Галина Коханська: Влітку 1943 ... Обмінявшись паролем, який був дійсний у цей день, ми виїхали в Домінополь. Карнач по телефону сповістив про наше прибуття трьом наступним заставам і штабу загону. На узліссі я помітила замаскований і закопаний майже до половини величезний танк. Я такого ще не бачила. Дуло гармати було направлене на переправу. Коло нього чергували гармаші. Друзі мені пояснили, що це новий німецький танк “Тигр”. Його притягли п’ятьма парами коней із залізниці, де цілий німецький ешелон пустили під укіс. Лише цей, що привезли, був придатний до бою, але, маючи якісь пошкодження, сам не міг їхати.
Окружпровідник ОУН-Буковина Василь Савчак-Сталь, 1947 рік: ... Озброєний автоматом ППС з двома ріжками і пістолетом іноземної марки чотирнадцятизарядний з прицільною планкою. Яким?
Не порахуйте за флуд, але цікаво, як 56 тонн на гусеничному ходу, які самостійно не могли їхати, притягли пять пар коней? Коні ваговози? Зняли гусениці?
То пряма цитата від Галини Коханської, тож можливі деформації. В мене сумніви відносно "Тигра". Мабуть, якийсь танк та був, але не такий величезний. Хоча біс його зна... Рекорди У Росії - жеребець Форс радянської тяжеловозной породи: він провіз вантаж 22,991 тонни на відстань 35 м. У ривку "зірвав" поклажу майже в 28 тонн жеребець Стіпрайс латвійської породи в 1970 році. Стверджують, що рекордистками з переміщення вантажу були два Шайр, запряжені парою в сани. Вони провезли 130,9 тонни по замерзлій дорозі на відстань 1402 м, поблизу Юена, Мічиган, 26 лютого 1893. Сумарна вага цієї пари коней - 1587 кг. Але, як помічено в Книзі рекордів Гіннеса, вага вантажу був завищений і фактично він дорівнював приблизно 42,3 тонни; це були 50 колод білої сосни. 23 квітня 1924 на виставці "Британська імперія" в Уемблі мерин породи шайр по кличці Вулкан, що належав Ліверпуоьской корпорації, проднмонстріровал на динамометрі ривок, достатній для того, щоб зрушити з місця вантаж вагою 29 , 47 тонни, а пара ваговозів тієї ж породи з легкістю рвонула 51 тонну - рекордна вага, зафіксований на динамометрі. http://pan-ta-pani.com/20646-cikavi-fakti-pro-konejj.html І крім коней є ще воли.
Вперше побачив цей знімок у книзі Щеглюка. Тут у повстанця окрім гвинтівкових гранат, ще й приціл-квадрант у чохлі для прицільного їх відстрілу. Цікаво, де він міг навчитись орудовати таким прицілом ?
Зброя, захоплена карателями у підпільників у 1954 році. На фото № 1 помилка у підписі -- модель Вальтера ППК, названа ПП
Ось тут у одного з повстанців СТЕН (!) Шановний Айзенгавер побачив це фото на ФБ-сторінці історика Ярослава Коретчука.
Цікаве фото, там і у одного фурік цікавий. Щось відомо про цей підрозділ? Який це рік? З якого вони району? Я так розумію це Закерзоння?!
Сам би це все хотів знати. Ось та сторінка Я. Коретчука : https://www.facebook.com/koretchuk?pnref=friends.search А ще в одного на фото -- ППШ з різаним прикладом.
«Вихор» - Андрейчук Іван Федорович (1921 - 7 жовтня 1946) Народився у с. Середній Майдан Надвірнянського району в селянській сім’ї. Закінчив сільську школу. В 1938 р. вступає до ОУН. У 1940 р. через скрутне матеріальне становище їде на заробітки в Донбас , працює електриком . Влітку 1941 р. повертається додому, а в грудні того ж року забраний на примусові роботи до Німеччини. Влітку 1943 р. повернувся додому. Через можливість арешту переходить в підпілля. Військовий вишкіл проходить в с. Білі Ослави Надвірнянського району . В 1944-1945 рр. стрілець, ройовий, чотовий в сотні «Залізні» куреня «Смертоносці» . За відвагу в боях 1 лютого 1945 р. нагороджений КВШ Бронзовим Хрестом Бойової Заслуги .Наказом ГВШ ч. 3/45 від 10 жовтня 1945 р. підвищений до звання булавного з дня наказу. . В грудні 1945 р. призначений командиром сотні «Залізні» в званні старшого булавного . Восени 1946 р. розпускає сотню для того, щоб повстанці невеликими групами перезимували . Загинув в с. Грушка Тлумацького району . Наказом ГВШ ч. 1/48 від 12 червня 1948 р. підвищений до звання хорунжого з дня 7 жовтня 1946 р. (посмертно). Виходить що це Франківщина. Певно 1945-1946 рік.
Фото з книги про історію волинського СБУ. Надіслане мені істориком Ігорем Марчуком,(подяка йому і респект) Вперше бачу чесько-німецько-англійський скоростріл в УПА. Також викликає питання рівень збереженності зброї. Схоже, вона зберігалась геть не так, як заповідали провідники у грипсах.
А звідки впевненість, що це Іван Андрейчук-Микола Харук, а не командир ВО-4 УПА-Захід "Бистрі"-відділ 87 Федір Микаитишин-Вихор-1 (сотенний у січні-травні 1945, в УПА до осені 1946, заг. 22 березня 1947)