Преступления против человечества...???

Преступления против человечества.

Преступления против человечества (в некоторых официальных документах — преступления против человечности) (англ. crimes against humanity) — выделяемая в современном международном праве группа преступлений.
В настоящий момент определение преступлений против человечности дано в Римском статуте Международного уголовного суда.
Определение в Уставе Международного военного трибунала.
Устав Международного военного трибунала был составлен представителями стран антигитлеровской коалиции 8 августа 1945 года в Лондоне. Статья 6 Устава определяла преступления, подпадающие под юрисдикцию трибунала. К ним относились:
преступления против мира (a),
военные преступления (b)
и преступления против человечества (c),
а именно:
«...убийства, истребление, порабощение, ссылка и другие жестокости, совершенные в отношении гражданского населения до или во время войны, или преследования по политическим, расовым или религиозным мотивам в целях осуществления или в связи с любым преступлением, подлежащим юрисдикции Трибунала, независимо от того, являлись ли эти действия нарушением внутреннего права страны, где они были совершены, или нет.»
Статья 6 Устава Международного Военного Трибунала

Определение в Римском статуте.
Римский статут, которым был учреждён Международный уголовный суд, вступил в силу 1 июля 2002 года. Он относит к юрисдикции Суда четыре категории преступлений: геноцид, военные преступления, агрессию и преступления против человечности. Последние определяются следующим образом:
«...любое из следующих деяний, которые совершаются в рамках широкомасштабного или систематического нападения на любых гражданских лиц, если такое нападение совершается сознательно:
а) убийство;
b) истребление;
с) порабощение;
d) депортация или насильственное перемещение населения;
е) заключение в тюрьму или другое жестокое лишение физической свободы в нарушение основополагающих норм международного права;
f) пытки;
g) изнасилование, обращение в сексуальное рабство, принуждение к проституции, принудительная беременность, принудительная стерилизация или любые другие формы сексуального насилия сопоставимой тяжести;
h) преследование любой идентифицируемой группы или общности по политическим, расовым, национальным, этническим, культурным, религиозным, гендерным, как это определяется в пункте 3, или другим мотивам, которые повсеместно признаны недопустимыми согласно международному праву, в связи с любыми деяниями, указанными в данном пункте, или любыми преступлениями, подпадающими под юрисдикцию Суда;
i) насильственное исчезновение людей;
j) преступление апартеида;
k) другие бесчеловечные деяния аналогичного характера, заключающиеся в умышленном причинении сильных страданий или серьёзных телесных повреждений или серьёзного ущерба психическому или физическому здоровью.»

 

Возникновение термина.

Временем появления термина «преступления против человечества» считается 24 мая 1915 года, день издания совместной декларации стран Антанты, посвящённой геноциду армян. В ней действия Османской империи характеризовались как «преступления против человечности и цивилизации».

 

Нюрнбе́ргский проце́сс — международный судебный процесс над бывшими руководителями гитлеровской Германии. Проходил с 10 часов утра 20 ноября 1945 по 1 октября 1946 года в Международном военном трибунале в Нюрнберге (Германия), располагавшемся в «Зале 600» здания суда присяжных в Нюрнберге.

Обвинения:

• Военные преступления:
  • Убийства и жестокое обращение с гражданским населением на оккупированных территориях и в открытом море.
  • Увод гражданского населения оккупированных территорий в рабство и для других целей.
  • Убийства и жестокое обращение с военнопленными и военнослужащими стран, с которыми Германия находилась в состоянии войны, а также с лицами, находившимися в плавании в открытом море.
  • Бесцельные разрушения больших и малых городов и деревень, опустошения, не оправданные военной необходимостью.
  • Германизация оккупированных территорий.
• Преступления против человечности:
  • Обвиняемые проводили политику преследования, репрессий и истребления противников нацистского правительства. Нацисты бросали в тюрьмы людей без судебного процесса, подвергали их преследованиям, унижениям, порабощению, пыткам, убивали их.

 

Декларація про злочини комунізму.

Декларація про злочини комунізму — декларація, підписана 25 лютого 2010 року низкою відомих європейських політиків, колишніми політичними в'язнями та істориками, в якій міститься заклик до засудження комуністичних режимів Декларація була прийнята в ході міжнародної конференції " Злочини комуністичних режимів ", організованої урядом Чеської республіки за сприяння "Інституту з вивчення тоталітарних режимів ", спільно з установами-партнерами з робочої групи «Європейської пам'яті та совісті» і пройшла в чеському Сенаті з 24 по 26 лютого 2010 року, під патронажем прем'єр-міністра Чехії Яна Фішера.

Підписали
Серед інших, декларацію підписали:

• Віце-президент Чеського сенату, депутат чеського парламенту Іржі Лішка
• Перший заступник голови Палати депутатів Парламенту Чеської Республіки Мирослава Нємцова
• Голова комітету з прав людини Європейського парламенту Гейді Гаутала (Фінляндія),
• Президент комісії Парламентської асамблеї Ради Європи з політичних питань та голова шведської делегації в ПАРЄ Горан Лінблад (Швеція),
• Колишній дисидент, член Європейського парламенту Сандра Калніете (Латвія),
• Колишній дисидент, член Європейського парламенту Тунне Келам (Естонія),
• Єпископ, колишній дисидент, член Європейського парламенту Ласло Текеш (Румунія),
• Член Європейського парламенту Мілан Звер (Словенія),
• Колишній член Європейського парламенту Яна Гібашкова (Чеська республіка),
• Колишній сенатор Парламенту Чеської Республіки Мартін Мейстржик,
• Майбутній Федеральний президент Німеччини, колишній дисидент Йоахім Ґаук.

Празька декларація
Празька декларація про європейське сумління та комунізм (також відома як Празька декларація) — декларація, підписана 3 червня 2008 року низкою відомих європейських політиків, колишніми політичними в'язнями та істориками, в якій міститься заклик до засудження комуністичних злочинів . Декларація була прийнята в ході міжнародної конференції «Європейське сумління і комунізм», яка була організована сенатським комітетом з питань освіти, науки, культури, прав людини і пройшла в чеському Сенаті з 2 по 3 червня 2008 року, під егідою Александра Вондри, заступника прем'єр-міністра Чеської Республіки з європейських справ.

Європейський день пам'яті жертв сталінізму та нацизму — міжнародний день пам'яті жертв тоталітарних ідеологій сталінізму та націонал-соціалізму. Відзначається у країнах Європейського Союзу щорічно 23 серпня у день підписання пакту Молотова-Ріббентропа в 1939 році, що розділив Європу на дві сфери інтересів за допомогою секретних додаткових протоколів.
23 серпня названо Загальноєвропейським Днем пам'яті жертв сталінізму та нацизму в ім'я збереження пам'яті жертв масових страт і депортацій. В резолюції ОБСЄ зазначено, що Європа «зазнала два потужних тоталітарних режими, Нацистський та Сталінський, які принесли геноцид, порушення прав та свобод людини, воєнні злочини та злочини проти людства», та закликала членів ОБСЄ зайняти «спільну позицію проти всіх форм тоталітарної влади незалежно від ідеологічної основи» та засудила «героїзацію тоталітарних режимів, включаючи проведення публічних демонстрацій з метою героїзації Нацистського або Сталінського минулого».

