Будні і побут копаря

пан Вінченцо переказував вітання усім. дуже теєжко працює і немає часу ані на спілкування ані на щось інше тілько праця, троха підїсти та поспати троха і все. отакоєот. а ви кажете

 

Доброго вечора,а я сьогодні навіть покопав непогано,аурелів нема,а от три денарики спіймав, зараз баньку приймають,також попався крейцер 1774 року що велика рідкість в нашій місцині.

 

Добре шо не ганарею.Крейцери и гелери миняю на динарики.

 

Та нащо тих динариків? У Вас леї на кожному кроці, а них теж Rom

 

Я знаю чья заначка!

 

Можу и на леи аурэлуси розминяти.

 

от відразу видно представника гешефтмахерської кантори. аби щось на щось обміняти

 

Та навіщо Вам тіі динаріі,вони такі малі як блохи,та щей зачухані,а от крейцер ото мането,великий та з дядьком а не з непонятними римськими правителеми які майже всі були якісь збоченці,най краще я з ними мучитись буду
Вам куцопал потрібен?

 

Ну ото най буде мени хужей.То скильки денариев за крейцер?Чи отих леив?

 

йому не треба мені треба але є одне але. так що я виступаю як посрєднік

 

Нєєєєє , ніц я Вам не даруватиму бо нема шаблі , не обіцяв , не знаходив , ось !

 

Завтра все перевірю як слід , дякую за зауваження .

 

Аааааааааааа , точно , точно - шось почав згадувати ... Ще шось було типу того якшо пан "К" сплатить - то я поділюсь з Вами десь 70х30 .

 

Ну то тики ви соби прибавляэте ,у инших виднимаэте.

 

А я думав шо італійці тіко відпочівають та їдять пасту ...

 

Та не можу проценту вивести,середнє арифметичне,напевно пана К. попрошу він спец по таких оборудках

 

таке! обіцяли то ж шукайте та даруйте. та і не тілько шабля там була а і карабін мосіна зразка 07 року та мавзер с-96. за 100000 долярів про які нагадав пан Р. я взагалі поки що мовчу. отакоєот

 

Тіко не давайте в руки пану К. Бо він ремонтуватиме так, як спини радикулітні - ногами.

 

Причому и задними и передними!

 

Знову хтось чужий порпається у профілі пана Кундлера-мол.

 

відбулась тая подія ще за совєтів. ось тілько зявились совєтські електорнні годинники, ті що на рідких кристалах і відразу ті годинники стали дуже модьніми, усі прагнули придбати, а точніше дістати їх. але треба прийняти до уваги гімняну совєтську якість. тож годинники почали дуже швидко виходити зладу. і ось одного сонячного дня сталася така подія.
на одному виробництві працював один щасливий володар такого годиника. але сталась дуже велика прикрість і одного разу годиниу поломився, що саме там з ним сталось ніхто незнав, годиникарі ремонтувати невміли бо то була дуже моднья новинка а годиникарі звикли до механічних годинників різних країн та систем а не до електронних. але володарь годинника був не дкуже засмучений з того бо він мав ще одного такого моднього електроного годинника. то перший він покляв до шухлядки з надією що колист то мо хто і полагодить його. аж минув якийсь невеликий час і поломився вже другий годинник. оце лихо, такої халепи він не очикував. але зібравши усю волю в купу та ті два поламаних годинника він почемчикував на виробництво на якому працював з надією що мо хтось зможе полагодити годинники. а терба сказати що то було військове виробництво і там мали трохи справи з електронікою. тож прийшовши він почав питати чи мо хто може лагодити такі. довго чи ні він питав але ж знайшлись добрі люди що підказали що отой молодий коваль може поалгодити такі годинники. і ось господарь прихопивши плєшку горілки летить до кузні. там знаходе молодого коваля та звертається до ньгого.
-Вітя! кажуть люди що ти вмієш лагодити електорнні годиники. це так?
- а якже ж вмію.
-ну то ось тобі плешечка на обід щоб смачніш було обідати та ось годинник на. поки один а там ще і другий такий. полагодь мені будь ласка.
-та не впитання, каже Вітя.
бере він того годиника та кладе на ковадло і тисне на важиль пневмо-молота. БАХ! і з годинника виходе такий собі металевий оладочок. господарь в шоці! з великими очима він дивиться то на рештки годинника то на коваля. а потім сівшим голосом каже.
-так ти ж казав що вмієш лагодити.
-так вмію. бач полагодив.
господарь постояв ще трохи, випалив цигарку а потім. простяг другого годиника ковалеві зі словами. на і цього теж полагодь. що і було виконано.
а пляшку вони вдвох розпили по обіді та ще дві купили, бо однієї їм було замало.
от як треба лагодити.
запамятав цю розповідь зі слів учасника подій, коваля Віті. хоча на той час він вже був не молодим ковалем а сивочолим дядьком Віктором Михайловичем. але гумору він не втартив і по цей час.
отакоєот. а ви кажете

 

У нас казали, що у тих годинників у механізмі "двох каменів" не вистачає - на один покласти, а другим зверху ударити

 

Давно так не .

