Прочитал газетную публикацию в легендарном Гере ВВ Евгении Березняке и вот возник вопрос. Майор Вихрь реальное подтверждение того, что ребята из НКВД не только убивали невинных младенцев в фильтрационных лагерях или мне только показалось? Но после того как Евгений Березняк отчитался командованию, что в начале операции он попал в гестапо, откуда ему удалось бежать, он попал в фильтрационный лагерьНКВД СССР № 174 (в подмосковном Подольске). Проведённые там многочисленные проверки подтвердили невиновность Березняка. Окончательно Евгения Березнякареабилитировали только в 1965 году. Послевоенный период[править | править исходный текст] С конца 1945 и до 1952 года он возглавлял Львовский городской отдел народного образования, был избран депутатом Львовского горсовета. В 1952—1954 годах работал начальником отдела учебных заведений Львовской железной дороги. В 1954—1984 занимал высокие посты в Министерстве просвещения Украины, из них почти 25 лет был начальником Главного управления школ, членом коллегии министерства. 1968 год — защитил кандидатскую диссертацию. Кандидат педагогических наук. В эти же годы избирался членом Президиума ЦК профсоюза учителей, заместителем председателя Республиканского совета мира, более 20 лет был членом редколлегии московского журнала «Народное образование» и активно сотрудничал с этим журналом. Последние годы трудовой деятельности и до 1998 года он работал старшим научным сотрудником Института педагогики Академии педагогических наук Украины. С апреля 1998 года на пенсии. http://ru.wikipedia.org/wiki/Березняк,_Евгений_Степанович Вот реабилитировали окончательно только в 1965, а он с 1945 по 1984 занимал высокие посты по министерству образования...
↑ Президент висловив співчуття у зв’язку зі смертю Євгена Березняка // Офіційне інтернет-представництво Президента України, 24.11.2013 (укр.)........................................................................................................................
Что до папаши юща, то его не проморгали, а фашисты и позднее НКВД использовали по прямой его специальности, аки стукачка. Вот ссылочка http://2000.net.ua/2000/svoboda-slova/12610. Самое интересное в том, что информацию о пяти различных автобиографиях, написанных собственноручно андреем ющенко в разные периоды жизни, газета опубликовала в период, когда ющ был президентом!!! ...и НИ ГУГУ!!! ТИШИНА В ОТВЕТ!!! Представляете, НА ОТЦА ДЕЙСТВУЮЩЕГО ПРЕЗИДЕНТА НАВОДЯТ ПОКЛЕП, ОБВИНЯЯ В СТУКАЧЕСТВЕ, а его сыночек не дает команду фас своей сверхмощной команде юристов, экономистов и разных остальных унутренних органов, что бы они стерли в порошок газету, ее коллектив и главреда в том числе!!!! Какой напрашивается вывод? Правильно, имеющий уши да услышит, имеющий глаза, да увидит!!!! Значит правду опубликовали, все сканы и копии документов не фальшивка. И самое правильное в такой ситуации, это пройти молча мимо, сделав вид...я нічого не бачу, я нічого не чую, мої руки нічого не крали
Нынешний гарант тоже из той же оперы.http://borisserdyk.livejournal.com/85210.html Так что видать традиция.