 

" В историю Сталин войдет под презренным именем самого отвратительного из всех Каинов… Памятники, которые он соорудил себе, будут уничтожены или взяты в музеи и размещены в залах тоталитарных ужасов. И победоносный рабочий класс соорудит памятники несчастным жертвам сталинской злобы и подлости на площадях освобожденного Советского Союза… Сталинизм будет раздавлен, разгромлен и покрыт бесчестьем навсегда…" ( Троцкий )

 

Тема для срача, а не дискуссии. На удаление..

 

Звірства НКВС на Західній Україні в 1939-1941 Товарищ Цисаров,
НКВД: "ДАЙ НОЖ! РЕЖЬ ГРУДЬ!"

Товарищ Цисаров, оперуполномоченный НКВД в Черткове: "ДАЙ НОЖ! РЕЖЬ ГРУДЬ!"

"Ця різня за своїми розмірами й звірствами переходить всі жахіття, що їх знало людство.":

ЛЬВІВ: У 2001 році проголошений Церквою Блаженним-Святим отець Зиновій Ковалик був жахливо замучений червоними поганами-антихристами в далекому 1941. Його довго і страшно катували, а потім розіп'яли на стіні тюремного коридору. В розпорений живіт кати засунули мертву недоношену дитину.; "У багатьох трупів були "майстерно" відрізані голови."

САМБІР: "По кімнатах і коридорах лежали постріляні старики, жінки і діти."; "Кожний із цих трупів мав зв'язані за спину колючим дротом руки, в устах повно дрібно посіченого скла або ганчірки, поламані руки, ноги і ребра, повідрізувані вуха, виколені очі, а в жінок, крім того, вирізані груди й здерта шкіра.

Большевики здирали шкіру із волоссям і чоловікам."; "... Були теж помордовані діти, понад 50 осіб...";

"МИ ВБИЛИ ТРЬОХ ЕНКАВЕДИСТІВ... Ми, напираючи лавою з тюрми на стріляючих зі скорострілів енкаведистів... премо вперед. Енкаведисти під нашим напором відступають, хоч озброєні скорострілами, наганами і гранатами. У висліді енкаведисти почали втікати, показалося, що вони в дійсности боягузи. По дорозі вбили ми цеглами і дрючками з водопроводних рур ще на коридорах тюрми трьох озброєних наших катів. Шкода, що тільки трьох..."

СТРИЙ: "На подвір'ї лежало дві сотні трупів порозстрілюваних людей з повідрізуваними вухами, носами, пальцями, повиколюваними очима. Біля стіни стояли чотири величезних котли із звареними людськими тілами. В кожному з них було по 3-4 трупи."; "На гаку висів труп в'язня головою в низ над загаслим багаттям із зовсім спеченою головою, а на долівці лежало
цілковито спечене тіло дитини."

ЗОЛОЧІВ: "... нелюди-большевики саджали на палі, вбивали цвяхи в голову, під нігті, виривали кусками тіло, обривали носи, вуха (живцем дерли пояси з шкіри.)"

БІБРКА: "У Бібрці енкаведисти замучили адвоката д-ра Кульчицького: відрізали вуха і ніс, потім кинули в окріп..."
ДОБРОМИЛЬ, КОМАРНО, ПЕРЕМИШЛЯНИ, ТУРКА, ДРОГОБИЧ, ЖИДАЧІВ, СОКАЛЬ, ЖОВКВА, ГОРОДОК, ХОДОРІВ, ЩИРЕЦЬ, БУСЬК, КРАСНЕ, КАМ'ЯНКА СТРУМИЛОВА, РУДКИ, ПІДБУЖ

ЛУЦЬК: "... з 22 по 25 червня москалі почали масово вбивати ув'язнених у Луцькій тюрмі. Основна маса була розстріляна в ніч на 25 червня. Із 5950 врятувалось тільки 45, котрих москалі невстигли розстріляти, бо на подвір'я тюрми несподівано увірвалися німецькі вояки."

КОВЕЛЬ, ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ, ЛЮБОМЛЬ, КАМІНЬ-КАШИРСЬКИЙ
ТЕРНОПІЛЬ:

"Коли я увійшов у тюрму... Трупи помордованих були жахливо змасакровані, мали повідрубувані чи викручені руки й ноги, повипалювані очі. Московські катюги вживали до свого кривавого ремесла сокир, щоб завдати своїм жертвам як найбільших мук. У жінок, які я бачив по камерах, були повідрізувані груди і повикручувані руки й ноги та порозбивані голови."; "В одній камері я побачив трупи двох молодих дівчаток, пов'язаних із собою колючим дротом.

В одної був розпорений живіт і в нього вложено кота, в другої була здерта з рук шкіра по лікті, на рани насипано ячмінних остюків і знову засунено шкіру. В камері на першому поверсі я побачив на стіні, прибитий цвяхами, труп 30-літнього мужчини."; "Були трупи мужчин із відрізаними головами."

КРЕМЯНЕЦЬ: "Згідно з оповіданнями очевидців найстрашнішу смерть мав православний владика Cимон. Звироднілі енкаведисти обсмалили єпископові бороду, відрізали п'яти, ніс та язик й викололи очі."

ЧОРТКІВ: "Мужчина і жінка - обоє мертві - були притулені спиною до стіни і підперті кілками, щоб не впали. У нього дітородний орган перетягнутий колючим дротом, а їй теж встромили в статевий орган жмут колючого дроту"; "Тулуби і навіть голови в замордованих мужчин і жінок були обмотані дротом. У декого з чоловіків колючий дріт був пропущений між ноги. Він з'єднував перев'язаний одним кінцем статевий член із кістями рук, скрученими іншим кінцем за спиною. Задні проходи у тих мужчин були затичені шишками, а статеві органи жінок - пляшками."; "Я помітила, що на голові, у тих місцях, де хрящі, плоть повідпадала. Чому? Посередині камери знаходився металевий бак, від якого відходили труби, завтошки, як рука. Тими трубами надходила пара і виїдала плоть..."; "Ми піднялися на другий поверх, до стіни були прибиті жінки. Висіли жінки розп'яті. Зовсім голі. Груди були вирізані, очі виколоті."; "Ай, Надя Юрчинська! Провідник ОУН. Московські звірі жорстоко поглумилися над нею - з її грудей стримів простромлений наскрізь колючий дріт."

БЕРЕЖАНИ: "...Тіла знищених безневинних людей мали сліди жахливих тортур. У них були вирізані язики, вуха, носи, виколоті очі, поясами знята шкіра, відрубані кінцівки. Багато частин тіла були пробиті цвяхами, мали сліди опіків. Особливо витонченим по жорстокості тортурам піддавали дівчат...", "...Серед ув'язнених були і зовсім юні - учні 7-го класу школи, і старезні пенсіонери..."

ГУСЯТИН, КОПИЧИНЦІ, ЗАЛІЩИКИ, КОЗОВА, ПІДВОЛОЧИСЬК, ХОРОСТКІВ, ПІДГАЙЦІ, ЗБАРАЖ, ВЕЛИКІ БІРКИ, ТЕРЕБОВЛЯ, БУЧАЧ, ЗБОРІВ, ПОЧАЇВ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬК (в минулому Станіславів): "... В одній із камер було дуже багато крові. Там ще було декілька трупів, що були приперті до стінки. Там же стояла бляшана посудина, подібна на відро. Коли я заглянув туди, то побачив очі і відрізані вуха...

