Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

В некоторых источниках упоминается встреча двух лидеров Освободительных движений весной 1945 г. В ходе встречи генералам не удалось договориться о сотрудничестве. Известно что Власов предложил Шандруку присоединиться к КОНР и пост своего заместителя. Но Шандрук заявил "украинский народ не есть народ российский, а красная Москва то же, что и Москва царская".

Известно, что ранее Власов встречался с С. Бандерой, но эти встречи тоже не имели результата.

На более низком уровне известно о сотрудничестве генерала Б. Хольмстона-Смысловского и атамана Тараса Боровца. По одной версии Хольмстон был арестован немцами за то, что в его штабе скрывался сам атаман.

Кому известны другие подробности?

P.S. Прошу представителей двух народов воздержаться от взаимных оскорблений и обсуждать лишь предмет, а не русско-украинские противоречия.

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Насколько я знаю, Шандрук с Власовым не встречались, по крайней мере, заслуживающих доверия источников подтверждающих это я не видел.
Номинальным представителем Украины в КОНР был д. Федор Богатырчук, бывший глава Украинского Красного креста, но УНК такое положение вещей не устраивало.
Что касается Шандрука, то на арену он вышел в феврале-марте 1945 года. 12 марта Розенберг дал ему гарантии, что Германия признает УНК и разрешение создавать украинскую армию. После этого для Шандрука началась пора постоянных разъездов и встреч, график был достаточно плотный. Так вот, о его встрече с Власовым в этот период нигде не упоминается.
15 марта УНК произвел Шандрука в генерал-хорунжии, после чего он фактически сравнялся в звании с Власовым. После этого, да еще и имея на руках немецкие гарантии, обсуждать им было нечего.

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Ну я думаю это не показатель. Не помешало же звание генерал-лейтенанта Фон Паннвицу присягнуть Власову.

Что касается про встречу, тоже такого никогда не встречал. Про встречу Бандеры и Власова, встречу Бандеры с казаками читал, а вот на счет встречи Власова и Шандрука нигде не читал...

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Костя, а что за источники?

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Книга Сергея Чуева "Власовцы" и еще где то.

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

О ! Интересная тема. Отпишу по руски чтобы лутше договорится:

1. Да, встреча действительно проводилась. Шандрук ее довольно хорошо отписал. Весь диалог вроде бы описан в одной книжке, сейчас не поню в какой. С стороны Шандрука бул еще и Др. Арльт, со стороны Власова тоже один немец. В двух слова переговоры можна свести как попытку Власов принять под себя Украинцев. На что Шандрук ему отказал. Интересный факт что Власов при встрече напился и потом начал угрожать что в любом случае поведет РОА на Украину, на что Шандрук ответил одной фразой "попробуйте". Интересно КОНР так же само провалил переговоры с Кавказскими лидерами, единственную национальность которая согласилась були те же Калмыки. нащет Богатырchuka то тут дело совсем иное. Нужно було сделать фасад что в комитете действительно есть другие "народы". Так как в РОА было много Украинцев, то подыскали и лидера - проф. Богатырчука, в одно время чемпиона по шахматам. По пулярностю он не слыхал так как слыл алкоголизмом, но роль свою играл до конца. По войне вроде бы перебрался в Канаду.

2. Что то не помню о встрече между Боровцем и Хольмстоном - можна побольше деталей? Помню что где то читал что в Каминского были связи з УПА и он в случае разрыва с немцами хотел перейти в УПА.

3. Интересно что Шкуро тоже написал Шандруку и выявил свое желание перейти на Украинскую сторону.

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

П.С. здаєтся спогади Шандрука написані в Вістях Комбатантів , стаття називаєтся "Моя зустріч з генералом Власовим".

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Думаю штандартенфюрер Арльт и Оберфюрер Крегер были все же с немецкой стороны, а не с русской или украинской.

Касательно описания встречи - думаю Шандрук кривит душой - разговор был безусловно трудный и резкий, думаю за столом на вилле Власова, но до открытой ссоры и угроз дело вряд ли дошло.

Думаю переговоры провалили все же националы, о чем свидетельствуют в своих воспоминаниях даже немцы. Всех националов поддерживал Розенберг, украинцев Арльт, русских - Гиммлер. Сама встреча Власова и Шандрука состоялась думаю по инициативе СС. А националы до последнего слушались Розенберга. Касательно Богатырчука - думаю сгущаещь краски, у меня есть его воспоминания - Мой жизненный путь к ген. Власову и Пражскому манифесту. Очень интересно. В оккупацию на Украине он был руководителем Красного креста, кажется.

