Озброєння УПА

подскажите пожалуйста где в вижницком районе село вижники

 

http://uk.wikipedia.org/wiki/Виженка
На жаль це загальна хвороба - перекручення топографічних назв.

 

дякую виженку знаю

 

Правильно - Гулей Іван Савич - "Меч" , ось його фото , відмічений цифрою "3" , жаль не видно чи в нього снайперка

 

У нього карабін мосіна, а це аж ніяк не снайперка. Гвинтівка у хлопця під номером 1 - вона значно довша...

 

на такому фото щось напеівно сказати не можна. не факт, що мосінський карабін

 

Ти подивись на різницю висоти 2-х гвинтівок, і порівняй хочаб з "нашими" фотками...

 

по такому фото не видно подробиць. це може бути і 98 кар і щось мадьярське.
ІМХО 38 карабін значно коротший за "мосінку", тут різниця не настільки велика.

 

Відоме фото в хорошій якості - лише зараз роздивився там станковий кулемет з зенітним прицілом МГ-08 або Шварцльозе !

 

Это МГ 08/15. Четко видно приклад и рукоятку перезарядки...

 

Два штурмгевери на фото.
В одного з повстанців -- щось дуже схоже на орден "Червона Зірка".

 

А на фурагах -щось дуже схоже на красноармейские звездочки. Прямо маскарад, да и только. Атрибутация данного фото есть?

 

Нічого дивного.
Багато вояків УПА носили елементи форми РККА, в тому числі і зірочки. Особливо в пізній (післявоєнний) період. Цьому є підтвердження сотень фото...

Перечитайте уважно цю тему.

http://reibert.info/threads/odnostroji-upa.1764/

 

Керівник районного проводу ОУН Перемишлянщини Богдан Пилипчук - ("Свист" , "Сурмач") і Дмитро Олійник -"Хитрий" - (фото із Літопис УПА. 13 том нової серії с.1048)

 

Поморянський район очолював “Стяг” (Павло Ільчишин), організаційним референтом був “Свист”-“Бодай”-“Сурмач” Богдан Пилипчук), референтом СБ – “Бурлака” (Володимир Дашкевич), а також референт пропаганди.
http://www.spilka.pt/pt/component/content/article/1960----19451947-

 

Ось знайшов я у спогадах повстанця Омеляна Плеченя, автора мемуарів "Дев'ять років у бункері: Спомини вояка УПА", розповідь про те, як Стебельський-"Хрін" отримав поранення в руки.
Але даний фрагмент з мемуарів Плеченя, я тут розміщую насамперед тому, бо там є опис знищення повстанцями ворожих танків за допомогою запалювальних пляшок, які автор називає "коктейлями" :


"22 жовтня 1944 року сотню Хоми переорганізовано і поповнено її новими добровольцями. Мене приділили до чоти Хріна, того самого, що пізніше уславився своїми боями на Лемківщині. У той час сотня нараховувала п'ять чот. Уся процедура приймання і приділювання тривала цілий день. Періщив густий-густий дощ, ми перемокли до нитки і обризкалися болотом по коліна. Врешті підвечір нам видали білі пов'язки, звеліли одягнути на правий рукав, й обидві сотні пішли маршем у напрямі села Кузьмини. Проте в половині дороги дано новий наказ – іти до Ліщави Горішньої, де ми заквартирували в хатах, стодолах і стайнях, найдалі віддалених від села. Проголошено гостру готовність, що не перешкоджало хлопцям роздягатися і викручувати свій мокрий одяг. Під час того «сушення» пролетіла між стрільцями вістка, що десь у лісі вискочили з ушкодженого літака двоє парашутистів. Командири негайно вислали в терен розвідку, й одна з них припровадила з собою кількох польських міліціонерів, які також шукали парашутистів. Командири переслухали поляків і відпустили, а вони, звичайно, заалярмували станицю НКВД у Бірчі, яка стягнула свої відділи з довколишніх сіл, і всі разом почали наступати на нас. Парашутисти, з допомогою селян, потрапили до нас. На них було приємно глянути: гарні хлопці в дуже порядних німецьких мундирах, при повному озброєнні.

23 жовтня, це якраз була неділя, на світанку, перша стежа енкаведистів напоролася на нашу заставу з боку Бірчі. Застава відкрила вогонь по стежі й відступила до сотні. Нам прийшов наказ зайняти заздалегідь визначені становища. За цілість операції відповідав сотенний Хома. Амуніції й зброї в нас було досить, наша сотня мала шістнадцять кулеметів, а в сотні Чорного майже кожний рій мав по два. Взагалі сотня Чорного мала велику перевагу над нашою, бо в ній були самі досвідчені вояки, а в нашій здебільшого новачки.

Ворог наступав широкою лавою, зосереджуючи свою увагу на селі. Наші кулемети мовчали поки ворог не підійшов цілком близько. Тоді сотня Чорного сипонула на них вогнем і скосила першу лаву енкаведистів. Заки підійшла наступна, наші хлопці встигли позабирати зброю вбитих. Ворог своїх людей не шкодував і пхав їх під цівки наших кулеметів. Після другої невдалої спроби він почав сунути на нас танками. Коли три панцерні потвори зрівнялися з нашими становищами, парашутисти закидали їх пляшками з запальною рідиною і відразу знищили два танки. Потвори, які плювали вогнем, стали самі стовпами вогню. Горіли запалені хати, клубами котився дим, ревіла худоба, лунав крик перестрашених людей, лунали команди, наші і ворожі, тарахкотіла різного роду зброя. У третій танк «коктейль» не поцілив, ворожа куля ранила парашутиста в лице, він упав, заливаючись кров'ю. Залізна потвора відступила. Ранений парашутист, заки встиг до нього хтось підбігти, витягнув свій пістоль і вистрілив собі в голову. Казали пізніше, що він походив зі Станіславівщини. У розпалі бою був тяжко поранений в обидві руки чотовий Хрін, санітар Гордий відвіз його до санітарного пункту в Крайній. Чотовий Гад – нам виглядало – дістав приступ нервового розладу і з криком побіг кудись у ту мить, коли почали наступ танки, так що не можна було його навіть перехопити..

