Чи існував в УПА "загін імені Перуна" ?

Так неоязичництво тоді було модою у деяких колах по всій Європі -- так звана "велесова книга" -- то теж фальшивка, створена в 20-30 рр.

 

Читайте уважно тему -- Дрогобицька окружна боївка СБ, якою командував Луцький Б. В., одне із псевд якого було "Перун", ніколи не називалась "загоном імені Перуна" і тим більше не комплектувалась язичниками.

І раджу Вам утриматись від висловів на зразок "жидовська релігія". Ви правила Форуму стосовно релігійних суперечок і образ читали?

Сподіваюсь у майбутньому бачити від Вас більше конструктиву.

 

Аякжеж!
АЛЕ в Андрусяка було два псевдо - "Різун" для зовнішнього вжитку, яке й було відоме НКВС, і "Грегіт" для внутрішнього в УПА та ОУН.
Так що формально наказ був виконаний.

 

Ми ж здається вже з'ясували, що боївка носила назву Перуна ще коли нею керува Іван Огородницький ("Пугач").

 

Це твердження взяте із праці В.Мороза "Завершальний етап збройної боротьби ОУН і УПА на українських землях"

ІМХО, це не найкращий експерт в історії УПА -- в нього часто політична доцільність бере гору над історичною достовірністю.

І головне : Іван Огородницький ("Пугач") загинув у селі Сайкові 17 вересня 1944 року.

 

я це бачу дещо інакше. боєм керував Луцький-Перун. повідомлення надрукували через рік після подій. або з пам"яті, або з нотатника, де олівцем записано "група ком. Перуна". олівець за рік міг затертися і читався як "група ім. Перуна". бо на співпадіння псевда командира, назви групи і місцевості де проходив бій не схоже. до того ж у 44році відділи УПА іменувалися за псевдом командира. та і навряд група(в сенсі кілька чоловік) мала б власну назву. власні назви отримували сотні і вище.

 

ще одне. взагалі назва "група" не характерне для означення відділу чи боївки. тож швидше, маємо справу з частиною боївки

 

Так, це слушні зауваження.

І вони підтверджують мою основну думку : в УПА не існувало окремого відділу, вкомплектованого "язичниками" і який називався "імені Перуна", як про це заявляють адепти "рун-віри"

 

Так можна було б стверджувати, якби а) ми знали достеменно історію всіх відділів УПА і б) не було б повідомлення про групу Ореста Зибачінського. А так ваше твердження "не було" є таким самим абсурдним і бездоказовим, як і твердження про "було".

 

Найголовніше, що в УПА2 точно будуть рідновіри (рунвісти). Можливо їх навіть буде більшість.

 

Є таке поняття, як "доказова база".
1) В цій темі, ми вже вияснили, шо "Перун" --то псевдо командира Луцького, а не назва відділу.
2) Самі адепти Шаяна-Силенка про цю "групу ім. Перуна" нічого конкретного розповісти не можуть.
3) Повідомлення про групу Ореста Зибачінського, до УПА ніякого відношення не має, бо датується 1936 роком, а чи був Зибачінський в УПА взагалі ?

Тому твердження про "відділ язичників в УПА", так і залишається бездоказовим.

 

4) про групу Зибачинського пишуть тільки язичники. сторонніх джерел не наводять.
тобто найбільш достовірним є повідомлення у спогадах Войновського(хоча перевірити теж не завадило б) бо він стороння особа. але це повідомлення про групу молодих людей, що захопилися новою релігією.

що не доведено, того не існує.

 

вибач, друже, але тягар доказів на тому, хто стверджує. тому "не було" не може бути бездоказовим. ти не згоден з моєю аргументацію "проти"?

не потрібно натягувати свої релігійні вподобання на історію.

