Українське визвольне військо (УВВ) і інші Українські формування / Ukrainian Liberation Army

На сайте Минобороны РФ опубликованы несколько новых документов времен войны по украинско-немецким отношениям. Больше касаются ОУН-УПА, но есть один док от 42 г. с упоминанием украинских формирований с желто-синими треугольниками на рукавах. Общий доступ, каждый может зайти и посмотреть сканы.

 

да, это так. только хотел об этом написать: http://itar-tass.com/politika/1094365 преподнесено это всё, конечно, с ярким акцентом, каким, думаю и так понятно .

 

прямая ссылка на документы http://mil.ru/files/files/una.html - незачем читать инсинуации СМИ РФ по поводу Украины.

 

вы всё сделали правильно, главное, чтобы самих изначальных документов подобные инсинуации не коснулись, когда их публиковать наши на своём сайте вздумали. всё должно быть по чесноку.

 

Синьо-жовтий трикутник асоціюється з формаціями Український Вільних Козаків. В темі я виклав фото де такий носять.

 

Трапилось ось таке фото. Підпис "жителі одного з сіл України і німецькі солдати варять їсти". Судячи по тому що на солдатах немає жодних відзнак, імовірно що це якийсь добровольчий підрозділ, який годується разом з місцевими.

 

Нові надбання

1. Ранній відділ Українських добровольців. Усі надалі одягнуті в уніформи ЧА, але без відзнак. На офіцері кругла жовто-синя кокард місцевого виробництва.

2. Група український добровольців, 1942. Фото підписане як "Укр. солдати в Могілеві ...незрозуміло, 42". Можливо що ідеться про Могілев-Подільский в Україні а може Могілев в Білорусi. Одягнуті в однострої латвійськоі армії, на комірцях петлички жовтого або червоного кольору (судячи по тому як багато укр. формацій носили жовті петлички, то думаю що саме жовті). На двох солдатах видно німецькі металеві кокарди в жовто-синіх кольорах. Це перший раз що задокументовано круглу німецьку кокарду в українських барвах, хоча її згадувалось в одні з книжок по поліції.

 

Роман, думаю що червоні,жовтий колір на чорно білому фото буде вигдядати більш світліше.

 

Беручи до уваги що латвійські одснострої мали бордові петлички такої самої форми - можливо що вони бордові, хоча з другої сторони на деяких ч/б фотох жовтий виглядає досить темним.

 

Гарматний розрахунок УВВ.

 

Гарне фото.
Рослина на другому плані -- часом не кактус ?

 

Друже, наскільки памятаю, це є фото РОА. Кактуси бо це десь в Італії.

 

Нові надбання:

1. Українські добровольці, Червень 1942. На добровольцях ще видно радянські оснострої, на солдаті справа - кавлеійські галіфе, можливо що це якасеь кіннне відділення, для охорони залізниць. На обох видно жовті трикутні петлички, в того що з правої сторони - старшинська ранга і комір обшитий срібним галуном і білі нарукавні повязки. Чи може хтось прочитати що там пише на звороті фото?

 

транслітерація:"Украініше Лєгіонер" це то що зверху написано
місто, щось важко розбрати... можливо Східна Україна?

 

Ну і ношений щиток УВВ до теми:

 

а може це слово "Русланд",там так виглядає що шарфес С так закрутили.....

 

Из воспоминаний П.Кареля о прорыве частей 12 Д.СС Гитлерюгенд из Фалезского котла:

"Солдаты молча,почти безшумно выскакивают из кустов. Канадцы в страхе разбегаются. Рядом с Мейером, с автоматом, "казак" Михаил из Днепропетровска, он сопровождал Мейера всю войну...."

Кто-нибудь слышал о данном персонаже ?

