Перезахоронение останков воинов СС "Галичина"

Угу. У нас таких много. У них деды в танке горели.
Звать Гадя.

 

С останками воевать не стоит. Если и были грешны,уже давно ответили.

 

Після поразки під Сталінградом, коли німці почали програвати війну, Гіммлер, який командував формаціями СС (від німецького Schutz Staffeln - охоронні частини) і поліції, погодився на пропозицію Вехтера щодо створення української частини в лавах «Війська СС» («Waffen SS»). Це мала бути не охоронна, а суто фронтова частина, що їх німці організовували в окупованих і союзних країнах Європи з добровольців.

Усі ветерани УСС, УГА, армії УНР і леґіону ДУН, яким дозволив вік і здоров'я, добровільно записалися (часто з синами) до дивізії «Галичина». Їх підтримали УЦК на чолі з колишнім воїном УГА Володимиром Кубійовичем та митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. За ними пішла вся найсвідоміша молодь Галичини. Всі розуміли, що існує ризик і невідомо, як до цього кроку поставляться альянти, коли Німеччина програє війну, але гадали, що від цього українські позиції на батьківщині та у світі зміцняться, а реґулярне, добре вишколене й озброєне українське військове з'єднання за сприятливої ситуації може стати зародком національної армії, без якої немислима суверенна держава. Крім того, існувала ймовірність, що німці примусово мобілізовуватимуть українців до свого війська і тоді українці вже не зможуть ставити німецькій владі своїх вимог.

За домовленістю німці мусили виконати низку вимог української сторони: дозвіл на духовну опіку, бо війська СС не мали священиків-капеланів; вишколення українських старшин, яких не вистачало; застосування дивізії тільки проти більшовиків; звільнення з тюрем українських політв'язнів (було виконано частково) та старшин леґіону ДУН («Дружини Українських Націоналістів»); збільшення прав української поліції; поширення української преси; забезпечення полегші в господарсько-економічному житті; опіка над родинами вояків.

Була створена українська Військова Управа, що контролювала виконання цих вимог і допомагала в їхній реалізації. Членами Військової Управи були переважно колишні старшини УГА, а головою - полковник УГА австрієць Альфред Бізанц, який за часів Польщі мешкав у Галичині, а після війни був заарештований у Відні і страчений польськими комуністами. Подібна доля спіткала і почесного голову Військової Управи, колишнього генерала УГА Віктора Курмановича. Більшовики схопили його у Відні і, незважаючи на австрійське громадянство, перевезли до Одеської в'язниці, де він помер від знущань...

Через нестачу вишколених українських військових кадрів, високі командні пости в дивізії займали німці. Командиром дивізії був призначений генерал Фріц Фрайтаґ, начальником оперативного відділу штабу - майор з Вермахту Вольф-Дітріх Гайке, прихильний до українців.«Галичина» отримала в комплексі дивізій «Війська СС» 14-й номер і мала за час свого існування різні офіційні назви. Перед битвою під Бродами вона іменувалася як «14-та Ґренадерська дивізія Війська СС (галицька Ч. І)», а після битви слово «галицька» в назві дивізії замінили на «українська». Під кінець війни «Галичина» стала Першою Українською Дивізією Української Національної Армії.Як відомо, на Нюрнберзькому процесі фронтові частини «Військ СС» теж визнано злочинними, але у вироку зазначено, що покаранню підлягають тільки ті вояки, причетність яких до військових злочинів доведена. Дивізіиників після війни перевіряли радянські комісії та суди, англійські комісії, а на вимогу єврейських організацій - канадська комісія судді Дешена, але ніхто з них не знайшов серед дивізійників військових злочинців. Радянські військові трибунали і суди репресували їх тільки як політичних злочинців за «измену Родины». Вояки дивізії «Галичина» служили в ній під своїми прізвищами, і після війни їхні родини, що залишилися в СРСР, були репресовані та дискриміновані.