Діячі ОУН та УПА загиблі в боротьбі з німцями

При просмотре темы "царапнуло" вот такое интересное заявление:

Вот как сами немцы в феврале 1942 г. характеризовали их взаимоотношения:
"Отношения между Бандерой и Мельником обострились ещё больше. Оба движения усердно пытаются дискредитировать бывших соратников перед различными немецкими инстанциями."
Так что представляется, что обе упомянутые стороны вряд ли в данном отношении были уж такими "белыми и пушистыми"...
Хотя и было отмечено в том же тексте:
"При этом движение Мельника имеет здесь перевес, поскольку с немецкой стороны оно рассматривается всё же не как абсолютно вражеское течение, а потому оно может использовать эту тактику с бОльшим успехом."

 

Да, немцы много чего писали в феврале 1942.
Такое, например:
4 февраля 1942 року Айнзацкоманда Ц
(...) Перехваченные документы, а также признание недавно арестованных людей Бандеры еще раз доказывают, что привлечь к какому-либо позитивному сотрудничеству сторонников движения Бандеры невозможно. Так что остается единственный путь - полное уничтожение этого движения.
[Бундесархив Кобленц - BAR 58/220 f.292, 295-298]
Или такое:
«Оборонная борьба группы полиции безопасности и СД на Украине направлена против двух главных врагов: коммунистов и партийных работников и Организации Украинских Националистов, которая обнаруживает бурную деятельность. Приходилось, в частности, разоблачать членов ОУН, которые проникли в службы администрации, проверять их деятельность и в соответствующее время их обнаруживать и обезвреживать»
[IMT 1520-ps S.286]
Кстати, последний документ- из сборника материалов Международного трибунала в Нюрнберге. Его полная версия (24 тома) до сих пор не опубликована в России. Там в ходу семитомник ещё советских времён. Интересно, почему?
А вообще, сообщения СД о положении на оккупированных территориях УССР становятся именно с февраля 1942 еженедельными вместо прежнего одного раза в две недели.
Рубрика "Группа Бандеры" неизменно присутствует в разделе "Движение сопротивления".

 

На разговорном уровне этот термин тогда применялся к експансивным или фрагментирующимся пулям, не имевшим заряда ВВ.

 

Во времена бурной молодости довелось пользовать это изделие г. Л. Нагана - поэтому вполне представляется конструкция этой полуоболочечной пули без сердечника и гильзы с обжатием дульца.
Поэтому и впечатлило это предложение о "разрывных пулях" - вот до чего могли дойти борцы ОУН в переделке этих патронов: видимо, развальцовки гильзы для нанесения насечки или надпила в мягкой свинцовой пуле с последующим переобжимом дульца гильзы и кернением пули...
Хорошо ещё, что немцам не почудились там ещё и пули отравленные - с ядом кураре, как у Каплан...

Справедливо - так же, как и например, сведения о "группе Скоропадского" или поляках.
Правда, как правило, после рубрики о подпольной деятельности коммунистов...

 

Согласен. Но вот что удивительно - я не встречал ни одного советского (про-советского) исследования с цитированием еженедельных сообщений СД о деятельности так называемых "советских" партизан. Хотя аккуратисты немцы записывали всё до мелочей. Казалось бы, вот и подтверждение всей их героики. Ан не тут-то было! В разговоре с адептами этой военизированной силы очень старшего поколения пытался использовать этот аргумент и был сражён наповал всего одной фразой: "Так они ж всё клевещут! Чего ж мы будем клевету цитировать?".
Аут.

 

Савицький Юліан Феліксович (12.04.1915, Львів – 04.1945, концтабір в м. Ебензеє, Австрія).




Закінчив у Львові народну школу, гімназію, однорічну адміністративно-торговельну школу та дворічну рецитаторську (декламаторську) школу при музичному інституті ім. М. Лисенка. У 1940—1941 – студент факультету української філології Львівського ун-ту, член студентської мережі ОУН. Працював директором Львівської радіостанції, зачитував акт 30 червня 1941 г. Заарештований Гестапо 2.07.1941 р. 20.07.1942 р. етапований в Аушвіц (табірний №49741). Загинув у концтаборі в Ебензеє («Трудовий табір Цемент») у квітні 1945 р.