 

..В березні 1943 р. я зайшов до одного священника , що був нашим симпатиком , щоб полагодити деякі справи. В той час зайшов до нього в німецькій уніформі якийсь чоловік. Це був Кравчук , єрей української православної церкви на ЗУЗ з вибухом німецько-большевицької війни , він вступив до німецької армії , брав участь у боях під Сталінградом і звідтіля одержав трьотижневу відпустку додому , з якої саме вертав і тимчасово тут задержався...

ГДА СБУ. - Ф.13. - Спр.376. - Т.32. - Арк.119-129

Цит. за : Літопис УПА Том 18 нової серії , Київ-Торонто 2011 , с.434

 

Думаю сюда - списки личного состава 550-го украинского батальона снабжения:
http://www.obd-memorial.ru/html/info.htm?id=84470921&page=1

 

Super!

 

Фото сделано в Могилеве, видел этих же персонажей (100% в центре, и по моему слева, вот их видел) на фотографиях в музеи Могилева в Республике Беларусь

 

Німецькі командири прифронтових тилових районів та польові комендатури тилової армійської області ГА "Південь" … першими проявили ініціативу щодо комплектування охоронних команд з місцевих жителів у центральних та східних областях України." - с. 97 вказаної праці. "Часто, не чекаючи дозволу ОКГ, вони на власну відповідальність створювали на підлеглих їм територіях збройні підрозділи з місцевих добровольців. Спочатку вони не мали навіть єдиних назв: … вони трактувалися … при ГА "Центр" як служба порядку (Ordnungsdienst) … при ГА "Південь" як допоміжні вартові команди (Hilfswachmannshaften). … Їх формували (серед інших - В.Т.)… у … Харківській … областях, що перебували під німецьким військовим управлінням. Усі створені при арміях сухопутних військ в Україні національні військові підрозділи опинилися у підпорядкуванні вермахту без жодного права на них з боку німецьких окупаційних цивільних установ. Згідно з наказом начальника оперативного відділу ГА "Південь" від 14 листопада 1941 р., ці воєнізовані формування отримали статус "допоміжних сил з місцевих мешканців" … і поділялися на допоміжні охоронні команди (Hilfskommanden der Shutzmannschaften) та козацькі сотні… Будь-яка політична діяльність у цих загонах заборонялася. Досить часто вони створювалися на базі вже існуючих матеріальних засобів. Військовослужбовці таких формувань отримували на озброєння трофейні радянські уніформи без відзнак та зброю…".

"На поповнення батальйонів істотно впливали безпідставні репресії та виселення радянськими каральними органами цілих українських родин. Саме тому формування цих частин користувалося в Україні відчутною психологічною й матеріальною підтримкою органів самоуправління й населення, невдоволеного більшовицькою системою. Наприклад, в одному лише місцевому комітеті у Каховці (Херсонська область) від місцевих організацій, установ й окремих осіб до середини квітні 1943 р. зібрано понад 270 000 карбованців на українську панцирну (танкову) колону. Майже у кожному з районів східних, південних та центральних областей України до лав УВВ зголосилося по кілька сотень добровольців. Показово, що найбільший відсоток вояків УВВ у той час дала тимчасово зайнята з'єднаннями ЧА Харківщина, населення якої на власному досвіді переконалося у незмінній брутальності сталінського режиму. Спершу мешканці Харківщини вітали радянські війська як визволителів від радянської окупації. Однак дуже скоро багатьох із них піддано переслідуванням і репресіям з боку НКВС лише за тимчасове проживання під німецькою окупацією. Після відступу з Харкова радянських військ, котрі перебували в місті та околицях у лютому 1943 р. впродовж 25 днів, саме місцеві чоловіки дали один із найбільших відсотків вояків УВВ. Лише у Сахновщинському районі Харківської області тільки в першій половині травня 1943 р. до УВВ виявили бажання вступити 208 добровольців[Нова Доба. - 1 серпня 1943. - № 31 (103). - с. 1]. Подібна ситуація була і в інших містах Східної України. З одного тільки Лисичанська на Донеччині до лав УВВ зголосилося 300 добровольців, які відразу ж виїхали на вишкіл". - с.207.
Тепер конкретніше про Лозову. "29 червня 1942 р. перекладач у тиловій команді 17-ої армії О. Корчак-Городиський, описуючи у своєму щоденнику зустріч із однією з таких сотень (українських добровольців - В. Т.) в містечку Лозова на Харківщині, писав: "Перед полуднем зустрінув я на вулиці кінний відділ українських добровольців, які в шоломах з жовто-синіми відзнаками на них, з крісами на плечах, з українським прапором і українською піснею проїжджали кудись на Схід. Напереді їхало 2-ох старшин, на нараменниках мали синьо-жовті стяжки… Ті відділи були, мабуть, першими більшими з'єднаннями українських добровольців, створеними взимку 1941-42 при панцерній групі ген. Кляйста у Маріуполі, якого особистим перекладачем і організатором тих відділів був студент-технік з Бресляв (Бреслау - А. Б.) Михайло Головатий". - с. 117. З - Корчак-Городиський О. З щоденника воєнного перекладача // Вісті Комбатанта. - 1989. - Ч. 1. - с. 71.

