Re: Коп Буковина це все фігня нарахунок намула...все рухається...одне накривається та заривається інше вилазить вимивається...так шо то таке
Re: Коп Буковина Основний удар Брусиловського прориву на Буковині росіяни вирішили завдати на фронті від с. Митків до Добринівців Заставнівського району, там австрійкі володіли ключовими висотами, почався 4 червня, заключний етап прориву в цьому районі закінчився 12 червня 1916 р. після цього австріяки відступили, і вже 13 червня було вирішено розбити австрійців під Чернівцями, і 18 червня російські війська втретє захопили крайову столицю Буковини.
Re: Коп Буковина Стосовно Хотина в мене ноль інфи((( Навіть в Заполовського нічого стоящего на знайшов, знаю тільки що там були розквартировані так звані Дикі, чи Туземні кінні дивізії... Ще по вашому району є трохи...( якщо цікавить перейди в лічку)
Re: Кто копал в Зап Укр? Всім привіт!Колись давно в юному віці копав різні штучки і взривали їх)зараз натрапивши на форум заінтрегував себе, а що найбільше ціниться з викопаного ?Можу показати декілька місць де можливо (бо не копав) щось є з побаченого тут на форумі ,або при нагоді і сам би міг прийняти участь ) Керешмезе !
Re: Кто копал в Зап Укр? А я Вам друзі похвалюся тим, що про свій рідний Станіславів я ось що написав!!! 22.06.1941 р. в неділю вранці, розпочалась Велика вітчизняна війна Німеччини проти Радянського союзу. Німецькі війска без оголошення війни перейшли кордони союзу та стрімко почали окуповувати Українську РСР, застосовуючи військову тактику «Blizkrieg» («Блискавична війна»), яка передбачала у визначені німецьким командуванням терміни захопити всю Україну, столицю СРСР – Москву, а згодом і весь Радянський союз. Сучасне місто Івано-Франківськ, на той час носило назву Станіславів, та перебувало під радянською владою, однак новий порядок з новими законами, правилами та судочинством, наближався. У свою чергу Угорщина, як стратегічний союзник Німеччини, почала допомагати Гітлерові у захопленні влади на Україні. Перші угорські (мадярські) військові частини окупувавши Ужгород почали просуватися до Станіславова. В перших днях липня 1941 р. військові частини Червоної армії під натиском переважних сил угорських військ, змушені були залишити місто Станіславів і його навколишні села. Угорські війська просувалися до центру міста окуповуючи село за селом Станіславівського району (зараз Тисменецького). 29.06.1941 р. приблизно о 9 год. ранку мадярські частини окупували село Пациків (зараз Підлісся). 30.06.1941 р. приблизно о 15 год. було окуповане село Загвіздя. 01.07.1941 р. приблизно о 19 год. вечора в руках нападників опинилися село Пасічна, село Рибне, також хутір Гутинський, Новогутівської сільської ради, а через годину - село Нова Гута. Приблизно о 21 год. вечора були окуповані село Майдан, з його залізничною станцією «Майдан», а також село Стара Гута. Десь до 23 год. було окуповане село Павєльче (зараз Павлівка) з його залізничною станцією «Павєльче». 02.07.1941 р. в середу десь о 3 годині ночі мадяри розпочали атаку і заволоділи селом Долішній Угринів з його залізничним вузлом, а через годину був взятий хутір Тязів, Майданівської сільської ради, і залізничні станції «Ценжів» та «Ямниця». Ближче до ранку, приблизно о 7 год. було окуповане село Ямниця, а через годину і село Клузів. О 9 год. ранку, майже без боїв були взяті села - Угорники, Микитинці, Горішній Угринів та Рінь. Блище до півночі цього ж числа Станіславів почали покидати радянське місцеве самоврядування, а також військові частини Червоної армії, і всі мешканці, які за часів радянської влади прибули до міста зі східних областей. 03.07.1941 р. в четвер о 6 год. ранку було окуповане село Підпечари, і майже через дві години - село (районний центр) Софіївка. Приблизно о 9 год. ранку було окуповане село Вовчинець, а через годину, село Колодіївка, та село Підлужжя, і ще через одну годину були окуповані села Узінь та Добровляни. Нове життя, порядок, нові правила. Українсько-Мадярська влада 03.07.1941 р. в четвер вранці, коли місто вже було порожнє від сталінської машини правління, мешканці Станіславова почали створювати місцеву та обласну владу. Ініціативу та провід у цій справі надавав інженер Ілля Сем’янчук, який одразу був обраний головою Обласної Управи в м. Станіславів. Цього ж дня зі сторони м. Калуша в м. Станіславів увійшли перші авангарди мадярської гірської бригади. В самому місті та на його околицях не було сутичок між вступаючою і відступаючою арміями, хоча деякі бойові дії намічалися. Владу у місті встановило угорське Королівське військово-адміністративне командування, але німці контролювали все і поступово почали диктувати свої порядки, при цьому дотримуючись нейтралітету зі своїми союзниками. З приходом мадярської влади, буденне життя у мешканців міста Станіславова сильно змінилось, хтось почав нарікати на нього, а хтось вітав визволителів від більшовицького режиму, особливо найгіршим життя виявилося у єврейського населення міста. У зв’язку із встановленням нового українського ладу, з відома мадярів, почались видаватися різного роду розпорядження, накази, оголошення та відомості про будь-які міроприємства, які свідчили про те, як народжувалась нова система правління, і змальовувалась влада під якою опинилися жителі міста Станіславова у тому числі і євреї. 