Юліан Савицький (№21) у списку прибулих до Аушвіца націоналістів:

 

в доповнення посту #96 - на фото один зі провідних членів ОУН на Буковині Василь Граб - закатований в румунській тюрмі

 

"фіктивне прізвище Мирона" - если правильно помню - было "Василь Панасюк".
А вот насчёт того, что "двоє агентів СД впізнали Д.Мирона" точно ли?
Помнится, что немцы не опознали убитого - даже через месяц они указывали, что настоящее имя его не установлено...т.е. сдали его как "Панасюка", а не Мирона, не так ли?

 

Цього не знаю. А звідки ви пам"ятаєте?

Маємо такі дані:

Підтвердження цієї трагедії довго чекати не довелося. Під вівторок 28 липня зустрічалася з проф. «Юрко», який тоді був керівником міста. Йому розповідав його знайомий, який йшов 24.07. по вулиці Фундуклеєвській [30], що приблизно близько 15.00 на ділянці між вулицею Тімофіївскою [31] і Короленко [32] на протилежному тротуарі від Володимирського собору до високого і худорлявого чоловіка в сірому костюмі, який ніс у руці портфель (так зазвичай ходив «Сергій») і прямував вниз в сторону Тимофіївської вулиці, підійшли дві людини і зажадали у нього портфель. Людина не погодилась віддати портфель, тоді обидва чоловіки наказали йому йти за ними. Людина з портфелем, пройшовши трохи, кинулась бігти, один з нападаючих вистрілив з пістолета, після чого чоловік цей впав. Стрілець віддалився на хвилинку, мабуть телефонував, так як дуже скоро з’явилася машина Червоного Хреста і забрала невідомого.
Склавши ці дві історії, ми отримали повну картину смерті сл. п. «Дмитра Мирона-Орлика» – «Сергія». Захищатися він не міг, тому що зброї тоді, на жаль, члени не носили.

Джерело: Літопис УПА, т. 18 (Нова серія). С. 616-667. (російською). http://geroika.org.ua/oun-kyiv-spohad/

Мабуть, агенти знали, що за людина Мирон, що підійшли до нього і цілеспрямовано зажадали портфель. Втім, я не виключаю, що справжнього прізвища вони й не знали, а тільки те, що "Панасюк" був чільним членом ОУН(б).

 

Когда-то читал об этом.
Поинтересовался потому, что прочёл тут:
"Здавали мельнкиівці бандерівців німцям, оскільки мельниківці були вірними прислужниками нацистів."
А в этом случае получается, что в течение длительного времени немцы не могли опознать труп нерядового функционера ОУН-Б, личность которого наверняка знали и сотрудники ОУН-М.
Получается тогда, что не так уж они и сотрудничали с немцами...или немцы уже не обращались к ним за помощью.

 

здали його як провідника ОУН (б) на ПСУЗ на псевдо "Піп", "Андрій", "Мудрий" і з підробними документами на ім'я Василя Панасюка, тобто добре знали, яку посаду він займав, а це було головне; тим більше, думаю, саме за псевдо або як Василя Панасюка його знала навіть більшість активу ОУН (б) в Києві... ОУН (м) тоді в Києві теж була значно послаблена нім. репресіями...

 

Глубоко копнуто...
Вот только в нумере 22 этой же темы можно узнать некоторые подробности о персонаже:
"Гімназію закінчив з відзнакою в 1930 р. Ще під час навчання втупив у Юнацтво ОУН. Член Пласту. Вступив на юридичний ф-т Львівського ун-ту (1930 р.). Під час студій став членом Крайової екзекутиви.
Уперше заарештований у травні 1932 р. на Зелені свята під час сутички з поліцією, яка намагалася розігнати українців, що прийшли на Личаківське кладовище вшанувати українських воїнів.

У жовтні 1933 р. – 2-й арешт за належність до ОУН і поширення націоналістичної літератури. Засуджений на 7 р. в’язниці. Відбував покарання в тюрмах м.м. Равіч і Вронки. На підставі амністії в 1936 р. термін ув’язнення зменшили на 2 р. і у серпні 1938 р. Мирон вийшов на волю. Оскільки відновитися в ун-ті йому як політично неблагодійному не вдалося, влаштувався на роботу в газету «Нове село», бібліотеці НТШ. З лютого 1939 р. знов уведений до КЕ, політично-ідеологічний референт, редактор «Бюлетеню ОУН», очолював провід на українських етнічних землях в німецькій зоні окупації (Лемківщина, Перемищина, Холмщина, Підляшшя).