тільки зараз язичники-націоналісти, на мою думку, тільки шкодять націоналізму. найактивніше вони критикують християн і вчення Христа. причому настільки активно, що складається таке враження, що це основа їх діяльності

 

Друже, спробуй примінити "доказову базу" не тільки до чиїхось, але і до своїх. Твоє твердження "в УПА не існувало окремого відділу, вкомплектованого "язичниками"" є бездоказовим. Щоб так стверджувати, ти повинен мати інформацію про всі відділи УПА і про їх релігійні уподобання. Такої інформації в тебе немає. Отже правильним було б сказати, що "наразі не існує доказів, що в УПА існувала якась група, що була укомплектована язичниками". Відчуваєш різницю?

Тепер по темі.
1) Іван Огородницький ("Пугач"), який за інформацією В. Мороза командував групою на той час, потім загинув в Сайкові. Це 10км і декілька днів від описаних подій, отже все збігається, на час бою він командував групою. Які політичні мотиви у В.Мороза ставити когось командиром групи? Це абсолютно нейтральна інформація.
2) В двох джерелах (одні - спогади) група називається "ім. Перуна", а ти сверджуєш, що це помилка і це псевдо Луцького, який прийшов до групи вже після бою. Доречі, не виключаю, що новий командир міг отримати псевдо від боївки, до якої його було призначено.
3) В тому, що група мала назву "група Перуна" або "ім. Перуна" я впевнений на 90%, вже декілька незалежних джерел на це вказують. Але. Я ніколи не стверджував, що це означає, що група була укомплектована частково або повністю язичниками. Такої інформації у нас нема, окрім сумнівних тверджень зацікавленої особи - неоязичника. Більш того, я вважаю, що це дуже малоймовірно. Але й стверджувати, що таких груп не було - це дуже амбіційно. Ми просто цього не знаємо і можливо ніколи не дізнаємося.

 

Це правда

Це профанація, а не історія. Історія базується на фактах, а не на "якщо ви не довели існування хрестових походів, значить їх не було".

Факти які ми знаємо не достатні стверджувати про існування цілої групи. Є факти і імена окремих осіб в УГА, в ОУН. Припускаю, що такі окремі особи були і в УПА. Є факт існування групи Перуна, але це не факт, що там були язичники.

 

добре. нейхай так.
а як щодо "група"? ти ще десь чув/читав, щоб так називали відділ? я не пригадаю

так коли Луцький - Перун потрапив у групу? не став командиром, а саме став членом боївки?

 

Відповідно до його біографії Луцький очолив цю боївку СБ у 1944. Перші згадки про його діяльність з цією боївкою (наведені у цій темі) датуються весною 1945 року. На мою думку хронологічна послідовність така:
04.09.1944 (за іншим документом 04.10.1944) боївка СБ проводить бій в районі сс Грабине і Підзвіринець. На той час її очолює Іван Огородницький ("Пугач").
17.09.1944 Іван Огородницький ("Пугач") гине у селі Сайкові. Це близько 10км від Грабине і Підзвіринця.
??.??.1944 Богдан Луцький ("Перун", "Донець", "Орест") очолює боївку СБ. Нове псевдо "Перун" бере можливо від назви боївки.

Щодо "група", так, не звично. Я не пригадую чи зустрічав це слово. Але подивись на опис бою - у ворога близько 57 душ. Яка боївка СБ могла б мати хоча б стільки бійців? Документ номер 2 каже "Группа им. «Перуна» в составе 40 человек (уездная охрана)...". Боївки СБ часто залучали для своїх операці СКВ та озброєний місцевий актив ОУН, що логічно, коли вони виконували не основні для них завдання - а такі засідки не були пріорітетом СБ, це мало робити УПА, але à la guerre comme à la guerre. Себто на цей бій вийшла боївка плюс СКВ, а звідсіль можливо і слово "група"? Можливо то була більш-менш стала група, бо оперували в межах одного терену?

 

Так, хороший аналіз фактів.
А чи є докладна інформація по біографії Івана Огородницького "Пугача" ?

 

фактично група Перуна згадується тільки у зв"язку з боєм у районі сс Грабине і Підзвіринець.
Чіл, у тебе є інформація по Луцькому, подивися де він був на момент цього бою?