12.07.1941 р. у свято Петра та Павла, на площі Адама Міцкевича відбулося святкове проголошення створення Української Держави. Під час церемонії промову оголосили єпископ Григорій Хомишин, керівник Обласної Управи Ілля Сем’янчук та представник ОУН у Станіславові Богдан Рибчук. Одразу з приходом мадярської влади, українці на місцях організували свою владу. Це природний закон, що люди хочуть жити в упорядкованих умовах. Організація української влади відбувалась в надзвичайно складних умовах. Ввести порядок в адміністрацію в наявних обставинах було не легкою, і одночасно ретельною справою. У таких випадках були не лише теоретичні розбіжності думок і поглядів, але й фактично на місцях не було одностайності. Люди «доброї волі» (як називали українців) організували владу, як уміли, і так, як уміли її виконували. 22.07.1941 р. у вівторок, після закінчення щоденного самоврядування, відбулася нарада керівників відділів Обласної Управи під проводом її голови. Начальники відділів звітували та погоджували свою діяльність, і себе взаємно орієнтували у поглядах та в практичній роботі. Колегія начальників відділів вирішила формально, видавати так званий «Вісник» Обласної Управи і призначила Василя Яшана його відповідальним редактором. Так званим «Вісником» - був статут діяльності нової української влади, який на місцях дозволяв би вміло застосовувати управлінські функції новостворених українських органів місцевого самоврядування і територіальних громад. 23.07.1941 р. в середу ввечері, тимчасові приписи про організацію загальної адміністрації були готові. Інші відділи також подали свої матеріали до «Вісника», однак все це вимагало ретельної перевірки, узгоджень, виправлень та доповнень. Незважаючи на це все виконувалось поспіхом і згодом весь так би мовити «готовий» матеріал, для друку першої статті «Вісника» було передано голові Обласної Управи для ратифікації та подальшого впровадження. 24.07.1941 р. в четвер виникла несподівана перешкода з боку місцевої ОУН під проводом Степана Бандери, яка розміщувала в Станіславові свій обласний осередок. Ілля Сем’янчук пояснив, що його Управа має свої приписи щодо організації влади на місцях. Голова також доповнив, що до відділу загальної адміністрації прибудуть підпоручники, і з ними можна буде обговорити та погодити деякі справи. Однак ОУН й далі відстоювало позицію, що на терені мають існувати та діяти райони в таких межах, як їх створила українська радянська влада, а не повіти, що їх хоче впровадити «Вісник» Обласної Управи. На чолі району має стояти комендант міліції, який об’єднує у своїх руках адміністративні та поліцейські функції, отже він має ту владу і ті завдання, що їх мав повітовий староста, і ті, що їх виконував комендант поліції. Попри всі розбіжності в поглядах, було вирішено все ж таки видати „Вісник”, тому що Обласна Управа не бачила наявних причин змінювати його приписи, і те, що влада створюється на практиці, а подекуди вже так створена, як це було окреслено в приписах. 25.07.1941 р. зі Станіславова до Львова була направлена делегація з Обласної Управи, яка мала на меті ознайомитись, як відбувається влада при окупації у Львові. В делегації були Василь Бандера, брат Степана Бандери, який відстоював погляди щодо існування районів створених за радянської влади, Богдан Рибчук, невідомий водій та Василь Яшан. По-поверненню голові Обласної Управи Василь Яшан склав звіт за результатами поїздки до Львова, а «Вісник» було передано на затвердження в угорське Королівське військово-адміністративне командування, яке у свою чергу прийняло «Вісник» без будь-яких змін чи застережень, та остаточно встановило дату його друку – 29.07.1941 р. Окрім цього, Обласна Управа взялась до питання, що стосується фінансів. 26.07.1941 р. в суботу, з Обласної Управи за повідомленням Величка Ф. в Станіславові було введено таку грошову одиницю: «Оголошення. Законним грошевим середником на нашій території, занятій державами осі і їх союзниками є нота німецької державної каси RKK (Reichskassenkreditschein) і карбованці. Інших грошей не вільно пускати в обіг ані приймати...
