x_7932954e.jpg

Семен Григорович Гризло з Катеринополя, козак з неслухняним русявим волоссям та закрученими догори вусами, став видатною постаттю в історії нашої Батьківщини - першим кошовим відродженого українського козацтва. Містечко, де 10 квітня 1889 року народився Семен Гризло, колись називалося Калниболото. Саме козаки цього містечка заснували на Запорожжі Калниболотський курінь, а на Кубані станицю Калниболотську. Потім містечко перейменували на Катеринопіль, на честь цариці Катерини, яку Тарас Шевченко називав “вражою матір’ю” (як не дивно, борці проти царизму більшовики за 80 років своєї влади так і не змінили назви, мабуть, через те, що в розбудові імперії були спільниками). На стежку війни проти Російської імперії Семен Гризло став 1905 року як учасник повстання на броненосці “Потьомкін”, що, як відомо, закінчилося поразкою. Довелося катеринопільському козакові спокутувати вину перед російським царем аж у Сибіру. Подвиг моряка оцінили в 5 років заслання. Під час Першої світової війни Гризло служив у 138-му вільнонайманому транспорті 28-го додаткового вільнонайманого обозного батальйону 5-ї Діючої російської армії. Збереглися його листи за 1914 - 1915 рр. до своєї дружини Ярини. Написані вони українською мовою. Один з організаторів Першого Всеукраїнського з'їзду Вільного Козацтва, що відбувся 3 жовтня 1917 р. у м. Чигирин. На з'їзді був обраний Генеральним осавулом Вільного козацтва (з 3.10.1917). Отаман Звенигородського коша Вільного козацтва. У кінці 1917 — на початку 1918 рр. під його проводом знаходилось до 20000 козаків. Отаман Іван Лютий-Лютенко характеризував Гризла як “дуже толкового, розумного чоловіка”. Позитивну оцінку дав і катеринополець Іван Тримайло: “Гризло був здорової будови, красень-козак, чуприну носив підстрижену “під макітру”, тобто по вуха. Він був сміливий і хоробрий - правдивий козарлюга... Гризло був щирої, доброї натури - бився за Україну, ніколи не числячись зі своїм життям. Коли дістане вістку, що вороги грабують селян, то не питає, багато ворожої сили чи ні, а зараз же кличе: “Брати, готуйтеся до бою бити нашого ворога!” У другій половині лютого 1918 р. козаки Гризла примусили скласти зброю та військове майно гарматні частини 2-го корпусу російської гвардії, а пізніше — 6-й та 7-й драгунські полки російської кавалерійської бригади: 14 лютого за активну підтримку гетьмана Скоропадського на з"їзді в Чигирині та під час виборів до Українських Установчих Зборів отамана Семена Гризла заарештовано, Вільне Козацтво Звенигородщини тимчасово обрало командиром Звенигородського коша Вільного Козацтва Юрка Тютюнника. Взяв участь у розгромі частин 8-ї російської армії в районі станції Бобринська 21-22 лютого 1918 р. Після поразки першого більшовицького походу в Україну Гризло намагається нав'язати зв'язки з Павлом Скоропадським, що не знаходить схвалення у частини козацтва. Наприкінці 1918 р. у складі армії УНР Гризло керував бронепотягом на Волині. В 1919 р. воював на Волині у складі Північного фронту Армії УНР під командуванням отаман Володимира Оскілка. Сотник Армії УНР. Брав участь у перевороті, який вчинив Володимир Оскілко в ніч на 29 квітня 1919 року. Після невдачі — повернувся на Черкащину. З 1919 р. — керівник одного з повстанських загонів Вільного Козацтва у Звенигородському повіті. Як повстанський отаман діяв у Холодному Яру, на Черкащині, Уманщині, Звенигородщині, в районі Мокрої Калигірки, де разом з отаманом Іваном Ґонтою (Іван Лютий-Лютенко) розгромив червону «каральну дивізію». Наприкінці 1920 року об'єднався із загонами отаманів Цвітковського (Квітковського) та Петра Дерещука під загальним командуванням отамана Андрія Гулого-Гуленка. Об'єднана частина (3000 багнетів та 600 шабель) вела бої проти 45-ї і 47-ї піших совєтських дивізій, частин Першої кінної армії, бригади Григорія Котовського. На кінець 1920 р. його загін (спільно із відділом Цвітковського) нараховував до 4000 бійців. Загинув 3 березня 1921 біля с. Новоселиця Звенигород. повіту, потрапивши в оточення, внаслідок проведення підрозділами Червоної армії каральної операції. Похований у Звенигородці на старому цвинтарі.