Андрію то твоя родина? Той пан що з бородою і вусами, стоїть на фото з бароном фон Васильком - одним з організаторів Буковинського куреня УСС.
Народився 1 грудня 1887 р. в Янчині Перемишлянського повіту на Львівщині. Батько – о. Микола Селезінка був паро- хом; мати – Марія – донька о. Омеляна і Савини з Коцюбів- Петрушевичів. Я. Селезінка здобув звання доктора права, одночасно закінчивши й абітурієнтський курс Торговельної академії у Відні. Був покликаний до однорічної військової служби в австрійській армії та призначений військовим харчовим офіціалом. Під час війни двічі відзначений Золотим Хрестом Заслуги. Після роз- паду Австро-Угорської монархії вступив на службу Українській державі сотником Третього галицького корпусу. Виступив одним з організаторів Листопадового зриву в Стрийському повіті. Я. Селезінка увійшов до складу військового керівництва цього повіту як інтендант. Уповноважений представ- ник Стрийської повітової ради о. Остап Нижанківський 15 листо- пада 1918 р. інформував на засіданні УНРади про становище в повіті: “Стрий взятий 1 с. м. [листопада] без проливу крови через д-ра Селезінку при помочи 120 крісів і около 1000 ночею стягне- них з околиці селян. Верхом сеї організації стоїть Директоріат, до якого увійшли: 1. Посол В. Сінгалевич (іменований повновласник Львівської Української Національної Ради з повноваженнями для цілого округа Стрийського). 2. Радник суду Остап Веселовський. 3. Остап Нижанковський”. Після переходу УГА за Збруч Я. Селезінка займав посаду ре- ферента інтендатури при уряді Диктатора ЗУНР Є. Петрушевича в Кам’янці-Подільському. О. Назарук у спогадах “Рік на Великій Україні” (Львів, 1921) описав невдалу спробу збройного виступу частини УСС проти уряду Диктатора в листопаді 1919 р. При цій нагоді згадав дискусію з Я. Селезінкою навколо питання: кого залишити залогою в Кам’янці – УСС чи частину УГА. О. Назарук підтримав УСС. Проти нього виступив Я. Селезінка: “Прості УСС це військо добре, зовсім таке саме як у кожної іншої освідомленої галицької частини. Але між старшинами УСС є значна часть людей, які військової школи не перейшли, яким дисципліна не увійшла в кість і кров, а зате увійшло їм там розполітикування. Придивіться тільки таким фактам, як поводиться в диктатурі старшина звичайної Галицької Армії, а як поводиться старшина УСС з тої розполітикованої частини: він зараз преться йти щонайменше до самого начальника військової канцелярії диктатури – так собі, “побалакати”. Це не є військо”. Хоча тоді прислухались до пропозиції О. Назарука, останній все ж визнав слушність висновків Я. Селезінки. Після переїзду Диктатора 16 листопада 1919 р. до Відня Я. Селезінка виконував обов’язки шефа військової канцелярії у ранзі отамана і функції особистого секретаря Президента. С. Куропась у статті “Робітничі курені УГА в Празі” ствердив, що “майор Селезінка очолював Український консулат у Празі”. На думку Максимчука, цілком можливо, що перед виїздом до Відня він працював військовим отаманом при посольстві у Празі. У 1920–1921 рр. брав участь у засіданнях Колегії уповнова- жених. На засіданні 18 вересня 1920 р. Диктатора Я. Селезінка, як заступник начальника військової канцелярії Диктатора ЗУНР, підтримав пропозицію Р. Перфецького про призначен- ня Я. Підляшецького кур’єром для зв’язку з краєм. На цьому ж засіданні він реферував звіт отамана Шипайла – військового відпоручника при посольстві у Празі про стан таборів і запропо- нував доручити В. Сінгалевичу негайно виїхати до Праги з метою проведення переговорів з чехословацьким урядом. На засіданні 1 жовтня 1920 р. В. Сінгалевич доповідав про справу продажу двох радіостанцій, які були власністю ЗУНР. Нарада уповноважених доручила Я. Селезінці продати їх у Празі. 2 листопада ц. р. Я. Селезінка відзвітував про цю поїздку: більшу радіостанцію не вдалося продати чехословацькому уряду, ащодоменшої – розпоча переговори з Міністерством пошт мали продовжитись у Відні. На засіданні 9 жовтня Я. Селезінка запропонував скликати окреме засідання Колегії 14 жовтня 1920 р. і обговорити призначення генерала Курмановича командиром Бригади в Німецькому Яблонному (останній відмовився це зробити через безпідставні плітки про трактування бригади як групи полонених). Головуючий на засіданні О. Ганінчак звернувся від імені Колегії до генерала з просьбою зайняти названу посаду. У відповідь В. Курманович зачитав листа з проханням про звільнення з військової служби. Після тривалої дискусіїза участю Я. Селезінки, В. Курманович попросив два дні для ухвалення рішення, однак знову відмовився. На підставі реферату Я. Селезінки на цьому ж засіданні ухвалено надати