Re: Кто копал в Зап Укр? При написанні монографії я користувався архівними матеріалами, і навіть знаю, що де закопано, тільки блін часу немає і мателошукача, далі...
Re: Кто копал в Зап Укр? Ключ перерахунку: 1. RKK = 10 карб. 1. пенге = 6 карб. 1. RKK = 1,642 пенге У справі виміни пенгів, що находяться в обігу, буде виданий осібний розпорядок». (газета Українське слово, вівторок, 29.07.1941 р.) Цього ж дня Фінансовий відділ Станіславівської Обласної Управи у справі обов’язкових грошових знаків видав постанову: «Постанова доводиться до відома всіх громадян і заінтересованих: 1) Законними грошевими знаками на території Станиславівської області є: а) кредитовий знак Німецької Державної Каси – РКК; б) совєтський Рубель – Рб. Всякі інші грошеві знаки не мають в обігу важності і забороняється їх приймати та уживати. 2) Виміна мадярських Пенгів, які досі залишилися в обігу, буде урегульована пізніше осібним розпорядженням. 3) Ця постанова стає дійсною з днем оголошення. Поширювані ворожими та злочинними особами чутки про безвартісність і тимчасову ограничену обіговість совєтського рубля є невірні і не мають ніяких основ. Всі ті, які поширюють такі чутки, будуть видані Воєнному Судові для покарання». (газета Українське слово, субота, 02.08.1941 р.) 29.07.1941 р. черенками української друкарні Обласної Управи в Станіславові з’явилося перше видання Вісника Станіславівської Обласної Управи. Тепер він став, як джерело обов’язкового права на терені області. Вісник складався з шести сторінок середнього друку, урядового формату. Над словом «Вісник» розміщувався український державний герб – тризуб. Його зміст складався з 12-и різних постанов, розпоряджень і правильників. Першою була постанова від 22.07.1941 р. - Організація влади загальної адміністрації. Потім йшло розпорядження ч. 1 тієї ж дати. Постанова і розпорядження ч. 1 були видані відділом загальної адміністрації. Розпорядження ч. 2 від 22.07.1941 р. було видане Президією. Цим розпорядженням було призначено тодішнього голову Коломийської Управи Антона Княжинського уповноваженим по зв’язку з військовим командуванням в Коломиї. Розпорядження ч. 3 – Обласна Управа створила обласну, районні та громадські сільсько-господарські комісії. Розпорядженням ч. 4 від 23.07.1941 р. Відділу народної освіти приєднано міський відділ народної освіти в Коломиї і злучено його з районним. Далі йшли три правильники про працю обласної, районних і громадських сільсько-господарських комісій. Земельний відділ від 23.07.1941 р. видав розпорядження про проведення жнив 1941 р. Після цього йшло розпорядження ч. 5 про збереження насіневих (сортових) культур, а в кінці інструкція про належне закінчення заготівлі шовкопрядки. Всі ті приписи були видані тимчасово, на так званий перехідний період, які зобов’язували поспішно виконувати. Сама постанова про організацію влади загальної адміністрації складалася з короткого вступу і приписів про організацію влади 1-го, 2-го і 3-го ступенів. Все це спочатку було добре, коли українське населення декілька тижнів зажило, як самостійне, незалежне українське населення, однак дуже швидко все змінилось, коли німці перебрали владу від мадярів у свої руки, і потрібно було вносити значні зміни у «Вісник». 29.07.1941 р. у вівторок, Обласна Управа повідомила жителів міста про наказ Королівської військово-адміністративної команди в Станіславові ч. 64/1941 від 28.07.1941 р.: «Кожний жид чи жидівка старші віком над 12 років обов’язані на вулицях, дорогах і прилюдних місцях носити на правому рамені, на верхньому одягу, 10 см широку опаску виразної жовтої краски. Жидів, які появляться після 4 серпня 1941 р. без опаски покарається примусовою роботою, а за другим разом інтернуванням в таборі праці. За чистоту опаски відповідає власник». (газета «Українське Слово», вівторок, 29.07.1941 р.) 31.07.1941 р. в четвер, на підставі розпорядження командування мадярської військової адміністрації, було винесено такий розпорядок: «Розпорядок. По узгідненні з нижче поданим банком установляється від 1 серпня 1941 р. касу для виміни пенгів у касовому відділі: Обласного Кооперативного Банку в Станиславові, вул. Шидловська ч. 8. Банк