Російсько-Українська війна. Новини

Российские боевики обстреляли поселок Золотое в Луганской области, во время митинга местных жителей, которые обвиняли украинских военных в том, что именно они периодически открывают огонь по населенному пункту.
Как сообщает Цензор.НЕТ, стихийная акция проходила на блокпосту ВСУ за пределами Золотого и в присутствии наблюдателей ОБСЕ. Споры между участниками акции и бойцами прекратили боевики, сделав по населенному пункту несколько выстрелов со стороны оккупированного ПервомайскаИсточник:http://censor.net.ua/v403028

 

Комент к этому видео: Донбасс - это крест для Украины...И нести нам его тяжело, долго, и вгору...И бросить нельзя! Даже с этими чучелами...

 

Вернуться , конечно вернуться и будет по возвращению 9 дней , 40 дней и т.д.

Наши боги войны : 43 бригада великої потужності
( отправим домой быстро и в новом деревянном костюме )

 

Віктор Муженко
ІЛОВАЙСЬК ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ЧАСУ.
ЧАСТИНА 2. РІШЕННЯ КОМАНДУВАННЯ. БОЙОВІ ДІЇ.

Продовження
Журналісти просять мене прокоментувати інформацію, про те, що один з членів спеціальної експертизи з вивчення документів по Іловайську Юрій Бутусов стверджує, що нею встановлено, що повідомлення про планування російського вторгнення було відомо нам за 10-12 днів до його початку 24 серпня 2014 року.
По-перше, я не ознайомлений з матеріалами експертизи, на жаль. По-друге, вигадки Бутусова, що російське вторгнення планувалось, і нам було про це достеменно відомо за 10-12 днів – лишаються лише вигадками без фактів. У мене таких даних і такої інформації немає, і на той час ми такою інформацією не володіли, це однозначно. Якщо хтось знає, кому ця інформація надавалась, тоді виникає питання, чому вона не поступила до керівництва АТО, саме за 10-12 днів до російського вторгнення?

