Українська Галицька Армія

Військові відзнаки, встанoвлені XLVI рoзпoрядoм Державнoгo секретаріату військoвиx справ (ДСВС) від 22 квітня 1919 р.
Вiдзнака ступенi генерального сотника, встанoвлена XLVI рoзпoрядoм Державнoгo секретаріату військoвиx справ (ДСВС) від 22 квітня 1919 р.

 

Вiдзнака ступенi генерального поручника, встанoвлена XLVI рoзпoрядoм Державнoгo секретаріату військoвиx справ (ДСВС) від 22 квітня 1919 р.

 

Вiдзнака ступенi генерального четаря, встанoвлена XLVI рoзпoрядoм Державнoгo секретаріату військoвиx справ (ДСВС) від 22 квітня 1919 р.

 

Вiдзнака ступенi генерального четаря, встанoвлена XLVI рoзпoрядoм Державнoгo секретаріату військoвиx справ (ДСВС) від 22 квітня 1919 р.
Реконструкція Богуслава Любіва - м. Львів

 

Вiдзнаки полковника, підполковника, отамана, встанoвлені XLVI рoзпoрядoм Державнoгo секретаріату військoвиx справ (ДСВС) від 22 квітня 1919 р.

 

Вiдзнаки сотника, поручника, четаря, хорунжого встанoвлені XLVI рoзпoрядoм Державнoгo секретаріату військoвиx справ (ДСВС) від 22 квітня 1919 р.

 

Вiдзнака ступенi булавного старшого десятника, встанoвлена XLVI рoзпoрядoм Державнoгo секретаріату військoвиx справ (ДСВС) від 22 квітня 1919 р.

 

Вiдзнака ступенi старшого десятника, встанoвлена XLVI рoзпoрядoм Державнoгo секретаріату військoвиx справ (ДСВС) від 22 квітня 1919 р.

 

Вiдзнаки ступенi десятника, вістуна, старшого стрільця встанoвлена XLVI рoзпoрядoм Державнoгo секретаріату військoвиx справ (ДСВС) від 22 квітня 1919 р.

 

Дуже гарно, але тілкьи колір зубчатки має бути темно синім. Бачив фото оригінальної - там саме темно синій.

 

Народився Дмитро Вітовський 8 листопада 1887 року в селі Медуха, недалеко Галича, в родині бідного селянина. Здібного сина батько віддає до польської (за відсутності української) гімназії в місто Станіслав, яке тепер зветься Івано-Франківськом. За браком коштів Дмитро змушений оселитись в дешевій Миколаївській бурсі, що підтримувалась російським урядом і відтак насаджувала любов до московського народу.

Дмитро Вітовський був середнім учнем, захоплювався історією та літературою, читав багато белетристики, але важко розумів математику і фізику. Професори шанували його за те, що висловлював відкрито свої думки. Друзі характеризували його як запального, товариського і відважного юнака, що спонукав інших до різних культурних починів.

Захоплення привели юного Дмитра в таємний український гурток самоосвіти, що підпільно поширював серед українських гімназистів історичну та політичну літературу з своєї бібліотечки. Дмитро нишком опановує історію козаччини та українську літературу, відтак противиться москвофільській облуді своїх покровителів і відкрито називає себе українцем. За це москвофіли, названі в народі кацапами, виганяють п’ятикласника Вітовського і кількох його друзів зі своєї бурси.
http://svoboda-vo.at.ua/publ/dmitro_vitovskij/1-1-0-78
З прибуттям до Парижа представників ЗУНР, вимоги української делегації стають рішучими і переконливими. Прикладними є уривки з листа Вітовського до Президента США Вільсона: "Удержання польської окупації в Галичині кине ту територію в вир безупинних неспокоїв, збройних розправ, партизанки…Насильства, арешти і розстріли наших людей польськими військами показують, якими методами будуть послуговуватись поляки, щоб удержати своє панування там, де не мають до того ніякого права, хиба право сильнішого…”

Проте 25 червня Найвища Рада конференції надає полякам право зайняти захід України до річки Збруч. Українська делегація, за участі Вітовського, оголошує рішучий протест в якому заявляє, що український нарід відмовляється прийняти це рішення і обстоюватиме всіма способами незалежність й цілість своєї держави.

Керівник української делегації мав помилкове і над міру оптимістичне бачення справ. Вітовський, що "ходив у тих днях, як із хреста знятий”, вважав своє завдання закінченим і 7 липня виїхав до Кам’янця, щоб особисто повідомити про дійсний стан справ Голову Української Держави Симона Петлюру.

Вітовський свідомо нехтує безпечним шляхом в Україну і вибирає найкоротший – повітрям. Великим п’ятимоторним літаком вилітає з Берліна до Кам’янця. У Бресляві (нині Вроцлав) на борт довантажують скрині з різними документами і українськими грішми. Перед вильотом механіки й інженери оглядають літак та підтверджують його здатність до лету…

Близько 9 години ранку 4 серпня 1919 року на кордоні з Німеччиною літак обстріляла польська прикордонна сторожа. Прогримів сильний вибух, літак загорівся і у вигляді вогняної кулі впав на німецький бік, залишаючи за собою довгу смугу чорного диму.

