Ви впевнені, що це про цицьки? Якщо у бідолашного Олексія всього 6 см., то таки малувато... "От жалко пацана!" (с)
ну поки ви всі десь швендяїте по невідомо яким справам по спеці та ліндаєте десь у холодочку розвалившись під вишнею та сплюндрувавши бабі увесь квітник який вона старанно доглядала остані 30 років. я вам казочку розповім. А я вам розказувала як ми в дєцтві робили на токУ? Ви шо, не знаєте шо таке Ток? Блін, якшо ви не знаєте, шо таке ток, то ви не знаєте, шо таке жнива. Не знаєте, шо таке колгосп. І не знаєте суть хліба. В нашому селі був один з найбільших на всю республіку колгоспів. Село велике. Оточене з усіх боків полями з пшеницею. В липні починалися жнива. Для зручності збирання урожаю колгосп ділився на 4 участка, шо щиталось до фіга. Зібране комбайнерами зерно привозили на грузовиках на участки. Де й працював ток. Суть току була в тому, шоб просіювать зерно. Робилось це просто. У величезному дворі ставилась наче дєцька горка. На якій крутилася лєнта. Вгору. Біля горки з грузовика зкидалась гора зерна. До рук брались лопати. На лєнту треба було накидать зерно. Зерно доходило до жолоба, через яке і просіювалось. Потом його знов закидали на тачки і завозили вже на слєдующій просів. Серйозний і трохи вредний. А на перший просів розрішалось брать дітей. Ну, як дітей. Все согласно закону. З 14 год. І строго по сокращонному графіку. Но, нас здали трохи раньше. Бо бабушка не видержала і пожалілась моїй хришенці, шо ми "зносим хату" (хотя мені зараз кажеться, шо по справнєнію з нашими приключєніями, Армагедон нєрвно курив в сторонці). Корочє, на сімейному совєті було рєшено іспользовать бабушкин вчительський авторітєт і одправить нас на трудові роботи. В ті времена в селі вчительський авторітєт, був непрерікаємий. Нас записали. А заодно і наших закадичних подруг з сусіднього двора. І через тиждень пробив час "Ж". Вставать пришлось в шість ранку, шо для нашого організма було жестоко і почті невиносімо. Сніданок - чорний хліб з вареньою і молоком. Потом встрєча сонноі команди біля двора. Сідлались лісапети Україна (а не якісь непонятні Команчі). Двадцять минут на вєліках. І ми на роботі. Тут нада сказать, шо працювали ми добросовісно. Од роботи не одлинювали. А там іначє й не получалось. Якшо будеш мєдлєнно накидать, то замість одной купи привезеного зерна окажеться дві. А це - значить не справляєшся. А не справляєшся, значить - позор! Коли сонце добряче поднімалось і починало пекти, ми потроху захекувались і мєчтали про обід. Обід наставав в дванадцять часов. А як його взнать, коли ті дванадцять? Це зараз на кожній руці і на кожному стовбі по годиннику. А тоді? В начальника участка - Івана Гавриловича - ж не спитаєш? Бо він був строгий. Тоді ми починали угадувать по сонцю. Скажу, шо до конця нашої двотижневої служби, ми вже вміли опредєлять врем'я по сонцю почті до минути. Ми ждали, коли начальник тока озвучить "Обід!". Як по команді, до воріт під'їжжала машина. Привозили з кухні обід. В кузові сиділа тьоть Галя або тьоть Надя з бідонами. В прості алюмінієві миски з бідонів наливався борщ - справжній густий запашний борщ з мнясом, наче з печі. Клалась велика ложка густої сметани. В другу миску - голубці, або тушена картопля з каклєтами. А на третє (ми ше не знали такого слова "десерт") - вареники з вишнями і кампот. Обід треба було обізатєльно хвалить. Тьоть Галя чи тьоть Надя сильно цього ждали і красніли. А нам було не жалько, бо було сильно вкусно. А тьоть Галя з тьоть Клавой обично казали "Їж, доця, на здоров'є" або "На, синок, добавки". Після такого обіда ми лежали у нашій столовій - маленькій білій хаті-мазанці на лавах і дрімали. А одного дня до нас приїхав товариш-кореспондент з районної газети. Був вже в літах. В світлих полотняних штанях, білій тенісці і солом'яному брилі. Копія батька Проні Прокоповни, тіки без вус. Ходив поважно, все роздивлявся і фотографував. За ним бігав підтюпцем вищий на дві голови Іван Гаврилович. Товариш-кореспондент пообідав з нами. З'їв усього по дві миски. Сильно плямкав (видно було, шо смашно). А через два дні в "Броварських вістях" (чи як там та газета називалась?) вийшла стаття. У зв'язку з цим собитієм подрімать в обід не вдалось. Під хатою собралось чоловік п'ятнадцять - нас семеро, 3 водітєля, тьоть Галя, хлопці з ангара і завгосп. Тут нада зробить лірічєське отступлєніє. Ці хлопці з ангара були після арміі і приводили нас, дівчат, в неопісуєме волнєніє. Вони жартували з нами, смішили, загравали (такого заграничного слова, як "флірт", у нас в селі не употребляли). А ми були, як нестиглі яблука, і не вміли навіть віджартовуваться, не те, шо "строїть глазки". Я, не моргаючи, дивилась на цих загорілих білозубих сільських богів, які ржали, як коні, і цвіркали крізь зуби, а Оксана, напрімєр, не піднімаючи очей, ще вище і завзятіше підкидала зерно, і била всі рекорди проізводства. Так про статтю. Іван Гаврилович читав мєдлєнно і з паузами. Смакував. В статті було 2 фотографії: як Іван Гаврилович чогось замєсто нас підкидає зерно, прицьому дивиться в камеру і сильно улибається. І ше була фотографія пшеничноі гори в ангарі. А ше колись в обід нам робили культурну програму - до нас приіжжав самий настоящий народний ансамбль. Ми сиділи розморені після обіду під деревами, а артісти в народних костюмах витьохкували нам народних пісень. Я їх потом бачила по тєлєку. Вони виступали з самою Раїсою Кириченко. А ви коли-небудь робили на току? Якшо нє, то щитайте, шо ви не знаєте шо таке хліб. Це запах зерна, полови, шо забивається в носа і бензину. Це пекуче сонце, закіптюжені водітєлі, піт на всьому обличчі, крики Івана Гавриловича "Колька, йоптвоюбляхамуха, хватить спать под машиной, ірод!" І запашний борщ тьоть Галі чи тьоть Клави. Інтересно, а з чого зараз хліб роблять?(С)
