Михаил Петрович Кирпонос (12 января 1892 года-20 сентября 1941 года) — советский военный деятель, генерал-полковник (22 февраля 1941 года), Герой Советского Союза (21 марта 1940 года). Пожалуй, один из самых перспективных военачальников в преддверии Великой Отечественной войны. Многие годы после войны, аж до 60-х годов вообще не вспоминали этого генерала... Интересная судьба этого командира. Много лет я занимался историей обороны Киева и судьбой генерала Кирпоноса, командующего Юго-Западным фронтом, погибшим смертью храбрых на поле боя. Дипломную работу защищал тоже по этой теме. По мере возможности буду развивать тему и с удовольствием пообщаюсь с неравнодушными к нашей истории людьми.
http://vk.com/doc156649035_85373038?hash=74f3fe5b861028e1d4 - делюсь ссылкой на свою работу не с коммерческой целью (для пользователей Вконтакте). Посвящено светлой памяти Михаила Петровича Кирпоноса и павшим в боях за Родину...
Первая могила Кирпоноса в парке им. Фомина (г. Киев), сразу после войны. В 1957 году прах командующего был перезахоронен в Парке Вечной Славы в Киеве.
Перечень представителей командного состава Юго-Западного фронта погибших, пропавших без вести и вышедших из окружения
Из мемуаров В.И. Алидина: "В 1942 году немцы устроили фарс: якобы из почтения к геройской смерти генералов Кирпоноса и Тупикова перевезли их останки с места гибели в Киев и захоронили тело М.П. Кирпоноса в Ботаническом саду, рядом с университетом, а тело В.И. Тупикова - в одном из парков города. После освобождения Киева советскими войсками в 1943 году я приходил к могиле М.П. Кирпоноса в Ботанический сад и низко покланился его праху... ". (Алидин В.И. Опалённая земля:Военные мемуары. -М., 1993. - с.95 ).
Каково ваше мнение о той ситуации в которую попал Юго-западный фронт от июня до разгрома под Киевом и гибели Кирпоноса - роль и вина участников тех событий и место в этой истории самого Кирпоноса?
Я детально занимался вопросом захоронения и перезахоронения праха командующего. Смотрите мою работу - http://vk.com/doc156649035_85373038?hash=74f3fe5b861028e1d4 (Раздел 3.3 Увічнення пам’яті про командуючого Південно-Західного фронту М.П. Кирпоноса ) Для того, щоб відповісти на питання, де похований генерал Кирпонос, ми згадали, як виходила з оточення Військова Рада Південно-Західного фронту у вересні 1941 року, про що описано вище. Проте, автор статті «Тайна захоронения М.П. Кирпоноса» В.C. Павлік [1] посилається на книгу генерал-полковника внутрішніх військ В. Алідіна «Опалена земля», видану у Москві в 1993 році [2], в якій він підняв питання про місце поховання генерала Кирпоноса. У своїй книзі В. Алідін стверджує, що німці перевезли залишки Кирпоноса з місця загибелі до Києва і поховали в ботанічному саду поруч з університетом [3]. 28 вересня 1941 року газета «Українське слово», що виходила під час окупації в Києві, опублікувала повідомлення з головної квартири фюрера про те, що у вересні 1941 року при очищенні поля бою знайдено труп головнокомандуючого Південно-Західним фронтом генерал-полковника Кирпоноса, який загинув в бою. Також повідомлялося, що його штаб, також як і штаби 5-го і 21-й радянських армій були знищені. Газета «Українське слово», як і інші органи преси, надрукувала це повідомлення, тому що даних про вихід з оточення командуючого фронтом не було, а серед оточенців, які потрапили до німців у полон, ходили чутки про його загибель. Навіщо ж німцям треба було витрачати свій час, щоб перевезти останки Кирпоноса з місця загибелі в Київ? Адже Кирпонос - комуніст, відповідальний не тільки військовий, але і партійний працівник. Ще в роки Громадянської війни він воював за червоних. Логіка В. Алідіна не зрозуміла. До того ж німці і не знали про місце загибелі командувача фронтом, що підтверджує опублікована в газеті «Лохвицьке слово» № 9 від 3 грудня 1941 року замітка «В долині смерті» [4], в якій говориться: «Не було (серед убитих в Шумейкове - авт.) і командувача фронтом генерала Кирпоноса - його вбило ще перед тим осколком артилерійського снаряда». Таким чином, противнику було відомо про смерть М.