та що за день. чи то сторінка винна? тільки хтів написати що це оцейну той що ото а ви вже відповідь написали. ну то що ж вже тут. і ви приз мені женіть. бо я ж вгадав але невстиг за вами вірну відповідь написати. до речи а де ж таки ваш сусід пан Громофф? його відучора тут нема.
а ось вам і казочка для підняття бойового духу та настрою. Уголок Дурова. В екстремальних ситуаціях, коли психіка маслає щосекунди шалені передози негативом дуже добре допомагають спогади про дитинство. Всякі. І приємні і неприємні. Зараз, коли ви вже доросла дівчинка, або мужній легінь, ви розумієте, що спогадів з дитинства просто не може бути поганих, тільки тому, що це дитинство. Ваше дитинство. А я вам розповім тим часом історійку про те, як одна вредна дівчинка Клара, яка потім виросла і стала на американський манєр називать себе Клєр, спортила матері курей і чуть нє погубіла свінью. Нє, тіко не жахайтесь, жодна тварь не постраждала, всі вижили і даже потом нєкоторий період здравствовалі, пока мама не рішила, шо прийшов їх час вєрой і правдой послужить людству вкустним нажорістим жорєвом. Ітак. Жила-була чудєсна дєвочька Клєра. У Клєрочкиних родітєлів, як і у всі путніх людей на землі було хазяйство. Кури, свиня і всьо остальне по мєлочі. Так вот. Вона була настоко чудєсна, шо коли вона проходила мімо хліва, де проживала свиня Васілій, той її узнавав по шагам і рилом товк в свинячу загородь так, щоб збити гачок, вирватись і з остєрвєнєнієм гнати до калабані з грязью, вєсєло візжа. Ще в хазяйстві було 6-7 курок-несучок породи червона-попеляста, які неслися великими коричневими яйцями, а одна навіть несла мега-яйця з 2 темножовтими жовтками... У дівчинки Клєрочки були канікули і дівчинка була, як і всі діти представлєна сама собі. Вона довго маялась, блукаючи в дворі. Свєрстніков не було – всіх слухняних і строптівих вивезли в піонер-лагеря. Але Клєрочка змалечку не переносила ні піонєрів ні лагєрєй, бо вже тоді, в буремні -надцяті росла канонічьною бандерівкою. Поетому мама рішила, шо луччє з дєвочькой не звязуваця і хай вона самостоятільно занімаєця заполнєнієм досуга так, шоб не морочила нікому голову. Клєрочька довго думала-думала - чим же їй занятись, довго скрєбла пальчиком чєрєпушку, потім длубала в носі, потім ізіла всі цукерки, шо були в хаті і рішила, шо їй цим літом нада обізатільно стать вєлікой укратітільніцей тігров в уголкє Дурова. Огні цирка манілі Клєрочку, як нескорені гори манять альпініста. Оскільки, тігров в радіусі 200 кілометрів не наблюдалось - шліфувать дрєссуру і сценічну майстерність було рєшено на свині по клічке Васілій. Васілій оказався в цьом вопросі настоящою свиньою. Тупою і безталанною. Дрєсіруваця він ніяк не желав, а тільки, вискочивши з свинюшника - сразу кабанчіком гнав під тин, де була велика грязєва калабаня з пір"ям і гусячими гімнами. Васілій умлівав від того запаху і там завмирав. Навєрно тоже іграв. Уявляв себе африканським бєгємотом, а може даже і слоном. Іногда Васілій довольно рохкав і перевертався на інший бік і було понятно, шо всі мої мольби - вийти з калюжі і ісполніть команду "Васілій, лєжать", або "Васілій, голос" були безсовісно проігнорені. Васілій люто саботірував весь уголок Дурова і вєліку укротітєльніцу. Отмучавшись з командами, я поняла, шо на цьом попріщє я бездарно проігрую Васілію в мастєрствє і Васілій просто іздіваєця, а коли валяється в болоті, то він, як члєн політбюро КПСС очінь удовлєтворьон. Фсьо, - подумала я, - укратітєльніца з мене, як з гамна пуля. Но цирк по прєжнєму маніл і я вкорні рішила помінять