Галичина в Генеральному Губернаторстві | Galicia in General Gouvernment

У бувшому фільварку, тепер - адмінбудинок ПАФ "Білий Стік" (с. Волиця)

 

Скоріш за все, це причеп для кінної тяги (для ваговозів).

 

v Gdańsku (Danzig, Данціґ)

 

Такі документи видавали особам, які виїзжали на роботу в Німеччину (остарбайтерам)

 

Frundsberg, Що за вантажівка їде по переду,ніхто не скаже?

Знайшов спеціально для тебе, будеш винен

 

Невідомо де, але за архітектурною точно Галичина. Думаю святкування визволення Галичини від большевиків. Пророча надпись "Проч з москалями":

 

Забезпечення пенсіонерів пенсіями

 

Norman2 пише - "Невідомо де, але за архітектурною точно Галичина. Думаю святкування визволення Галичини від большевиків. Пророча надпись "Проч з москалями":"

це Золочів.вул.Колєйова

 

Жовква 1941

 

Визволений Львів, 1941

 

На фото №3 вулиця Домагелічув.... в цих двох будинках були військові шпиталі, в кімнатах над дверима були номери палат,а в подвірї в середині 60-тих в невеликій прибудові знайшли дуже багато милиць.... знаю це бо моя сім'я жила в одному з цих будинків.
Забудова була проєктована в 1939 році архітектором Фердинандом Каслером.

 

Фото №4 це Вульки (тепер Сахарова)

 

Ще не ГГ, гірські стрільці Вермахту перший раз у Жовкві в 1939 під час польскої кампанії

 

Фото 1941 року

Льві́вський націона́льний університе́т і́мені Іва́на Франка́ (у 1918–1939 рр. Університет Яна Казимира) — один з найстаріших у Східній Європі та Україні. Один з найпрестижніших університетів України. Львівську академію з правами університету утворено 1661 року указом короля Яна ІІ Казимира, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету». У 1773році орден єзуїтів заборонено, університет закрито. Відновлено 1784 року, називався Йосифінський університет. У 1805–1817 — ліцей. У 1817 відновлено як Університет Франца I.

колись також його закінчував...

 

фотографії з Бундесархіву, що були зроблені 10 липня 1941 у Тернополі.
Мешканці відкопували громадян з масової могили, яких вбило НКВД, а потім проводили впізнання цих жертв

 

командуючий поліцією та СС у Галичині Фрітц Катцманн потискає руку своєму шефу Гіммлеру

 

Вермахт перший раз у Самборі під час Польської кампанії 1939

 

Шукаю це відео... Може хтось має?!

 

А где это вообще снято? А то у меня есть фото с этой аркой.

 

сам зараз займаюсь тим питанням
Знаю інші місця де знімали... це все коло Львова

 

Ось ше фото по 1941 році

 

Львів, пл.Ринок

 

З культурного життя Галичини

 

Галицькі Шахи за німецької влади

72 роки тому, 29 вересня 1943 року в Самборі завершилася індивідуальна шахова першість дистрикту «Галичина». Змагання були організовані Українським Центральним Комітетом з ініціативи голови УЦК Володимира Кубійовича. На турнір, який стартував 22 вересня, прибули 14 відомих шахістів регіону. Проїзд і проживання учасників взяла на себе «Ланка тіловиховання», що діяла при УЦК.

Цілий тиждень відомі галицькі шахісти змагалися за звання найкращого шахового митця Галичини. У фінальний день турніру виявилося, що визнаний маестро шахів зі Львова, Степан Попель, перемоги якого очікували організатори, не зможе в чергове виграти турнір. Його обійшов молодий Ярослав Шевчик із Спортивного товариства «Україна» (Львів). Попелю довелося вдовольнитися другим місцем, третім був Янів. Призери отримали іменні нагороди від УЦК і подарунки від В.Кубійовича, який був особисто присутнім на турнірі.