В одної жертви я бачив, що в ніс було забито два цвяхи, в іншої був знятий скальп. В одної жінки були відрізані груди, а в іншої був розпоротий живіт і плід дитини лежав їй на грудях. Люди покликали нас з братом до одного з трупів і сказали, що то наш батько. В цьому трупі не було очей і був відрізаний ніс. Деякі трупи були чорні. Люди говорили, що ті жертви вбивали струмом..."; "...

Біля однієї жінки я бачила мертву дитину, яка напевно народилася в тюрмі. Трупи були всі голі і чомусь коричневі, напевно їх вбивали струмом, в крайньому разі так тоді говорили дорослі. Це була жахлива картина. В багатьох були повикручувані ноги і руки, що було зв'язано не з передсмертною агонією, а із слідами катувань, тому що ноги і руки не держалися практично тіла.

В багатьох трупів не було очей, були повиривані язики..."; "...було багато трупів із відрізаними головами..."; ...Судово-медична експертиза свідчить, що жертви НКВД з Дем'янового Лазу зазнавали від своїх катів нечуваних тортур. Більшість із них загинула від вогнепальних ран у голову. Стріляли, як правило, в потилицю. І не один раз...

КОЛОМИЯ, ПЕЧЕНІЖИН, НАДВІРНА, КАЛУШ, ГАЛИЧ, ДОЛИНА
РІВНЕ, ДУБНО, ОСТРІГ, САРНИ, КОСТОПІЛЬ, НЕТІШИН, ЗДОЛБУНІВ

УМАНЬ: До Умані були депортовані 1500 в'язнів із Чорткова чортківським еНКаВеДе.

"На всіх виднілися сліди катування: виколоті очі, відрізані вуха, розбиті голови, зламані в ліктях руки й шкіра здерта аж до плеча; багато трупів мали постріли в потилицю."; "Ніколи не забуду того, як одна жінка, пізнавши свого чоловіка з перерізаним горлом, схопила його за голову. Голова відірвалася і вона, з головою в руках, почала бігати й несамовито кричати."

Спільним методом убивств для усіх управлінь НКВД є постріли в голову і відрізування голів.

 

А в чому ви срач бачити ??? Хіба тут щось неправда ???
Якщо бачити брехню, то спростуйте ! Ось вам і дискусія реальна !
А то таке враження, що все що "НЕ ПО ВАШОМУ" - пробуєте виставити за срач а ще краще домагаєтеся від модераторів "знести" тему. А тема цікава - "Злочини проти людства...". Хіба мало таких злочинів було в історії нашої планети ??? Ось і маємо можливість подискутувати, а не пробувати усе перевести у "СРАЧ".

 

Интересно, откуда такие подробности? Видать сочинитель был с фантазией.

 

Іноді звірства катів були настільки жахливі, що їх віддавали під трибунал...

Про каральні операції НКВД на теренах Західної України написана не одна книга. Чи не в кожній родині живуть власні спогади про часи радянської окупації. Григорій Несторович Устимчук, намагаючись дізнатися про обставини загибелі своєї матері Мокрени, звертався у чимало архівів, зокрема архів СБУ, центральний архів Міноборони Російської Федерації. Нарешті йому вдалося дізнатися, з чийого наказу розстріляли його матір. З’ясувалося, дії катів були настільки жорстокими, що вони самі потрапили під трибунал.

У грудні 1944 року в Острозькому районі Рівненської області бійці УПА під час одного з рейдів значно потріпали війська НКВД. Розлючені енкаведешники у відповідь, як робили це завжди в таких випадках, спалили кілька довколишніх сіл, а їхніх жителів арештували та погнали в Острог. Серед інших була арештована й мати тринадцяти дітей Мокрена Устимчук.

Пізніше в листі до брата сестра Григорія Несторовича розповідала: “Прийшла на міліцію (текст листа подаємо без стилістичної правки. - Ред.) і кажу - нате передачу Устимчук Мокрені. Вони кажуть, що нема такої. Я кажу, де діли, бо люди бачили, як ви гнали. Начальник каже до мене, ти сама така бандітка, як і вона. Я тримала кошик в руках і кинула на нього і кажу, що мій чоловік вбитий на фронті, а я бандітка? Ухватила його за погони і вирвала з плечка. Вони взяли мене і зачинили в капезе, яких два часа тримали... Пішла я сошею і йдуть люди звідти і плачуть. Кажуть, що вбита лежить жінка якась. Що вчора заганяли людей, щоб дивитися на бандеровку, а сьогодні стоїть часовий і не пускає нікого. Це була наша мати...”.

Хтось із військових частини, що не належала до НКВД, знайшов у одязі розстріляної жінки листи двох її синів, які у лавах Червоної армії перебували на фронті. Мабуть, завдяки цим листам незабаром рідним видали тіло Мокрени та дозволили її поховати. “Не знаю, як її ховали, - пише в листі до брата донька Мокрени. - Була тітка Параска, то їм показали. Була щока вирізана і очі виколоті. Руки викручені і нога права викручена. Страшні муки мати наша перенесла, не знаю за чиї гріхи... Беруть мене знову до канцелярії і приводять того розбійника, що нашу маму закатував. Говорять до мене, но дочко, що ти скажеш йому зробити. Я кажу, прощаю йому, бо я знаю, яке горе роститися без батька. То вони кажуть, ми йому не простим...”.

Убивство матері тринадцяти дітей, яка в ті лихі часи думала лише про те, як прогодувати родину, вразило своєю жорстокістю навіть радянську владу. Чи не вперше у ті роки винного у вбивстві селянки віддали під трибунал.

Листуючись з архівами, Григорію Несторовичу Устимчуку вдалося отримати вирок, який виніс вбивці його матері військовий трибунал військ НКВД Рівненської області 2 квітня 1945 року. Сухі канцелярські рядки цього документа вражають більше, ніж емоційні розповіді очевидців лихих подій. У вироку, текст якого подаємо мовою оригіналу, зазначено:

«7 декабря 1944 года в КПЗ РО НКВД Острожского района бойцами войск НКВД была отдана задержанная гражданка Устимчук, заподозренная в причастности к УПА. Подсудимый Пиканов, будучи в нетрезвом виде, отдал мл. сержанту Логвиненко незаконное приказание – расстрелять гр-ку Устимчук. Логвиненко приказание Пиканова выполнил – расстрелял гр-ку Устимчук в 300 метрах от здания почты.

Проверкой установлено, что Устимчук является матерью тринадцати детей, из коих три сына находятся в Красной армии, что Устимчук к УПА причастной не была. До этого Пиканов пьянствовал и к исполнению своих служебных обязанностей относился халатно. На основании изложенного военный трибунал признал Пиканова виновным в превышении власти и в халатном отношении к службе, т. е. в преступлениях, предусмотренных ст. 206-17-2 «Б» УК УССР.

Учитывая, что два брата Пиканова находятся на фронтах, трибунал приговорил: Пиканова Тимофея Леонтьевича на основании ст. 206-17-«Б» лишить свободы в исправительно-трудовых лагерях сроком на десять (10) лет без поражения в правах, лишить звания старшего лейтенанта милиции. Приговор обжалованию не подлежит».

Подальшу долю людини, яка наказала вбити ні в чому не винну жінку, дітям Устимчук дослідити не вдалося. Можливо, цей нелюд вийшов із таборів і зараз доводить, що був жертвою сталінських репресій...

 

Звірства НКВД у 1941 році в Комарні.

