Ой незнаю чи вже приймете мене? На тілі татуювання появились, закордоном буваю, портрет Фюрера в хаті висить! Європа одним словом!
ну то тке. то житє. татуювання зведемо марганцівкою, фюрера я самолично сконфіскую. за кордон не пустимо. нема чого підпадати під тлетворну пропаганду капіталізму.
ну як то навіщо?! на згадку про вас. про те що ви з неосвіченої людини стали жовтенятком і зрозуміли всю ширшину ширшин та глибину глибин. і от коли ви осягнете як це погано то можете сміливо ставати Українським буржуазним націоналістом. взагалі то можна і без вступу у жовтенята але тоді я залишусь без портрету дяді Аді. а ідеї мої прості та подобаються всім людям доброї волі, і написані вони в мене у підпису. тобто відбудова вільної незалежної та соборної Української держави у кордонах УНР. це коли і кубань і частина молдови і слобожанщина та де яка частка білорусії та польськи землі входили. а можна і велике князівство литовське відновити.
Ой, хлопці, дякую за тему!Дуже багато оффтопу, але перечитав все "от корочкі до корочкі" - 100% позитиву. От би так завжди в курилці
оце лазив в етіх вашіх інтэтнэтах(с) та натрапив на ось такий малюночок. і згадав як наприкінці 80тих бачив той компютер який працював на таких стрічках, це не те що зараз якийсь там ноут чи пляншет. але річ не про це. коли на таку стрічку писалась програма то пробивалось дуже багато отворів і виходило таке собі мілке конфеті. і от на новий 91 чи 92 рік попрохав я щоб мені принесли тих відходів, тобто конфеті, узяв повітряні кульки насипав туди конфеті і пішов вітати рідних та друзів з новим роком. зайшовши до парадного, в ті часи всі парадні були відкриті, надував кульку і вже з надутою кулькою заходив вітати зі святом. і під час вітання, а вітав я вже у кімнаті, я лопав тую кульку. конфеті розліталось по всій оселі. весело було. а ще веселіше було коли приблизно через пів року мене переловила жінка друга котрого я теж вітав та почала мене лаяти через те що вона отії конфеті і досі постійно вигортає їх. на зауваженя що реба частіше та ретельніше прибирати чогось образилась
яка ж чудова наша Мова!!! і невже ми колись були такі... В далекому-предалекому колись, де всі були страшенно високими, і я кочував з ґарґошів на ґарґоші (з рамен на рамена), цих днів мене завжди мучило одне і те ж глобальне питання: коли випаде сніг? Мене мучило, а я всіх ним доїдав. Справа у тому, що вечірня прохолода і опільські вітри страшенно обнадіювали дитячі мрії, що вже ось-ось прийде зима. А ще ці вигуки бабців: - Не ходи по подвір'ї без куртки, бо зимно! Зимно, думалося мені, значить має випасти сніг. Я задирав голову і уважно вдивлявся у простір навколо жарівок (лампочок) коло ґанку або коло дороги, чи не видніється в їх світлі бодай пару сніжинок. Тільки листя, яким вітер обсипав ніч, і кістляві руки невідомих істот з оголеного гілля. Коли вітер пригинав їх в долину, мені здавалося, що вони хочуть мене дістати і, на радість бабців втікав до хати, де мене чекав тазік з теплою водою, щоби помити ноги, і велике горня гарбати з трав, дуже густої і солодкої, ніби мед. А на ранок я швидко споряджався у светри/штани/черевики, як вмів, натягував на голову шапку і біг досліджувати простір. Найперше, зазирав під дерева і каміння, - чи не намело бодай трохи снігу. Потім моя увага переорієнтовувалася на шпаківню, де завжди жили якісь пташки, чи на Бровка - мого найвірнішого і найвідданішого соратника в усіх походах, з яким я завжди ділився не тільки шматочком м'яса з борщу чи зупи, але і лупав йому кавалочок помащеної маслом байдочки і навіть шматочок поцукрованого хліба. Бровкові смакувало все і завжди вдячно вертів хвостом. Далеко не відходив, бо, коли хтось виходив/заходив, то з прочинених дверей виривалися обнадійливі запахи жареної ковбаски. Я тоді ще нічого не знав про шлункові соки, тому вигадав собі, що, коли хочу їсти, в моєму животику танцюють маленькі чоловічки. Коли забігав до хати, то кричав: - Дайте їм їсти! Жарена ковбаска з тарілки чи мисочки мені не смакувала. Для того треба було підсмажити її разом з яйцем, помастити байду хліба маслом, покласти яєшню на хліб і тоді я, задумано блукаючи між деревами в саді, апетитно снідав на пару з Бровком. Як я того снігу не визирав, але він з'являвся завжди раптово. Спочатку лише де-кілька сніжинок, ніби для легкого декору повітря, а потім, з кожним днем його більшало, і одного ранку, коли я зіскакував з канапи, на місці моїх черевиків стояли мікроскопічні