Спойлер: далі

Напад росіян був для нас раптовим, неочікуваним, малопрогнозованим. Все-ж-таки ми сподівались на те, що існує міжнародне гуманітарне право, право війни, недоторканність кордонів, позицій тощо. І це буде тим стримуючим чинником, який зупинить російську агресію. Хоча, ми бачили таку загрозу, особливо після того як були нанесені потужні вогневі удари по нашим підрозділам у прикордонні з боку Росії. Тобто у нас фактично не існувало чинника стримування агресора, відкриття вогню вони маскували та брехливо стверджували, що це вогонь саме незаконних збройних формувань, що Російська Федерація на своїй території не допускає таких порушень тощо. Ніхто про це відкрито не говорив.
Вважаю, що перетин державного кордону військами противника якраз і є, за всіма міжнародними нормами, найгрубішим порушенням, про що потрібно негайно робити відповідну заяву – чи ультиматум, чи ноту, чи, можливо, ще якийсь там документ, який повинен був нам довести про це. Розвідувальної інформації такої у нас не було, ми нею не володіли, це однозначно. Хто б що не казав, яка б експертиза не підтверджувала. Я не знаю, звідки такі дані і такі висновки цієї експертизи, якщо вони дійсно мають місце. Я з цими матеріалами не ознайомлений.
Якби нам було відомо, що в ніч з 23 на 24 серпня 2014 року відбудеться російське вторгнення, то я думаю, що ніякого параду б не було, і, по-перше, були б задіяні всі силові засоби. По-друге, в параді брали участь ті підрозділи, які не залучались до Антитерористичної операції. Головним чином це були вищі військові навчальні заклади, курсанти тощо. Техніка відразу після параду була відправлена для доукомплектування підрозділів, які виконували завдання в зоні проведення АТО.
По-перше, нам стало відомо начебто про російське вторгнення вдень 24-го серпня. Реально підтвердилася інформація про вторгнення, що це дійсно є росіяни, 26-го серпня, коли взяли в полон перші 10 військовослужбовців російських збройних сил. 25-го числа також була розбита ворожа колона, 2 російських військовослужбовця потрапили в полон. Тоді відзначилися протитанкова батарея під керівництвом майора Сергія Фураєва 51-ї бригади, яка нанесла вогневе враження противнику.
Першу інформацію про вторгнення мав десь в районі 16-ї години 24 серпня 2014 року від полковника Петра Ромигайла такого змісту: виявлено підрозділи, можливо росіяни, спостерігаємо – йдуть без знаків розпізнавання, під прапорами “ДНР”… Є журнал ведення бойових дій, де фіксуються усі переговори, які йдуть по радіо, по іншим каналам, по телефону, будь-яким видам зв’язку, і де фіксуються всі вказівки і розпорядження, які віддаються, які документуються або які віддаються з голосу. Всі доповіді, які надходять. З цього журналу ми маємо реальні підтвердження інформації. Оригінали цих документів знаходяться в архіві, такі копіє є, відповідно, у Генеральній прокуратурі, яка займається розслідуванням цієї справи.
І тут чітко зрозуміло: коли, хто, кому доповідав, як доповідав і яка була реакція. Коли, так, бачимо колону, можливо росіяни, не знаємо, себе не позиціонує, без знаків розрізнення, але по складу нібито схожа на колону регулярних збройних сил, – і ми відкриваємо вогонь! Так, реагували відповідно. Так, здійснювали посилення.
На жаль, резервів було дуже-дуже мало. Підрозділи, які вийшли з прикордоння, перебували в районах відновлення боєздатності. 72-га бригада в районі Мирного під Мелітополем, там же потім відновлювали 30-ту бригаду. У районі Миколаєва, в пункті постійної дислокації, здійснювалось відновлення 79-та бригада, яка теж була виведена з прикордоння. 2-й батальйон 24-ї бригади був перекинутий для відновлення аж на північ, до основних сил своєї. І 28-ма бригада теж практично втратила свою боєздатність, вона частково вийшла, частково залишилась в районі Іловайська і була у складі цього угруповання.
Треба було посилення, тому що тих сил для деблокування і виведення з оточення було явно недостатньо. Для деблокування угруповання, яке знаходилось в Іловайську, планувалось залучити 95-ту бригаду, яка відновлювала свою боєздатність після Ясинуватої, і 79-ту бригаду. 79-та бригада за планом повинна була завершити відновлення боєздатності 24-го серпня, але реально вона його завершила 27-го і прибула “з потугами” в район зони АТО тільки 29-30 серпня, тому що кілька разів ешелон блокувався, і нам доводилось його розвантажувати в необладнаних місцях прямо з платформи.
Чому операція з деблокування планувалась на 1-2 вересня? Тоді ми зосередили б ці резерви, щоб мати хоч якусь можливість успішно провести операцію. Але вже 29-го серпня було прийнято рішення… 28-29-го серпня реально стався той трагічний вихід, і необхідність в цих заходах відпала.
Хоча, ризик у проведенні операції, те що ми задумали, сам замисел по деблокуванню, також був відпрацьований. Передбачалося введення двох десантних бригад у вузьку смугу, і таким чином підставляючи, з однієї сторони, лівий фланг під вогонь опорного пункту НЗФ з Моспіно, а іншим флангом ми підставляли себе під вогонь і під можливі активні дії відповідних регулярних підрозділів російських Збройних Сил.
Ротній тактичній групі 92-ї бригади (в кількості понад сотню людей) раніше було поставлено окреме завдання, яке не стосувалося деблокування. Частину 42-го батальйону ми перекинули на гелікоптерах з Краматорська. Це був батальйон територіальної оборони, сотня добровольців, яких перекинули для посилення цього угруповання. Зокрема ми планували посилити за рахунок них ще й угруповання, яке діяло в районі Савур-Могили, – це групу полковника Ігоря Гордійчука.
92-га бригада, в силу різних причин не вийшла на посилення. Потім, коли два дні здійснювали пошуки ротно-тактичної групи бригади, коли все-таки знайшли і встановили з нею зв’язок, і почали її вводити, по ній був нанесений артилерійський вогонь. Цей підрозділ згодом опинився, практично без втрат, в пункті постійної дислокації 92-ї омбр, тобто вони банально втікали з поля бою. Техніка була частково знищена, але ротна тактична група в повному складі без втрат вийшла в район ППД.
Була проблема і по 42-му батальйону. Ми їх висадили на гелікоптерах у визначеному районі і підрозділ частково дістався цього угруповання, частково групи 42-го батальйону вийшли в район Савур-Могили, але вийшли 25-26 серпня, коли там групи полковника Гордійчука вже не було, вона відійшла, і не було сенсу утримувати цю стратегічну висоту в тій обстановці, яка тоді склалась.
Крім того, частина підрозділу Національної гвардії з південного району АТО здійснила марш в район Комсомольська, який повинен був взятий під контроль. На жаль, так трапилось, що 1-ша бригада оперативного призначення Національної гвардії не змогла взяти під контроль місто Комсомольськ. Це теж потім вплинуло на відповідну оперативну обстановку. Я особисто зустрівся 2-го вересня 2014 року з особовим складом цього підрозділу в лісовому масиві в районі села Старогнатівка – загін розмістився там, скажімо так, в районі очікування.
Далі буде.