У цій же праці зустрічаємо згадку про створення бойового підрозділу у Лозовій: "… у м. Лозова Харківської області у жовтні 1942 року свою згоду служити в українських військових формуваннях дали відразу 200 колишніх вояків ЧА". - с. 123. З - ЦДАГО України. - Ф. 62. - Оп. 1. - Спр. 209. - Арк.. - 29.
З таблиці "Українські військові формування, створені німецькими інстанціями в Україні станом на початок 1943 р." Графа "Місце дислокації і його сучасна приналежність" "Лозова(Харківська область)" "Військове формування - 2 чоти" "Приблизна чисельність вояків - 60" - с.204.
"1-ша танкова армія генерал-фельдмаршала Е. Клейста в складі ГА "А" сформувала українські батальйони й сотні на Донеччині в районі Горлівки та Лозової та Сумщини". - с.202.
Що собою являли подібні підрозділи дізнаємося із наступного документу:

"Оперативная ГРУППА НКВД УССР
СОВЕРШЕННО СЕКРЕТНО
СЕКРЕТАРЮ ЦК КП(б)У тов. ХРУЩЕВУ Н. С,
РАЗВЕДСВОДКА № 32/67
о деятельности украинских националистов на оккупированной немецко-фашистскими захватчиками территории УССР по состоянию на 1.9.[19]42 г.
№767/сч "19" сентября 1942 г.
Г. Энгельс
/…/ Формирование украинской армии

Фашистское военное командование на территории оккупированных областей Украины создает "Украинскую армию" и с этой целью формирует вооружённые, так называемые "добровольческие отряды".
Формирование добровольческих отрядов проводится при активном участии украинских националистов в Киевской, Днепропетрвской, Кировоградской, Полтавской, Сумской, Харьковской, Сталинской областях, в западных областях Украины и на территории генерал-губернаторства…-с.541.
На вооружении "добровольческих частей" состоят винтовки и другое оружие советского образца. В частях проводятся военные занятия под руководством офицеров германской армии.
"Добровольцы" одеты по-разному. В одних местах - в немецкую форму и чёрные папахи, в других - казачью форму. Наиболее распространённой формой являются красноармейские шинели и гимнастёрки без петлиц с жёлто-голубой повязкой или треугольником на левом рукаве и гайдамацкие шапки.
По-разному также организовано довольствие их. В некоторых местах они снабжаются из складов германской армии и получают продукты наравне с немецкими солдатами. Солдатам, якобы, выплачивается жалование и принимаются меры к материальному обеспечению их семей". - ЦДАГО України. - Ф. 1. - Оп. 23. - Спр. 113. - Арк.. 1, 26 - 31, 61. - сс. 542 - 543.

