SS-Оберштурмфюрер. Археолог. Експерт у пошуках «Святого Грааля». Народився 18.02.1904 р. в м. Міхельштадт, в Однсвальді (Південна Німеччина). В шкільні роки захоплювався історією середньовічного катарицизму, вірою катарців і їх повстанням проти короля та Римського Папи. З 1922 р. почав вивчати юриспруденцію, німецьку філософію та історію. Мав намір писати дисертацію про Гійо, трубадура з Провансаля, про якого Вольфрам фон Ешенбах, тамплієр XIII ст. говорив, що саме на основі його ніні втраченої поеми про Грааль він і створив свого лицара Парцифаля, охоронця Грааля. Середньовічна розповідь про «Парцифаля», який був відроджений в XIX ст. завдяки відомій містичній опері Вагнера, лише підігрівав інтерес Отто Рана до проведення нових пошуків Святого Грааля. Досить швидко він поєднав разом декілька «ключів», знайдених ним при вивчені історії катарців і поеми фон Ешенбаха. Опера «Парцифаль» - це епічна повість, яка переказує історію про пошуки Святого Грааля. В 1928 р. Ран закінчив університет. В 1928-32 рр. проводить дослідження і багато подорожує по Франції, Іспанії, Італії і Швейцарії, у пошуках слідів зникнення «святої чаші». Влітку 1929 р. Ран вперше з’являється в Лангедоку, на Півдні Франції. Він поселився в селищі Лавлане і на протязі наступних трьох місяців систематично досліджує розвалену фортецю-храм катарців на горі Монсегюр, а також гроти навколишніх гір. Саме в Лангедоку, в місті Каркасонна знаходятся свята гора катарців Монсегюр і церква Ренн-ле-Шато. Всі ці місця були охоплені вивченням катарців, і, здавалось, що саме тут з’єднювались всі легенди про Святий Грааль. Дещо з історії. - В 1244 р. у фортеці Монсегюр, єретики - катарці проводили свій останній героїчний бій проти католиків - хрестоносців, які в кінці кінців отримали над ними перемогу. Вважається, що в ніч перед останньою атакою, декілька катарців непомітно спустились по північній стіні скелі, несучи з собою священні реліквії своєї віри. Вони понесли чарівні регалії меровінгського короля Дагоберта ІІ і кубок, як припускається Святий Грааль. Володіння Граалем завжди було мрією лицарських орденів. Лицарі круглого столу короля Артура, тамплієри, шукали містичну посудину, але Отто Ран вважав, що зміг встигнути там, де століття пошуків зазнали невдач. Він вивчив священну геометрію Монсегюр, його орієнтацію відносно сходу сонця і його взаємозв’язок з іншими священними місцями і виявив таємні підземні проходи, де, як йому здавалося, повинен був бути схований скарб. Під час багатьох зустрічей з місцевими жителями, Ран (є відомості, що він бігло говорив на провансальському діалекті) зібрав всі свідчення відносно катарців і Грааля. На основі цих свідчень Ран склав захоплюючий опис своїх досліджень грота Сабарт, що на південь від гори Монсегюр і особливо грота Ломбрів, який місцеве населення називало «Сathédrale» («Собор»). Він так описує цей другий розкішний грот: «В незапам’ятні часи, в ту далеку епоху, яку ледь торкнулась сучасна історична наука, грот використовувався як храм, присвячений іберійському богу Іллхомберу, богу Сонця. Між двома монолітами, один з яких обвалився, звивиста стежка, яка веде в гігантський вестибюль собору Ломбрів. Між сталагмітами з білого вапняка, між темно-коричневими, блискучими гірським кришталем стінами, стежка, яка веде вниз до самої глибини гори. Зал висотою близько 80 метрів, слугував для єретиків, як собор». Ран розповідає: «Глибоко стурбованим, я блукав по кришталевими залам і мармуровим склепам. Мої руки перебирали кості впавших «чистих» і лицарів». Розповідь старого пастуха з Лангедока, що була записана Раном, і яка увійшла в його першу книгу «Хрестовий похід проти Грааля», змальовує глибоку містичну символіку: «В ті часи, коли стіни Монсегюра ще були цілі, катарці зберігали там Святий Грааль. Монсегюр піддавався небезпеці. Його оточили армії Люцифера. Вони хотіли захопити Грааль, аби повернути його в діадему свого Принца, з якої він випав при падінні його ангелів. Тоді, в самий критичний момент, з небес зійшов білий голуб, який своїм дзьобом розбив Табір (Монсегюр) на дві частини. Есклармонда, хоронительниця Грааля, кинула