Это известный факт. Много, где упоминается об этом, но не очень подробно.

Шкуро писал и персидскому шаху, но подробности этого письма было бы интересно узнать.

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

По-моему, Шандрук описывал эту встречу в своих мемуарах "Сили доблести".

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

- Может быть, но Арльт все же был как бы сказать повереным в общениях между Шандруком и другими.

- Зачем ему кривить? Разгоровы как раз резкими и были. Думаю в начале дискусия может и велася мягче, но после ее разнесло.

- Ну ето как называть, в любом случае, головы национальных комитетов не хотелиа быть в КОНР и попытка туда их пригласить не обвенчалась успехом.

- Давно за ними искал. У тебя они в електронном варианте? З того что я описал, так ето все з мемуаров коротые я прочитал.

- А как ето было и чем ето оконичилось?

- Письмо Шкуро печаталось в теж же Вистях Комбатанта.

Вот интересная инфа на счет переговоров из вспоминаний офицера 2 дивизии УНА "Вильна Украина".


Другу цікаву зустріч, з дорадником закордонного міністерства Б. Гільґером, він відбув 3 січня 1945 р. В присутності інших старшин Гільґер сказав до Шандрука виразно і рішучо: "Якщо ви не погодитеся визнати зверхність генерала Власова, УНК не буде дозволений".22 З дпопомогою перекладача Г. Фішера Шандрук закінчив свою повчальну відповідь Гільґерові такими словами: "Ні, я не можу піти на це, і вірю, що ніхто з українців не дасть своєї згоди визнати КОНР. Ніхто з нас не хоче навіть про це говорити і ніхто не бажає іти-зпід панування червоної Москви під білу; ми не є російська, ми є українська нація". Вислухавши це поучення Гільґер відповів: 'То не буде потрібно, генерал Власов вже має український відділ, який очолюють професор Богатирчук, Байдалков, Форостівський, Музиченко та інші. Нікому не потрібний інший Український Національний Комітет".23

(тут как видно, в КОНР видели что Украинцы не хотят вступлять и сделали свой подставной Украинский комитет, который ровным счетом не играл никакой роли)

Навіть німці були заскочені відповіддю Гільґера; ситуацію врятував доктор Арльт, кажучи, що буде говорити з ген. Шандруком приватно. (кстати видно что Арльт все же был уполномочен для более близких отношений с Шандруком)

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Z tyh samyh spogadiv:

Цікавою є також інформація про зустріч і розмову генерала Шандрука з генералом Власовим. Німці, невдоволені тим, що українці відмовилися належати до КОНР (бо слідом підуть і інші народи), йдуть на хитрощі і пропонують Шандрукові переговорити віч-на-віч з генералом Власовим. У зв'язку з цим, генерал Шандрук відбув наради з нашими провідниками. А. Мельник не радив іти на цю зустріч, бо генерал не є політиком і підступний Власов може його використати. Зустріч, мабуть, не відбулася б, якби на другий день С. Бандера не зайняв іншої позиції: "Ми не боїмось, що він може вас обдурити, і нашим обов'язком є говорити навіть з ворогами, щоб довідатися про їхні бажання".25 Після цієї розмови, за посередництвом доктора Арльта, така зустріч відбулася 30 січня 1945 р. у вілії міста Добендорф, біля Берліну.

До просторої залі одночасно зайшли з одної сторони Шандрук з Арльтом, а з другої - Власов з Кріґером. Після привітань і знайомства генералів залишено самих. По коротких куртуазних словах, Власов, беручи ініціятиву, запитав, чому ген. Шандрук не годиться, щоб УНК, як незалежна одиниця, входив до складу КОНР, тим більше, що українська група вже є, і вони просто можуть прилучитися до УНК. Він недвозначно підкреслив велике значення української співпраці, і запевнив, що номінує Шандрука на свого заступника не тільки у всіх військових, а також і політичних справах. Вислухавши переконливих адутів, Шандрук відповів, що існує маленька перешкода в реалізації плянів пана генерала: "український народ не є російським народом, тільки червона Москва підступно завоювала його так само, як і цісарська Москва 260 років тому".