визначить для цієї цілі осібну касу з написом «Каса для виміни пенгів», щоби населення могло якнайскорше виміняти свої грошові засоби в пенгах, виплачені при закупах мадярськими військами на основі установленого розрахункового ключа на RKK або рублі». (газета Українське слово, четвер, від 31.07.1941 р.). Нове життя, порядок, нові правила Українсько-нацистська влада В перших днях серпня 1941 р. в Станіславові щоразу почали як-омога частіше з’являтися нацистські урядовці, які своєю присутністю свідчили про майбутнє перебрання влади від своїх союзників. Знаючи, що влада рано чи пізно буде передана нацистам, мадяри почали грабити та обкрадати все що можна було з собою забрати. Україська влада пильно охороняла своє майно, але проти чисельного мадярського війська не могла протистояти. Мадяри зазначали, що державне добро це їхня військова здобич і тому його забирають, а за більшовицького режиму майже все було державне. Враховуючи таке, українська влада в крайніх випадках почала звертатися про поміч до німців. Прикладом однієї з ситуацій, в якій німці прямо продемонстрували свою харизматичну перевагу у владі та порядку, та раз і назавжди заборонили мадярам красти майно був випадок з однією з фабрик міста. В Станіславові функціонувала велика фабрика по виправленню шкіри, яку називали ім’ям її власника-єврея - «фабрикою Маргошеса». Коли більшовицька влада покинула місто, то потурбувалась аби деяку частину готової шкіри забрати з собою. В перших числах серпня 1941 р. до фабрики під’їхали мадяри на декількох вантажівках, аби повантажити залишок шкіри, який ще залишався. Робітники фабрики (в основному українці) повідомили про приїзд мадярів Торгівельний відділ Обласної Управи, а той у свою чергу повідомив місцеве Gestapo, шефом якого був гауптштурмфюрер SS Ганс Крюгер. Мадяри ще не встигли завантажити свої машини, як з’явився автомобіль, яким було загороджено в’їзд та виїзд. З нього вийшов Ганс Крюгер, і у супроводі двох працівників Gestapo попрямував до мадярів. В одну мить він почав поводитись, як їхній зверхник, і наказав розвантажити все що було у машинах, однак, коли мадяри проігнорували так зване «прохання», Крюгер сердито заявив: «… буду стріляти в кожне авто, яке буде намагатись вивезти шкіру з фабрики…» Мадяри неохоче розвантажили машини, і миттю забралися геть. Це були перші кроки перебрання влади. 07.08.1941 р. в четвер о 19 год. вечора німецька адміністрація перебрала від мадярського військового командування владу на території міста і всієї області. Цей процес відбувався в присутності кількох тисяч мешканців Станіславова на площі Адама Міцкевича поблизу пошти. На прибраній державними прапорами і портретами Адольфа Гітлера, отамана Симона Петлюри та полковника Євгена Коновальця площі, зібралися представники німецької влади, полковник Лерер – представник угорської влади і представники української місцевої адміністрації. Полковник Лерер, з’ясувавши стан, який він застав на території Західної України після видворення радянських військ та роботу над встановленням порядку і спокою в місті, передав владу в руки окружного старости крейсгауптмана др. Гайнца Альбрехта, який представляв нацистську адміністрацію. Альбрехт у свою чергу щиро привітав всіх уркаїнських жителів Станіславівщини, закликаючи всіх до співпраці при становленні нового життя щодо забезпечення населенню добробуту, культурного буття та встановлення європейського порядку на українських землях. При цьому заявивши, що його працю доповнюватиме сувора дисципліна, твердість та вимогливість, якій потрібно буде всім підкорятися. Щодо деструктивних елементів та шкідників, німецька влада пообіцяла мати тверду руку та суворо карати за всі шкідливі антинародні вчинки. Промову Альбрехта жителі Станіславова сприйняли дружніми оплесками та окликами «Слава!» на честь вождя Німеччини Адольфа Гітлера, генерал-губернатора, рейхсляйтера Ганса Франка і губернатора Львова («Lamberg») Карла Лаша. Українські жінки, молодь та діти закидали представників влади китицями квітів. Голова місцевої Управи п. Голембйовський висловив на німецькій та українській мовах подяку від імені української громади за звільнення від