 

Віктор Муженко
ІЛОВАЙСЬК ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ЧАСУ.
ЧАСТИНА 3. ВИХІД З ОТОЧЕННЯ. ВИСНОВКИ.

Коли постало питання щодо оточення в районі Іловайська нашого угруповання – його значно посилили за рахунок частин і підрозділів, які відходили, групувались в районі Іловайська. Там було всього близько 1200-1400 чоловік. Ця цифра приблизна, тому що, на жаль, ми не можемо чітко оцінити кількісний склад добровольчих батальйонів – спеціалізованих батальйонів МВС, НГУ. І кожного дня ці цифри змінювалися. Конкретно, скільки їх було, неможливо навіть зараз встановити. Ймовірно, це повинні були б зробити посадові особи вищеозначених структур.
Щодо Збройних Сил – є реальні цифри відповідно до донесень та розрахунків – угруповання складало близько 1200-1400 чоловік. Як варіант, я особисто пропонував генералу Руслану Хомчаку – зайти в Іловайськ, зайняти кругову оборону до очікування готовності резервів призначених для деблокування. Була така можливість. Тим угрупованням – понад тисяча людей – було достатньо реально вирішити це питання. Він мені сказав: я це завдання виконати не можу, тому що мені добровольчі батальйони поставили ультиматум – або ми виходимо всі разом, або ми виходимо самі, а ви тут, якщо хочете, залишайтесь і дійте як вважаєте за потрібне. Генерал Хомчак повідомив, що прийняв рішення щодо виводу всього угруповання.
Під час виходу розглядали різні варіанти. Пропонувався вихід дрібними колонами по 10-15 машин в різних напрямках на широкому фронті, зокрема і на південь, тому що там був простір для руху з виходом в район Маріуполя або, можливо, в район Гранітного. Але було обрано варіант виходу за маршрутами, оговореними з керівництвом російського Генерального штабу – ці маршрути росіяни пропонували як “зелений коридор” для виходу наших підрозділів.