"Ми знаємо російсько-українську історію дуже добре, - перервав Власов, - то належить до минулого. Зараз нам треба іти спільно".26 Коли після двох годин до кімнати увійшли д-р Арльт і полк. Вольф, Власов неприховано висловив своє невдоволення з цієї розмови.

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Iz memuarov adjutanta Shandruka, Tsiolka:

2-го травня 1945 р. приїхав до Фелькермаркту ген. Шкуро, щоб побачитись з ген. Шандруком. Ген. Шкуро був у нетверезому стані, говорив про переїзд козацьких транспортів з Білорусі до Італії, через Варшаву, де вони були примушені німцями до участи в здушенні повстання.

Vot jesche interesnyj uryvok kak dlia uniofrmista:

В дорозі на захід ми переїздили через Пак-Берґ, де стрінули вістуна з Запасного полку з вісткою, що в околиці Фелькермаркту тітовці зробили повстання та цілий Запасний полк є в боях. Ген. Шандрук видає наказ воякам, які находилися позаду, йти в сторону Flachau коло Radstadt-у в Горішній Австрії, де назначено місце збірки в американській зоні.
На Пак-Берґу ген. Фрайтаґ скидає німецького орла зі своєї шапки й причіпає український тризуб. - Ritterkreuzer s pagonami generala SS i kokardoj UNA.

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Kstati krome Shandruka, nemtsy probovali tot zhe sam fokus i z Bul'boj-Borovtsem. Emu predlagali general'skuju rangku v KONR i vyspuk iz tiurmy (razgovor provodilsja v KZ Saksenhausen). Iz vospominanij Bul'by Borovtsa:




Друге, що нам заявив Вольф — це те, що вони монтують спільний бльок всіх народів, поневолених комунізмом і що на чолі цього бльоку вже поставлений російський генерал Андрей Власов, як голова визвольного комітету „народів Росії" та головнокомандуючий Російської Визвольної Армії (РОА). Потім він запитав мене чи я не погодився б на розмову з генералом Власовим і чи я даю свою згоду на спільну антикомуністичну боротьбу окремої української армії, але під верховним командуванням генерала Власова? На це я відповів, що я готовий кожної хвилини говорити з генералом Власовим, або з ким іншим з росіян, але я можу зараз його, Вольфа, запевнити, що з нашої розмови не вийде нічого. Я знаю політичну плятформу генерала Власова, який стоїть за „єдіную і нєділімую" російську імперію і бореться за визволення „народів Росії". Таких „народів Росії" вже давно нема. Є російський народ і є український, білоруський, грузинський, вірменський та інші, які давно вже хочуть жити без наліпки „народ Росії" і без її опіки. Хай росіяни визволяють себе, а ми себе. Мусять бути окремі національні комітети та їх армії. Може бути мова про координацію операцій у спільній антикомуністичній боротьбі. А про „народи Росії" москалям вже давно час забути. А врешті, всі ці питання вирішуємо не ми — військовики, що німці повинні звернутися до всіх українських угруповань.

Почувши таку відповідь, д-р Вольф аж підскочив:

— Donnerwetter!... Що це за комедія? Кого з вас не запитай — всі дають ту саму відповідь. Невже ви маєте тут змогу зговорюватись? Лівицький у Варшаві говорить те саме. Скоропадський в Берліні говорить те саме, Мельник, Бандера і ви тут в Саксегавзені говорите те саме. Що то все це має означати? Ми хочемо змонтувати якнаймогутніший спільний фронт проти комунізму, а ви його нам розбиваєте. Я даю вам три дні часу подумати над цим питанням.

На це я йому відповів, що якраз над цим питанням нам нема потреби думати. Воно вже передумане кожним з нас, починаючи від колиски. Це не є жодна змова, а політична концепція. Всі неросійські нації ведуть боротьбу насамперед за своє національне визволення з-під будь-якої Росії, а вже на другому плині стоять у нас соціяльні проблеми. Кожна нація побудує у своїй суверенній державі таку систему, яка відповідатиме її життєвим потребам та історичним традиціям. Всі ці нації вважають комуністичну систему за антибожу, шкідливу і злочинну. Тому й готові поборювати її всіма своїми силами, координуючи свою боротьбу з іншими антикомуністичними силами. Коли росіяни стануть на плятформу суверенности всіх цих націй і не рахуватимуть їх „народами Росії", тобто колоніями, тоді вони можуть бути нашими союзниками проти комунізму. Коли ж вони далі будуть великоросійськими імперіялістами, тоді вони автоматично стають у табір практичних та потенціяльних союзників комунізму. Ми певні, що чи білі чи червоні росіяни добровільно не зречуться колоніяльно-імперіялістичної політики. Зречуться вони лише тоді, коли їх імперія буде розбита зовнішніми силами.