більшовицького терору та пообіцяв дружньо співпрацювати з німецькою владою над встановленням нового ладу та порядку на визволених землях Станіславівщини. Свою промову він закінчив запевненням, що українці люблять німців, люблять німецьку непереможну армію та її вождя Адольфа Гітлера, після чого пролунали оплодисменти та оклики «Слава!», які підтримали його промову. На закінчення, голова Обласної Управи Семянчук подякував угорським військам за охорону й опіку у найважчі хвилини безвладдя та на початок створення українського уряду, а також щиро попрощався із союзною армією, з якою мирно співпрацювали українці цілий місяць. Після цього пролунали німецький та український національні гімни. 08.08.1941 р. в п’ятницю др. Гайнц Альбрехт звернувся з промовою до населення Станіславова: «До населення! Пан Губернатор поручив мені керівництво нової Станіславівської округи й назначив мене носієм Державної Величі на її терені. Угорський військовий командант і його органи передали вчора управу округи в мої руки. Я закріплю прилюдний спокій, лад і безпеку, охоронятиму власність і стремітиму до відродження господарського життя. До скорішого осягнення цієї мети потрібна співпраця і допомога усіх надійних громадян міста й села. Всякий опір знищеться силою...
Re: Кто копал в Зап Укр? Час безправства минув безповоротно. Вертайтеся до своєї праці, щоби спільними силами ми змогли затерти сліди війни». (газета «Українське Слово», неділя, 10.08.1941 р.) 10.08.1941 р. в неділю, на площі Адама Міцквича відбулося урочисте прийняття членів Української народної міліції (УНМ) в ряди служби безпеки (Sicherheitsdienst). До присутніх міліціонерів (приблизно 300 чол.) та їхнього командування, з трибуни промовив комендант Gestapo міста та всієї округи гауптштурмфюрер SS Ганс Крюгер. Привітанням «Слава Україні!» він розпочав свою промову в якій вказав на тяжке та відповідальне завдання служби безпеки, апелював до почуття обов’язку й точності, підкреслив велику працю німців та досвід, який українська міліція зможе відтепер засвоїти, зокрема, коли вона в деякій мірі складається із старшин колишньої Української Армії. Приймаючи українську міліцію в ряди служби безпеки, комендант Gestapo видав перший наказ про поздоровлення та закінчив свою промову словами «Sieg Heil!». Потім коли оркестр відіграв німецький гімн, українському командуванню міліції було роздано нові опаски, після чого комендант разом з представниками обласної міліції прийняв дефіляду. Після закінчення дефіляди діти обдарували коменданта китицями квітів. Трибуна була прикрашена українськими та німецькими прапорами. Було також багато української публіки. (газета «Українське слово», середа, 13.08.1941 р.) 13.08.1941 р. в середу, комісар м. Станіславова Бо подав оголошення, яке обмежувало вуличний рух населення Станіславова, що в першу чергу необхідно було для посилення порядку у місті: «Від сьогоднішнього дня назначую час, в якому не вільно нікому без дозволу находитися на вулицях і прилюдних місцях міста: 1. Для ненімецького арійського населення від 22 год. до 5 год. 2. Для жидівського населення від 20 год. до 5 год. Остерігаю, що тих, які не будуть предержуватись визначного часу, покарається грошовою карою або арештом». (газета Українське слово, п’ятниця, 15.08.1941 р.). 14.08.1941 р. в четвер, місто Станіслав було святково прибране з нагоди візиту однієї поважної нацистської персони – губернатора Карла Лаша. По вулицях майоріли українські, німецькі та мадярські державні прапори. Також виднілися транспоренти: «Слава Губернаторові нашого Вождя Адольфа Гітлера!», «Щирий привіт у Станіславові!». Окрім цього сама Площа Міцкевича, якою мав проходити губернатор, була також святково прибрана, по алеї повівали німецькі та мадярські прапори, а на стінах театру ім. Івана Франка серед прапорів виднівся довжелезний транспорант: «Освободителеві Європи від більшовизму Адольфові Гітлерові та Його Героям перемога і слава!». Згодом на площі у супроводі оркестра з’являються мадярські військові частини, а за ними німецькі, які вишикувалися навколо площі. За німецькими частинами з’явилися представники української влади та громадськості. Після цього