священний дорогоцінний камінь в глибину розпадини. Гора знову зімкнулась, і Грааль таким чином був врятований. Коли дияволи увійшли у фортецю, було вже пізно. Розлючені, вони спалили всіх чистих неподалік від скали, на якій стоїть замок у Полі Стовба для Спалення. Всі чисті загинули на вогнищі окрім Есклармонди де Фуа. Коли вона побачила, що Грааль врятований, вона піднялась на вершину гори Табор, перетворилася в білого голуба і полетіла в бік азіатських гір». Обидві книги – «Хрестовий похід проти Грааля» і «Двір Люцифера» повні дивовижних здогадок і відкриттів відносно важливих історичних пов’язань. Глибоко в гротах Сабарт, Ран виявив зали, стіни яких були покриті символами, характерними для лицарів Храму (тамплієрів), поряд з емблемами катарців. Це відкриття підтвердило ствердження істориків - містиків про те, що лицарі Храму (тамплієри) і катарці були деякий час тісно взаїмопов’язані. Один інтригуючий образ, висічений на кам’яній стіні грота, ясно представляв собою зображення списа. Це зображення одразу ж наводить на думку про спис, який кровоточив, і який неодноразово зустрічається в легендах про Короля Артура. В Середині століття, коли міф про Грааль піддався християнській обробці, Грааль вже стає чашою, з якої, ніби-то, Христос пив під час Таємної Вечері, або в яку Йосип з Арімафеї зібрав кров Христа, яка витікала з його боку тіла, коли Він звисав на хресті. Родовід катарців, які оберігали Святий Грааль у своєму замку на горі Монсегюр, як вважав Ран, можна прослідкувати впритул до друїдів, які перейшли в маніхеїзм. Друїди в Британії були попередниками Кельтської Християнської церкви. Він вбачав в культурі Лангедока, середньовічного оплоту катарців велику схожість з культурою друїдів. Їхні священники були споріднені Parfaits (схожі до «досконалих», проповідників, пастирів) катарців. Пізніше таємні пізнання катарців зберігались трубадурами - блукаючими поетами і співаками середньовічних дворів Франції. Більшість трубадурів, як вважав Ран, були таємними катарцями. Їхні пісні, на перший погляд сповнені жалю і нерозділеної любові, проте лише, зрідка присвячені якій-небудь конкретній жінці, адже їхня жіноча символіка відносилась до товариства катарців, до Софії, Мудрості Гностиків. Коли Ран вперше вивчав «Парцифаль» Вольфрама фон Ешенбаха, він помітив дивовижну схожість з іменами і назвами міст в Південній Франції і запідозрив, що «Мунсальвеше», замок Грааля в «Парцифалі» (Ріхард Вагнер назвав його Монсальват - Montsalvat), - нещо інше, як солярна фортеця катарців Монсегюр. У праці Ешенбаха він розпізнав вплив поезії катарців. Сумнівне ствердження, що піддані вигнанням катарці ховались під землею і здійснили свої таємні обряди в підземних храмах, було взято Раном у палкого дослідника катарців Антоніна Габаля. Габаль дозволив Рану користуватися своєю бібліотекою і приватним музеєм. В листах Ран називав його своїм «Trevrizent» («Треврицентом» - дядько Парцифаля у праці Ешенбаха) і розгорнув ідеї, викладені в книзі Габаля «Дорогою Святого Грааля». Чутки про те, що Ран насправді делі найшов Святий Грааль і що він зберігався до кінця Другої світової війни у Вевельсберзі, замку SS під Падерборном, можна легко спростувати. У Вевельсберзі дійсно був «Грааль», але це був всього лиш великий шматок гірського кришталю. У 1933 р. виходить його перша книга під назвою «Kreuzzug gegen den Gral» («Хрестовий похід проти Грааля»). Після 1933 р. Ран жив у Берліні і був зануреним у подальше вивчення містерії Грааля. Його пошуки таємної споконвічної релігіозної традиції - Релігії Світла - звабили увагу нікого іншого, як самого рейхсфюрера Генріха Гіммлера, котрий запропонував Рану співпрацювати в дослідженнях, які б фінансувало SS. В травні 1935 р. Ран був прийнятий на работу в якості цивільної особи у Відділ оберфюрера SS Карла (Вілігута) Вейстора по вивченню спадку предків, в організацію «Ahnenerbe», і згодом керівництво оцінило його таланти. До вересня 1935 р. Ран написав керівнику «Ahnenerbe» Вайстору декілька цікавих листів про місця, які він особисто відвідав у пошуках традицій Грааля в Німеччині, з проханням зберегти з цього питання повну конфіденційність, повідомивши лише Гіммлера. 