Використовуючи мить, коли танк почав відступати, Хома дав наказ з'єднатися з сотнею Чорного, яка вела запеклий бій; там доходило майже до рукопашної боротьби. Три наші чоти зміцнили позиції Чорного, і це змусило ворога відступати, проте не надовго. Клятий танк, хоч уже тільки один, робив свою страшну справу. Бій тривав на одному місці: ми йшли вперед або відступали трохи назад, відступити цілком не було куди, бо скрізь були поля і левади, найближчий ліс починався щойно коло Лімни. Допомагав нам дуже густий туман, який, здавалося, сідав нам на голову. В білій, як молоко, мряці ворог не завжди орієнтувався: чи ми підійшли вперед, чи відійшли назад і це давало нам змогу косити його, коли він підходив просто під цівки наших кулеметів. Так тривало майже до четвертої по полудні. Атаки ворога ставали мляві, і тоді командир дав наказ відступати, поступово – по одній чоті. Маневр був успішний. Ворог за нами не гнався. У лісі, після обрахунку, виявилося, що бракує сімнадцять стрільців."(с)

Плечень Омелян. Дев'ять років у бункері [Текст] : Спомини вояка УПА / Омелян Плечень. – 2-ге вид. – Львів : Каменяр, 2012

Також, в цьому уривку мене заінтересували парашутисти, про яких згадує автор : один із них, як слідує з мемуарів, був українцем, після катапультування і знайдення повстанцями, вони зразу вступають з ними разом у бій проти танків і знищують дві ворожі машини.
Чи є у когось більше інформації про те, хто були ці парашутисти ?

 

Так у самого Хріна є:
"Крізь сміх заліза"
с. 56-57
парашутистів було семеро, їхній вантаж у контейнері ("двометрова залізна бомба") - кулемети ДП, автомати ППШ, вибухівка, англійські міни для зривання рейок, шоколад, конесерви, цигарки. Одягнені у радянські мундири і з радянським документами (посвідки з військового госпіталю в Коломиї для виписки на фронт). Парашутисти просили розшукати ще два контейнери і трьох товаришів. Були вони "добрі вояки, знаменито вишколені й споряджені", перейти на бык УПА домовилися ще перед заброскою. Одного з нерозшуканих парашутистів захопила червона польська боївка села К [Кузьмина]. Хрін намагався відбити, але засідка вмйшла невдала, тому напевно парашутист був доправлений до НКВД.
с.70-71
танків ("танкетки") було два. За наказом Хоми чота Хрїна мала знищити першу протитанковими гранатами, а другу - парашутисти вибухівкою. і запальною сумішшю. В групі Хріна було 7 стрільців. Перший пакет (три гранати) жбурнув сам Хрін, його стрільці добавили. Танкетку підбито, екіпаж розстріляний. Другу танкетку запалив пляшкою парашутист на прізвисько "Фризієр", який при цьому був поранений чи то чергою з-за танка, чи то пострілом вистрибнувшого танкіста, Оглянувши себе в люстерко ы побачивши, що поранений, парашутист негайно застрелився "з нагана".
с.72-73
Хрін побачив третю танкетку, але був поранений кулеметною чергою здалеку у праву руку. Коли Хріна винесли за село, парашутист-санітар зробив йому укол.
с.77
у підсумках бою Хрін точно зазначив: "Ворог втратив одну спалену танкетку, що її знищив парашутист, і другу, підірвану мною".

 

"

Тобто, ці парашутисти були німецькими агентами ?

Плечень згадує, про те, шо вони були вбрані у німецькі однострої :
"Парашутисти, з допомогою селян, потрапили до нас. На них було приємно глянути: гарні хлопці в дуже порядних німецьких мундирах, при повному озброєнні."(с)
А в спогадах "Хріна" -- вони були одягненні в радянську уніформу. Це звичайна розбіжність у спогадах різних людей ?

 

Звичайна диверсійна група...

 

Атож. Диверсійна група, класно екіпірована й призначена для диверсій у прифронтовый зоні.

Плечень згадує про двох парашутистів, яких доправили до УПА селяни. Можливо, ті були зодягнуті в німецьку форму. Хоча й перебіг самого бою описаний у Плеченя не так, як у Хріна. Це не дивно, бо це був його перший бій в УПА. Я особисто вважаю, що більш достовірна версія Хріна. Плечень міг тільки чути про парашутистів і їхню участь, а Хрін їх бачив до бою і в бою.

 

Згадка про якусь бельгійську скорострільну зброю у спогадах О. Плеченя :

"Бурий буй однолітком Затоки. Невеликий на зріст, трохи опецькуватий, з кучерявою шевелюрою блондин, дуже дбав про свій зовнішній вигляд. Завжди чистив свій мундир і «бельгійку» (автомат, до якого не можна було дістати набоїв) та промовляв до неї, мов до панночки."(с)
Які у кого будуть версії ?

 

Вроді бельгійська FN FAL почала розроблятися в 1946 році?

 

Вы хоть подумали прежде чем написать это?

 

Плечень згадує події травня 1945 року, тому FN FAL на Закерзоні у той час -- це з області ненаукової фантастики.

 

Може не точність в назві, може було щось- наприклад Томпсон думаю до нього набої було важко дістати