пролунала команда струнко, і оркестр, спочатку заграв німецький а потім мадярський державні гімни. У супроводі численного генералітету на площу вступив губернатор, який спочатку пройшов повз мадярські та німецькі військові частини, українських делегатів та попрямував до театру, а за ним вслід поважно увійшли військові старшини та делегати. Світлиця театру була урочисто прибрана. Тут Лаш перебрав з рук мадярського командування все урядування, причому військове урядування перебрав генерал-лейтенант, командувач 365-ої польової обер-комендатури Едвін фон Роткірх унд Трах. З такої нагоди, мадярський фельдмаршал, поручник Самбатгелі висловив промову, змалювавши у ній боротьбу мадярської армії, яка спільно з німецькою армією бореться за знищення більшовизму, та висловив побажання, щоб Галичина під німецькою владою стала квітучою країною. Дякуючи Самбатгелі за співпрацю у розпочатій великій справі, за дотеперішні старання над приверненням порядку на звільнених землях Галичини, Лаш зазначив, що в Галичині живе героїчний український народ, який великі гекатомби жертв поклав у визвольній боротьбі. Також було сказано, що український народ при умові мужньої та витривалої співпраці з німецьким народом за новий лад, під проводом Гітлера здобуде для себе великий розквіт, а для своєї країни щастя та добробут. Одночасно губернатор дав зрозуміти, що він вірить в те, що українці більше не заведуть тієї великої довіри, яку має до них Адольф Гітлер. Після того, коли Лаш подав відповідний сигнал, всі встали та мовчки вшанували пам’ять тих, які полягли в боротьбі з більшовизмом. Накінець, оркестр заграв німецький та мадярський гімни і пролунали оклики на честь фюрера Адольфа Гітлера та регента Міклоша Хорті. По закінченню святкових промов дефілювали мадярські та німецькі військові частини, дефіляду приймали сам губернатор в оточені військових та представники Української Католицької Церкви в особах їх преосвященств Кир Григорія і Кир Іоана, представнки Управи міста на чолі з Голембйовським, представники обласних урядів, комендант і заступник командування Обласної Української народної міліції полковник Тарас Банах та підполковник Глушко і командир допоміжної шутцполіції м. Станіславова сотник Гева. Після дефіляди губернатор Лаш у супроводі старшин звернувся до української делегації, та при такій нагоді підкреслив героїчну постать та жертви українського народу, які полягли в дотеперішній визвольній боротьбі з більшовицьким наїзником та розповів про особливий інтерес до українського народу з боку Гітлера, який бажаючи запевнити змогу вільного та всебічного розвитку української нації в Галичині, видав наказ про включення Галичини до Генерал-губернаторства. При цьому Лаш ще раз заохотив українців до співпраці з німцями, що мало принести нійбільшу користь для обох народів і, що Адольф Гітлер в руках якого лежить доля Європи та вирішення всіх справ молодих націй, що ведуть боротьбу спільно з великим німецьким народом за новий лад, без сумніву візьме на увагу співпрацю українського народу, повну самопожертву і позитивно вирішить змагання всього українського народу до об’єднання в одному суспільному національно-державному організмі. Після цього відбувся банкет у ресторані «Київ», який знаходився по вул. Сапіжинській (зараз Незалежності), в якому з промовами виступили Лаш і фельдмаршал поручник Самбатгелі. Банкет пройшов у вельми теплій та приязній обстановці, після чого німецькі та мадярські військові частини взяли участь у виставі «Ой не ходи, Грицю», яку з великим успіхом відіграли артисти театру ім. Івана Франка. (газета «Українське слово», неділя, 17.08.1941 р.) Цього ж дня вся Станіславівська область перейшла в руки німців, а голова Обласної Управи Ілля Сем’янчук був знятий з посади. 18.08.1941 р. в понеділок, комісар Бо зробив оголошення, про запрошення українських та польських фольксдойче для відкриття свого початкового бізнесу: «Ремісники, промисловці, малі та великі торговці, котрі хочуть відчинити свої верстати і крамниці, мають сейчас внести до Управи міста, бюро ч. 62 заяву відповідно оформлену, додаючи достовірний відпис свідоцтва уродження і фахових свідоцтв уздібнення.