27.09.1935 р., Ран надсилає листа на ім’я оберфюрера SS Вайстора в Берлін – Грюневальде. Цей лист дозволяє припустити, що на його думку він наблизився до реалізації мрії всього життя. З листа: «…Щоб довести мою роботу до успішного завершення, я повинен особисто дослідити ці місця. Спочатку я маю відвідати руїни Вільденберга німецької фортеці Святого Грааля… зараз проводяться розкопки. Heil Hitler!». В 1936 р. його переконали офіційно вступити в SS, і вже через декілька тижнів він отримав підвищення по званню до оберштурмфюрера SS. Влітку 1936 р. згідно наказу, Ран відправився в експедицію в Ісландію. Основні моменти цієї подорожі увійшли в деякі глави його другої і останньої в його житті книги «Luzifers Hofgesind» («Двір Люцифера»), яка була опублікована в 1937 р. Ран не згадує SS і того, що корабель, на якому він відплив в Ісландію, йшов під прапором з синьою свастикою на білому фоні, що досить сильно відрізнялося від традиційного прапора нацистів. В 1937 р. Ран був відкомандирований для проходження служби в концентраційний табір Дахау. В лютому 1939 р. Ран загадково вийшов з рядів SS і відправився в австрійскі Альпи в містечко Куфштайн. В одній із розповідей він запевняв, що його зрадили і що його життя в небезпеці. В листі товаришу він відкрито висловив свої сумніви з приводу Третього Райху: «Я стурбований тим, як йдуть справи в моїй державі. Два тижня назад я був в Мюнхені. Через два дня я захотів поїхати у свої гори. Терплячій, ліберальній людині, як я, неможливо жити в такій державі, якою стала моя батьківщина». Багато істориків вважають, що Гіммлер віддав наказ вбити Рана, як тільки з’ясується, що його пошуки Святого Грааля провалилися. Ран, який почав відверто усвідомлювати те, що вже невдастся віднайти багато сторіч втрачене, вийшов з рядів SS, і перестав займатися гімлерівськими вибриками. Через два місяця його вдійсності знайшли мертвим в австрійських Альпах. 13.03.1939 р. при загадкових обставинах видатний шукач Грааля щез. За декілька років до цього він писав у своїй книзі «Хрестовий похід проти Святого Грааля»: «Їх навчання дозволило самовбивство, але запевняло, що людина може покласти кінець своєму життю не через відразу, страх чи біль, а тільки з метою повного звільнення від матерії. Endura (запащування до смерті) дозволялась, коли вона мала місце в момент містичного видіння божественної красоти і доброти. Від поста до самогубства всього лиш один крок. Пост потребує мужності, але завершальний акт тотальної аскези вимагає героїзму. Наслідки його не такі жорсткі, як можуть здатися». Після того, як він не повернувся до готелю, за ним в гори відправили рятувальну експедицію. Розповідають, ніби-то Отто Рана знайшли скрежанілим на схилі у сидячому положенні. Після війни якись Сен-Лоу, який написав брошуру «Нові катарці Монсегюра», дав запит владі ФРН, щодо Отто Рана і отримав офіційну відповідь: Отто Ран покінчив життя самогубством, прийнявши цианістий калій на горі Куфштайн, причина - зміна психіки на політично – містичному грунті. Все рівно виникають безліч запитань. Невже Ран не міг прийняти ампулу з синильною кислотою, яка за розміром схожа на лісовий горішок, в готелі, чи по дорозі до Куфштайна, а вийшов з готелю і прийняв її досить далеко від місця свого проживання, що посприяло його самоліквідації, можливо його змусили це зробити. І в дійсності, що могло насправді статися з палким прихильником легенди про Святий Грааль, чи то було вбивство на замовлення, чи то було доведення до самогубства, залишиться величезною таємницею. А ось наприклад з книги автора Н.Н. Непомнящего «Тайны окультного рейха» на сторінці 19 в графі «Игры немецкой интелигенции» можна дізнатись про таке: (В першому абзаці розповідається про рік 1937, та про німецьке посольство, а другий абзац присвячений Отто Рану) «Отто Ран, другой высокопоставленный член СС, который за год до того (в 1936) глубоко исследовал движение катаров во французской Окситании, в 1941 году направился в Ирак, чтобы стимулировать там антиколониальное восстание, а затем переехал в Италию» (Звідки такі дані?).