Осторожно: русофобия. ІНТЕРВ'Ю З ГАЗЕТИ "ЕКСПРЕС" - Ви врятували не лише древній Краків, а й десятки тисяч людських життiв. А яка винагорода чекала на вас за цей подвиг на Батькiвщинi? - Юрiй Шаповалов ("Гроза") i Ася Жукова ("Груша") отримали грошову премiю у розмiрi 1 тисяча i 500 злотих. А я i моя радистка Ольга "Комар" опинились у фiльтрацiйному таборi НКВС. Взагалi, свою першу нагороду за порятунок Кракова я отримав аж 1964 року, i то не вiд своєї держави, а вiд Польщi. Це найвища їхня вiйськова вiдзнака — Срiбний хрест ордена "Вiртутi Мiлiтарi". - У чому ж вас запiдозрили, що до табору вiдправили? - Коли мене десантували на територiї окупованої Польщi 20 серпня 1944 року, я потрапив у гестапо. Але через тиждень утiк. Як? Вигадав легенду, що маю зустрiтись зi зв’язковим на базарi. Мене туди привели, а я, скориставшись облавою жандармерiї Кракова, неузгодженою iз гестапо, затесався помiж натовпу i утiк. Схожа iсторiя була i в Ольги: її заарештувало гестапо, а потiм вербував офiцер Абверу. Але на допитах вона примудрилась схилити його на свiй бiк, пояснивши, що вiйну нiмцi програють, а в нього є шанс врятуватись, спiвпрацюючи з радянською розвiдкою. Неймовiрна iсторiя, чи не так? Тому в СМЕРШi запiдозрили мене й Ольгу у зрадi. Я все розумiю. Проте бiль вiд такого несправедливого покарання залишився на все життя. Ми слухали радiотрансляцiю про парад Перемоги i вiдчували такий розпач! Чому, замiсть того, щоб радiти з усiма, сидимо, мов злочинцi, у бараках? Невже ми нiчого не зробили для перемоги? Я й досi не розумiю: хто заважав мене перевiряти рiк, п’ять? Але навiщо було кидати людей за колючий дрiт? Це гiркi спогади для мене. - Ваш син Василь народився у вереснi 1945 року. Отже, радистка Ольга "Комар" у час тих славних подiй уже була вагiтною? - Це так. Страшно уявити, чого вона натерпiлась... Але не дала проти мене жодних свiдчень. На щастя, за два мiсяцi до пологiв Ольги ми були на волi. Але остаточно мене реабiлiтували лише 1965 року. Як я пiзнiше довiдався вiд одного з генералiв розвiдки, всi цi роки я жив "пiд ковпаком", i люди, котрих вважав друзями, писали звiти — що я говорю, хто до мене приходить. Те досьє я не захотiв прочитати. Навiщо гiрко розчаровуватись у тих, кому довiряв? - Куди ви потрапили пiсля табору? - Повернувся до Львова, де вiд 1939 року i до першого дня вiйни працював на посадi начальника мiського вiддiлу освiти. Хай як дивно це звучить, але та вiйна врятувала менi життя! - Як таке може бути? - Коли я потрапив на посаду, мене вжахнула статистика. В українському мiстi на той час було 90 польських, 14 єврейських i лише 3 українськi школи. Я почав переводити школи на українську мову навчання, i вже за рiк їх було 70. Серед населення це не викликало спротиву. Однак письменниця Ванда Василевська[польська письменниця, комуністка, з 1939-го - громадянка СРСР, дружина українського радянського драматурга Олександра Корнійчука - ІП] написала особисто Сталiну скаргу, що Березняк "извращает понимание национальной политики". Вже за кiлька днiв приїхала комiсiя з Москви, яка мала завершити перевiрку до кiнця червня. Я розумiв, що наслiдки для мене будуть невтiшними, якщо не трагiчними. Адже Сталiн прихильно ставився до панi Ванди, тож московськi гостi були налаштованi проти мене. До того ж секретар обкому Приходько злякався i збрехав їм, нiби я провадив реформу без вiдома обкому. Але 22 червня на мiсто впали першi бомби. Мене викликали у мiськраду i дали зброю. А за годину я побачив в обличчя перших ворогiв — полонених нiмцiв-парашутистiв, яких узяли в районi Винникiв. Вони дивились на нас зверхньо, були переконанi, що ось-ось їх визволить їхня армiя. I в цей момент перед очима постали обличчя нiмецьких офiцерiв, яких бачив кiлька днiв тому, — теж нахабнi й зневажливi. - Ви про що? - Цей факт замовчується, можливо, почуєте про нього вперше... За три днi до того у ратушi облвиконком дав грандiозний фуршет для групи нiмецьких офiцерiв. Мене теж запросили. Нiмцiв було чоловiк iз десять, вони нiбито розшукували могили своїх спiввiтчизникiв, убитих на початку Другої свiтової вiйни. Вже