Спойлер: далі

Це була ініціатива Путіна, 26 серпня він про це заявив, і ми впродовж двох днів (!!!) узгоджували з російською стороною питання, яким чином здійснити цей вихід. Перша умова була для нас прийнятна – вихід “зеленим коридором”, з озброєнням і військовою технікою. Без питань. Але, безпосередньо вже в ніч перед виходом, 28 серпня, десь в районі 22-ї години, на мене вийшов генерал Богдановський – перший заступник начальника Генерального штабу ЗС Російської Федерації – і сказав: “Умови змінюються, ми можемо дозволити тільки вихід, без озброєння і навіть без стрілецької зброї”. Це було для нас неприйнятно, це взагалі створювало серйозну небезпеку для наших військовослужбовців. Інших умов після цієї розмови не було.
Розмову про остаточні умови росіян я невідкладно довів генералу Хомчаку. Також зазначив, що в такій обстановці потрібно планувати не вихід, а прорив. На місцевому рівні, в Іловайську, рішення про вихід приймалось колегіально, зокрема і з керівництвом добровольчих батальйонів, командирами підрозділів. Вони обрали для себе варіант виходу за завчасно оговореними з росіянами, чітко та покроково, маршрутами із виходом в районі Старобешево.
До речі, однією з умов було те, що тільки після виходу, в районі Старобешеве, ми мали повернути полонених – російських військовослужбовців, які були у складі нашої колони. Нині загальновідомо, що колона була розстріляна, у тому числі розстріляні росіянами і їхні російські військовослужбовці.
Я постійно контактував з російським генералом Богдановським, тому що 28 серпня генерал Герасимов – начальник Генерального штабу ЗС РФ – був у відрядженні, але вже 29-го числа він був на місці, десь у другій половині дня я спілкувався з ним.
До речі, вночі я спілкувався із начальником Головного оперативного управління Генерального штабу ЗС РФ генералом Картаполовим, і з його заступником генералом Євстратовим, який нині є начальником Головного оперативного управління ГШ ЗС РФ. Ніхто з них не хотів брати на себе відповідальність за дії російських військ під Іловайськом, адже розуміли, що це є військовий злочин, і що за це комусь доведеться відповідати. Російські генерали перекидали комунікацію з одного на іншого, від перших осіб на других, потім на третьорядних.
У нас не було вибору, нам необхідно було спілкуватись для того, щоб все-таки вирішити питання безпеки наших людей, які мали вийти із цього оточення. Це, до речі, підтверджено документально. У матеріалах слідства такий документ є, де підтверджено чітко по часу, по дням – з ким, коли, скільки хвилин навіть – до секунди – велись переговори з росіянами. Однак, деякі політики, “експерти” заявляють, що Муженко говорить неправду, м’яко кажучи, що Муженко бреше і він ні з ким не спілкувався того часу.
Розглядалися різні варіанти виходу з оточення. Зокрема, у північному напрямку, де у нас теж було недостатньо сил і засобів. Але це також був один з варіантів, що мав право на життя та на успіх. Дійсно, маневр був би неочікуваний і для російської сторони, і для формувань так званої “Новоросії”. Такий варіант також пропонувався командуванню сектора “Б”.
До речі, командування сектора “Б” опинилось в районі Іловайська, скажімо так, по факту. Це не було основним завданням керівника сектору генерала Хомчака – організовувати виконання тактичної задачі щодо взяття під контроль міста Іловайськ, тому що сектор мав набагато більше бойових завдань. Це і виконання завдань у західній і південній частинах Донецька, біля Горлівки, Макіївки тощо. Тобто на великому фронті велись бойові дії угруповання сектора “Б”, і йому необхідно було здійснювати управління цілим сектором. Втім, виїзд до Іловайська керівника сектору – це його рішення. Хоча, на мою думку, достатньо було б відправити представника або одного із своїх заступників, щоб на цьому рівні забезпечити взаємодію між підрозділами Збройних Сил з відповідними спеціальними підрозділами МВС. Звісно у складі цього угруповання був і представник, а до 22 серпня там був безпосередньо перший заступник міністра внутрішніх справ генерал Сергій Яровий.
Слід зазначити, що так званий “експерт” Юрій Бутусов там теж був 22-го серпня. У мене виникає питання: для чого саме у той час він там перебував? Яке він мав взагалі відношення до планування цієї операції і до присутності в зоні бойових дій?..
Щодо втрат. На сьогоднішній день чітко встановлено втрати підрозділів Збройних Сил України. Всього за серпень місяць 2014 року втрати Збройних Сил склали: безповоротні – 427 чоловік, 781 – санітарні (поранення, контузії тощо, зокрема й психологічні травми).
За підтвердженими даними і списком загиблих та поранених, в період з 21 серпня по 5 вересня 2014 року, в тому числі в районі Іловайська, саме в цьому угрупованні, 150 військовослужбовців Збройних Сил загинули, 90 – отримали поранення. Це реальні цифри.
Щодо кількості загиблих від 366 до 500 чоловік, якими оперували Генеральна прокуратура, військовий прокурор: направлено два запити на ім’я Генерального прокурора України щодо підтвердження відповідних цифр і порівняння обліку Збройних Сил із тим обліком, який є в Генеральній прокуратурі. Але ні на один, ні на другий запит нам так відповіді і не надійшло…
Тож маємо оперувати тільки такими даними: 150 загиблих і 90 поранених з 21 серпня по 5 вересня 2014 року. Наголошую, це втрати Збройних Сил України. Те, що стосується добровольчих батальйонів, вважаю, що облік таких втрат має бути в Міністерстві внутрішніх справ України, Національній гвардії України. Це їхні підрозділи і будемо сподіватися, скажімо так, що там облікована кожна людина, і кожний загиблий поіменно, як це зроблено в Збройних Силах України.
Далі буде

 

О чем говорят в зоне АТО: мы боимся Россию, мы боимся терактов

Олена Степова, для «Информационного сопротивления»

С первых дней я прислушивалась к тому, что говорят в очередях, маршрутках, на остановках соседи, сослуживцы, случайные прохожие. Шум толпы, ее многоликое мнение стали неотъемлемой частью войны.

Социум, отравленный пропагандой, сжавшийся от грядущих перемен и наэлектролизированный минометными очередями, выдавал лихие прогнозы, строил нелепые планы, окутывал город оксюморонными страхами и прилипал к мозгу абсурдом.

Первые весенние разговоры взбудораженной Луганщины были меркантильно-материальные.

Ну, помните? Присоединимся к России, не нужно будет отдавать кредиты. Высокие русские пенсии, зарплаты, не платить налоги, не платить за свет и газ, получать, льготы, не платить. Даст и не платить! – обыватель бился в поощрительном экстазе.

Потом уже бэк-вокалом пошли распятые мальчики, съеденные младенцы, рыдающие коровы и управляемые геями фосфорные бомбы.