70 років тому, у червні 1941 року, у Західній Україні розпочалась найкривавіша хвиля більшовицьких репресій. Людей катували не тільки за те, що вони не сприймали більшовицької влади і не приховували своєї українськостічи були членами українських громадських або спортивних організацій, але й зате, що попали під гарячу руку чи просто не сподобалися озлобленому і переляканому НКВедисту тобто за те, що просто були українцями. Не оминули ці жахіття і Комарна. Про те, що відбувалося в ці червневі дні в Комарні Львівський часопис «Українські щоденні вісті» в числі №7 за 13 липня 1941 року під заголовком «Комарно.Наші втрати в Комарні» писав: «Жидівсько-большевицька зграя не проминула в своїх порахунках з українством і Комарна. Тут замучені й по-варварськи закатовані: І. Здерко Микола, вчитель середньої школи в Комарні; 2. Радович Дмитро, гімназійний абсольвент; 3. Сороківський Андрій, швець в Комарні; 4. Ленець Михайло; 5. Ленець Гринько; 6. Губич Михайло, господар.

Нема ніяких вісток про ряд людей, арештованих большевиками, а м. і. і про: Ліщинського Михайла, інспектора Комарнівського шкільного району; Пеленського Ярему, Пеленського Михайла.»
Цитата з Західня Україна під большевиками...— С. 486; Літопис нескореної України...— С. 49-50.
Уцьому ж виданні (№ 28) за 7 серпня 1941 року під заголовком «Жертви більшовицького терору в Комарні» опубліковано детальніший опискровавої більшовицької оргії. «У 7 числі нашого щоденника подали ми список деяких закатованих громадян у Комарні. Тепер дістаємо докладніші відомості про те пекло, що його пережили українці Комарна. В'язниця в Комарні є в самій середині міста, біля суду, навпроти церкви св. Петра і Павла. Вже під час війни, одної ночі почули сусіди крики в тюрмі, але під загрозою смерти ніхто не посмів виглянути на двір. Як тільки опівночі ввійшли німці, люди вже в понеділок, ЗО червня, вдосвіта, знайшли на подвір'ї в'язниці свіжу могилу, її відкопували жиди. В могилі було 23 трупи, але такі змасакровані, що тільки з одежі і взуття родини розпізнали 6 своїх найближчих, яких окремо поховали.
Серед розпізнаних учитель Микола Здерко мав повиколювані очі й обгорілу голову, чорну як головня. Абсольвент гімназії Дмитро Радович (відомий з мовчазної завзятости) мав одну ногу босу й обгорілу, а шкіру підошви закочену аж на литку. При цьому один бік обнажений, також припіканий, мав теж розтрощену долішню щоку. Взяли його в останній хвилині підступом. Веліли йому в середу 25 червня рознести картки по передмістях, щоб на другий день вранці виїхали підводи, і наказали прийти потім здати звіт. Пішов до цього звіту, і більше не вернувся.
Врешті швець Андрій Сороківський лежав окремо, непохований в дивній позиції. Йому, мабуть, наказали викопати собі гріб. Він напів лежав, напів стояв до пояса в ямі. А погиб за необачне слівце. Надлетів німецький літак, а він на ринку, немов про себе, вимовив: „Везе большевикам сніданок". Це почули двоє жиденят, більше нікого не було.
Закатовано їх усіх вночі з четверга на п'ятницю, а найпізніше з п'ятниці на суботу.»
Цитата з Літопис нескореної України... – С. 88–89
Детальний опис цих кровавих подійвикладено і в збірнику історично-мемуарних, географічних і побутових матеріалів «Комарно- Рудки та околиця».Там ,зокрема, можна прочитати : «Дня 26 червня 1941 р. ранком, приблизно о год. 3-ій замовкли голоси мордованих і останній вистріл НКВД. Біля тюрми воняв несамовито страшний сопух помордованих НКВД-истами у звірський спосіб тіл заарештованих осіб. По приході до Комарна німецької армії, зглядно словацької військової частини, товпа місцевого населення враз із родинами арештованих і помордованих НКВД-истами осіб вдерлися на подвір'я судового будинку і до тюрми де застала страшний образ, в порівнянні з якнм Дантейське пекло нічим. Народ побачивши те все, пережив страшні хвилини серед неймовірного сопуху. Не всі тіла помордованих большовицькими катами були закопані в землю, а не забуваймо, що це були гарячі дні місяця червня. Стверджено, що НКВД-исти поломили жертвам катування ноги, повитягали нігті. Всі арештовані були пов'язані колючим дротом Для затерття свого кривавою злочину НКВД-исти обливали тіла помордованих бензиною і підпалили їх разом з актами присуду і закопали на тюремному подвір'ю. Деяких живих в'язнів НКВД-исти розстсрілювали серед гуркоту автомашин. Після розстрілу проф, М. Здерка кати добили його сокирою, зломили йому цілу щоку і ніс. Стверджено, що цього звірства доконав селянин зі села Березця б. Комарна, який був фірманом в НКВД, як також НКВД-исти Абаза, Лозовий і два місцеві жиди-донощики, Яків Фрідман і Граф.
Замордований М. Здерко перед смертю залишив доказ страшного злочину на банкнотах які заховав у тюремній кімнаті (у причу), а подаючи прізвища помордованих, виписав слова: "...нас невинно мордують, нині розстрілюють, прощайте..." підпис: МЗдерко.
Крім того в конюшні (возівні) знайдено закопані в землю убрання помордованих на тюремній площі, де катовано людей, І найдено опісля одну пару спеціяльних черевик з набитими цвяхами і встромленими ножами та закривавлені рукавиці, які кат при мордуванню затягав на руки. Понадто постягано шкіру з рук помордованих».

 

Розстріли українців комуністичним режимом у червні - липні 1941 року.
Такого не робили ані поляки в 1939-му, ані нацисти в 1944 році.
Комуністичний режим з радянською міліцією розстрілювала масово - з автоматів, через віконця для передачі їжі. Або кидала в камери гранати. Деякі з цих камер довелося замурувати - і ексгумацію провели вже взимку.

Червень 1941 року запам’ятався на Західній Україні не тільки нападом нацистської Німеччини, але й кривавими розправами, вчиненими нібито своєю ж державою в тилу.

Йдеться про досі нечуване явище, навіть у практиці Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВД) СРСР — масові розстріли політичних в’язнів у тюрмах Західної України протягом кінця червня — початку липня 1941 року.

«Історична Правда» наводить приклади трьох таких розправ: у тюрмах Львова, соляних шахтах Саліни і в тюрмі Луцька. Сьогоднішній текст присвячено масовим убивствами у Львові.
На прикладі Львова можна достеменно показати криваву діяльність «доблесних борців із контрреволюцією».

У самому Львові було три в’язниці: № 1 — на Лонцького, № 2 — Замарстинівська та № 4 — Бриґідки. Тюрма № 3 перебувала у замку м. Золочева, що близько сімдесяти кілометрів від Львова — сюди відправляли в’язнів, коли львівські тюрми були переповнені (а таки були переповнені: у тюрмі на Лонцького при ліміті 1500 осіб перебувало 3638 в’язнів).

У тюрмах Львівщини станом на 22 червня 1941 року було 5424 в’язні. Більшості інкримінували злочини за статтею 54 карного кодексу УРСР, тобто — контрреволюційну діяльність.

Негайними офіційними заходами у вирішенні проблеми переповнення в’язниць стали наказ № 2445/М наркома державної безпеки Меркулова від 23 червня 1941 р. та наказ начальника тюремного управління НКВД УРСР капітана державної безпеки Філіппова від 23 червня 1941 р.