Степан Попель
Загалом шахи в окупованій німцями Галичині спортивні функціонери почали відновлювати навесні 1942 року, трохи пізніше від інших видів спорту. У травні 1942 року в газеті «Львівські вісті» в рубриці «Зі спорту» з’явилася невеличка замітка такого змісту: «Занедбана і забута нами ділянка врешті оживилася. Майже всі члени колишнього Товариства українських шахістів згуртувалися тепер у шаховій секції спортивного товариства «Україна». Є тут колишній мистець Львова проф. С.Попель, інж. М.Романишин, М.Турянський, Я.Шевчик, Мацюшенко, Л.Туркевич, Т.Кукич, Мороз, Мончук. Словом шахова еліта, яка може репрезентувати українське шахове мистецтво».

Після створення секції спортивне товариство «Україна» провело між своїми членами турнір. Змагання тривали 6 тижнів і завершилися 9 липня 1942 року перемогою відомого у Львові шахіста Мирослава Турянського. Друге місце здобув Роман Мончук, третє – Степан Боянівський. Загалом у турнірі взяли участь 13 спортсменів. У цьому ж році шахова секція спортивного товариства «Русалка» (Золочів) за підтримки Українського окружного комітету провела першість Золочева. У змаганнях брали участь 20 найкращих шахістів міста. Чемпіоном став голова товариства Коцюмба.


М.Турянський (ліворуч) і С.Попель при партії, що вирішила 1-е і 2-е місця в турнірі за першість Львова, 1943 рік
Уже в 1943 році було організовано низку шахових міжміських турнірів та імпрез. Так, влітку провели індивідуальну першість Львова. Її організаторами виступили Йосип Кобів і голова УЦК Володимир Кубійович. У змаганнях взяли участь 5 шахістів: С.Попель, М.Турянський, М.Романишин, Л.Туркевич, Я.Шевчик. Перемогу здобув Попель, другим став Турянський, третім – Романишин.

8 липня у будинку по вул. Домбровського, 2 відбулося урочисте закриття турніру. Переможцю особисто Кубійович вручив фотоапарат та пам’ятну статуетку, віце-чемпіону Турянському – акварель, Й. Кобіву як організатору турніру – срібний жетон, знак визнання УЦК. На жаль, невідомо, який приз отримав бронзовий призер турніру Романишин. Після урочистої частини Попель зіграв одночасний сеанс із 10 охочими та здобув 8 перемог.

Також влітку 1943 року у Львові професори Антонович і Й. Кобів організували цікаву шахову зустріч. Турянський і Романишин розіграли так звану «безсмертну партію», переставляючи живі фігури. Гра відбулася на стадіоні нинішнього Львівського державного університету фізичної культури, що на вулиці Личаківській. Організатори підготували велику шахівницю, клітинками якої рухалися живі шахові фігури, ролі яких виконували актори Львівського театру опери та балету під керівництвом Володимира Блавацького.

1943 року Степан Попель для зацікавлення молоді шахами видав книгу для початківців під назвою «Початки шахіста». Видання, зі слів автора, мало «придбати найкращої з усіх ігор нових прихильників». Уже після війни відомий ґросмейстер, журналіст, письменник Савелій (Ксаверій) Тартаковер у своїх спогадах, надрукованих 1953 року американським журналом «Chess Review», повідомив, що за написану книгу окупанти навіть на деякий час посадили Попеля до в’язниці. Справа в тому, що в історичному вступі до цієї роботи він не згадав «неоціненний внесок» у розвиток шахів доктора З.Тарраша, а дозволив собі натомість назвати прізвище доктора Еммануїла Ласкера і пригадати його досягнення. Нацисти зажадали пояснень, чому він згадав Ласкера, чемпіона світу (1894-1921), єврея за національністю, а німецького чемпіона проігнорував. Український ґросмейстер відповів: «Як неможливо писати історію філософії, не згадуючи ім’я Баруха Спінози, чи писати про християнство, не згадуючи благочестивого Ісуса з Назарета, так неможливо замовчувати ім’я чемпіона з шахів Ласкера». Після такої відповіді Попель нібито потрапив до в’язниці. Тартаковер зауважив, що цю історію розповів йому сам ув’язнений.