Каждый день по телефону передавали секретную информацию. Ровно в полночь нужно открыть холодильник, засунуть голову в морозильную камеру, намочить занавески, выпить 3 стакана марганцовки и пять капель йода, и держать в руке икону (тут уже были варианты), как и в описании ожидательно-диверсионных контрмер.

Спойлер: дальше

Кто-то ждал хлорную атаку, кто-то фосфорную, кто-то опасался дифлофосной или урановой. В общем, народ вел содержательные и познавательные в области химии беседы.

Любая битая триколором домохозяйка с точностью могла описать до десяти видов гексагенных атак, их виды и методы защиты.

В церквях сметали святую воду, иконы и свечи.

Тогда это было смешно. Сейчас грустно и страшно, так как эта информационная одержимость оказалась не только управляемой, но и заразной. Не верите? Экспериментировать в рамках своего дома, двора, улицы, а тем более города не советую. И вы разочаруетесь, и остановить это проблематично.

Но речь не об этом. Хотя и эта информационная трещина была важна для получения полного социально-психологического портрета войны. На войне все важно. Любая мелочь.

Речь о том, что выхватывая из толпы информацию, мы, те, кто умел думать и анализировать, научились отделять зерна от плевел и панику от реальности. Так мы научились доверять информации сепаров, находить в ней локальные звенья и рациональные зерна.

Постояв рядом с озабоченными колорадо-камуфляжниками, можно было узнать о времени и квадрате обстрела, заходе техники из России, количественном составе войск в расположениях, ну и о готовящихся провокациях.

Единственное, что было странным, то, что сепары со 100% уверенностью знали, что будет исходить со стороны Украины, и успевали к этому подготовиться.

Не верите? Вот примеры.

24 мая 2014 года в Свердловск зашла колонна камуфляжников, которая расположилась в ДК имени Свердлова. Паника была у людей тогда страшная. ДК имени Свердлова – это, фактически, жизненный центр города. Не сам дворец культуры, конечно, а само его расположение. Рядом налоговая, ЗАГС, банк, пенсионный, школа-лицей, детсад, профтехучилище. Детей из расположенного рядом с ДК детсада выносили босых, в маечках. Воспитатели и нянечки тянули их на себе. Люди, бросая все, бежали помогать выносить детей из здания. А военные молча разгружали оружие. На крышах блестели снайперские прицелы. Вокруг ДК разворачивались гаубицы.

Было тихо. Не стреляли. Но детей уносили. Почему? Люди уже тогда, увидев работы Лайфньюз, осознавали, там, где военные, там будут перестрелки. «Освободители», как правило, стреляли по украинским военным из жилых кварталов. Люди боялись ответки.

Мы смело подошли и спросили у охраны, кто, мол, что происходит и чего ждать городу.

Охрана спокойно и вальяжно ответила: «Мы из «Бэтмена», не бойтесь. Мы стояли на «Ясенах» (это турбаза в 30 км от Свердловска, возле села Бирюково), но нам позвонили из Киева и сказали, что через 3 дня будет авиаудар. Мы тут пересидим».

Когда о нюансах с авиаударом узнали люди, горожане пошли к военным. Шли, в основном, женщины. Чтобы не стреляли. И потребовали уйти. К нашему удивлению военные ушли. Без скандала. В соседние Ровеньки, где их горожане приняли радушнее и расквартировали удобнее.

А по «Ясенам» был действительно через три дня нанесен авиаудар. 27 мая, если не ошибаюсь. Правда, русские террористы при этом особо не пострадали. Погибли и были раненные местные, которых русские бросили там, не предупредив и, к сожалению, ранен пастух, охранник базы и плотник, не имеющие к "ополчению" никакого отношения.

Знали местные сепары и о том, что будет вводиться пропускная система. Поэтому перед ее введением быстро перепрописались в других городах Украины и вывезли семьи.

Знали, вернее, ждали, как решенного вопроса, и амнистии. Причем не только уголовно-военной, но и финансовой. Чтобы всё, что «честно нажито непосильным трудом» за годы войны, осталось в их владении. Ну, там машины, дома, счета в банках Украины, предприятия, и даже паспорта. Многие из террористов (не только местные, но и граждане России, Приднестровья и Осетии) получили украинские паспорта. Вот! Хотели бы после войны и амнистии остаться гражданами.

Знаете, как страшно было сидя в оккупации узнавать о готовящихся котлах? Писать, кричать, натыкаться на пустоту и недоверие. О заходах техники из России. О Буке. О провокациях. О количестве погибших. Я вот только сейчас из ленты ФБ узнаю, кто тогда стал ангелом на нашей земле. Изварино, Краснодон, Свердловск, Ровеньки, Лутугино, Георгиевка, Новосветловка, Луганск. Информации не было или она была искривлена. А вот сепы знали всё. Это раздражало.