У першому документі йшлося про терміновий облік усіх в’язнів у тюрмах та розподіл на тих, що підлягають депортації в концтабори ГУЛАГУ, і тих, кого необхідно розстріляти (це завдання покладалося на місцеве керівництво НКГБ).

У другому документі йшлося про евакуацію в’язнів, до нього додавався «План евакуації», згідно з яким депортації з Львівської області підлягало 5 тисяч арештантів. Для цього виділялося 204 вагони.

Згідно з інструкцією НКВД СРСР від 29 грудня 1939 р., один вагон ешелону вміщував тридцять депортованих осіб, отже вказаних вагонів вистачало б на евакуацію 6800 в’язнів. Проте евакуювали лише 1822 із 5000 запланованих.

 

Смерть одного- трагедия, смерть миллионов- статистика. Пьяный мент расстрелял невиновного человека, это безусловно трагедия. Правда его за это тоже того, что такое "поражение в правах" в то время всем понятно, лучше бы его тоже расстреляли. И как будто в наше время доблестные борцы за законность пьянствуют меньше. И беспредела в милицейских (полицейских) рядах хватает. Я не про это. Откуда факты диких издевательств в 1939-41 гг? Возможно они кем то придуманы? Про насаждение советской власти в "освобожденных" районах, в конце 30хх гг написано уже немало. Расстреливали- да. Трагедия - да. Тов. Сталин в этом виноват- да виноват. Вот только какой смысл издеваться над людьми, причем большинством невиновными? Кто были эти люди. Единственная их вина состояла в том, что это были "социально враждебные", т.е бывш. военные, священнослужители, управленцы, бизнесмены и пр. Они подлежали ликвидации, причем не только в Захидной Украине, но и на всех оккупированных территориях. Часть из них высылалась на т.н. спецпоселения, причем эта практика была повсеместной. Является ли это доказательством виновности коммунистического режима против человечности? Безусловно- да. Но зачем же такие зверства! Ответ, вряд ли они были повсеместным явлением. Возможно, что из десятка тысяч НКВДшников, находящихся на "оккупированых" территориях нашлась парочка с больной головой. И вряд ли какое начальство приветствовало бы действия подчиненных по распятию, вырезанию и пр. средневековым шалостям. Все эти истории были придуманы позже, с возможной целью оправдать Украинский национализм. Борьба за умы, так сказать.

 

Свідчення німецьких свідків.

Зранку 30.06 1941 року Українсько-Польске місто Львів було окуповано 1-ю Гірською Дивізією німецької 49 армії. Спротиву практично не було, тому що совіцькi частини вже покинули територію. Відділення розвідки частин 49 Армії доносили в перших звітах: "Згідно з підрахунками майора Хайнца, командира батальону 800-го полка, тисячі звірськи вбитих людей були знайдені в тюрмax Львова. 1-й та 4-й Гірській Дивізії наказується знайти журналістів та фотографів для репортажу про ці звірства. Старший військовий суддя частин та офіцер зв'язку Іноземного Відділення при Верховній Команді 17 Армії були командировані до Львову для проведення детального розслідування. "
Німецьке розслідування тоді не почалося з Бюро, кількість жертв була такою великою, що три військових судді почали власне розслідування, не чекая на інструкції з Берліна: суддя Ганс Томфорде, 603 гарнізонного штабу, суддя Ерік Вілке, частин 49 армії та суддя Вілгелм Мьоллер з Високої Команди 17 армії.

Буквально за декілька годин після того, як німецькі частини окупували Львів, 603 гарнізонний штаб вже прибув до міста та розпочав розслідування надзвичайних подій, яки передували вступ німецьких частин до міста. Після того, як стало відомо про масові вбивства, суддя Томфорде запросив свого медичного офіцера др. Георга Зелтцера супроводжувати його до бувшої тюрми ОГПУ, тюрми "Бригидки" та колишньої військової тюрми відомої як "Замарстінов". Він допросив декілька свідків та підготував попередній звіт того ж дня.
Вілке, старший суддя частин 49 Армії, подав звіт 01.07/1941: "Дослідження тіл, що були знайдені в тюрмі ОГПУ показало, що жертви перед вбивством піддавалися тортурам.... Більшість жертв складають українці, решта - поляки. Свідки доповіли також, що два поранених німецьких пілота були передані в тюрму ОГПУ. Пілотський пояс та шолом були знайдені всередині тюрми. В ... одному з масових поховань також був знайдений шолом пілота Люфтваффе. Внаслідок цього треба розуміти, що німецькі пілоти знаходяться серед тіл які неможливо ідентіфікувати." Суддя Вілке знаходився в Львові до 6.07.1941 і опитав під присягою чисельних свідків, серед яких старший медичний офіцер др. Ріхард Екл, ветерінар др. Йозеф Брахетка та некомісований офіцер Курт Діттріх.
Наступні свідки, між якими українські та польські вязні, що пережили знищення в тюрмі, були опитані суддею Мьоллером за спеціальним завданням Високої Команди 17 армії. 6.07.1941 Мьолер запротоколював покази д-ра Зелтцера, який супроводжував Томпфорде до тюрем 30.06.1941:

"Тюрма "Бригідки "... ще горіла. Там я зустрів молодого українця, приблизно 24 років.... Він стверджував, що за добу до того, перед моментом, коли він мав бути страченим, йому вдалося збігти з камери номер 3, лівого крила. Він провів мене через пiдвал, перший та другий поверхи тюрми. Люди, які безперервно пробували прорватися через головний вхід плакали та ридали з проханням допомогти знайти їхних рідних, з якими вони ще спілкувалися два дня тому за допомогою перегукування з вулиці. Ми знайшли в перших чотирьох підвалах велику кількість трупів, верхній шар ще свіжих, але нижні вже почали розкладатися. В четвертому підвалі тіла були присипані тонким шаром піску. На першому підвір'ї ми знайшли декілька носилок з плямами крові. На одних носилках лежав труп чоловіка, який був вбитий пострілом в задню сторону голови... ​

Я наказав одразу очистити підвали і в наступні три дня 423 трупа були винесені на підвір'я для ідентіфікації. Среди трупів були хлопчики віком 10, 12 та 14 років, молоді жінки 18, 20 та 22 років, старики та старухи. Звідти я поїхав до бувшої тюрми ОГПУ.... Ми виламали двері, що вели до нижньої тюрми та одразу побачил 4 трупа біля початку сходів, серед них молода жінка віком приблизно 20 років, яка видимо була застрілена в останню мить; в першій великій кімнаті трупи були навалені приблизно до половини висоти кімнати... На підвір'ї було дві купи свіжої землі, з яких стирчали частини мертвих тіл. Збір трупів там було теж розпочато одразу та трупи були винесені на головне підвір'я... На другому підвір'ї тюрми ОГПУ я знайшов в однієй з ям шолом Люфтваффе та пояс від парашута... ​

В військовій тюрмі в північній частині міста... сморід від розкладання був настільки сильний та було стільки крові під купами тіл, що ми були змушені надягати польські протигази, щоби зайти в підвал та провести розслідування. Молоді жінки, чоловіки, старухи були навалені шар за шаром від підлоги до стелі.... Третій та четвертий підвал були наповнені десь на три четвертих. Більше ніж 460 трупів було винесено з тих підвалів. Багато трупів носили сліди сильних тортурів, були з покаліченими руками та ногами, з слідами биття. Збір решти трупів було зупинено за наказом штаба: внаслідок спеки розкладання трупів йшло швидко, що не було ніякої можливості опознати практично голі трупи. ​