Стосовно Лозової маємо й інший цікавий матеріал. Він пов'язаний із перебуванням у Лозовій видатного українського поета Юрія Клена. Вважаю, що для Лозової це досить значна подія. (Хоча нашій оцінці, звісно, перешкоджає усунення з культурного простору значної кількості імен). Трохи про цю людину. Справжнє ім'я Юрія -Освальд Бургардт. Уродженець Поділля, він виявив себе як поет-неокласик, перекладач та літературознавець. 1920-21 - ув'язнений ЧК, але звільнений завдяки втручанню В. Короленка. Пізніше опинився у Німеччині, де викладав в університеті Монстера, де захистив докторську дисертацію. 1939 року був мобілізований до німецької армії як перекладач, у складі 17-ї армії дійшов до Полтави, однак у січні 1942 року у Лозовій захворів на плеврит і був демобілізований. Про це маємо дані зі спогадів вже згадуваного вище десятника охоронного куреня № 204 Ореста Корчака-Городиського:
"В жовтні (1941-го -В.Т.) моя частина покинула Нові Санжари і подалась дальше на схід, одначе до нового місця призначення ми не скоро доїхали…
В тому часі виїхав був і Професор (Юрій Клен - В.Т.)із своєю частиною і серед деяких пригод доїхав до містечка Лозови, яке є вузловим залізничним пунктом, куди проходили важні залізничні шляхи з Харкова на південь аж до Криму, на захід до Дніпропетровська і на схід у Донбас.
Дня 17 листопада переїхав я із своєю частиною до Лозової і зараз таки першого дня стрінувся з Професором. Наша зустріч була дуже сердечна, ми провели кілька годин на розмовах, обмінюючись думками і спостереженнями, які назбирались за той час, що ми не бачились.
…Професор продовжував дальше свою працю, яка зводилася до того, що він мусів приводити під Міської Управи різних ремісників, потрібних при направі штабових приміщень. Настрій його був часом дуже поганий. Він був злий на ввесь штаб, бо всі його намагання вирватись до Києва, чи взагалі одержати якусь працю, що відповідала б його зацікавленням, були безуспішні.
В Лозовій з'їхалося знову кілька українських перекладачів з ЗУЗ(Західних українських земель - В.Т.), як Г. Гах, Навроцький, Каратницький і ми тут знову вирішили організувати освітні курси, як і на попередніх постоях.
Посадником міста був у тому часі п. Перехвостов, українець, правник, який вповні усвідомлював собі своє важке становище, одначе не розумів як слід, що від німецьких офіційних чинників нема чого ждати помочі, бо німці не були наставлені помагати Україні, тільки її експлуатувати. Силою свого становища, як перекладач місцевої командантури, я ввійшов у зв'язок з п. Перехвостовим та іншими його співпрацівниками. Це були в більшости старші громадяни, які ще добре пам'ятали царські часи та визвольні змагання, тимто вони дуже відрізнялися від тих людей, які не знали давніх часів і не вміли робити відповідних порівнянь, а з тим і висновків. Німці воліли мати в управах вже як не "фольксдойчів", то молодих людей, бо з ними їм було працювати краще і легше використовувати для своїх злочинних цілей.
Всюди, де я перебував, місцеве населення цікавилося подіями в світі і мені (згл. всім нам, перекладачам) доводилося бути інформаторами про життя українців у світі та про воєнні події. В малих місцевостях не було часописів, тому й населення було спрагнене кожної вістки. Якраз таку цікавість використали ми на те, щоб зорганізувати однієї неділі ширші сходини, головно учителів, та поінформувати їх про життя у світі. На ці сходини з'явилося около двадцять учасників, які послухали інформацій, і що мене найбільше тішило, пробували навіть злегка дискутувати, що було новістю в тих умовинах, бо люди навчені були большевиками на всяких публічних сходинах ніяких дискусій не заводити. На наступні сходини прийшов Професор і пп. Гах та Навроцький. Ми уложили відповідну програму, поділились ролями, щоб якнайбільше використати сходини. Ми нікому й не згадували, що на такі сходини ми не маємо офіційного