 

Друзі, я (нажаль) ніколи не мав можливості цікавитися окремими біографіями, або окремими територіями. Моя спеціалізація - зброя УПА і фото УПА. Я міг би спробувати пошукати, але 99% моєї бібліотеки в Києві. Врешті тут є люди, які гори інформації перекопали, може вони щось знайдуть.
Ось що є на поверхні.
1. Опис бою, де загинув Іван Огородницький "Пугач" за В. Морозом («ШП» 12 (3065) 27 березня 2013 р.)

2. Інформація про загибель др. Перуна (Луцького Богдана) - http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/9138/

 

дивися. тут немає заперечення моєї версії. поки...
Луцький міг не очолювати боївку СБ, але міг командувати боєм. чи бути командиром зведеної групи.
про зведену групу ти гарно підмітив. бо дуже мені муляє "група".

 

"Повстанська група ім. Перуна" (близько 150 вояків) діяла на тер. тодішнього Комарівського району Львівської області.
Літопис УПА. Нова серія. Т.12. ВО-2 "Буг". 2009. - С.24.

 

Панове! Зовсім випадково натрапив на сайт і ознайомився з вашою дискусією.
Я народився в Комарні, тому інформацію маю з уст очевидців цих подій,
які вказують, що назва групи взята на честь одного із організаторів суспільно-політичного життя Комарнівщини у 1930-х рр., повітового провідника ОУН Ананія Перуна. Він помер 9 липня 1941. А щодо нападу групи на в'язницю в Комарні, то можете детальніше ознайомитися за посиланням
http://www.ukrnationalism.com/histo...-komarno/698-naskok-na-rajtsentr-komarno.html

 

щось не завантажується за посиланням.
а за факти - дякую

 

http://www.ukrnationalism.com/histo...-komarno/698-naskok-na-rajtsentr-komarno.html

Наскок на райцентр Комарно
Володимир Мороз
Іван Огородницький - “Пугач”
(19–20 серпня 1944 р.)

Дезорганізація роботи окупаційної адміністрації була одним із основних завдань бойової діяльності відділів УПА і збройного підпілля ОУН. Для цього, зокрема, здійснювалися наскоки на ворожі адміністративні осередки, насамперед райцентри. Крім того, такі акції мали значне пропагандистське значення для населення і повстанців і, деморалізуюче, – для ворога. Саме таким був наскок на райцентр Комарно Дрогобицької області (тепер місто Городоцького р-ну Львівської обл.). Причому він був здійснений не відділами УПА, а самооборонними кущовими відділами (СКВ) та повітовим охоронним відділом ОУН, який після переходу фронту збільшився до розміру неповної сотні і кілька місяців діяв під назвою “Повстанча група ім. Перуна”.

Охоронну боївку ще в часи німецької окупації створив військовий референт ОУН Городоцького повіту Іван Огородницький-“Пугач”. З нею провів ряд вдалих бойових акцій проти окупантів та польських збройних формувань. Боївка базувалася в лісових околицях південно-східної частини Комарнівського району, військовий референт якого, Василь Росяк-“Водяний”, був найближчим співробітником “Пугача”.

Із приходом радянської влади боївка та місцеві СКВ значно поповнилися, в першу чергу тими, хто ухилявся від призову в Червону армію й не хотів воювати за імперіалістичні інтереси Москви. Загалом в тодішньому Комарнівському районі від служби ухилилися 1657 осіб із 2244 військовозобов’язаних. Всі вони складали базу для діяльності повстанських відділів. Так, Комарнівський СКВ нараховував 30-60 осіб, мав на озброєнні 2 ручних кулемети, 3 автомати, гвинтівки.

