Сумні звістки про ветеранів. Мартиролог / In Memoriam

Земля пухом.......вечная память...........................

 

Вічна пам'ять.............................................

 

......

 

вічная пам"ять...

 

Ігор Іваньков
"Галицьке Братство та Резерв дивізії "Галичина" з сумом сповіщають, що вчора, 31.07.2016, на 91-му році життя Господь забрав до себе члена Братства Василя Бойківа. Пан Василь в 1943 р. зголосився до дивізії «Галичина». Вишкіл проходив у Гайделяґері та Нойгаммері. У січні 1944 р. у складі почесної сотні брав участь у похороні віце-губернатора Отто Бауера у Львові. Учасник бойової групи Баєрсдорфа. В ступені старшого стрільця (Oberschütze) служив писарем у 12 сотні 29 полку. Воював під Бродами, де важкопораненим потрапив у полон. Через 70 років 19 лютого 2014 р. його син Володя загинув на Майдані від куль снайпера - Герой України. За освітою архітектор, пан Василь був головним конструктором та контролюючим при будівництві дивізійного цвинтаря у с. Червоне (Ляцьке). Останні роки, після кількох інсультів, пан Василь не виходив з хати.
Спочивай з Богом, побратиме. Вічная пам'ять!!!"

 

Ігор Іваньков
"Дуже важко і боляче постити такі новини. Ще не минуло і двох годин, як ми поховали Василя Бойківа, аж тут надійшла звістка, що відійшов ще один дивізійник (02.08.2016) - Володимир Гнида. Пану Володимиру йшов 97-ий рік. У 1944 р. зголосився до дивізії "Галичина". Після вишколу у Нойгаммері був переведений до 22 добровольчої дивізії "Марія Терезія". Брав участь у боях в Будапешті, де був важко поранений. Потрапив у полон та був засуджений. Багаторічний в'язень радянських таборів. Проживав у Винниках біля Львова.
Похорон відбудеться завтра о 12.00.
Спочивай з Богом, дорогий побратиме. Вічна пам'ть!"

 

Вчора побачив новину. Земля пухом.
Уходять "наші дідусі"
Жалкую, що цього року у Золочів не вийшло вирватися, з кожним роком їх все менше

 

Вічна память............................

 

Вічна память.............................................

 

Ігор Іваньков
І знову сумна звістка. Сьогодні на 92-му році життя від нас відійшов ще один член Галицького Братства колишніх вояків дивізії "Галичина" Мирон Подубинський. Пан Мирон народився 2.11.1924 р. у с. Дубрівка Руська (Польща). В 1944 р. зачислений до дивізії «Галичина». Пройшов короткий вишкіл у Нойгаммері. Брав участь у боях під Бродами, де був поранений снайпером у голову. Повернувся додому. Легалізувався. Згодом мобілізований у Красну армію. (пригадайте естонський фільм "1944")
Проживав у Стрию.
Глибокі співчуття родині спочилого. Вічна пам'ять.

PS По другому фото.
Ігор Іваньков Так, дійсно фото зворушливе. Але не менш зворушливою була і ця остання зустріч. Пан Мирон вже не вставав з ліжка і навіть сина вже не впізнавав. А коли ми дали йому до рук книгу, він довго дивився на неї, видно зрозумів що це і про що це і йому потекли сльози.

PPS Він ще й ветеран сорту. (На третій світлині стоїть третій справа)
"Подубинський Мирон Васильович. Народився 2 листопада 1924 року у м. Сянок, що на Лемківщині. Після успішного закінчення школи та навчання у гімназії батько купив йому футбольний м’яч. Далі працював у «Народній торгівлі» м. Сянок. Після роботи приходив на стадіон, де проводила свої тренування команда спортивного товариства «Лемко».

Ця команда у 1940-1941 рр. брала участь у першості Галичини та спортивного товариства «Україна», у якій виступали футбольні дружини: «Тризуб» (Львів), «Пролом» (Станіслав), «Дністер» (Самбір), «Ватра» (Дрогобич) та «Скала» (Стрий). За стрийську «Скалу» в той час грав добре відомий футболіст В. Горохов’янка. Пан Мирон пригадує, що у команді «Лемко» разом з ним деякий час виступав легендарний український футболіст Олексадр Скоцень. Хотів би зазначити, що Мирон Васильович грав на позиції оборонця та нападника.

У 1942 році до Сянока на товариську гру приїхала стрийська «Скала». Перемога тоді була за господарями поля. У 1944 році пана Мирона призвали до лав радянської армії. І навіть там він не розлучався з футболом, виступаючи за команду своєї дивізії. Згодом усіх солдатів, які були родом із Західної України, відправили на східний фронт. Пан Мирон пригадує, що у 1948 році вони зіграли товариську гру внічию (2:2) зі збірною Пхеньяну.

Після демобілізації Мирон Васильович Подубинський переїхав до Стрия – його земляки із Лемківщини були переселені на терена Стрийщини. З 1948 року почав працювати на заводі «Металіст». Відразу став виступати за заводську футбольну команду «Нафтовик», яка була однією з найкращих у першості Дрогобицької області. Успішно виступав і за команду «Буревісник», яка була створена при змішторгу та за сільську команду с. Добряни. У 1950 році футбольна команда с. Добряни перемогла у першості Дрогобицької області і здобула право виступати у фінальній пульці кубка України ДСТ « Колгоспник».

У добрянській команді крім місцевих футболістів грали і стрияни – Євген Підгорний, брати Роман та Ярослав Кухи, Роман Ботвін та Мирон Подубинський. У фінальній пульці Кубка України сільська команда с. Добряни здолала опір своїх суперників, представників Миколаївської області. У цікавому та драматичному футбольному матчі вольову перемогу здобули саме добрянські футболісти (5:4) і вперше стали володарями Кубка України ДСТ «Колгоспник» 1950 року. У складі команди с. Добряни у тому пам’ятному фіналі виступав і Мирон Подубинський.

На завершенні своєї футбольної кар’єри пан Мирон обслуговував футбольні поєдинки першості області. Понад 41 рік Мирон Васильович Подубинський пропрацював на Стрийському заводі «Металіст» та отримав почесне звання «Ветеран праці». На даний час він, незважаючи на свій поважний вік, є палким прихильником стрийського футболу і завжди є присутній на домашніх матчах стрийської «Скали»".

 

Вічна пам'ять...................

 

земля пухом...

 

10.2.2017 в США скончался латышский легионер Карлис Смилтенс.
он нём было тут #446.

Ему было 95 лет.......................................................................................................

 

Вічная пам'ять.......................................