П. Кирпоноса ще в кінці вересня 1941 року, але місце його загибелі так і не було знайдено, що підтверджує замітка місцевої Лохвицької газети, видана в грудні того ж року. Труп М.П. Кирпоноса під час судово-медичного дослідження 6 листопада 1943 року, а також через деякий час після його проведення, був залишений в могилі до особливого розпорядження. У цей же день було прийнято рішення: труп генерала Кирпоноса вилучити з могили, укласти в труну і здати на зберігання Сенчанському районному відділу НКВС до отримання вказівок про порядок і місце похорону [5]. Військова Рада розпорядилась перевезти останки М.П. Кирпоноса та В.І. Тупікова в Київ. Домовини були встановлені в приміщені Будинку офіцерів [6]. Згідно довідки комісії Головного управління кадрів Наркомату Оборони СРСР, труп генерала Кирпоноса був доставлений з місця поховання на станцію Сенчі, а звідти спеціальним поїздом до міста Києва, де і похований з військовими почестями 18 грудня 1943 року у ботанічному парку імені Фоміна (див. Додаток Ж). Похорон знятий кінооператорами кінобригади Політуправління 1-го Українського фронту [7]. На похорон були запрошені рідні і близькі загиблих генералів Кирпоноса та Тупікова. У 1956 році відповідно до постанови Ради Міністрів Української РСР і ЦК КП України № 230 від 2 березня 1956 року в місті Києві передбачалося перенесення на центральну площу і на головну алею Аносівського парку останків видатних воїнів, похованих в районі Аскольдової могили та в інших місцях міста Києва. До видатних воїнів був зарахований і Герой Радянського Союзу генерал-полковник Кирпонос, похований у ботанічному парку ім. Фоміна. У зв'язку з цим парк планувалося перейменувати на «Парк Вічної Слави воїнам Великої Вітчизняної війни», головною спорудою якого буде споруджений монумент на честь воїнів Радянської Армії, полеглих в боротьбі за незалежність соціалістичної Батьківщини в 1941-1945 рр., а також могила невідомого солдата (див. Додаток З). Отже, парк був задуманий як пам'ятник Невідомому солдату. Нині алею, яка веде до 27-метрової стели, вінчають плити з іменами Героїв, захисників Батьківщини в роки Великої Вітчизняної Війни. У повоєнні роки сквер перетворився в реконструйований і впорядкований парк площею 9,5 га, який отримав назву парка Вічної Слави. Тут за проектом архітектора А. Мілецького, В. Бакланова і Л. Новикова був споруджений меморіал. У день визволення Києва від фашистських окупантів, 6 листопада 1957 року, напередодні 40-річчя Жовтневої революції над Дніпровськими кручами був урочисто відкритий 27-метровий обеліск, у підніжжя якого прославлений полководець Великої Вітчизняної, герой Сталінградської битви маршал Василь Іванович Чуйков запалив вічний вогонь над символічною Могилою Невідомого солдата. Цей вогонь був доставлений з берегів Волги, де він був запалений від вічного вогню у величного пам'ятника захисникам Сталінграду на Мамаєвому кургані. З обох боків центральної алеї, яка веде до вічного вогню, знаходяться могили 34 воїнів, загиблих в боях за Київ у роки Другої Світової війни. На батьківщині Героя, в Вертіївці відкрито музей М.П. Кирпоноса, у будівлі якого встановлено бюст, його ім'я носить школа. У Києві встановлено пам'ятник, в Чернігові - бюст. Його ім'ям названо вулиці в містах Київ, Чернігів, Бровари, Лохвиця. У Казані, на будівлі колишнього військового училища, встановлена меморіальна дошка. Нині над братською могилою в урочищі Шумейкове стоїть пам'ятник - велична восьмиметрова бронзова фігура радянського солдата-фронтовика в атаці на ворога з піднятою в руці гвинтівкою з багнетом, в очах якого світиться крізь роки відвага і рішучість перемогти. Поряд з ним на бетонному майданчику стоїть один з вцілілих в тому бою броньовиків. Оглянувши броньовик, можна спуститься облагородженою стежкою на дно яру, знайти місце першого поховання генерала М.П. Кирпоноса та джерело з оригінальним черпаком. За солдатською скульптурою знаходиться стела Слави, біля підніжжя якої - гранітна брила з написом: «У цьому урочищі 800 воїнів Південно-Західного фронту на чолі з командуючим фронтом генерал-полковником М.