дозволу. Робили самовільно, а присутність Професора-старшини, а почасти й моя, бо мене знали як перекладача командантури, надавала нашим зібранням офіційного характеру. Ми відбули яких шість разів такі сходили, при чому на останніх було около 100 осіб, з чого ми дуже раділи. Ті щонедільні збори набрали були згодом загальнішого характеру і не були тільки сходинами учителів. Приходили всі, що бажали щось почути. Ми не провадили на сходинах ніякої пропаґанди, тільки старалися обережно, але правдиво інформувати про події на фронті (в той час почалися вже були наступальні дії большевиків в околицях Крематорська - січень 1942 р.) та про життя українців. Найперше ми подавали інформації з фронту і були нераз дуже здивовані, коли молоді люди давали нам різні питання відносно боїв у тому, чи іншому місці, а ми не могли їм дати точної відповіді, бо самі докладно не знали, тільки дивувалися, звідки вони мають такі інформації. Згодом ми довідалися, що деякі слухали передач совєтського радіо і шептаною пропаґандою передавали з уст до уст. Професор мав два чи три рази гарний виклад про українську і світову літератури, в якому підкреслював головно тих письменників, яких большевики забороняли. Пізніше опіку над освітніми курсами перебрала була спеціяльно створена Освітня Комісія при Міській Управі, яка, однак, не відновилася після поворотного здобуття Лозової німцями в квітні 1942 р.
Професор з великою приємністю і нетерпеливістю очікував неділі, щоб зустрінутися із-знайомими, які відвідували курси, та провести з ними кілька хвилин на дискусії. Був щасливий, що бодай в неділю може вирватись із своєї частини, в якій життя було щораз важче.
Дуже ненавидів Професор большевиків і москалів, про що оповідав нераз при столі в старшинському касині. Одначе мало знаходив зрозуміння серед слухачів, бо всі трактували його, як цивіля, що на війні не визнається, а головно, не розуміє цілей війни на сході, і до всіх проблем, зв'язаних з війною, підходить з точки вченого професора. В таких дискусіях Професор відстоював свою думку, не дивлячись на те, що його співрозмовець мав навіть вищий військовий ступень. Не зуміли використати його великого життєвого досвіду, а головно його основного знання большевизму.
В Лозовій поробили були ми старання перевидати "Прокляті роки", яких примірник Професор мав випадково з собою. Ми вже придбали були поганий папір, доброго не було, Міська Управа дала дозвіл, знайшовся складач, який мав виконати працю, та скорий відступ з Лозової перекреслив усі пляни.
На латинське Різдво 1941 р. чи на Новий Рік 1942 р. Професор уложив був спеціяльну веселу програму, яку відчитав у старшинському касині підчас святкування. Всі були захоплені і щиро сміялися з жартівливого, але дуже культурного натягання присутніх.
Зима 1941-42 прийшла була досить скоро, а з нею і початки першого большевицького наступу на німецькі становища. Зразу говорилося про це потиху, що в Донбасі німці мусіли відступити, але вже по українському Новому Році, почали приходити щораз тривожніші вістки. Привозили їх головно шофери, які довозили харчі чи амуніцію, або вояки, які були в службових поїздках. Наші Різдвяні Свята святкували ми ще досить спокійно, але цивільне населення вже щораз частіше допитувалось, чи ми покинемо Лозову, чи будемо боронити. Ми успокоювали їх, одначе самі не вірили в свої слова, коли бачили, що німецькі війська не мають теплого одягу, а зима вже в самому початку була гостра.

 

не знав, де приткнути...

з некрологу: пор. Осип Я. Бондар /1916-1980 рр./ - "Громадський і політичний діяч, публіцист, провідний член ОУН на рідних землях і чужині, старшина польської і німецької армії та УНА, учасник Сталінградської кампанії, нагороджений хрестами заслуги за відвагу"...

 

Командиры "Украинской Освободительной Армии" совещаются с немецкими офицерами по поводу плана отражения атак союзников.
Нормандия, 1944 год.