачитиме свого батька лише на фото… У військовій формі, щасливо всміхненого. Два роки тому Сергій Зулінський загинув в останньому бою за донецький аеропорт. Хлопці потрапили під обстріл, коли їхали забирати поранених — У мене одразу були погані передчуття, — розповідає Катерина Зулінська, дружина загиблого воїна. — Коли прийшла повістка, донька тільки-но народилася. Та хіба ж Сергія зупиниш? Він був хоробрим і дуже патріотично налаштованим. Чоловік воював на пекельних ділянках фронту, а я тим часом сивіла з новинами й мріяла про той день, коли закінчиться війна і він повернеться. Новий, 2015 рік назавжди запам’ятається Катерині як найщасливіший період. Це був їхній перший Новий рік разом із донечкою, а Сергію вдалось на кілька днів приїхати в мирну Вінницю. Здавалося, так буде завжди, а війна — це просто жахливий сон. — Чоловік зателефонував мені 20 грудня, сказав, що в них ротація. 26 грудня він був удома. Ми запросили друзів, батьків. Хотіли, щоб перед поверненням на війну Сергій встиг усіх побачити. Від фронтових історій, які розповідав чоловік, волосся дибки ставало. Ці дні є для мене дуже цінними й дорогими. Я навіть на крок не хотіла його відпускати, постійно розмовляла. Неначе відчувала, що більше не матиму змоги обняти коханого. Тим часом у донецькому аеропорту було справжнє пекло. Молодій дружині від однієї думки про це ставало погано, але Сергій не показував хвилювань. — Він знав, що хлопцям потрібна допомога, про себе навіть не думав. 16 січня обійняв мене з донечкою й вирушив на Схід. І майже одразу в термінал. Востаннє я чула рідний голос 19 січня, випадково додзвонилась на кілька хвилин. Чоловік попросив не хвилюватися, коли зв’язку не буде, пообіцяв, що все буде добре, сказав, що любить нас. Зв’язок із коханим пропав уже наступного дня, 20 січня. А я все сподівалася, що він просто загубив телефон… Бійців, які були в донецькому аеропорту, всі називали «кіборгами». — Але ж Сергій не робот, він — людина, і запасного життя в нього немає. Тож 20 січня не витримала й вирішила набрати його номер телефона. На диво, пішли гудки. Я ще й розізлилась. Як це так! Я хвилююсь, а він мені не дзвонить. Хтось узяв слухавку, почав говорити. Я одразу зрозуміла, що це не Сергій. Зв’язок був украй поганий, розібрати, що кажуть на тому кінці, було практично нереально. Я встигла тільки почути: «Он больше не вернется». Обдзвонила бійців, які були разом із моїм чоловіком. Зв’язку із жодним воїном не було, телефони було вимкнено. Аферисти захотіли нажитися на чужому горі. Катерині телефонували невідомі й вимагали гроші за розмову з коханим. Згорьована жінка була ладна віддати все, що завгодно, аби тільки почути, що він живий. Та пізніше волонтери повідомили Катерині, що в одного із загиблих воїнів знайшли документи й фото донечки… P.S. На честь Сергія Зулінського у Вінниці назвали вулицю, одну з найдовших. Саме на цій вулиці герой народився, тут він ходив до школи й ставав Людиною.
Героїчний подвиг кіборгів: Що відбувалося у ДАП у цей день два роки тому Понад двадцять десантників загинули, шістнадцять потрапили в полон. Наступні кілька днів перетворилися на операцію порятунку заблокованих у терміналі бійців. Ілюстрація:rian.com.ua Коли стало ясно, що термінали ДАП довго тримати не вийде, українські військові привезли на злітну смугу чотири причепа з вибухівкою і здійснили підрив, що призвело до неможливості десантування посадковим способом літаків військово-транспортної авіації РФ. Про це в книзі "Хроніки гібридної війни" пише Серж Марко. 20 січня бойовики, зневірившись отримати контроль над новим терміналом, підірвали його з нижнього, підвального поверху, який не контролювався українськими військовими. В результаті підриву постраждали бійці 80, 95 і 81 ОАЕМБР. Понад двадцять десантників загинули, шістнадцять потрапили в полон. Наступні кілька днів перетворилися на операцію порятунку заблокованих у терміналі бійців.