пiзнiше стало зрозумiлим, що вивiдували ситуацiю. А там, на фуршетi, їх приймали радо: голова виконкому Нiколаєнко навiть "цокався" з офiцерами чарками i фотографувався. Знiмок потрапив до газет, i бiдоласi потiм це вилiзло боком. - Чому, пройшовши колосальну пiдготовку, ставши одним з найсильнiших розвiдникiв СРСР, ви не залишились у структурi безпеки по вiйнi? - Розвiдником я став вiд необхiдностi. Але за своєю натурою завжди був освiтянином, вiдколи двадцятирiчним хлопцем прийшов викладати iсторiю i географiю до сiльської школи. Тому i попросився знову в освiту, куди душа лежить. Спочатку очолював мiський вiддiл, потiм тридцять рокiв у мiнiстерствi працював. Написав чимало книжок з педагогiки, став членом-кореспондентом Академiї педагогiчних наук. Знаєте, у мене безлiч нагород, але найдорожча — не вiйськова. Це орден за трудову доблесть, який я отримав грiзного 1937 року з рук Михайла Калiнiна. I от що дивно: коли в тоталiтарнi часи я приїхав у Кремль за нагородою, то лише раз на входi у мене запитали паспорта. А потiм дозволили вiльно ходити по всiх поверхах, роздивлятися. Зате коли у 2005 роцi президент України вручав менi орден Богдана Хмельницького, то перевiрку проходив i на входi, i бiля гардеробу, i перед входом у зал. I мене щоразу суворо питали, чи маю зброю. Дивно, правда ж? - Напередоднi Дня Перемоги з року в рiк загострюються суперечки мiж людьми рiзних таборiв, якi воювали за Україну. А деякi полiтики ще й роблять собi рекламу, спекулюючи почуттями людей. Як нам нарештi дiйти примирення? - Я жив мiж двох ворожих систем i скажу так: люди, якi їм вiддано служили, нерiдко виявляли дивовижне спiвчуття одне до одного. Моя сiм’я, наприклад, дiлила спiльну квартиру з галичанами. Ми дiлилися харчами, i взагалi, були дуже дружнiми. Одного разу у коридорi я знайшов сумку з листiвками i зрозумiв, що вони належать моїй сусiдцi Лiдi. А її у той час не було вдома. От як я мав вчинити як комунiст i свiдомий громадянин? Без варiантiв: донести у НКВС. Адже це могла бути провокацiя — ану ж у такий спосiб вас перевiряли?! А я тi листiвки просто знищив. А Лiдi сказав: "Будь ласка, не принось бiльше таких паперiв додому. I будемо вважати, що я нiчого не знаю". Зрештою, за якийсь час вона вiддячила — врятувала менi життя. Я був на роботi, вже пiзня година. Коли раптом дзвонить Лiда: "Євгене Степановичу, молю вас, не приходьте сьогоднi додому. Бiля брами стоять хлопцi, вас хочуть убити". Я похолодiв. Справдi, напередоднi я знайшов у себе в робочому кабiнетi листа з вироком вiд УПА... Додому того вечора я не пiшов. Не знаю чому, але вдруге на мене замаху не робили. Вже нинi думаю, що, може, члени УПА порадились мiж собою i зрозумiли, що я — не ворог? I ще один приклад довiри та людяностi. Я ще нiколи не розказував про те, що у тi часи моя Ольга зважилась таємно охрестити нашого сина... Василь постiйно хворiв, а оця сусiдка Лiда каже: "Це тому, що немовля у вас нехрещене". I моя Ольга без вагань вiддала найдорожче — рiдного сина — до рук провiдницi УПА. А та, своєю чергою, не побоялась понести до греко-католицької церкви наше дитя. Пiсля хрещення наш хлопчик справдi став мiцнiшим. - Євгене Степановичу, ви з Єлизаветою Вологодською побували у самому пеклi, але не зрадили одне одного. Чому ж розiйшлися у мирний час? - Це справдi важко пояснити. Нас поєднала вiйна, кохання було щирим. Але змiнилися часи, i почуття змiнились. Згодом я одружився вдруге, Ольга теж вийшла замiж. У мене народився син Вiктор. А ще я маю доньку Валентину вiд довоєнного шлюбу, яка живе у Днiпропетровську. У мене четверо онукiв, троє правнукiв. Я щасливий, що всi вони родичаються. - Ви були знайомi з багатьма вiдомими людьми, якi нинi, як i ви, є частиною нашої iсторiї. Збереглися спогади? - Добре пам’ятаю свою аудiєнцiю iз митрополитом Андреєм Шептицьким. На той час пiд його патронатом була гiмназiя, а я був змушений зробити її державною, хотiв цього чи нi. Але найбiльше менi не хотiлося робити це силою. Тому я попросився на зустрiч до митрополита. Пояснив ситуацiю, що не я, то хтось iнший зробить цю справу — така полiтика