Re: Кто копал в Зап Укр? Після дефіляди губернатор Лаш у супроводі старшин звернувся до української делегації, та при такій нагоді підкреслив героїчну постать та жертви українського народу, які полягли в дотеперішній визвольній боротьбі з більшовицьким наїзником та розповів про особливий інтерес до українського народу з боку Гітлера, який бажаючи запевнити змогу вільного та всебічного розвитку української нації в Галичині, видав наказ про включення Галичини до Генерал-губернаторства. При цьому Лаш ще раз заохотив українців до співпраці з німцями, що мало принести нійбільшу користь для обох народів і, що Адольф Гітлер в руках якого лежить доля Європи та вирішення всіх справ молодих націй, що ведуть боротьбу спільно з великим німецьким народом за новий лад, без сумніву візьме на увагу співпрацю українського народу, повну самопожертву і позитивно вирішить змагання всього українського народу до об’єднання в одному суспільному національно-державному організмі. Після цього відбувся банкет у ресторані «Київ», який знаходився по вул. Сапіжинській (зараз Незалежності), в якому з промовами виступили Лаш і фельдмаршал поручник Самбатгелі. Банкет пройшов у вельми теплій та приязній обстановці, після чого німецькі та мадярські військові частини взяли участь у виставі «Ой не ходи, Грицю», яку з великим успіхом відіграли артисти театру ім. Івана Франка. (газета «Українське слово», неділя, 17.08.1941 р.) Цього ж дня вся Станіславівська область перейшла в руки німців, а голова Обласної Управи Ілля Сем’янчук був знятий з посади. 18.08.1941 р. в понеділок, комісар Бо зробив оголошення, про запрошення українських та польських фольксдойче для відкриття свого початкового бізнесу: «Ремісники, промисловці, малі та великі торговці, котрі хочуть відчинити свої верстати і крамниці, мають сейчас внести до Управи міста, бюро ч. 62 заяву відповідно оформлену, додаючи достовірний відпис свідоцтва уродження і фахових свідоцтв уздібнення. За довідку на право виконування промислу установлюється адміністраційну оплату в високості від 10 до 100 крб. Промисловці, котрі по 30.VІІІ.1941 р. не будуть посідати довідки на право виконування промислу, будуть карані гривною до 1000 крб. Жидам принципово не будуть видавані довідки на право виконування промислу». (газета Українське слово, неділя, 24.08.1941 р.) Цього ж дня Бо на основі свого розпорядження зробив ще й оголошення: «Оголошення в справі заборони жидам заніматись торгівлею. Цим забороняю жидівському населенню міста Станиславова займатись торгівлею споживчими товарами та товарами вжитку якого небудь роду. Звертаю увагу, що арійському населенню заборонено заосмотрюватись харчевими продуктами у жидів. Сподіваюсь, що це розпорядження знайде в арійському населенню признання й зрозуміння. Супроти жидів, які переступлять цю заборону, виступиться якнайстрогіше. Їх по покаранню відішлеться в примусовий табір праці. При переступленню цієї постанови арійцями, задержую собі відповідне право на накладення кари». 21.08.1941 р. гауптман Клеє - командувач Schupo (Kommando der Schutzpolizei) м. Станіславова, яка знаходилась по вул. Собіського, 15 а (зараз вул. Січових Стрільців) подав оголошення до українського чоловічого населення міста: «Відозва до Українського населення в Станиславові 1. На підставі розпорядження Генерального Губернатора, буде організована українська помічна міліція. 2. Всі здібні мущини української національності в віку від 20 до 38 років можуть зголоситися із своїми документами в «Kommando der Schutzpolizei» в Станіславові вул. Собіського ч. 15 а. 3. Ближчі умови, бажаючі одержать при зголошенні». (газета Українське слово, неділя, 24.08.1941 р.) Коли вже українське (не єврейське) населення Станіславова зрозуміло, що у німецької влади по відношенню до них добрі наміри, деякі з мешканців міста, все ще немогли забути терору більшовизму, який творив НКВС та інші подібні каральні органи. Тисячі людей почали давати оголошення в місцеву газету «Українське слово», де просили відшукати того чи іншого члена родини, які після арештів працівниками НКВС пропадали без вісті. Одним з таких мешканців Станіславова виявився навіть сам комендант Обласної УНМ в Станіславові, що була по вул. Грюнвальдська ч. 11 – полковник Тарас Банах, рідний брат якого був заарештований НКВС та пропав без вісті. 