Тіло Вітовського перевезено до Берліна. Місцеве українське консульство організувало величавий похорон. На металевій домовині червоніла козацька китайка, на якій лежали дві перехрещені шаблі і козацька шапка, біля голови – полковницька булава.

Поховали Вітовського на берлінському кладовищі Святої Ядвіги – в позиченій гробниці, на чужій землі. У 1928 році Крайове Товариство Охорони Воєнних Могил перепоховало його в окремо збудовану там гробницю. 1 листопада 2002 року його прах урочисто перепоховано на Личаківському цвинтарі міста Львова. У 2003 році в селищі Брошнів-Осада (Івано-Франківська область) Д.Вітовському встановлено єдиний в Україні пам"ятник.

 

Іван Вислоцький (*24 липня1893 — † 1969) — хорунжий Армії УНР і чотар УГА, професійний розвідник, письменник, брат Олександра Вислоцького.

 

Листівка з портретом незмінного голови Української Центральної Ради Михайла Грушевського та його дарчим підписом хорунжому Київського корпусу січових стрільців Іванові Вислоцькому. 1918 р.
Ця листівка — знак величезної поваги і пам’яті одного з українських вояків до визнаного лідера українського руху. Для 25-річного січового стрільця це була найвища нагорода, яку він проніс через усі звитяги доби Української революції та еміграційні поневіряння. У березні—квітні 1918 р. Іван Вислоцький не раз очолював варту в будинку Української Центральної Ради. Після гетьманського перевороту був призначений до касарень січових стрільців для спеціальної охорони Михайла Грушевського, і вірогідно, саме тоді був «нагороджений» такою пам’ятною відзнакою.

Про свої зустрічі з головою Центральної Ради Іван згадував: «Одного дня школу [старшинську] передчасно повернено з майдану і вправ і роздано ще більше набоїв. Коменданта школи і мене покликали до канцелярії коша, до сотника Василя Кучабського, де нам сказали, що німці щойно увійшли до будинку Центральної Ради. Раду розігнали, а міністрів заарештували. Школа як частина, що складалася з інтелігентного елементу, національно свідомого та військово вишколеного, з високим бойовим досвідом, дістала дуже важливе бойове завдання на випадок сутичок. Ще того самого дня я був висланий із чотою найліпших курсантів-старшин до касарень на Терещенківську вулицю, для спеціальної охорони Михайла Грушевського, де на моїх очах стався напад на нього. Один із рядових — галичанин, русофіл — кинувся на Грушевського з криком: „За Русь, за Русь!“ та хотів багнетом проколоти його, але кілька старшин і стрільців миттю кинулися вперед і не допустили до цього. [...]
На другий день я вернувся разом зі своєю чотою до касарень на Львівську площу. [...] Прийшов наказ скласти зброю. [...] Незабаром після роззброєння мене закликав сотник Василь Кучабський і наказав іти до помешкання двох студенток, де переховувався професор Грушевський, і бути там охоронцем, не дати арештувати Грушевського, якого шукала і поліція, і самочинно російські добровольчі відділи. Охорона, що складалася з нас, чотирьох старшин, мала вжити зброю супроти тих добровольців і боронити Грушевського до останнього».

 

Спомини розвідника з часів Першої світової війни: Австрійська армія, Київські Січові Стрільці, Українська Галицька Армія — Іван Вислоцький. Львів. 2007 — Упорядник Ольга Вислоцька-Тритяк.

 

Доброго дня учасникам теми. Що це може бути за кокарда? Я читав, однак не пригадую де, що такі виготовляли після війни з австрійських кокард, тобто розбирали австрійські і перевиготовляли вже з тризубами!

 

Дуже дякую за корисну інформацію. Але хотів би звернути деяку увагу на деталі, якщо вони мають значення. Дивіться ця кокарда, що я виставив, у неї кільця поошиті поверх шнурочка, який спіраллю веде до верхнього кільця. А є кокарди у яких така спіраль сплетена із самих кілець. Крім того більшість із кокард мають тонший шар шнурочка, а ця грубий. Чи може це впливати на оригінальність, чи ні, оскільки більшість науковців, які цим займаються сказали, що це аж ніяк не впливає. Ось для порівняння є із тонким шнуром в обідку і з грубим

 

Як доречі назвати правильно цю кокарду з тризубом? Як називався її австрійський варіант?

 

А по іноземному як це звучить, адже Ви там щось про К.у.к. писали? Крім того, що у тієї кокарди про яку ми спілкуємось за матеріал нитки, то мідь, бронза, латунь чи що то може бути?

 

А з яких джерел виставлені фото кокарди?

 

https://www.dorotheum.com/auktionen...ID/292/lot/1789945-ungesteifte-feldkappe.html

http://podarok02.ru/art/34-Uniforma_i_znaki_razlichiya_AvstroiVengerskoy_armii_1914i1918_gi.html

http://www.ebay.de/itm/K-u-k-Kappen...Kappenrose-kuk-cap-cockade-silk-/331985539325

http://www.ebay.it/itm/K-u-k-Kappen...-Kappenrose-officer-cap-cockade-/331499926661

 

Це воно і є, так!!! Але як із тризубом правильно назвати?