На току то було не кошерно.От коли на машині грузчік.от воно.Їдеш в кузові.бо в кабіні пекло..підїхали до комбайна.З комбайни висипається в кузово.Ти його не розгортаєш.перший бункер.А вже слідуючі.як повинно бути.Приїде машина на тік.зважили і на вигрузку.а отут саме цікаве.Вигружали совком здоровим.через задній борт.І хто швидше.а рекорд був хвилин 7.І отой борщ памятаю.і як дядькові(імені вже не памятаю)слюсарю в мішок з буряном(для скотини дядько рвав) якусь залізяку запхаємо.або пару цеглин.Кому і в сумку для сміху клали цеглу.Каторга була коли косили ячмінь.ох воно і кусалось.ти спітнілий.а гостюки залазять куди завгодно.Зате ввечері.годин в 23-00.на машині на річку....а завтрі знову на тік.А як дадуть по стерні на машині проїхати.то ТИ вже майже герой . А коли жнива вже майже закінчуються.в грузчіках вже немає такої потреби.Тоді на волокушу.Це така велика *авоська*з металевого тросу і труб.Тягнуть її холеру два трахтора.Оцією *авоською*стягували копиці соломи до скирти.потім один трахтор переїжджав на перед скирти.і затягував оту *авоську*на верх.Там вже дорослі дядьки регулірували.А потім обід.На полі обід возив Гнат Васильович(матусин рідний брат).приїде на конячках.притягне за возом 2-3 бочки води холодної.Обід бігенько роздав.і поїхав до слідуючих.На зворотньому шляху посу зберає.якщо погано їв.то ще нагримає.
ПРикольний у вас суржик. Стаття Консерватора поперла )) Дякую, зацінив Я так поняв - як баба-вчителька побачила фотки ледацюг поряд з фото того бригадира строгого, накідающого зерно лопатою - то Вам нармально так дісталось нєпадєцкі?
ну по преше то не я писав. я тут сама правдива та чесна людина. в кого завгодно спитайте. а ще я великий вождь та вчитель тому тут мені всі несуть по три рублі ну і звісно братні відсоточки. без них ну ніяк. так от. я як чесна та правдива людина чесно стягнув тую розповідь та перепостив сюди. бо вона здалась мені гарною та троха ностальгічною. так що що до суржику, до речи то бойовий суржик а не якийсь то там ринковий чи сусідський, то всьо до авторки яка написала це. а тепер запитаннячко до вас. ви у якій стороні історії вештаєтесь чи копар чи реконструктор у доброму значені цього, чи пошуковець чи просто з цікавості сюди прийшли. запитання дуже серйозне! бо тре'знати як вам братній відсоток нараховувати.
до речі дуже слушне запитання. хоча зара новітні басурмени теж і саложеруть і у христа вірують, принаймені так кажуть, а що до горілки так коняка стілько води у спеку не випє скілько вони горілки тої вижлоктують. і як би ж то справжню горілку а то стєкламой якийсь жлоктуть.
так заряджені лопатою частини, тобто зерно, і направлено рухались. а оте що по дротам бігає і дереться коли у різетку цвяхом залізти то струм електричний. і яка от мова в москалів важка. коли в нас ток то місце де зерно перевіюють та сушать то в них чомусь то електричний струм. і як вони ото жиють?
та з тим взагалі все дуже складно. а ще як у сподні наваляти та незамітити і у мир підти то взагалі суцільний жах.
А чого ви хочете,москаль то монголо славьянин скорочено.От у них и мова трохи вид словьян,трохи вид татар,трохи вид монголив.
Все почалося з цікавості до метеоритів. Купив металодетектор, навіть один раз поїхав на пошуки у Закарпаття.... але невдало, бо був з жінкою і малою дитиною і мені та моїм метеоритам покахзали ВЕЛИКУ ДУЛЮ Але на фоні того метеоритного піднесення придбав собі металошукач і вирішив з товаришем походити біля свого Івано-Франківська. Ну і походили... і надибали купу патронів і 2 снаряди. То все діло мене неслабо зацікавило і потім вже знайшов Ваш форум. Реконструювати поки що немає шо.... тому, скоріш за все, я КОПАР А на рахунок відсоточків - то я не зрозумів. Вже не перший раз зустрічаю цю фразу - це шо за неформальні відносини?
А куди дядько Обух подився?Нихто не бачив?Мабудь до Станислава прямуэ,до Денисенка по видсотки.Вин дядько завзятий,з ним росповиди про Тунгусски метиорити не пройдуть
який гумор!? то всьо по правді! оно і дядько Буч підтверде. та казав що вже вдома але чогось мовчить, мабуть або за інет не сплатив або компа поломив. бо він любе всякі новації вводити та експеременти з компом ставити
Снаряди то таке, а от по патронах можна б і похвалитися. Цікаво, хто там ближче до Станіславова патронами розкидався.