У серпні 1939 р. був делегований на ІІ Великий Збір ОУН в Римі. У вересні 1939 р. повернувся до Кракова. Навесні 1940 р. – нелегально перейшов кордон і прибув до Львова, де 24.03.1940 р. було відновлено після арештів НКВС КЕ, членом якої став і Мирон. Для створення осередків ОУН у Києві залучав Юрія Стефаника і Омеляна Пріцака. Під псевдонімом «Максим Орлик» видав засадничу працю «Ідея і чин України» (1940). Був автором «44-х правил життя українського націоналіста»."
И чего - этого деятеля не знал Мельник с сподвижникам, которые - как нам всем объяснили в теме - "були вірними прислужниками нацистів"?..
Пусть даже "ОУН (м) тоді в Києві теж була значно послаблена нім. репресіями..."
Да фотографию убитого в течение месяца можно было в Берлин доставить хоть пешком...

 

максимум, що могли знати мельниківці - це справжнє ім'я вбитого (і то не факт, що хтось із таких а) був на той час у Києві, б) співпрацював із відповідними спецслужбами), але це мало що давало, бо німців цікавило в першу чергу чи знешкоджено саме провідника ОУН (б) на ПСУЗ, а це було достеменно відомо...
тим більше, масив нім. документів, якими можемо оперувати стосовно даної справи, досить обмежений і не факт, що через деякий час німці не дізналися більше подробиць (в т. ч. і шляхом подальших арештів активу ОУН (б) в Києві і відповідно допитів; якщо не помиляюся, то і того, хто робив підробні документи для Мирона теж арештували)...

звичайно, не всі члени ОУН (м) були "вірними прислужниками нацистів", але те, що на співпрацю із поліцією безпеки та СД вони йшли досить охоче, особливо в тих випадках, коли це йшло в руслі боротьби проти ОУН (б), - це факт і на форумі навіть конкретні приклади можна знайти...

 

Вы год назад ещё помнили русский язык...
Знакомая история со многими на этом форуме.

Тогда, например, "ім'я вбитого" вполне могли бы сказать те "мельниківці", которые ещё "уцелели" в Берлине.

Вам, похоже, в "органах" не довелось поработать...
Установление родственных и иных связей фигуранта - первый (и часто самый результативный) этап розыскных действий.

 

Андрій П'ясецький - член ОУН. Нар 27.8.1909 Реклинець, б. Вел. Мостів. Закінчив лісовий відділ Львівської Політехніки, інспектор лісів у Львівській області.

З приходом більшовиків - доцент лісівницького факультету політехники, завідувач Янівським лісництвом. За доносом попадає в Бригідки, на початку війни 1941 видостається на волю. Член УДП в 1941 р., керівник міністерства лісів, директор лісів у Львові (по 3-х місяцях німці перебрали дирекцію). Створив і очолив Лісовий інститут, до нього прилучив Янівське надлісництво. Розстріляний 27.11.1942 на Янівському полі б. Львова серед 28 заручників. Розстріли відбувалися на схилі Кортумової гори за Янівським цвинтарем в помсту за вбивство членом Проводу ОУН(б) офіцера СС Г.Шарффа. Тоді ж розстріляно серед інших брата дружини С.Бандери (Я.Опарівської) - С.Опарівський, О.Лапунька, студента Дмитра Шака із Сокальщини.

[див. прикріплене фото]

Омелян Лапунька (19.08.1914, с. Потутори Бережанського р-ну Тернопільської обл. - 27.11.1942, м. Львів). Псевдо: "Чабан".



Член Пласту в Бережанах. Член ОУН. Заарештований польською поліцією восени 1936, засуджений у Львові 7-19.06.1937 до 4 років ув'язнення, на підставі амністії вийшов на волю 03.1938. Референт Юнацтва в Бережанській повітовій екзекутиві (1938-1939), член управи "Комерцель-Банку" в Бережанах (1938-1939), член окружного проводу ОУН Бережанщини, представник КЕ ОУН ЗУЗ під час збройного повстання 09.1939. Заарештований гестапо 19.08.1941 у Львові, розстріляний на Пісковій горі.