24.08.1941 р. Тарас Банах, подав до газети «Українське слово» оголошення такого змісту: «Розшукую брата Банаха Мирослава, арештованого НКВД-истами в Жаб’ю 23.VІ.1941 р. привезеного до Станіславова 27.VІ.1941 р. та пропавшого без вісті. Відомості прошу подавати на адресу: Тарас Банах, комендант Поліції в Станіславові, вул. Грюнвальдська ч. 11». 25.09.1941 р. комісаром Бо було подане оголошення, в якому повідомлялось жителів міста про зміни назв вулиць м. Станіславова. Зміна назв вулиць виглядала наступним чином: 1. Грюнвальдська і 3-го Мая (зараз Грушевського) – вул. Губернаторська; 2. Сапіжинська (зараз Незалежності) – вул. Адольфа Гітлера; 3. Пл. Пілсудського (зараз майдан Вічевий) – пл. Адольфа Гітлера; 4. Голуховського (зараз Чорновола) – вул. Германа Герінга; 5. Пєрацького (зараз Шевченка) – вул. Липова; 6. Білінського (зараз Академіка Сахарова) – вул. Поліції; 7. Петра Скарги (зараз Василіянок) – вул. Егерлендера; 8. Домбровського (зараз Марійки Підгір’янки) – вул. Генерала Роммеля; 9. Калінського (зараз Богдана Лепкого) – вул. Альфреда Розенберга; 10. Князевича (зараз Січеславська) – вул. Шилєра; 11. Камінського (зараз Івана Франка) – вул. Др. Франка; 12. Пл. Міцкевича (та сама назва) – пл. Хорста Весселя; 13. Складовська (невідомо) – вул. СС; 14. Абгаровича (зараз Степана Петрушевича) – вул. Бекліна; 15. Хороброго (невідомо) – вул. Канта; 16. Карпінського (зараз Галицька) – вул. Гетова; 17. Плятер (невідомо) – вул. Шведска; 18. Шайнохи (зараз Дмитра Донцова) – вул. Єнзена; 19.Більовського (зараз Леся Курбаса) – вул. Ріхарда Вагнера; 20. Декерта (зараз Електрична) – вул. Генерала Крауса; 21. Денемарка (зараз Данилевського) – вул. Словацька; 22. Барона Гірша (зараз пл. Ринок) – вул. Цепеліна; 23. Св.Яцька (невідомо) – вул. Німецька; 24. Св. Йосифа (невідомо) – вул. Бетховена; 25. Св. Станислава (невідомо) – вул. Роберта Коха; 26. Кубішталя (зараз Григора Крука) – вул. Бісмарка; 27. Цеклєра (зараз Кирила Розумовського) – вул. Др. Цеклєра; 28. Собіського (зараз Січових Стрільців) – вул. Др. Лаша.
Кто знает по Ровенской Волынской областях? Подскажите пожалуйста кто копал в Ровенской, Волынской областях мож знаете где есть места где были бои и чёнибудь осталось.....? Зарание спасибо.
Re: Кто копал в Зап Укр? Так давайте допомагайте. Ось мій меіл taras-gladenkii@mail.ru, пишіть, стану у пригоді. моб телефон 0507264985 звати Тарас Михайлович Гладенький
Львовская обл. Перемішлянский район подскажите знающие, были ли там по Второй Мировой битвы с участием танков? А то тут место знают "где танк немецкий в земле стоит". Спасибо.
Re: Львовская обл. Перемішлянский район мужики, ну подскажите кто-то, были ли боевые действия с участием танков в том районе? Спасибо.
Re: Львовская обл. Перемішлянский район в 44-м по Львовско-Сандомирской там были нешуточные бои...и танки естественно в том числе участвовали
Re: Львовская обл. Перемішлянский район Там Бробівський котел порівняно не далеко був, а там танки були.
Re: Львовская обл. Перемішлянский район по 44 - до перемишлянського району не доїхав жоден німецький танк..а от Т-34 мало б бути дофіга ИМХО
Re: Львовская обл. Перемішлянский район так мова і про радянські теж...наприклад Бібрка....там були запеклі бої...і туди входили танки з німецької сторони, думаю, теж не могло обійтись без бронетехніки
Re: Львовская обл. Перемішлянский район 2 d diver ...приезжайте к нам у нас тут почти в каждом селе танк стоит)))....местные там много напоют