А что-в этом есть какаято загадка? По моему нет.Для людей внимательно изучающих историю третьего рейха-нет.Ну историю жизни Отто Рана нам тут один украинский товарищ уже изложил (#1,"Народивси...и т.д.").История смерти:Отто Ран никогда не был фонатичным нацистом.А вот историк он был весьма талантлевый.Асобенно его увлекала история так называемых трубадуров-поэтов Средневековья,каторые в своих сказаниях воспевали чашу Св.Грааля(Кретьен де Труа,Гильом де Кабестань,Пейре де Видаль,Арнаут де Марейль,Пейре Карденаль и др.).Да и вообще история средневековой Франции-вот,что его увлекало(катары,богомилы,вальденсы).А тут вдруг-НСДАП и фюрер.Для того,чтобы побывать на земле,где творили свои легендарные поэмы трубадуры(Лангедок,Монсегюр) Рану пришлось вступить в число ученых из "Аненербе".Он даже согласился возглавить экспедицию по поиску чаши Св. Грааля,хотя отлично знал о том,что Грааль-всего лишь символ,символ мистического Женского Начала(помните,у Алистера Кроули в "Магии в теории и на практике":"Пролей кровь свою в золотую чашу его блудилища.Смешай свою жизнь со вселенской жизнью.И ты не получишь назад ни капли."-"золотая чаша"-это символ Женского Начала).Когда нацисты стали наседать на Рана,почему ,мол,он так долго не может найти чашу(они не хотели верить,что-это всего лишь символ),он начал увиливать от прямого ответа.В конце концов СС-овцы ему пригрозили,что если в ближайшее время чаша не будет найдена-с ним будет пакончено.Ран,и до этого то видящий,что его страна катиться в бездну,после этого,на почве,будем так говорить,морально-мистической летаргии,пакончил с собой.
Отто Ран (1904-1939 гг.), о котором говорили как о талантливом молодом литераторе и историке, был одной из действительно загадочных личностей. До своей загадочной смерти в возрасте 35 лет он успел написать две книги о катарах южной Франции: "Крестовый поход против Грааля" ("Kreuzzug gegen den Gral") и "Двор Люцифера" ("Luzifers Hofgesind"). О его жизни и трагической смерти ходят легенды и окутано домыслами. Его смерть лишь более усилила слух о том , что же таки нашел Отто Ран, был ли это святой Грааль или сокровища катаров… Год его смерти совпал в годом начала Второй мировой войны, достались ли священные реликвии национал-социалистам, и как им это помогло в войне , мы, к сожалению, сможем лишь строить догадки… В указанном издательстве http://nordlux.org/ran--dvor-lucifera.html вышла вторая и последняя книга Отто Рана «Двор Люцефера», известного сотрудника Аненербе, искателя Грааля и просто загадочной личности. Впервые переведанная на русский книга представляет собой смесь эзотерики, мистики и философских размышлений. Рекомендую ознакомиться интересующимся тематикой. Вообще это издательтво выпускает книги самым непосредственным образом касающихся оккультной истории Третьего Рейха и Аненербе. Вот еще одна книга Рана, а всего их две: http://www.ozon.ru/context/detail/id/978462/. Знаете, я бы не стал так категорично утверждать кто кому угрожал!Вы ведь не присутствовали на "том разговоре", да и документов подтверждающих это нет.Да действительно искал он Грааль и сокровища Катаров,но... кто знает может быть и нашел, раз война началась в год смерти Рана... что послужило стимулом для начала войны в Европе..
Гиммлер хотел, чтобы Ран как можно быстрее нашел Грааль. Тот кормил его обещаниями, поскольку понимал, что миссия эта почти невыполнимая и после того как рейхсфюрер СС поставил строгие временные рамки для нахождения реликвии Отто Ран покончил собой во время одной из экспедиций, прыгнув в пропасть. Кроме того, Ран был гомосексуалистом (про это я читал, и про это говорили в документальном фильме), а потому на него косо смотрели в СС, куда Рана устроил Генрих Гиммлер для того, чтобы контролировать ход исследований. И это психологическое давление видимо тоже послужило причиной его самоубийства. Статья про него: http://www.thepaganfront.com/brangolf/persons/otto.html