Чисельно зріс і відділ “Пугача”. За повстанськими даними, наприкінці серпня – на початку вересня 1944 р. він відповідала неповній сотні (роті). Це дає підстави оцінювати чисельність на 80-100 осіб, зведених у дві чоти (взводи). Відділ впродовж серпня–жовтня 1944 р. виступав під іменем “Повстанча група ім. Перуна”. Така назва взята на честь одного із організаторів суспільно-політичного життя Комарнівщини у 1930-х рр., повітового провідника ОУН Ананія Перуна. Він помер 9 липня 1941 р. після тривалої хвороби (туберкульоз горла) і похований у спільній могилі з в’язнями, помордованими енкаведистами в комарнівській в’язниці.

Базою “Повстанчої групи ім. Перуна” була гаївка Мархвин на узліссі неподалік присілка Паланики села Татаринів (тепер Городоцький р-н).

Радянські органи вважали, що чисельність “Повстанчої групи ім. Перуна” складала 1300 осіб, з них 400 - озброєних. Очевидно, що таке перебільшення зумовлене не лише поганою розвідкою, а й намаганням виправдати неефективну боротьбу із повстанським відділом. Озброєння оцінювалося в один крупнокаліберний кулемет, один станковий кулемет, три ручних кулемети, решта - автомати і гвинтівки.

Втрати від дій відділу “Пугача” у серпні 1944 р. радянська влада подавала на 4 вбитих офіцери та 4 солдати ЧА, 6 осіб партійно-комсомольських працівників і 10 місцевих активістів.

В рамках реалізації заходів щодо проведення мобілізації Комарнівський райком КП(б)У скерував групи райпартактиву та працівників військкомату в села Татаринів, Мала Горожанна, Повергів, Колодруби. Фактично, це було виловлювання призовників. У Татаринові після трьох ударів церковного дзвону населення втекло в ліс. Побачивши це, І. Огородницький взяв зі собою кулеметника та ще трьох стрільців і вирушив у село. Біля сільради повстанці обстріляли облавників на чолі з дільничим уповноваженим райвідділу НКВД Антиповим. Відтак до Татаринова вирушила решта відділу. В результаті бою облавники відступили. Вбито 2 енкаведистів, одного поранено. Ще 4 енкаведистів і солдатів 1-ї гвардійської армії затримано. Повстанцями здобуто 3 ППШ та 4 гвинтівки. Власні втрати - один поранений в руку.

По обіді того ж дня на Мархвин підтягнулися чотири СКВ, зокрема, Комарнівський (кущовий Василь Мисаковець-“Криловий”), Татаринівський (Іван Грабовенський-“Морозенко”), Чуловицький (Володимир Зайшлий-“Гонта”). Смерком вони спільно із “Повстанчою групою ім. Перуна” вирушили в напрямку райцентру Комарно, який знаходився на відстані 11 км. Зведений відділ поділено на групи, чисельно близькі до роїв (відділень). Більшовики згодом перебільшено оцінювали чисельність повстанців на 200-300 осіб. Метою акції було, насамперед, звільнення в’язнів.

Під містом отримано відомості від розвідників, яку вдень провели підпільники “Горський”-“Багряний” та Роман Прухницький-“Сова”.

Повстанці наблизилися на віддаль 100 м до будинку райвідділів НКВД і НКГБ, неподалік яких містилася і тюрма (КПЗ – “камєра предварітєльного заключєнія”). Близько 2 год. вночі 20 серпня, після оклику варти в’язниці “Стой, кто ідьот?!", почався бій. Працівники каральних органів та винищувального батальйону зайняли оборону в будинку НКВД і НКГБ. Повстанці обстрілювали їх кулеметним, автоматним та рушничним вогнем. Бій тривав близько години.

Група під командуванням “Грома” прорвалася крізь щільний автоматний вогонь під стіни тюрми, знищуючи гранатами охорону КПЗ. Це зупинило вогонь ворога на одному із відтинків, що дало можливість групі на чолі із В. Зайшлим-“Гонтою знищити охорону КПЗ і з вигуками “Слава Бандері!” розбити сокирами і ломами тюремні двері та випустити в’язнів. Ще одна група обстріляла пункт ВНОС (“Войска наблюдєнія, оповєщєнія і связі”). В приміщення пошти кинуто гранату.