Побачивши наше ставлення до концепції Власова, німці довго намагалися різними заходами зламати нашу поставу. І тут тверда одностайність усіх українців перекреслила всі німецькі та власовські заходи. Так само було й з іншими неросійськими націями. Ані одна поважна національна організація не погодилася на імперіялістичну концепцію Власова. Тоді поруч комітету та армії Власова були організовані окремі національні комітети та їх військо. Особливо тут була виявлена повна солідарність поміж українцями, білорусами, козаками, кавказцями та всіма тюрками-мусульманами. Дуже цікаву відповідь генералові Власову в гумористичній формі дали грузини.

Вони через свого делегата ген. Захаріядзе сказали, що коли їм вже конче треба підпорядковуватись російській імперії, то вони воліють слухати наказів Сталіна, а не Власова. Поперше тому, що Сталін їх земляк, а подруге тому, що Власов тільки генерал-лейтенант, а Сталін — їх земляк та ще й маршал. Цей дотепний жарт показав німцям та Власову, що їх затія з новою формою „народів Росії" — це безперспективний анахронізм.

Через кілька днів, десь в останніх числах жовтня 1944 року, нас випустили з кацету. Звільнили також Степана Бандеру з його товаришами, полковника Мельника з його співробітниками і сот. Ждановича. Ми домагалися звільнення всіх наших політичних в'язнів в Німеччині та підвладних територіях, але це питання німці тимчасово відтягали, пояснюючи це „технічними труднощами". Ми рахували цей маневр, як засіб шантажу при переговорах. І при всіх розмовах, що потім розпочалися, ми постійно ставили цю вимогу. Пізніше цю вимогу німці частково задовольнили. Ґестапо, однак, далі тримало частину наших людей, як закладників, щоб могти сильніше натискати на нас.

Від українців до переговорів між німцями та іншими націями спочатку був уповноважений полк. Мельник. Потім, коли вже створився Український Національний Комітет, на голову Комітету та Головнокомандуючим майбутньої української армії при німецьких збройних силах був делегований всіма угрупованнями — генерал-хорунжий Павло Шандрук. Проти кандидатури ген. Шандрука висловилися українські монархісти, але вони були переголосовані. Монархісти пропонували на голову комітету та на головнокомандуючого нової армії бувшого Гетьмана Української Монархії з 1918 р. ген. Павла Скоропадського. Інші групи вважали, що на голову цього тимчасового комітету не можна пропонувати кандидатури людей, що в минулому чи тепер, займали чи займають якесь офіційне становище в українському громадсько-політичному житті. Потрібна невтральна особа, якою й був генерал Шандрук, який не належав ні до якої політичної партії.

Переговори розпочалися в листопаді 1944 року і тягнулися до кінця лютого 1945 року. Головною перешкодою були москалі, які встигли переконати німців, що концепція Власова є найбільш пригожою формою нової організації всіх „народів Росії". Німецькими дорадниками в цьому питанні були головним чином балтійські аристократи, знання яких про сучасну Росію базувалися на тому, що вони перед 1917 роком займали у царській Росії високо-платні посади та розуміли російську мову. Від усіх соціяльно-політичних процесів останніх 25 років вони були так само далеко, як усі інші західні європейці. Вони мріяли тільки про знищення комунізму та поворот до своїх теплих місць в небольшевицькій Росії.

Не маючи іншого виходу, німці були змушені остаточно визнати Український Національний Комітет в Німеччині, як єдиного репрезентанта українського народу перед німецькою владою та верховний керівний орган для всіх українців на території Німеччини та її підвладних країнах. Комітет був умандатований всіма політичними угрупованнями та громадськими організаціями і отримав прерогативи законодавчої та виконавчої влади для всіх Українців і їх досі існуючих та новоорганізованих військових частин. Переговори закінчилися в кінці лютого 1945 року, а в перших днях березня німецька влада затвердила Комітет і видала дозвіл на організацію нової української армії.