Тимчасово не встановлений Герой. https://www.facebook.com/photo.php?...501.1073741828.100001002462409&type=3&theater
Смертельное ДТП в Мариуполе: от удара автомобиль с военными разорвало на куски. 21.01.2017г. примерно в 16.00 автомобиль "Ниссан" на огромной скорости врезался в столб. В автомобиле, по предварительной информации, находились военные. Удар был такой силы, что автомобиль разорвало пополам - задняя часть легковушки осталась у столба, а передняя - отлетела на несколько метров. Автомобиль оказался без крыши. Один из мужчин, который находился в авто, скончался на месте происшествия, второго в тяжелейшем состоянии увезла "скорая". Борьба за жизнь мужчины продолжается. В пресс-службе Штаба АТО подтвердили информацию о том, что в автомобиле находились военнослужащие. Предварительно установлено, что водитель автомобиля не справился с управлением. Погибший пассажир "Ниссана", который вчера в 16.00 попал в жуткое ДТП, оказался военнослужащий из Запорожской области, родом из Мелитопольского района. Об этом в социальных сетях пишут волонтеры. Волонтеры и сослуживцы скорбят по погибшему в соцсетях. "В голове не укладывается. Как же так? Сашка, Ты же с первого дня в батальоне, прошел Все, выжил в сентябре 2014. А теперь тебя нет......"А пошли пить чай", "Эй а что ты коробки тягаешь что бойцов нет?".... голос до сих пор звучит в моей голове".. А перед глазами ты и твой червоно-черный флаг ,который любил всей душой и который принес с собой через всю войну . Ты должен был с ним встретить Победу!"!, - написала волонтер Елена Ярошенко.
Вуглегірська голгофа чернігівця Війна на Донбасі з боку російських найманців і колаборантів ведеться вкрай жорстоким способом на знищення українців як нації. Дуже розповсюджені вбивства полонених, знущання над загиблими та інші дії, що потрапляють під визначення військових злочинів. На жаль, серед вбитих у полоні є принаймні і один чернігівець. За злою іронією долі росіянин за походженням. Spoiler 6 червня 1980 року в російському Ярославлі народився Андрій Володимирович Лебедєв. У 1983 році його мати разом з її батьками переїхали до Чернігова. Через складний характер він змінив кілька шкіл: у 1-й клас Андрій пішов до школи № 12, а потім була школа № 11 та № 32. А ось свідоцтво про закінчення дев’ятьох класів йому видали у вечірній школі № 3. Із 1996 по 1999 роки Андрій навчався в ПТУ № 1 (нині – Професійний ліцей хімічної промисловості), де здобув спеціальність «електромонтер високовольтних ліній». Строкову службу він проходив у 1999 – 2001 рр. у частині Національної гвардії в м. Сімферополі. Після демобілізації в 2001 році працював експедитором у рідному місті. У рамках першої хвилі мобілізації Андрій 15 квітня 2014 року отримав повістку. Як і більшість чернігівців, був направлений до 13-го батальйону територіальної оборони Чернігівської області «Чернігів-1». Тут він був відомий за позивним «Птаха». Як кулеметник пройшов першу (луганську) ротацію батальйону з 9 травня по 3 листопада 2014 року. Місцем розташування став один із блокпостів у Вуглегірську. Саме чернігівці перші взяли на себе удар росіян і колаборантів у зимовій кампанії 2015 року. 29 січня 2015 року почалися бої за місто. Танковою атакою супротивнику вдалось збити нашу оборону. Що було далі, розповідає один з очевидців – Дмитро Мартиненко. лебедев-2«Зранку 29 