Після цього повстанці зібралися біля пошти і залишили райцентр під спів “Гей видно село…” та інших маршових пісень. Неподалік церкви роззброєно стійкового “робітничого батальйону”, з працівниками якого, переважно східняками, проведено коротку гутірку про мету боротьби ОУН і УПА.

Один із учасників акції згодом згадував: “У висліді наскоку на Комарно звільнено 35 арештованих людей з різних сіл району. Вбито теж кільканадцять большевиків, однак про це точно годі казати, бо большевики конспірували свої втрати. Наскок викликав серед большевиків великий страх і паніку. Зараз зрана по нападі вони розібрали на річці міст, щоб не будо доступу до міста з цього боку, а на місті через цілий день не було видно ані одного енкаведиста. Ще більше значення мав наскок у морально-політичному відношенні”.

Радянські документи повідомляли про втрати повстанців на 15 осіб, з яких нібито 6 вбитих, трупи яких “забрали зі собою”. Про власні втрати більшовики взагалі не згадували, тільки повідомляли про знищення охорони КПЗ. Насправді в акції загинув тільки один стрілець. Ще один був легко поранений в руку.

Більшовики намагалися применшувати і кількість звільнених в’язнів. В звітах, поданих відразу після нападу, їх чисельність подано на 7 осіб. Згодом нагору повідомлялося вже про 17 звільнених. А вже у 1947 р. у довідці Комарнівського райвідділу МГБ зазначалося, що з розбитого КПЗ звільнено 30 заарештованих.

Натомість у повстанському звіті, датованому жовтнем 1944 р., повідомлялося про визволення 25 мирних українських людей. Пізніше один із учасників наскоку (ймовірно, районний референт пропаганди Олекса Ольховий-“Горліс”-“Черемха”) писав у підпільному виданні “Літопис УПА” про близько 35 в’язнів, які вийшли на волю із розбитої тюрми.

Один із них, підпільник Іван Гриб -“Соловій”, хоч і скатований та знеможений, допомагав втомленому кулеметникові нести зброю і розповідав, що в тюрмі його били кулаками, ногами та нагайками. “Соловій” приєднався до “Повстанчої групи ім. Перуна”, де воював до переходу у відділ УПА “Жубри” в жовтні 1944 р. Згодом був кущовим, загинув 3 квітня 1951 р.

Відтак пішли зачистки терену. Перша облава відбулася по гарячих слідах 21-22 серпня силами оперативних працівників обласного управління та районного відділу НКВД спільно з ротою 17-ї бригади внутрішніх військ. За радянськими, як звично, перебільшеними даними, в операції вбито 27 і затримано 26 осіб. Також військова частина ЧА нібито вбила 15 і полонила 9 осіб .

Після глибшої підготовки відбулася велика облава проти відділу “Пугача” і “Водяного” за участі чотирьох полків 4-го Українського фронту, 3 батальйонів прикордонних військ, а також працівників НКВД. Впродовж 3-6 вересня 1944 р., було прочесано лісові масиви та населені пункти району. За радянськими даними, нібито вбито 276 підпільників, затримано 19 осіб, але при цьому захоплено всього 3 кулемети, зокрема 1 станковий, 19 автоматів, 28 гвинтівок, ПТР і кілька складів зброї та продовольства. Після облави до військкомату з’явилося 1026 військовозобов’язаних, які ухилялися від призову.

Натомість у звіті ОУН повідомлялося про знайдених сімох вбитих облавниками. Затриманих допитували над ямою з трупами, погрожуючи розстрілом. В с. Колодруби вбито 5 старших косарів (зокрема, одного 70-літнього), в с. Блятівка (тепер с. Листв’яний Миколаївського р-ну) - 7 старших господарів (зокрема, сліпого і німого) за те, що в хаті були тризуби. В одному селі розстріляно солтиса і двох жінок, в іншому солдати зґвалтували 17-літню дівчину.

Незважаючи на масштаби, ця радянська операція не завдала “Повстанчій групі ім. Перуна” серйозних втрат.