Так само був затверджений Комітет Кавказьких націй під проводом Михайла Кедії та ген. Захаріядзе, визнана Білоруська Центральна Рада під проводом проф. Островського, Комітет Козаків під проводом інж. Глазкова та незалежні комітети мусульманських народів. Зовсім окремо, з великою помпою, був проклямований чомусь не в Берліні, а в Празі Комітет генерала А. Власова. Не зважаючи на тверду антиімперіяльну поставу представників усіх неросійських націй, він далі називав себе визвольним комітетом всіх „народів Росії". Всі ці народи через своїх представників, офіційно запротестували. З уваги на те, що неросійські комітети були майже силою виборені від німців, всі німецькі симпатії були по стороні Комітету Власова. Для нього робилася велика пропаганда в пресі, в радіо та у фільмах. Власов мав величезні матеріяльні засоби, розкішні приміщення для штабів, наче абсолютний феодал. Всі інші національні комітети залишалися майже невідомими, душилися по малих розбитих готеликах, без приміщень і без засобів. Фінансову кризу Українського Комітету рятували евакуйовані з України громадські установи.

Одначе, які б не були труднощі, новонароджений Український Комітет під проводом ген. Шандрука в березні 1945 року розпочав свою громадсько-політичну та військову роботу згідно з його власним пляном. Цю позитивну роботу Комітет виконував так довго, як довго на це дозволяли об'єктивні умови.

http://zustrich.quebec-ukraine.com/lib/bulba/bulba_298pourparler.htm

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Павло Шандрук. "Сили доблестi". Пер. с украинского.

Это из воспоминаний Ивана Буртика? Если кому нужно, могу посмотреть переведенный вариант.

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

А можете выложить в переводе на русский всю книгу? Или это от руки набитый Вами перевод?

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Я переводил когда-то воспоминания чинов УПА, "Галичины", членов УНК, украинских эмигрантов для себя, правда у меня все в напечатанном виде.

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Tak tse Burtyk. Diakuju za tsytatu z Shandruka, tse jakraz to sho ja shukav.

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Да не за что, камрад. Возможно, тебе пригодится в оригинале? Хотя оригиналом назвать можно с натяжкой - оригинал был на английском, а на украинский перевели потом.

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Za try dni do kintsia vijny, dyvizija nadali v povni bojovi gotovnosti. Fotky z dyvizijnoji gazety "Do Boju" za 6-go Travnia, 1945.

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Классный скан! Интересна опечатка в фамилии генерала..

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

- Spasibo, u menia na sajte Arms of Valor uzhe davno vesiat.

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Да, там масса интересного:

1. Вид дивизии в контсе войны, фотка с панцершреком.
2. На одном солдате кепкра торпических войск СС
3. Видо губернатора Галичины Др. Отто Вехтера
4. Солдаты на гранатометах складют присягу Украине.

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Norman2, давайте всё же осмотрим тезисы(ген.Власов виз ген.Павло)

- как в"заграницах", смоги ли бы, действительно предпринять - реальную(реальную) борьбу с комм. режимом, поясню - для меня лично - "комм. режим" также не приемлим, как и для - "украинцев", да и всех "...трезвых"
- а вот взяли бы и приняли, предположим, некую - "совместную декларацию", тем самым и сего дня "проблемы" - "утерлись" бы
- не "чужие" Мы Украине, так и Украина - живет в сердцах(тут про не про "...клятых")
- Мы- есть, огромный (братский) - этнос(Я, знаю, что в "Литвах" - не "считают...")
- как не "крути", огромные пространства - осваивали вместе
- зачем же "сиротиться", по сию пору?

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Можна обсудить:

- Чтобы понять как тогда думали нужно смотреть через призму ТОГО времени. Анти-большевицкое движение базовалось на Белом движение а те всегда враждебно относились к Украине. Шандрук да и другие лидеры того времени служыли в войсках УНР или Директории и помнят как им с ними воевали Белые. Отсюда и результаты.

- Кто такие "в литвах"? Белорусы что ли? Концепт пан-славизма себя вычерпал еще в 19 том веке. Те же Болгары или Словаки спокойно воевали на стороне Немцев. Даже Белорусы и те хотели иметь свое правительство. А про что же говорить тем Украинцам которые пережыли Голодомор или Сталинские чистки? Не говоря уже о Галичанинах которые вообще являлись частю "иного мира" и еще помнили Гебешные растрелы Львовян в 41-вом? Коротше любое соотрудничество с рускиби было бы обречено из за трудной истории между обоими народами.

 

Ответ: Встреча генералов А. Власова и П. Шандрука

Роман, это ты о чем? О боях войск Скоропадского с отрядами Петлюры?