старшинам військового табору в Ліберці позику 6500 чеських корон для оплати торговельних студій, а також допомогу 5000 чеських корон Українському робітничому табору на організацію просвітньо-культурного гуртка та святкування річниці Листопадового зриву. З нагоди цього свята 25 жовтня 1920 р. затверджено Наказ Диктатора до УГА, який зачитав Я. Селезінка. На засіданні 6 листопада ухвалено надати отаману Шипайлу місячну зарплату в розмірі 3000 чеських корон від 1 грудня 1920 р., а булавному десятникові О. Споришу 300 корон з Державної каси ЗУНР. 26 листопада 1920 р. знову Я. Селезінка реферував про матеріально-побутовий стан таборів у Ліберці і Німецькому Яблонному. На його ж пропозицію ухвалено делегувати В. Сінгалевича до Праги для проведення переговорів від імені уряду і доручено уряду фінансів надати військовому відпоручнику у Празі кредит, необхідний для інспекційної поїздки до робітничих сотень на Прикарпатську Україну. Після повернення до краю у 1924 р. Я. Селезінку польська влада звинуватила у “головній зраді” і “публічному насильстві” (57 і 87 статті кримінального закону). Судовий процес, який розпо- чався у вересні 1924 р., був таким, як всі інші українські політичні процеси. Проте мав і особливість – вперше судили високого уря- довця ЗУНР. Кореспондент “Діла” зауважив, що “акт обвину- вачення, подібно як акти обвинувачення з попередніх процесів (майже на всіх слідна та сама рука), переповідає протипольсь- ку акцію в краї і закордоном, перечислює усі акти саботажів, які коли-небудь і з чийого-небудь боку трапились у Східній Галичині за останні роки, й таким робом старається витворити образ одної величезної української конспірації, скерованої проти польської держави й усього що польське. Річ ясна – обвинуваче- ний являється на сторінках такого акту обвинувачення головним мотором цілої отої акції”. Головними фактами обвинувачення виступали дві відозви, підписані Є. Петрушевичем і членами його уряду (у т. ч. Я. Селезінкою): “До Українців Галицької Землі” 1 листопада 1921 р. та “До населення Галицької Землі” 10 вересня 1922 р. Захисниками Я. Селезінки на судовому процесі виступили українські адвокатиВолодимир Бачинський, Михайло Глушкевич, Володимир Старосольський, а свідками – Володимир Охримович, Олександр Марітчак, Сидір Голубович. Обвинувачений у своєму виступі заявив, що він не вважає себе винним: “Акт обвинувачення – закинув мені, що я був чле- ном самозваного уряду, підбурював галицьке населення до по- встання проти польського уряду й польської держави. Це невірно. Від листопада 1918 р. до марта 1923 р. я був військовим ЗУНР. Я був покликаний до війська наказом і тільки виконував свій обов’язок”. У 1925–1939 рр. Я. Селезінка належав до Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО). Інтенсивною була його організаційно-політична і громадська діяльність у Радехівському повіті. 1 березня 1927 р. відбулася нарада інтелігенції Радехівського повіту, на якуЯ. Селезінка і М. Панасюк запросили секретаря ЦК УНДО В. Цегелевича. Після наради останній описав стан справ у повіті: “Радехівський повіт є досить добре організований. В повіті ведуть інтенсивну працю: філія “Просвіти”, філія “Рідної школи”, Повітовий союз кооперативів і “Союз українок”. Всі повітові установи були повністю в руках націоналістів. Головою “Просвіти” є о. д-р Пелліх, секретарем – Панасюк; головою “Рідної школи” д-р Селезінка, секретарем – Панасюк”. Я. Селезінка займався такожорганізацією сокільського руху і сформував цілий ряд сокільських організацій в повіті. К УНДО Дмитром Паліївим, особисто запрошував його на повітові народні з’їзди, наради, передвиборчі віча. Після виходу Д. Паліїва з УНДОі організаціїФронту національної єдності (ФНЄ) Я. Селезінка залишився в УНДО. На повітових народних з’їздах 3 березня 1934, 29 грудня 1935 р. Я. Селезінка постійно обирався головою комітету УНДО. На останньому з них він склав звіт про діяльність партії, де ствердив, що “організаційно УНДО охопило всі місцевості повіту. Життя політичне, ще недавно досить кволе, тепер помітно оживилось”. Після возз’єднання Західної України з УРСР 1939 р. був вивезений і розстріляний у таборі смерті Ярцево Архангельської області. Фото 30-тих років.
Доброго дня! Цікавлюся тим, де я можу знайти інформацію про свого прадіда, який воював на боці австро-угорських військ у першу світову війну. Все, що я знаю, це його імя Чмир Іван Дмитрович (у австрійців його називали "Йоган" так мій дід розповідав) та служив при штабі якогось полку, носив якісь накази з штабу в штаб, щось у цьому роді. Побачив фото, такі всі на нього подібні. По можливості скину фото прадіда!