Да, много тогда нужного было передать разведке, нашим ребятам, защищающим рубежи Украины, но…

Эти «но» до сих пор режут душу. Я все жду окончания войны, чтобы стереть эти «но».

Сейчас, в период, когда основная часть тех, кого мы называем сепаратисты, осознала свою преступную ошибку и активно сотрудничает в плане передачи информации, снова есть о чем подумать, проанализировать, поговорить.

О чем же сейчас говорят те, кто держал (держит) в руках автомат, перемотанный колорадкой? Служит в «МВД ЛНР», прокуратуре, суде, органах «власти»?

Украинская армия перестала быть предметом насмешек. Теперь ее боятся. Конечно же, для поддержания момента, в тематических группах русские «новороссы», пишут о нищесброде с одной винтовкой на пятерых. Подчеркну, на сайтах, в группах «новоросской» тематике, как всегда всё знают жители Челябинска, Перми, Пскова, Мурманска и Москвы. Местные «ополченцы» предпочитают помалкивать на тему укро-вооружения.

Амнистия стала недосягаемой. Это их тоже пугает. Они еще надеются и даже говорят, что амнистия (снова настаивают на финансовой) будет точкой прекращения войны. Мол, получив гарантии от Украины они, сепары, пойдут против русских. Выступления Надежды Савченко обнадежили, но ненадолго. Мессию украинцы приняли вяло или агрессивно. Амнистиционно-надопрощательная надежда умерла, так и не оставив сепарам спасительной соломинки.

О русских говорят смело, открыто и зло. Те, кто является служителем или носителем новоросско-лэнэровсских знаков отличия, все чаще и чаще начинают разговор с того, что будет, когда Путин наиграется. Что будет, если русские не привезут оружие? Что будет, если русские не дадут пенсии, зарплаты, деньги, продукты? Без армии Путина (не без русских добровольцев типа Милюкова), а без армии Путина, ополченцы не продержаться и трех дней. Это они говорят и за столами, и в компании, и на шахте (вернувшись к мирной профессии), и в окопах и блиндажах.

Вопрос возьмет ли Путин «ЛНР» в Российскую Федерацию (это тому, кто подзабыл, как называется придуманная им Россия) уже не поднимается. Ну, если только олигофренными домохозяйками 80-го уровня деградации. Те, кто прошел войну, более прагматичны и менее ура—лэнээро-патриотичны.

Русские реально раздражают. Пьют. Получают больше зарплаты. У них лучше вооружение. Их не ставят в первые шеренги при наступлении. Они задиристы. Местных «новороссов» называют хохлами и людьми третьего сорта. Русские неряшливы. Плохо пахнут. Не моются. Не стремятся к порядку. В местах поселения (службы) устраивают свинарник.

Война закончится. Об этом говорят все сепары. Абсолютно все. И не факт, что победой России. О победе «ЛНР» речь вообще не идет, по сравнению с бравадой «на Львов», «на Берлин» лета 2014 года. Когда? - это вопрос политический или риторический, не знаю.

Снова звучит лугандонское «от нас ничего не зависит». Хотя, если честно, считая количество ихтамнетов в процентном соотношении с местными лэнэровцами, начинаешь в это верить. А вот в «ДНР» количество местных равно количеству ихтамнетов. Здесь все сложнее. И отношение к войне, и к русским, и в самой территории.

Как закончится война? Знаете, это было для меня самым неожиданным. Правда. Я ожидала «сложим оружие», «повинимся», «отстроим», и даже «сбежим в Россию». В общем, чего-то ожидаемого и прагматичного. То, что я услышала, стало открытием.

Поэтому несколько дней подряд читала исторические денные о периоде Второй Мировой войны. Думала. Ведь, по сути, все войны режима (гитлеровского, сталинского) похожи. А, возможно, и все войны похожи. Не зря меня не покидало чувство дежавю и полной аналогии с 17-м годом холодной весной 2014-го.

Грабящий города вооруженный люмпен это даже страшнее оккупанта. Правда!

Мой собеседник не простой человек. Высшее образование. Долгий милицейско-прокурорский стаж. Сейчас сотрудник «МВД ЛНР». Он не скрывает этого. То есть человек, способный думать и анализировать.

Как закончится война? Знаете, внутреннее восприятие «лэнээровца» не слишком сильно отличается от моего, - помнящего историю Украины и своего рода.