нової держави. I змiнити щось — марнi сподiвання. Андрей Шептицький уважно мене вислухав, ми це питання вирiшили. - Ви пережили дуже рiзнi часи, а як оцiнюєте нинiшнє становище України? - На жаль, за всi роки Незалежностi у нас ще не було при владi чесних i порядних людей, якi б по-справжньому дбали про народ. I менi це дуже болить. Я завжди любив Україну, був ладен за неї померти. Це не пафос, а правда життя. Я воював за те, щоб простi люди жили у вiльнiй i заможнiй державi. Але наразi ще не дожив до таких часiв... Розмовляла: Iрина ЛЬВОВА, газета "Експрес" http://www.istpravda.com.ua/articles/2013/11/25/140093/
Нам всем повезло, что мы не жили в то СТРАШНОЕ время, хотя...хотя у каждого времени есть свой СТРАХ и свои ГЕРОИ. Но, есть на форуме умники, которые считают, что после дня, недели, месяца проведенного в гестапо разведчика должны погладить по головке, дать конфетку, наградить орденом и показывать по телевизору??!?!?! При том ОГРОМНОМ количестве завербованных различными службами Германии агентов, методы проверки были довольно таки правильные. Кстати, обратите внимание на название темы, а так же на инфу написанную в предыдущем посте. После свидания с гестапо Березняку, в 1945 году ДОВЕРИЛИ возглавить Львовский отдел народного образования!!!! И, так сколько Березняк просидел, как пишет за колючей проволокой? А то, что за ним "следили" до АЖ 1965 года, так ребята, сейчас америкосы следят за проффесором и меркель, а уж про нас, простых смертных я уже молчу, все мы под колпаком, начиная от америкосов, заканчивая последним участковым, который спит и видит, как поживится и заработать на человеке с МД. Просто у каждой службы свои цели и задачи. И Березняку ли "обижаться" на то, что он был "под колпаком", одновременно с 1954—1984 занимая высокие посты в Министерстве просвещения Украины, из них почти 25 лет был начальником Главного управления школ, членом коллегии министерства.
А расскажите, почему в одном случае так, а в другом человек после застенков командует Парадом Победы или на крайняк отделом образования?
...а перед тем, как командовать Парадом Победы, Сталину, Жукову и Василевскому говорит, а хрен вам, Белорусскую наступательную будем начинать не по вашему, а по моему плану!
Питанням на питання? До речі, питання правильне - чому суперпуперагент опинився командувати відділом освіти, а не став хоча б старшим опером?
...а потому, что в гестапо побывал! А потом Краков спас. А у командира отдела образования нет в обиходе секретных документов, в отличии от опера, не говоря уже о старшем... вот потому и не стал. А в СССР даже после провала америкосовскоаглицких планов порабощения народов страны Советов с помощью хитлера, даже несмотря на все ухищрения НКВД осталось много немецких агентов...
проживал и побывал, это две большие разницы. А тем более ребенок и разведчик. Не думаю ,что вы не понимаете о чем идет речь!
Ха - ха : ВОТ очередной ТРОЛЛЬ ВЫЛЕЗ НАРУЖУ Сейчас он всем тут популярно расскажет как надо было командовать летне-осенней кампанией Красной армии, кого расстрелять, кого наградить, куда танки двигать и куда авиацию прятать! Как же, как же - ждём подробную лекцию от "знатока"
Потому что при всей результативности он провалил работу, обманул центр (за это вышак без разговоров независимо от результатов хоть ты Гитлера с Кейтелем выкради). И он же о провалах не говорит - он рассказывает каноническую версию Юлиана семенова. А проверяли долго потому что вся группа (нонсенс) побывала в застенках гестапо, была разоблачена но тем не менее осталась жива.
Вот вот...значит не зря проверяли! Меня всегда тошнит от тех, кто считает, раз в 1937 был в лагерях, так значит агнец невиновный.
Вас, в ответ на вас же вопрос, попросили рассказать нам про "Красную Капеллу", а заодно про Константина Константиновича, а вы сами предлагаете, а затем только вопросы задаете. Как то не кошерно....
Добавлю, скажите, разве в 1937 году не было убийц, грабителей, насильников, растратчиков, воров, в том числе и в рядах Красной Армии? И разве из КА не увольняли по причине профнепригодности, пьянства, разврата итд итп...