січня на блокпост розпочалася чергова атака. Їм вдалося розбити ворожу техніку. А опівдні на рубіж виїхали два танки, що почали обстрілювати блокпост. Невдовзі з’явилася ще ворожа техніка. А потім і російські військові та найманці. Коли ми були в бліндажі, вороги кинули гранату і всіх оглушило. Після цього Павло Старченко крикнув: «Здаємося!» і почав виходити з окопу. За ним вийшли я, Лебедєв, Мишастий, Бала, Киричок та Бригінець. Старченку одразу прострелили ногу, а іншим наказали знову спуститися в окоп, бо продовжувався обстріл позицій із мінометів. Від вибуху одного з снарядів було поранено Бригінця. Один із танкістів-терористів наказав бігти у поле, бо почався обстріл з «Градів». Після обстрілу ми знову повернулися до блокпосту. Андрію Лебедєву наказали іти до Старченка». Чернігівські хлопці потрапили в полон у різні угрупування. Так, Мартиненко, Андрій Лебедєв та Андрій Бала потрапили в полон до абхазького угрупування «Пятнашка». Їх допитували: хто вони, звідки, звання, вік. Під час допиту на Лебедєва почали кричати: «Правосек!». Потім терористи витягли його з окопу, більше живим його ніхто не бачив. За словами Мартиненка, він почув один постріл і невдовзі ще один. Трохи згодом він бачив Андрія, який лежав на дорозі в снігу та не подавав ознак життя. До травня 2016 року Андрій Лебедєв вважався зниклим безвісти. Мати Андрія Людмила Анатоліївна їздила до Дніпра, де їй надали базу даних 47 загиблих бійців 13-го батальйону. Але свого сина вона не знайшла. Тільки рішенням суду в травні 2016 року Андрій Лебедєв визнаний загиблим, але мати продовжує чекати на сина…
День памяті останнього бою капітана Володимира Марковського та солдата Олександра Отаманчука Олександр Морозов, спогади про останній бій товарищів: "20 січня 2015, 7.30 ранку колона першої десантно штурмової роти 13 батальйону 95-ї окремої десантно-штурмової бригади з 6 машин марки "КРАЗ СПАРТАН" прориваєтся на злітну смугу ДАПу...на протязі трьох днів,ця рота не змогла зайти в ДАП для того, щоб вивести тих кіборгів що там залишись.... Але всеж таки прорив було здійсено... Підрив першої машини, поранені... перша допомога... стрілкотня... рпг... спг... танк... карман з трьох сторін... вибух... під час якого командир роти, капітан Володимир Марковский прикрив собою хлопців, врятувавши сім десантників, що були в машині... Солдат-санітар Олександр Отаманчук, надаючи допомогу важко пораненому також потрапив в епіцентр того вибуху та міттєво загинув... Солдат Отаманчук на другому фото в башні «Спартана»
Вечная Память и Вечная Слава Герою. Вчера, 26 января, вблизи Мариуполя во время выполнения боевого задание от минометного обстрела 120-мм минометов погиб военнослужащий ВСУ, житель города Покровска Андрей Ксенчук. Андрей Ксенчук - уроженец Магаданской области. С 1999 года проживал в Покровске. С 2000 по 2005 гг. работал горным работником на шахте "Покровское- 1". С 2007 по 2008 гг. работал на шахте "Стаханова" проходчиком, а с 2013 по 2014 - проходчиком 5 разряда на шахте "Покровское - 1". В январе 2015 Андрей Ксенчук был мобилизован в Вооруженные силы Украины радиотелефонистом. Был уволен в апреле 2016 года. 11 ноября 2016 года Андрей Сергеевич подписал контракт с ВСУ. Проходил службу в 74 разведывательном батальоне. У погибшего осталась жена и сын 2011 года рождения, родители-пенсионеры, сестра.