амплуа і стать ліхой наєздніцей. От токо вопрос: де взять коняку? Роль лошаді опнять була отдана бездарному Васілію. Васілій не хотів скакать ні галопом ні аллюром і вопше хотів бути просто свиньою. Він, як і прєждє, завидівши болото - мчався там поніжитись. Нічо не получалось. Васілій подло не желав буть ні тігром ні лошадью і губив на корню мій майбутній шалений успіх. Но Клєрочка просто так не пасує! Навіть перед свинями! Одним солнічним, прісолнєчним утром, Клєрочка рішила, шо пора устроїть гініральну ріпітіцію і вийшла на ганок в самому чарівному платтячкові, яке в неї було. Біленькому, в рюшах, воланах і великих червоних горохах. На ногах у Клєрочки були модняві салатові сандалєти із тої самої шкіри, шо і Васілій - свинячої. Гольфікі свєркалі бєлізной. В довершення цього ослєпітєльного портрєта я вам по сікрєту скажу, шо Клєрочка в той день ще й косу заплела, чого катєгорічєськи не робила нікада, бо всігда носила прічоску "конскій хвост". Тут саме главне, шоб бува Васілій не попутав, кому нада буть конякою. Клєрочка виломала лозиняку і прив"язала до неї мотузка. Нагайка для хлєстанія строптівого Васілія була готова. Нада було випускать свиню з загородки. Оскільки він був дуже упітанним кабаном і дитячому організму було просто неподвластно його втримати – рєшено було скакать на Васілія з висоти, як ото Дартаньян на свого коня, коли бився з гвардєйцами Кардінала. Потом по плану було хлєстать його нагайкой по ікрам з криками «вйо, зальотний!» і промчаца нєсколько кругов так, щоб побачили всі, а сусідський Сірко охрип від гавкоту. Я залізла на загородку, відкрила дверцю і сіганула на мімо пробєгающу по адрєсу свинюшник-болото лошадь-Васілія. Я даже встигла закріпитись в нєкоторой позі, вхопивши Васілія за одне вухо. За друге схватить не встигла, бо Васілій рвонув со старта в направлєнії грязєлєчєбніци з гусячим гівном, як спортівна Ферарі. Через пару секунд в болоті лежали оба: вєліка укротітєльніца тігров і ліхая наєздніца і подла твар і свинюка Васілій. Як ви вже поняли чарівному, біленькому, в рюшах, воланах і великих червоних горохах платтячкові настав піздєц. Свєркающі бєлізной гольфікі були чорніші ночі і смерділи гівном. Токо модняві салатові сандалікі за третім разом вдалося відмити… Но малєнька Клєрочка вовсє нє із тєх хто вот так просто здається. Навіть свиням. Коли не вдалось стати ні укратітільніцей ні дрєсіровщіцей свині, Клєрочкин взгляд упав на курей. Клєрочка опять поскребла по чєрєпушкє пальчиком і рішила, шо кури – це нєзамєніма вєсчь в дрєсіровкє попугаїв, особенно, коли в тебе нема попугаїв. Але це вже зовсім інша історія) Колись розкажу. Тримайтесь камради. Невсеремос!!!
Шановні до завтра.щось трохи зле мені.Набігався сьогодні по лісі як сайгак.2 пятака 1867.1868.пуга на мисливську тему.ЩЕ якась хрень.не памятаю.Пішла мря в люлю.На все добре.не сваріться.не гризіться.на *Вождя *не казіться.до вечора 1.09.З повагою.
У меня тоже есть рассказ в ваш уголок.В детстве был у меня друг Стас,жил он в соседнем подъезде и была у него кошка Мася,а жил он на последнем 5 этаже.Было лето,родители были на роботе и делать особо было нечего.Нашли мы на мусорке старый зонт и родилась у нас идея-сделать из Маси парошютистку.Изготовили мы парашут закрепили на Масю и запустили в свободный полет.Только не расчитали направление ветра и Мася зависла не винограде.Снимал Масю весь подъезд,потому как терпеть ее истошные крики о помощи неукого небыло сил.После этого случая Стас был отпраслен в ссылку в Стрий к бабушке,а меня отправили в пионер лагерь.