Обкладинка книги Степана Попеля, видана ним у Львові 1943 року.
Завдяки його спогадам ця оповідка про Попеля потрапила в наш час на сторінки української преси. Проте документально підтвердити цей факт у біографії шахіста неможливо через відсутність відповідних документів. Тому можемо тільки припускати його правдоподібність.

Того ж 1943 року УЦК провів краєвий шаховий чемпіонат серед команд спортивних товариств краю. Регіон було поділено на три райони: західний, східний і північний (Холмський). До першого потрапили «Україна» (Львів), «Тризуб» (Львів), УТТ I (Львів), «Лемко» (Сянік), «Сян» (Перемишль), «Дністер» (Миколаїв), «Зелемінь» (Сколе), «Скала» (Стрий), до східного – «Чайка» (Калуш), «Довбуш» (Коломия), «Богун» (Скалат), «Черник» (Станіславів), «Чайка» (Чортків) «Пробій» (Городенка), «Дністер» (Самбір), «Змагун» (Теребовля), «Стріла» (Копичинці). Північний район складався з трьох дружин: «Буг» (Холм), «Червень» (Грубешів), «Богун» (Володава).

До фіналу потрапили команди «Україна» і «Лемко» (Сянік). Львівські шахісти у півфіналі досить легко обіграли в Холмі місцеву команду спортивного товариства «Буг» – 7,5 на 2,5, а «Лемко» – шахістів «Богуна» зі Скалату. Чемпіонство фіналісти розіграли у Львові 8–9 травня 1943 року. Переможцем чемпіонату, як і передбачали фахівці, стала «Україна», перемігши сяноцьких шахістів із розгромним рахунком 7:3. Бронзовим призером стала команда «Богун».

1943 року, намагаючись взяти під централізований контроль усіх шахістів регіону, УЦК повідомив спортивних референтів і керівництво спортивних товариств, що з початку 1944 року весь край поділили на 6 шахових областей: Львівську, Тернопільську, Станіславівську, Стрийську, Перемиську, Холмську. Щоби підняти індивідуальний рівень спортсменів, започаткували 6 ліг. Статус кожного шахіста визначався за успішністю виступів на попередніх змаганнях.

Апогеєм шахового життя 1944 року стала організація турніру в Сяніку, на який запросили відомих ґросмейстерів із Наддніпрянської України Ю.Боголюбова (чемпіон СРСР 1924, 1925 рр.) і Ф.Богатирчука (чемпіон СРСР 1927 і 1937 рр.). Організатори турніру розглядали його як чемпіонат всієї України. Водночас окупанти, відчувши тут політичний підтекст і не погоджуючись із формулюванням назви, заборонили її вживати. Саме через це німці дозволили писати в пресі про майбутній турнір як про «першість Лемківщини».

Документальних підтверджень присутності на змаганнях двох запрошених гросмейстерів із Наддніпрянської України відшукати не вдалося, найімовірніше вони не приїхали. Самотужки, без допомоги німецьких властей на той час це було непросто зробити через жорсткий контроль за пересуванням населення. Першість знову виграв Степан Попель.

До речі, 1944 року С.Попелю все ж вдалося зустрітися за шахівницею з колишнім чемпіоном Радянського Союзу Федором Богатирчуком. Правда, сталося це в Польщі. З наступом радянських військ галицький ґросмейстер еміґрував на Захід – відразу по завершенні турніру в Сяніку. Так само вчинив і Богатирчук. Доля звела обох шахістів у липні 1944 року у Кракові, де вони й дали згоду на проведення матчу з 6 партій. Втім, матч не було завершено. П’яту партію матчу (за рахунку 2:2) з огляду на «поліційну годину» перервали і її догравання вже не відбулося.

Отож, завдяки зусиллям УЦК та керівників місцевих спортивних товариств вдалося налагодити шахові змагання в окупованій Галичині, в яких брали участь відомі в довоєнний час гросмейстери.

Володимир ГІНДА

Джерела:

1. http://zbruc.eu/
2. Світлини з книги: Романтик шахів і його епоха. Степан Попель. / Упорядник Іван Яремко. – Львів, 2009.

http://photo-lviv.in.ua/halytski-shahy-za-nimetskoji-vlady/