В військовому госпіталі були знайдени трупи трьох пілотів Люфтваффе. Суддя Мьоллер наказав провести медично-юрідичну експертизу для визначення причин смерті. Патологоанатом 17 армії, др. Херберт Зігмунд зайнявся виконанням. Трупи інших чотирьох німецьких авіаторів були знайдені в тюрмі ОГПУ та також піддані судово-медичній експертизі. 3.07.1941 суддя Мьоллер запротоколював звіт др. Зігмунда, який засвідчив, що перші три війскових були застрілені прямо в госпітальному ліжку: " Тіло, що лежить з лівої сторони ліжка біля вікна, мало поверхневе поранення з правою сторони грудей, розміром з долоню моєї руки. Пораненню вже декілька днів і воно було нещодавно перебинтоване. Окрім того ще одне вогнестрільне поранення, нанесене кулею калібра 6.5 мм в череп, трохи вище лівого вуха; вихідне поранення приблизно один сантиметр діаметра в правій скроні, яка істотно пошкоджена... Тіло на середньому ліжку має зламану щелепу яка є професійно забинтована... дослідження показало ще одне свіже вогнестрільне поранення з лівого боку грудної клітини, чотири міліметра долі від соска, в області серця. Тіло на третьому ліжку біля стіни має велике поранення з внутрішньої сторони низа ноги... свіже вогнестрільне поранення такого ж калібру, як і ті, що були знайдені на інших трупах, було нанесено в праву сторону живота жертви, приблизно шість сантиметрів під діафрагмою. ​

Дослідження тіл чотирьох інших пілотів показало, що вони не були поранені. Троє були вбиті пострілами в голову; четвертий не мав поранення голови, але тіло було в такому розкладеному стані, що аутопсія була неможливою". ​

Офіцером відповідальним за збір тисяч тіл з тюрем і за організацію поховання був лейтенант Валтер Леммер. В звіті запротокольованим суддєю Мьоллером 7.07.1942 він показав:

"Ввечері (1.07.1941) я поїхав до тюрми Бригідки та побачив, що велика кількість трупів вже була винесена з камер та покладена на підвір'ї. Мені здалося, що трупів було приблизно 200... Вночі я організував поховання ще 50 тіл. Тіла було відвезено на український цвінтар та поховані в братській могилі... наступного дня ще 300 тіл було поховано... Ае ще залишалася страшна кількість трупів в підвалі, які лежали шарами до самої стелі. ​

Підлога підвалу була залита кровю. Було неможливо акуратно виносити тіла, бо вони були вже дуже розкладені, було неможливо заходити до підвалу без прилада з киснем. За наказом коменданта міста тіла були засипані хлорідом кальція, а виходи з підвалу замуровані цеглою. Я думаю, що в підвалі залишилося десь 1000 трупів, можливо, що були інші підвали, до яких ми не змогли добратися... ​

Пізно ввечері 2.07.1941 я почав очищення тюрми НКВД... Я вважаю, що десь з 150 трупів лежало на підвір'ї... Там були також трупи в підвалі, які були засипані піском, я не знаю скільки... вхід був замурований за наказом коменданта міста. Тіла ... з підвір'я були відвезені для поховання на українському цвінтарі. ​

Я не приймав участі в очищенні тюрми "Замарстінов ", але я чув, що підвали... також були набиті трупами... В п'ятницю, 4.07.1941 я поїхав до тюрми місцевого суду.... керівник тюрми свідчив про масове поховання на підвір'ї, я особисто бачив там закопану могилу розміром десь 4 на 6 метрів, керівник також інформував мене про велику кількість трупів, що залишилися в підвалах ". ​

Свідчення українських та польських свідків
Окрім запису свідчень ще багатьох німецьких офіцерів та лікарів, німецькі судді також заслухали багатьох українських та польських свідків. 4.07.1941 Йозеф Піліхієвіч, співпрцівник хірургичного відділення львівського госпіталя засвідчив перед суддею Мьоллером, що 22.06.1941 (початок ІІ Світової на території був СССР А.Г.)два поранених німецьких військовослужбовця були доставлені до госпіталя.
29.06.1941 обидва були застрілені совіцькими комісарами Логіновим та Масловим. Голова відділення д-р. Чеслав Садлінскі показав 4.07.1941, що він лікував трьох поранених німецьких війскових з переламами кісток, потім він почув, що всі вони були вбиті комісарами. Медсестра Софія Григловна згадала, що вона принесла чай пораненим німцям і що два комісара вигнали її з кімнати і сказали, що поранені будуть розстріляни. Всі три свідка дали свідчення під присягою.
5.07.1941 суддя Мьоллер допитав через перекладача українського вчителя Льва Федорука, який пережив масакр:

"17 березня 1941 року мене було заарештовано в школі співробітниками НКВД... Розстріли в тюрмі почалися через два дня після початку війни... наступної ночі нас повели до камери для допитів, приблизно це було година, чи дві години ночі. За столом, покритим червоною тканиною сиділи троє, один з них був в формі старшого лейтенанта, інший був в цивільному і я впізнав в ньому тюремного прокурора, я погано бачив третього, бо кімната була освітлена свічами. Hа столі лежав список і кожний з арестантів повинний був назвати своє ім'я. Ці троє вирішували кого розстрілювати; моє ім'я було записано неправильно, тому мене відвели до камери-одиночки... Лише дванадцять осіб вижили, вісім чоловіків та чотири жінки. " ​

Інший українець, що залишився живий, Омелян Матла, свідчив судді Мьоллеру 6.07.1941:

"7 серпня я був заарештований вдома членами НКВД, за звинуваченням в зв'язках з ОУН... на другий день після початку війни я помітив багато руху в тюрмі... біля пятої чи шостої години ранку двері моєї камери прочинилися та сімь НКВДістів зайшли всередину разом з директором тюрми... Хтось гукнув: "Ложісь, бляді! " Одразу почалась стрілянина. Дванадцять з нас були одразу вбиті, двоє важко поранені, в троїх не погодили. Я залишився живим тому, що один з вбитих впав прямо на мене... НКВДшніки ходили з камери в камеру і стріляли вязнів. Після того, як постріли припинилися, я встав... Раптом я почув, що вони повертаються, я поспіхов заліз знов під мертвого і намазав своє обличчя кровю... Вони знов зайшли в нашу камеру і вистрілили ще три раза. НКВДшніки ще ходили по камерах, коли я почув: "Бистро во двор, машини готови! ". Я залишився лежати ще деякий час, бо боявся, що вони знов повернуться. " ​

8.07.1941 суддя Мьоллер заслухав українського вчителя Богдана Казанівського, який теж був заарештований за членство в ОУН. З допомогою перекладача Казанівський описав своє перебування в тюрмі "Бригідки ":

"Вівторком, 24 червня 1941, НКВДісти на деякий час залишили тюрму, ми вирвались з камер та спробували втекти, але підвір'я було блоковане і ми не змогли вийти. Коли ми стояли на підвір'ї, по нас почали стріляти з кулеметів, багато хто був вбитий і було багато поранених, ми були змушені повернутися в тюрму.... НКВДісти повернулися і загнали нас до великої камери.... Наступними днями людей викликали і ми чули постріли та крики. З 99 залишилося в живих 22, мене теж викликали, але я не відповів. 28 червня ми чули багато пострілів... через деякий час ми дізналися, що люди зайшли до тюрми, щоби нас визволити. НКВД вже залишило тюрму. Я вважаю, що в Бригідках було біля 10.000 в'язнів, з яких тільки від 600 до 800 залишилися живими ". ​