О нарешті сусіда стаєш таким як я тебе пам"ятаю років 5 тому , цікаві історії і ніяких відсотків та поборів і погроз заклуням . Тепер мать буде порядок , а не те шо січас

 

днажды у барина сломалась в пути карета. Счастье ещё, что поблизости оказалась кузница.
Кузнец запросил за работу целый рубль. Делать нечего, надо платить. Кузнец починил карету, и барин поехал
дальше. Ехал и сердился.
– За такую мелочь взять целый рубль! Сколько он там работал? Выходит, что у того, кто чинит кареты, денег больше, чем у того, кто сидит в карете. Этак и я могу стать кузнецом да совать рубли в карман. Погоди, погоди, надо поглядеть, как мой кузнец работает, да на Юрьев день и выгнать его из кузни. Буду ковать сам!
Вернулся барин в имение и начал каждый день ходить в кузницу к своему кузнецу. Придёт, заведёт разговор о том о сём. А сам присматривается потихоньку, как кузнец работает. Так он ходил да присматривался. А потом сказал кузнецу:
– Иди из кузницы куда хочешь. Я теперь сам буду ковать, а мой кучер будет мехи раздувать.
Что ж поделаешь? Собрал кузнец свои пожитки и отправился куда глаза глядят.
А барин принялся хозяйничать в кузнице.
Вот приехал к нему из соседней волости мужик:
– Выкуй мне лемеха!
Барин, как заправский мастер, взял кусок железа сунул в горн, насыпал сверху кучу угля и сказал:
– А ну, кучер, дуй!
Кучер раздувал мехи до тех пор, пока железо не побелело.
Барин выхватил железо из горна, бросил на наковальню и позвал крестьянина:
– Бей, хозяин! Помогай!
Крестьянин схватил молот и ударил, да так, что искры посыпались.
Ковал, ковал барин. Железо уже сплющилось, стало тонким листом, а барин – ничего, бьёт, пока не остыло.
Ничего не поделаешь. Барин опять сунул железо в горн.
– Кучер, дуй!
Кучер раздувал мехи, пока железо опять не побелело. Барин снова принялся ковать. Но крестьянин положил молот и сказал:
– Мы уже сожгли это железо, из него теперь лемеха не получатся.
– Как –не получатся?– рассердился барин.-Получатся! Это ты виноват, не можешь ударить молотом как следует. Кучер, иди сюда, ты лучше сумеешь. Бей!
Кучер взял молот. Ковали, ковали, а лемеха так и не получились.
– Твоё железо никуда не годится,-сказал барин крестьянину,-из него лемеха не выйдут. Лучше я выкую тебе топор.
– Ладно, давайте топор. В хозяйстве и топор нужен. Опять барин разжёг горн. Ковал, ковал что было
силы. А потом смотрит – и топора не получается.
– Ничего, хозяин. Я тебе выкую нож. Ладно, и нож пригодится.
Опять барин разжёг горн. Ковал, ковал, сколько силы хватило. Смотрит – и нож не получается.
– Я тебе, хозяин, выкую шило!
– Давайте шило. И шило пригодится. Опять барин разжёг горн. Ковал, ковал, сколько силы есть. И шила не выходит. От всего железа остался крохотный кусочек.
– Шило тоже не получилось,– сказал барин.– Сделаю-ка я тебе пшик!
Схватил барин этот последний кусочек, раскалил добела и бросил в воду.
Пшик! – зашипело железо.
Вот пшик и готов!
Сделал барин пшик и запросил за труды хорошую цену –целый рубль.
– Таких денег у меня нет,-сказал крестьянин,-но дома есть пшеница. Приезжайте, господин кузнец, я вам честно заплачу столько, сколько стоит ваша работа.
Крестьянин уехал домой. А барин, долго не мешкая, велел кучеру запрягать лошадей.
Уж очень ему хотелось поскорей получить плату за свою работу.
Дорогой барин наказывает кучеру:
– Я сам пойду с мешком в амбар, я ведь лучше знаю, сколько мне надо получить за работу. А ты оставайся у дверей и прислушивайся. Когда мужик скажет “Довольно!”, ты кричи, чтобы и твою долю отдал. Ведь тебе тоже было не легко молотом махать!
Приехали. Крестьянин тут же повёл барина в амбар, а там, за дверью, поджидали его двое здоровенных парней.
Они схватили самозваного кузнеца, растянули его на полу. А крестьянин взял розгу и принялся его хлестать.
Отстегав барина в своё удовольствие, крестьянин крикнул парням:
– Ну, довольно!
А кучер услышал это и кричит:
– Сыпь, сыпь ещё и мою долю! Мне ведь тоже трудно было молотом махать!
Тогда крестьянин сказал:
– Ну что ж, по мне так и ещё можно подсыпать! Парни опять схватили барина, и крестьянин всыпал кузнецу Пшику ещё и кучерову долю. По пути домой барин пенял кучеру:
– Зачем ты кричал, чтобы он еще сыпал?
– Вы же сами приказали,– отвечал кучер.– Я всегда вашу волю выполняю!
А барину и сказать нечего.