П. Кирпоносом, членом Військової Ради фронту, секретарем ЦК КП(б) У М.О. Бурмистенком, членом Військової Ради фронту, дивізійним комісаром Є.П. Риковим і начальником штабу фронту генерал-майором В.І. Тупиковим 20 вересня 1941 року прийняли бій з переважаючими силами німецько-фашистських загарбників. Славні воїни три доби вели нерівний бій, майже всі загинули, до кінця виконавши свій священний обов'язок перед Батьківщиною». А в яру біля джерела меморіальна дошка у вигляді тумби висотою приблизно 80 см з бордового мармуру з написом: «На цьому місці 20 вересня 1941 року загинув командувач Південно-Західним фронтом генерал-полковник Кирпонос М.П.» (див. Додаток И). [1] Павлик В.C. Тайна захоронения М.П. Кирпоноса. Електронний ресурс. Режим доступу: http://razvedka-vmf.kiev.ua/content/view/40/47/. [2] Алидин В.И. Опаленная земля. – М.1993. – 224 с. [3] Там само. – С.95. [4] Київ у дні нацистської навали. За документами радянських спецслужб. – Київ-Львів, 2003. – С. 188. [5] Див. акт судово-медичного розтину з могили та огляду трупа невідомого військовослужбовця, убитого в бою 20 вересня 1941 року і похованого в урочищі «Шумейкове» поблизу хутора Дрюківщина Сенчанського району Полтавської області (Додаток №3 до доповідної записки «Про обставини загибелі Кирпоноса Михайла Петровича»). Київ у дні нацистської навали. За документами радянських спецслужб. — Київ-Львів, 2003. — С. 191, 193. [6] Гостєв І., Соболєв В. Генерал-полковник Кирпонос. — К.: Політвидав України, 1969. — С. 111. [7] В.C. Павлик «Тайна захоронения М.П. Кирпоноса». Електронний ресурс. Режим доступу: http://razvedka-vmf.kiev.ua/content/view/40/47/1/1/. Згідно з спеціальним довідником архівних зібрань України фільм про похорон М.П. Кирпоноса в Центральному державному кінофотофоноархіві України ім. Г. С. Пшеничного не зберігається. Докладніше див. Україна і Друга світова війна. Кінолітопис: Анотований каталог кіножурналів, документальних фільмів, кіносюжетів, спецвипусків (1939-1945). — К., 2005. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.archives.gov.ua/Publicat/References/kinolytopys3.php Звертаю Вашу увагу на те, що "основний архівний документ - Доповідна записка УНКВС УРСР по Полтавській області та додатки до неї про обставини загибелі командуючого військами Південно-Західного фронту генерал-полковника М. Кирпоноса від 14 грудня 1943 р. - був опублікований тільки в 2003 році [1] і він також не суперечить спогадам Івана Баграмяна. І.Х. Баграмян ніяк не міг скористатися цим документом, так як він мав гриф «Цілком таємно», тому його спогади стають ще більш цікавими для широкого кола дослідників. А перед публіцистичними дослідженнями мемуари Івана Баграмяна є дійсним історичним джерелом тих давно вже забутих подій, які постійно спотворюють ряд недобросовісних істориків, що виявляють «історичну правду», принижуючи при цьому честь і незалежність нашої Батьківщини. Не суперечать мемуарам Баграмяна і спогади І.С. Глєбова [2]. За його спогадами Військова Рада і штаб фронту повинні були виходити під прикриттям 289-ї стрілецької дивізії в напрямку населених пунктів Пирятин, Чернухи, Лохвиця, але вийти до Чернух вони не змогли, оскільки дороги вже були захоплені піхотою і танками противника. Довелося відходити південніше - на Куреньки, Піски, Городище. Але і там переправи були зайняті супротивником [3]" [1] Київ у дні нацистської навали. За документами радянських спецслужб. – Київ-Львів, 2003. – С. 181-188. [2] Правда о гибели генерала М.П. Кирпоноса // ВИЖ. – 1964. – № 9. – С. 62-66. Підполковник Глєбов очолював охорону Військової ради фронту. [3] Там само. – С.62.
Захоронение генерала Кирпоноса немцами не подтверждается фактами! Комиссия 1943 года доказала, что человеческие останки являются останками генерала Кирпоноса. При всем этом даже и не допускалась мысль о захоронении останков представителей командного состава фронта немцами. Можем остановится подробней на докладной записке 1943 года. Документ рассекречен в 2003 году. У меня имеются оригинальные сканы из архива СБУ (но они много весят)))