Отступая русские, взорвут всё, что можно будет взорвать. Дороги, мосты (хотя их взорвали, еще наступая), шахты, заводы, школы, больницы.

В «ЛНР» знают и ждут этого. И это причина, по которой так рьяно сотрудники «МГБ» рыщут по заброшенным шахтам, стволам, штрекам, подвалам, заводам в поисках схронов, тайников со взрывчаткой.

И находят. Уже даже в СМИ «ЛНР» не пишут, что это тайники украинских ДРГ. Но для люмпена это не показатель. Он уже уверовал в ДРГ и «Украина-враг».

А вот думающие и понимающие люди осознают, что на территорию «ЛНР» ДРГ Украины попасть не могут априори.

Граница зоны АТО с обстрелами и минными полями не место для прогулок. В то, что ДРГ, сев на машину, загрузив 500 кг тротила, пушки, минометы и ПЗРК, свободно пересекая блокпосты, приезжают в Свердловск, опять же верят домохозяйки 80-го уровня посещения «Одноклассников».

- Я боюсь 1-го сентября, - сказал мне собеседник. - С начала войны боюсь. Хотя, было время, что страх ушел. Не было причин и подозрений. Русские были заняты линией фронта. Сейчас всё по-другому. Они не получили достаточной поддержки местного населения. Это раз. Их это раздражает. Это два. И это достаточно очевидные факторы, чтобы устроить провокацию, направленную на поднятие духа войны у местных жителей. Вероятнее всего, это «Беслан-2», подрыв школы, съемки «лайфньюз», обвинение Украины, эскалация конфликта, объединение людей на фоне трагедии. Я служил в СССР, я был Чечне и Афгане. Я знаю, как будет! - говорит мне эск-офицер. – Но это первая нота в русском оркестре. Финал будет еще трагичнее.

Если Россия примет решение уйти, здесь, именно, здесь, в приграничье, в Свердловске будет ад. Сюда, во-первых, сбегутся все, кто захочет сбежать. И не столько захочет, как будет вынужден бежать в Россию. Все эти «мильчаковы», «добровольцы», «русские патриоты», «казаки», «ополченцы» и их жены.

На границе будет скопление техники и людей. Граница - это мы. Это степи Провалья, Изварино, Свердловск, Бирюково. Это КПП «Червонопартизанск», «Красная могила», «Должанский». А значит, в наших городах будет куча озверевшего, вооруженного, преданного люда, спасающего свою жизнь. Как поступит Россия? Ведь ей не нужно это отребье. Она может, как летом 2014 года, накрыть эти города ГРАДами со своей стороны.

Просто утюжа, не оставляя шанса ни людям, ни зданиям. Чтобы никто не прорвался и не было желания. Может отравить воду. Может распространить вирус Эболы и устроить эпидемию, - он начинает смеяться, - заодно и вакцину проверит.

Что, напугал? - интересуется у меня, слыша и чувствуя мое смятение. – Не ожидала прогноза? Читай историю, учи матчасть. Ты же сама всегда опираешься на исторические факты. Август 1941-го ДнепроГЭС. Я читал. Спасибо, за подсказку. Я сейчас много читаю. И о Чечне, и об Афгане. Мы же там были оккупанты, - смеется, - это нас наказание за тех, кого мы там. В общем, ты поняла.

Территория «ЛНР» (проект «Новороссия» закрыт окончательно) никогда для русских не была своей, а мы, жители Донбасса, не были русскими. Мы-х@лы, так же ненавидимые, как и украинцы. Хотя, знаешь, я не встречал еще национальность или народ, который бы русские не ненавидели. Чурки, ботва, бульбаши, черно@пые, польские собаки, немецко-финские-эстонские фашисты,аз@ры…Русские братство так едино в своем желании убивать. Нужна была война, чтобы это понять. Жаль, что поняли не все. И когда в Свердловск побегут, спасаясь, и русские «освободители» и местные «защитники», нынешняя криминогенная обстановка будет даже не цветочками, так, легкими бутонами. За еду и машины будут убивать. Грабить, вырезая семьями, чтобы украсть самое ценное - паспорт. Все это оголтелое и вооруженное будет рваться в Россию, а Россия будет в рамках восстановления границ защищать свои рубежи.

В общем, Свердловск будет Сталинградом, только не в смысле удержания рубежей или побед, нет. В смысле смерти и разрушений.