валянки з такими ж невеличкими ґальошами. Я любив підминати сніг, бо він дуже виразно хрустів. Нанашко Шеремета допитувався, чи піду цього року совгатися на лижвах? У нього був свій інтерес, бо його город був акурат на улюбленому схилі і ліска(хвіртка) на його подвір'я не зачинялася всю зиму. І лише, коли збиралися діти з усього села, міг вийти на ганок: - Та не репетуйте, бо настрашите ворон і вони вкрадут зиму. Якогось непримітного вечора вуйко Янко приносив таріль зі свіжиною. Ще теплою і дуже пахучою. Якщо він зупинявся коло ґанку, аби докурити, ми з братом, облизуючись, спостерігали через вікно, як над свіжиною клубочився пар, а в нього сипалися сніжинки. То був знак, що надходять зимові свята і ми починали вчити коляду, засівалки і новорічні вірші. За останні Дідо Мороз роздавав в клубі паперові пакунки з дюшесом, киць-киць, з чукулядових траплялися поодинокі "ромашки", а ще кольоровий горошок і твердезні пряники, які мусили розмочувати у пряженому молоці. Засівати і колядувати ми ходили до сусідів і родини. А старт усій феєрії давав щедрий Святий Миколай, який приходив добре засніженої ночі. У кухні гуділи, тріщали, навіть пищали(!) замерзлі ковбанці, а ми шаруділи обгортками з-під чукулядових цукерок, заїдали їх пахучими помаранчами, і роздивлялися дарунки - кольорові олівці, альбоми, фарби, книжки, пластилін. В передостанній рік перед школою Миколай приніс мені велику машину-хлібовозку, з набитим цукерками кузовом і місяцехід на радіоуправлінні - то вже з ініціативи вітчима. Я зі щасливим реготом балдів від радості, а бабці ойкали від мого терору, бо місяцехід з розгону налітав на їх валянки і, підозрюю, що з горою дров на руках втримати рівновагу їм було не просто. Тоді, сидячи між теплими перинАми, з пультом в руках, мені було дуже смішно. Зараз соромно. Хотів би вибачитися. А їх вже не має. Не має прабабці Маринки, баби Тоні і баби Юлі, вуйка Янка, вітчима, цьотки Ґинки, вуйка Миронка. Не має найрідніших і найближчих, яким міг розповісти, поскаржитися, порадитися. Мені їх багато разів не вистачало. І не вистачає. Я це відчуваю досі і знаю, що ці емоції будуть зі мною, поки житиму. Шкода, що ми не завжди усвідомлюємо істинну значимість тих часів, поки живі всі рідні. Тоді все виглядає по-іншому і здається, що так добре буде завжди... Все, що ми можемо зараз для них зробити, то передати тим, хто відійшов, подумки: спіть спокійно, ми будемо завжди вас любити і пам'ятати про вас. ----- ЗАДУШНІ ДНІ - ЩОБИ ПАМ'ЯТАЛИ (с) /Олег Ущенко/ а ще: в сьогоднішній день, рівно 95 років тому, 1-го листопада 1918р., у Львові було проголошено ЗУНР. ось
Любi друзi! Знов сьогоднi встряв на роботi, з приводу чого питаюсь: чи буде сьогоднi нiчний чат за участю пана Парторга та пана Консерватора, а також за участю iнших камерадiв з адекватним почуттям гумору? Велике прохання не залишити на самотi, бо задрихну.
років 20 тому то можна було б а от зараз мабуть вже не витримаю. так що буду мабуть просто працювати.
А Ви ото.запас зробили.Бо я ще вдень.підчеревок купив(пан Консерватор часом не чує?бо через огород та й тут у мене .а сало самі знаєте).приготував.Трішки *монопольки* є.то можемо і погомоніти.
Анi сала, анi шкварок з кортоплею та цибулею не запасав. А все з того, що застряв на роботi несподiвано. Мое вельмишановне керiвництво вважае, що гарний хлопець Макс сумлiнно виконае всю нiчну роботу, i сало для цього йому не потрiбне.
Як це в суботу?Не кошерно. Спілкуються три попи.православний.католик і жидівський. Заходить мова про те.кого бог більше любить. Православний каже:я в неділю після служби набрав горілки.*дев блудниць*.і в баню.Їду додому.зима.ожеледиця.Машину зносить з дороги.лечу в дерево.помолився.І.о чудо.машина на дорозі.все ціле.добрався без пригод.Так бог любить православних Католик у відповідь:Я після служби гайнув на океан.на тунця.Відішов від берега миль 10.тут шторм.катер перевернувся.я тону.Помолився.Я в катері.мотор запустив.Все добре.Отак бог любить католиків. Жид:А я іду в суботу з синагоги.На тротуарі лежить*лімон*баксів.а підняти не можна .субота.Став.помолився.у всіх субота.а в мене четвер.
ну не треба усіх по собі судити. не переймайтесь так з цього приводу моспанє, зараз є багато ліків які допоможуть цій скруті.
ну вам же було відомо що кожної п'ятниці ми йдемо до сауни цієї теми. треба вже якось прораховувати подальші дії. зробити маленький запас харчів на роботі. тільки треба це робити таємно щоб колеги не взнали та не пожерли.
