Дмитро Дмитрович Вітовський.jpg

Приклад носіння хреста «За військові заслуги» (Австро-Угорщина) (нім. Militärverdienstkreuz) Дмитро Вітовський (8 листопада 1887, с. Медуха, Галицький район, Івано-Франківська область — † 2 серпня 1919, Рацибуж, Сілезія, нині Польща) — український політик і військовик, полковник Легіону Українських Січових Стрільців, полковник УГА, Державний секретар військових справ ЗУНР. Батько Дмитра Вітовського, поручника УПА. Народився 8 листопада 1887 року у селянській родині в селі Медуха Станіславського повіту, випускник Станіславівської гімназії та правничого факультету Львівського університету. Член Головної Управи Української радикальної партії, організатор «Січей», голова драгоманівської таємної організації, один із найактивніших провідників студентської молоді. Брав участь у боротьбі за створення українського університету, розробив план звільнення з в'язниці Мирослава Січинського, котрий здійснив замах на намісника Галичини Анджея Потоцького. За активну політичну діяльність був засуджений та позбавлений старшинського ступеня австрійської армії, якого отримав 1908 року. В легіоні УСС, куди був переведений з австрійського війська, перебував із серпня 1914 року, командир однієї з найкращих сотень напівкурення Шухевича. Дмитро Вітовський був стрілецьким ідеологом та одним з неформальних лідерів УСС, ініціатором стрілецького фонду. В 1916–1917 рр. разом з четарем Миколою Саєвичем і четарем М. Гаврилюком організовував українське шкільництво на Волині, а в 1918 — на Поділлі. В період Української держави деякий час був комендантом Жмеринки, де послідовно проводив організаційну діяльність зі створення українських державних органів влади. Командир збройних сил ЗУНР, пізніше — державний секретар військових справ ЗУНР, член УНРади від Української радикальної партії. Видавав офіційну газету українських січових стрільців «Шляхи». Мав письменницький хист. Найчастіше виступав під псевдонімом Гнат Буряк. Повертаючись в Україну, загинув в авіакатастрофі під Ратибором (Сілезія). До недавна вважалося, що він загинув 4 серпня 1919, проте київський історик Павло Гай-Нижник на підставі раніше невідомих документів встановив, що Дмитро Вітовський загинув 2 серпня 1919.