А 1-го сентября в «ЛНР» мы все боимся. Силовики. Уже давно. Русская весна затянулась и затянула наши города нескончаемым холодом. Ты же знаешь, мы не этого хотели. Да, мы провели закрытое и серьезное совещание с учителями. Попросили сообщать обо всех незнакомых, чужих или подозрительных, о журналистах, съемочных группах. Но…Но ты же знаешь, свои у каждого свои. Для них русские не чужие. Для них преступник должен быть в форме гестапо, в украинском флаге и с визиткой Яроша, - и это уже не смешно,- мы не сможем предупредить теракт»…

Я много слышала смешных и страшных, грустных и нелепых рассказов в зоне АТО. Смеялась над доверчивыми жителями, открывающими в полночь холодильник, чтобы избежать отравления урановым хлором. Вот только этот период прошел. То, что происходит в зоне, в головах у людей, перестает быть смешным и даже страшным. Это просто вакуум. Их вакуум мышления и твой вакуум осознания. Это предел твоих эмоций, полная выжженность твоей души.

Чтобы понять войну, ее нужно увидеть. Для многих, оставшихся в зоне, война стала откровением. Личным открытием. Себя. Соседей. Страны. Социума. России.

Да, именно России. Ведь ей и русским на Донбассе (да и не только на Донбассе) верили.

Пообщавшись с «братьями», мои земляки осознали хрупкость личного мира, увидели разницу между тв-картинкой и сложившимся историческим фактом. Я все чаще слышу о том, что те, кто еще вчера слепо верил в «русский мир», сегодня констатируют отсутствие предела русской ненависти.

Да, и, наверное, главное. Знаете, о чем еще говорят в зоне? Кроме терактов, безопасности, русского обмана, украинской пенсии и отсутствии ближайшего мирного будущего? Не все, конечно, скажем так, выходцы из местных элит, думающих и средних слоев населения и, даже «ополченцы». О том, что слишком много мы не учили в школе. Не те уроки истории нам читали. Не о том!

Так что, возможно, День знаний для Украины нужно повторить. Для взрослых. Для тех, кто не в оккупации. Провести единый урок памяти об историческом прошлом кровавого монстра «СССР». Я лучше посижу в школе и перечитаю книги, сдам экзамены, отвечу на исторические вопросы, чем… Чем вот так, как в зоне беды, в зоне «ЛНР» бояться 1-го сентября. Людных мест. Метро. Вокзалов. Границы. Шахт. Русских. «Защитников». «Освободителей». Бояться отпускать ребенка в школу. Бояться жить!

Если бы все эти 25 лет мы учились в школе, на непереписанной и не стертой истории Украины, мы бы помнили, - русское убивает, - может быть, и не было бы этой войны. Ну, или, по крайней мере, мы мотивированно были бы к ней готовы, как, например, страны Балтии, Финляндия, Польша, Словакия, Венгрия, Германия.

Я искренне благодарю всех земляков, изменивших и пересмотревших свое отношение к «русскому миру», за мысли, важную и стратегическую информацию, осознание войны. Осталось перешагнуть зомбо-черту «от нас ничего не зависит». И изменить всё.

 

Боевик "ДНР" с позывным "Вилли" сбежал в Мариуполь, прихватив с собой стопку секретных документов.
Военнослужащий 7-й мотострелковой роты 3-го мотострелкового батальона в/ч 08801 сумел пересечь границу с "ДНР" до того, как обнаружили его исчезновение. Уже в Украине он сдался сотрудникам СБУ и предоставил им документы. Взамен попросил помиловать его.
"Там нам не платили, хотя обещали. Жрать было нечего", - рассказал боевик причину решения вернуться в Украину.
Согласно президентской программе "Вилли" будет абсолютно свободен, поскольку сдался добровольно.
Среди документов, которые находятся в руках сотрудников правоохранителей, - книга вечерней поверки, акты осмотра военной техники и многое другое.
В "ДНР" по факту бегства военнослужащего из части проводят проверку.

 

Об отношении жителей Донбасса:

 

Трогательное фото. Солдаты Украины помогают донецкому пенсионеру перейти дорогу.

 

а цепуру на шее пенсионер за пенсионные накопления нибось преобрел.

 

В Марьинке идет плотный бой, в Донецке передвижение техники, — Кабакаев

В Марьинке уже 20 минут идет плотный бой.
Об этом волонтер Семен Кабакаев написал в своем Facebook.
«Террористы обстреливают позиции ВСУ из 120мм, 82мм минометов, также крупнокалиберного стрелкового, начали применять боевые машины», — пишет он.
Также он сообщает, что из Донецка ведется плотный огонь минимум из 120 мм минометов в сторону позиций ВСУ. «Передвижение техники по Донецку увеличилось к вечеру, едут уралы и камазы к огневым точкам, подвозят БК», — отметил Кабакаев.