7.07.1941 Йозефа Созяда, польська вдова, свідчила судді Мьоллеру:

"В понеділок 30 червня 1941... я пішла до тюрми НКВД, бо я чула, що німці вже зайняли місто. Я одразу пішла на підвір'я, де я побачила багато трупів, троє чоловіків вже почорнілі, а одна жінка була повністю гола... через вікно... я побачила багато трупів, що були розрізані на столі... через інше вікно я побачила труп дівчинки, який висів на лампі, дівчинці на вигляд було років вісім, вона була гола та висіла на рушнику. " ​

В той же день польській архітектор Людвіг Пісарек засвідчив, що 29 червня 1941 року він пішов до тюрми НКВД шукати свого брата, якого заарештували в грудні 1940:

"Росіяне вже залишили тюрму, хоча вони ще не евакуювалися зі Львова. Я зайшов до тюрми та зазирав в окремі камери, це були жахливі сцени: камери були набиті трупами, в великій кімнаті, розміром 10 на 5 метрів (50 м2 SZ) я бачив трупи, навалені приблизно до півтораметрової вишини ". ​

Також 7.07.1941 Іріна Лущ, українська домохозяйка свідчила, що вона пішла до тієї ж тюрми, шукати свою матір, "яка була заарештована три місяця тому за релігійні переконання: як дружина священника грікокатолицької церкви вона спитала парафіянина, чому той не ходить до церкви. Коли я зайшла до тюрми я одразу побачила мертвих людей в першій камері. Тіла були покалічені... Я бачила жінку з відрізаними грудями... В іншої жінки був розрізаний живіт, жінка була вагітна... Перед тим я вже була біля Замарстиновської тюрми, але змогла тільки зазирнути в кімнату з вулиці, я бачила, що кімната була наповнена вбитими до самої стелі ".
Після допиту чисельних інших поляків та українців німецькими суддями, Мьоллер 16.07.1941 склав звіт, який разом з орігиналами всіх слухань надіслав до Бюро з дослідження війскових злочинів (The Wehrmacht War Crimes Bureau).

Відомості про львівські вбивства у зовшнішньому світі

Бюро зібрало та оцінило інформацію з різних джерел та використало частину своїх документів про Львів, що приготувати перше працю про війну в Росії, “Військові злочини Совєцьких збройних сил” датованою листопадом 1941 року. Багато свідчень було використано також у білій книзі німецького міністерства зовнішніх справ під назвою “Більшовицькі військові злочини та злочини проти людськості”, копію котрої отримало британське міністерство зовнішніх справ через своє посольство в Швейцарії.
Одна важлива не-німецька організація, що приймала участь у слідстві, була організація Українського червоного хреста. 7 липня 1941 року вона спрямувала прохання до німецького коменданта міста:

“Понад 4000 трупів було знайдено в львівських в’язницях... неможливо описати умови, в яких тіла було знайдено... Повний страждання та страху за долю українців, що перебувають у тюрмах та концентраційних таборах в Совєцькому Союзі, Український червоний хрест просить, що цілий цивілізований світ було проінформовано через радіо про ці звірства. Ми особливо закликаємо швейцарський, шведський та голландський Червоні хрести застосувати заходи для захисту життя тих, котрі є в небезпеці, бо можливо їх ще можна врятувати.” ​

Інформація також досягнула світ через польських довірених осіб та інших, наприклад, польського професора Olgierd Gorka, котрий подав з Швеції, що росіяни вбили біля 160 поляків в Бригідках перед тим, як евакуюватися. Ці та інші рапорти примусили британське бюро зовнішніх справ спрямувати ноту совєцькому міністру зовнішніх справ В'ячеславу Молотову, котрий, як і передбачалося, відкинув оскарження 12 липня 1941 року. Але лорд Frank Roberts, британський чиновник зовнішньої служби, що був пов’язаний з польсько-російськими стосунками протягом війни, згадав подання Gorka міністру зовнішніх справ польського уряду у вигнанні, Едварду Рачинському. Він відповів, що існує “малі сумніви, що польські та українські політичні в’язні у Львові були ліквідовані, як підозрювано”.
Але тільки під час Нюрберзького трибуналу Львів було довго дискутовано на міжнародному рівні – і тоді увага була спрямована не на вбивства НКВД, описані вище, але на широких ліквідаціях, проведених СД та СС. В Нюрнберзькому оскарженні сказано: “у Львівському регіоні та у місті Львів німці винищили біля 700000 совєцьких людей, включаючи 70 осіб з мистецьких, наукових та технологічних кіл”. 15 лютого 1946 року совєцький прокурор Смірнов послався на документ “Надзвичайна комісія по злочинах, вчинених німцями на території Львівського регіону”. Згідно цього документу, ще перед тим, як німці захопили Львів, відділи гестапо готували список найбільш відомих представників інтелігенції, котрих планувалося знищити. Він оскаржував, що масові арешти та екзекуції почалися негайно після захоплення Львова.
Німецькі документи СД представлені оскарженням на головному процесі та пізніше на американському процесі генерала СС Otto Ohlendorf (Nuremburg Trial No. 9) показали, що громадське населення та СД приймало участь у насильстві, напр. СД документ датований 31 липня 1941 року подає, що “населення захопило десь біля 1000 євреїв та відвело їх до тюрми, зайнятої Wehrmacht.” Цей документ далі продовжує:

“Львівські тюрми були повні трупів вбитих українців... десь від 3000 до 4000. Надійна інформація також подає, що десь 20000 українців, 80% яких належить до інтелігенції, були депортовані всередину Росії. Подібні речі спостерігалися в сусідніх містах, напр. Добромилі, Самборі та околицях... ”. ​

Erwin Schulz, керуючий дивізією СС Einsatzgruppe C, котра прийшла до Львова на початку липня 1941 року подає для суду над Ohlendorf, датованою 26 травня 1947 року: “Я бачив тисячі вбитих людей та жахливі пошкодження тіл у Львові. Я відчував огидний запах трупів, що розкладаються, котрий висів над містом, та бачив багато плачучих жінок, чоловіків та дітей, що розшукували своїх рідних.” Otto Rasch, керуючий SS Einsatzgruppe C, подає, що це були офіційні представники-євреї та цивільні, котрі відповідали за вбивства політичних в’язнів, тому видав своїм Sonderkommandos наказ від Гітлера, щоб карати винних та головних підозрюваних.
В свідченні для Нюрнберзького захисту, проте, старші німецькі офіцери, котрі були у Львові незабаром після захоплення міста, підтвердили документи СД та СС про тіла, котрі було знайдено в тюрмах та реакцію місцевого населення, але також свідчили, що німецька військова влада видала накази, щоб запобігти насильству проти єврейського населення.
Генерал Max Winkler:

"Я пам’ятаю (відомості) про десь 4000 трупів... Як реакція на ці вбивства, українське населення відразу почало витягати євреїв з їх домів та знущатися над ними на вулицях... Тимчасовий комендант Львова полковник 49 Army Corps Fingergerst припинив ці насильства видавши накази німецькому війську та пославши спеціальні патрулі на вулиці.” ​

Генерал Egbert Picker: "На подвір’ї тюрми я бачив ряди трупів, покладені один біля одного, багато з них з неймовірними каліцтвами... Я також бачив на малому подвір’ї біля 15 трупів, як виглядало, євреїв, що були вбиті в помсті місцевими цивільними з нарукавними пов’язками, і в одному випадку вони були побиті палицею... Генерал Kubler ... сказав мені, що він наказав такі прояви насильства цивільним населенням проти єврейського населення, негайно припинити.”
Генерал Hans Kreppel: "В перші години після окупації Львова я особисто бачив сотні трупів українців... Я також пам’ятаю наказ 49 Army Corps, що забороняв українському населенню переслідувати євреїв.” Подібні свідчення були представлені як докази захисниками на суді польового маршала von Manstein (1949) в Hamburg.

