Останній бій УПА відбувся 14 квітня 1960 року на Тернопільщині у Божиківському лісі на межі Підгаєцького й Бережанського районів за кілька кілометрів від хутора Лози (Бережанщина), де діяла партизанська група у складі трьох підпільників: Петра Пасічного - члена Подільського окружного проводу ОУН, досвідченого командира і радиста, його дружини Марії Пальчак, котрі займалися партизанською діяльністю ще з часів заснування УПА, та 22-річного бойовика Олега Цетнарського. 11 жовтня 1959 року відбулася остання акція цієї боївки УПА - ліквідація оперуповноваженого бережанського відділу КҐБ. Вважається, що це був остання жертва українських повстанців. Нескорених вояків УПА каґебісти вистежували не один рік, але не могли знайти місце їх перебування, заховане густим лісом і непрохідними дорогами... 14 квітня 1960 року (був страсний четвер напередодні Великодня) оперативний групі Тернопільського УКҐБ вдалося знайти район розташування повстанської боївки. Туди прибули 45 автомашин та понад півтисячі солдатів. Трьом українським повстанцям протистояла ціла армія, що оточила упівців щільним кільцем. Коли повстанці, вийшовши з криївки, ішли у напрямку хутора Лози, вони потрапили у засідку КҐБ. Ті мали завдання схопити підпільників живими, однак повстанці завзято боронилися. Каґебісти почали стріляти, і тоді, щоб не потрапити живими в руки ворогів, Петро Пасічний та Олег Цетнарський застрелилися. Марію Пальчак поранили в руки. Вона двічі стрілялася, щоби не потрапити в полон, а потім пустила собі кулю в скроню, але куля застрягла в черепі й жінка залишилася живою. Згодом Марію схопили й повезли до Тернопільської тюрми, щоби засудити показовим судом до 15-річного ув'язнення (через те, що під час бою вона важко поранила одного із ворогів). Після повного відбуття присуду (п'ять років тюремного ув'язнення та 10 років мордовських концтаборів Росії) Марія Пальчак повернулася до села Шумляни, де мешкала в рідної сестри. Померла вже за часів незалежности України. Жертвами репресій стали й родичі пані Марії. А вагітна дружина Олега Цетнарського Ольга (молоде подружжя прожило разом тільки один рік), яка знала про перебування чоловіка в лісі, через погрози каґебістів на допитах забрати сина змушена була сказати, що чоловік її покинув, а згодом змінила прізвище. Тільки деякі повстанці, законспірувавшись, пережили весь період другої більшовицької окупації. Вояк УПА Микола Маньковський, уродженець с. Угринь Чортківського району, приміром, прожив нелеґально протягом 45 років. Своїм побратимам по боротьбі він заявляв, що совєтській владі ніколи не скориться. Після 1960 року каґебісти його сім'ю більше не турбували, вважаючи, що повстанця нема серед живих. Проте він продовжував жити у криївці... 14 квітня 1960 року є, сказати б, "офіційна" дата останнього бою УПА. Проте, зі слів учасників подій, вже після грошової реформі (себто, після 1961 року (!)) в селі Слав'ятин Бережанського р-ну Тернопільщини існував і активно діяв загін УПА. Командиром загону була жінка на псевдо "Шістка". Недавно з'явилися відомості, що останній бій підрозділу УПА з підрозділом МВД відбувся на Тернопільщині 1961 року, а воїн УПА Ілько (Ілля) Оберишин залишався у підпіллі до 1991. http://gazeta.ua/…/people-newspaper/_pidpilnij-shlyub/100789 Петро Пасічний стоїть праворуч, Марія Пальчак сидить праворуч http://bandera.lviv.ua/?p=4768 Lesya Porut
На Тернопільщині відділи УПА розформували у 1946-1947 рр. З цього часу діяло збройне підпілля ОУН. Окружного проводу під такою назвою не було. Деталізувати про нього можете? Деталізувати можете? Централізована (керована) боротьба збройного підпілля ОУН на Тернопільщині припинилася у 1952 р. (в Україні у 1952-1955 рр.), натомість почався період організованого збройного спротиву окремих осередків ОУН та індивідуальних дій повстанців-одинаків.
Поклики стосуються сутички 14.04.1960 р. та долі надрайонного провідника Скалатщини І. Оберишина ("Стецько")
Нестор Мизак може ))) Н.Мизак, За тебе, свята Україно. Південнне Надзбруччя у визвольних змаганнях УПА, ОУН. Чортківський надрайон ОУН. Кн.друга - Чернівці, 2000 - С.240 Там же, на с.237 - дійсно "Останній постріл" Євгена Басюка у 1965.