Все ж в одній з облав, у с. Сайків (тепер Миколаївський р-н), 17 вересня 1944 р. загинув командир “Пугач”. Він посмертно відзначений Бронзовим Хрестом Бойової Заслуги та іменований спочатку старшим булавним, а відтак хорунжим УПА. “Повстанчу групу ім. Перуна” очолив чотовий “Чорній” (бл. 30 років, зі с. Горбачі Пустомитівського р-ну; ймовірно. теж користувався псевдонімом “Павлюк”). При цьому відділ підпорядковувався В. Росякові-“Водяному”.

Чергова велика акція “Повстанчої групи ім. Перуна” відбулася 4 жовтня 1944 р. Під загальним командуванням В. Росяк-“Водяного” між селами Грабівно і Підзвіринець зроблено засідку на конвой в’язнів, затриманих у с. Повергів. В неї потрапили 54 більшовиків, серед яких було 34 місцевих поляків, які брали участь в облавах. Вони конвоювали 11 (за радянськими даними) або 8 (за повстанськими) затриманих українців.

“Повстанча група ім. Перуна” чисельністю 40 вояків окопалася на узліссі і, пропустивши передню стежу, відкрила вогонь по 8 возах, на яких їхали облавники і затримані. Почався бій. В тил більшовиків, які залягли до оборони, вдарив Татаринівський СКВ на чолі з І. Грабовенським-“Морозенком”, який надійшов на допомогу. Конвойовані українці втекли до лісу. Одну жінку з них облавники при втечі вбили, а семеро чоловіків вирвалися щасливо.

В результаті п’ятигодинного бою, за радянськими оперативними даними загинуло 3 і поранено 7 працівників НКВД та бійців винищувального батальйону, а ще 30 пропали без вісти. 11 затриманих звільнено. У звіті ОУН повідомлялося про загибель 42-45 з 54 облавників при власних втратах 1 вбитим та двома легко пораненими в руку. Загинув, власне, командир “Повстанчої групи ім. Перуна” “Чорній”, який з одним роєм подався в бік Підзвіринця і Татаринова шукати тих конвоїрів, які втекли. На полі біля Підзвіринця він відірвався від групи і був обстріляний з-під копиці серією з автомата та рушничним вогнем. Після 7 годин мук помер.

Ця акція викликала чергову хвилю масових облав, для чого прибув начальник Дрогобицького обласного управління НКВД генерал-майор Олександр Сабуров. Вже наступного дня в в с. Татаринів затримано 50 чоловіків, в с. Повергів спалено 22 господарства, в передмісті Діброва м. Комарно в хаті згоріла старша жінка. За радянськими даними (очевидно, перебільшеними) в облавах 6 жовтня затримано 76 осіб, а впродовж 7-10 жовтня - ще 250 осіб та нібито вбито 62 підпільники. Затриманих, які були переважно з Татаринова і Підзвіринця, після допитів майже всіх звільнено. За повідомленням повстанських звітів, 9 жовтня в Татаринові вбито 3 селян, наступного дня в Новосілці - ще двох.

В результаті втрати командира і масових облав “Повстанча група ім. Перуна” фактично припинила існування у жовтні 1944 р. Частина її стрільців перейшла до створюваної на терені Комарнівщини сотні УПА “Жубри” (к-р “Яр”, згодом Микола Король-“Дир”-“Горлоріз”). Інша частина залишилася в охоронній боївці В. Росяка-“Водяного” (нараховувала до 30 осіб). В бою під Тершаковом 28 червня 1945 р. В. Росяк-“Водяний” загинув. Тоді ж полягли ще 14 стрільців його боївки і СКВ, ройовий боївки СБ та 8 вояків відділу УПА “Непоборні”, зокрема сотенний “Крутіж”.

Кому відома інформація про наскок на тюрму в Комарно, діяльність “Повстанчої групи імені Перуна” та її командирів, національно-визвольну боротьбу ОУН і УПА на Городоччині, просимо писати на електронну адресу mrz@ukr.net або на адресу редакції.