 

Цитата взята из художественного произведения Анатолия Рыбакова "Прах и пепел". Почитайте надосуге, может что-то поймете, прежде чем ставить штампы.

 

Повоєнні розслідування

В 1954 році американська палата представників створила Вибраний комітет щодо комуністичної агресії під головуванням конгресмена Charles Kersten з Wisconsin. Під час слухання в Мюнхені, Нью Йорку та Чікаго, сотні свідків свідчили про різні теми, включаючи систематичне вбивство політичних в'язнів НКВД. Доповідь комітету подає наступне:
В кожному місті Західної України в перші дні війни НКВД та його агенти вбили всіх політичних в'язнів, крім декількох, котрі чудом врятувалися. Одна з них, Валентина Нагірняк, котра була пов'язана з театром в Рівному, подає яскравий спогад про її втечу. Вона знаходилася в камері з сімома іншими жінками... Група вбивць ввійшла до камери та почала стріляти з автоматичної зброї аж поки всі не попадали. Всі крім трьох були мертві. Трохи пізніше чоловік ввійшов до камери та заколов штиком тих трьох, що залишилися живими, але пані Нагірняк не була смертельно поранена, хоча вона й отримала шість куль та два поранення багнетом. Це ж відбувалося як німецька армія входила до Східної України. Тут комуністи мали більше часу, ніж на заході, але навіть у Винниці було знайдено біля 700 тіл біля залізничної станції. В Харкові одна з головних тюрем була замкнена і підпалена, в той час, як НКВД столо на варті, щоб не прийшла ніяка допомога, доти, поки середина була спалена і всі в'язні мертві.
Подібні свідчення були подані українськими свідками, котрі свідчили перед комітетом, включаючи Богдана Казанівського, свідчення котрого були записані німцями в липні 1941 року.
Львівська справа отримала нову увагу восени 1959 року, коли совєцька преса розпочала масовану кампанію дезінформації проти міністра Західної Німеччини в кабінеті Аденауера. Theodor Oberlander, був оскаржений в участі у вбивствах СС. 5 вересня 1959 року газета Радянська Україна писала: "Вісімнадцять років тому фашисти вчинили жахливих злочин у Львові в ночі 29-30 червня 1941 року. Гітлерівці арештували на основі заготовлених списків сотні комуністів, комсомольців та безпартійних і вбили їх брутально на подвір'ї Замарстинівської тюрми." Ці оскарження були підхоплені західною пресою та примусили Oberlander'a відійти. Слідство, проведене прокурорським офісом дистрикту в Бонні, цілковито його виправдало.
В тому ж часі була встановлена міжнародна комісія в Hague, Нідерландах, щоб провести незалежні розслідування. Членами були колишні чотири антигітлерівські активісти, норвезький юрист Hans Cappelen, колишній датський міністр зовнішніх справ та президент датського парламенту Ole Bjorn Kraft, голандський соціаліст Karel van Staal, бельгійський професор юриспруденції Flor Peeters, та швейцарський юрист та член парламенту Kurt Scoch. Після допиту кілької українських свідків між листопадом 1959 та березнем 1960 року, комісія зробила висновок, що "після чотирьох місяців розпитувань та оцінок 232 свідчень свідків усіх пов'язаних сторін, може бути встановлено, що оскарження проти батальйону Nachtigall ат проти тодішнього лейтенанта, а теперішнього федерального міністра Oberlander, не мають жодних фактичних підстав".
Широка журналістська та історична активність українців у діаспорі ще більше підтверджує результати розслідування, проведені Бюро військових злочинів в 1941 році. Дослідження Романа Ільницького засуджує обидва вбивства проведені в Україні у Львові, і СС і НКВД. Збірка документів щодо російського колоніалізму України присвячує цілий розділ ліквідації українських політичних в'язнів енкаведистами не лише у Львові, але також у Винниці, Золочеві та кількох інших місцевостях. Розділ відтворює численні документи українських очевидців, що проживають в США, Канаді та Федеральній Республіці Німеччині.
Український журналіст та автор Борис Левицький писав в 1960 році: "Відповідальність совєцької влади за вбивства вчинені у львівських в'язницях, та також вбивства у інших тюрмах в Галичині та в Україні, є явна та вражаюча. Приймається, що в совєцьких колах були агітатори, котрі перекидали провину на німецьку армію та на гестапо. Відомо, що розстріл в'язнів відбувався навіть в Києві. Польське посольство в Москві пізніше отримало рапорт про специфічні випадки, в яких польські урядовці були вбиті в київських тюрмах. А щодо вбивств у Львові, то ціле населення міста та околиць знало, що сталося протягом тих трагічних днів у червні."

 

Сам термин некорректный "преступления коммунизма".
Если признать за этим термином право на жизнь, тогда вышеупомянутый геноцид армян, голод, в Бенгалии, голод в Ирландии следует называть- "преступления капитализма".
Более раннние события- "преступления феодализма"..
Или фигня получается или термин некорректный.

 

Вы меня не поняли. В таких серьезных вещах существуют 4 волшебных слова: архив, фонд, опись, дело. Пятого не дано.

 

Кочевник? Кочуй отсюда...

 

Господин негритянский ельф, не компосируйте мне мозги советами-помогите материально. И будет вам счастье от вашего Харьковского самого- самого козака, с пейсами

 

Якщо написати "злочини росіян" - то ШЕ більша фігня получиться, бо не лише росіяни були КОМУНІСТИЧНИМИ ЗЛОЧИНЦЯМИ! Тай до нацистських злочинів термін "злочини нацизму" якось вжився - і нічого, ви особисто не бунтуєтесь. То чому термін "злочини комунізму" вам ріже вухо ???

 

Ничего никому "вухо ни риже". Обычный вопрос, откуда сведения о бесчеловечных зверствах взяты?

 

На превеликий жаль,що наші люди дуже швидко забувають хто є хто.І в наш час є багато *галицьких хрунів*(про насілєніє навіть не хочу згадувати) які банують за ковбасою по 2.20р.і* водяров* по 3.20р. І їм хоть до сраки дров рубай -синдром кролика,який лізе в пащу удава

 

А вот еще одна правда-когда немцев постарались обвинить в зверствах в Белорусских деревнях, а конкретно в Хатыни и еще 24 деревняхъ Гродненского района, то пунктуальные немцы по этой теме предоставили документы. И то что замалчивалось при советской власти, сейчас раскопать не сложно. Немцы в гибели 149 жителей Хатыни и конкретно 75 детей обвинили украинских националистов. Наверное нацики боролись с ненависным Сталинским режимом? Боялись что дети ПИОНЭРАМИ станут?

 

Звідти звідки і інформація про злочини нацистів та й відомості про Другу Світові війну загалом !
А також із розповідей наших дідів і батьків котрі були очевидцями тих злочинів, а архіви московські для нас недосяжні !!!