Дарованець О., Мороз В., Муравський В. Націоналістичний рух 1920-х—1930-х років (матеріали до біографічного довідника)//Мірчук П. Нарис історії ОУН. – Київ, 2007. – С.727

Хрест і меморіальна дошка на місці страти німецькими окупантами 25 листопада [так у написі] 1942 р. 28 в'язнів тюрми гестапо на вул. Лонцького у Львові в помсту за вбивство членом Проводу ОУН(б) Д.Маївським офіцера СС. Львів, Кортумова гора.







Чи хтось знає, чому на дошці інша дата? І також в літературі трапляєтсья твердження, що німці розстрілювали не на Кортумовій горі, а на "Пісковій горі" (горі Лева). Чи це різні місця? Якщо так, то де ж насправді відбувалися екзекуції?

 

Роман Антоняк - член Криворізького Окружного проводу
"Юрко" (згадуваний в протоколі опиту В.Кука в пості #89 )
Мацілинський
Цица Петро ( див. пост #15)
брат і сестра Лехіцькі
Федір Клим
Іван Клим ( див. пост #14 , #61)
Михайло Клим
Роман Бардахівський
Лобак
Зенон Ломацький
Євген Швед
"Петро"
"Бурлак"
"Славко"

 

Сергій Качинський (1912 р., с. Піддубці, Луцького р-ну Волинської обл. – 11.03.1943 р., с. Оржів, Рівненського р-ну Рівненської обл.). Псевдоніми: «Остап», «Остап Тимощук», «Іван».



Син сільського музиканта. Член ОУН із 1931 р. Служив у Війську Польському у званні поручника. Протягом 1939—1941 рр. перебував у підпіллі, керував округою. Із 1941 р. – член Крайового проводу ОУН(б) на ПЗУЗ, організаційний референт, заступник крайового провідника ПЗУЗ Д.Клячківського.

Один із ініціатор створення у Рівному 1-го куреня Українського війська ім. Холодного Яру (був складовою Української національної революційної армії, яку намагвся створити І.Климів). 27.07.1941 р. відбулася урочиста присяга бійців куреня. Курінь складався з 480 вояків (4 сотні по 120 в кожній). У серпні його розгорнуто в полк 2-куреневого складу (загальна чисельність із допоміжними підрозділами до 2000 чол).

У кінці серпня у зв’язку з нім. репресіями біля 300 осіб залишили полк, в т.ч. і Качинський. Після низки предислокацій і переформувань навесні 1943 р. цю частину розформовано. Був керівником школи міліції в Рівному, згодом – у Клевані, де підпільно проводився вишкіл членів ОУН. Невдовзі підпільна організація була розкрита німцями в травні 1942 р.

2.05.1942 р. брав участь у нараді окружного провду ОУН(б) в с. Понебель біля Рівного, де звернувся до присутніх такими словами:

"Українські націоналісти мусять тепер знову більше орієнтуватися на Радянську Росію і всіма засобами їй допомагати, бо від німців українському народу очікувати нема чого; після закінчення війни з українцями все одно будуть поводитися як із рабами, оскільки кожен німецький солдат має отримати у власність в Україні 40-50 гектарів землі, які потім муситиме обробляти місцеве населення".

Активний учасник створення УПА У лютому-березні 1943 р. в Клеванському р-ні Рівненської обл. сформував свою боївку. Довгий час в націоналістичній історіографії вважалося, що ця боївка була створена в жовтні 1942 р. і була першим загоном УПА, проте це не так. Загинув у бою під час нападу загону УПА на німецький склад зброї в с. Оржів у ніч з 10 на 11.03.1943 р.

Л-ра:
1.Боляновський А. Українські військові формування у збройних силах Німеччини (1939—1945). – Львів, 2003. – С. 99—100.
2.Косик В. Україна в Другій Світовій війні у документах. – Т.2. – С.104, 205.
3.Марчук І. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський – Клим Савур. – Рівне, 2009. – С.25.
4.Патриляк І. Військова діяльність ОУН(б) в 1940-1942 рр. – Київ, 2004. – С.220.

Пам'ятний знак одному з перших командирів УПА Сергію Качинському в с.Оржеві Рівненської обл., де він загинув у бою з німцями.



Зі спогадів Ганни Козачок - керівниці центрального пункту зв"язку Волинського крайового проводу ОУН - про обставини загибелі С.Качинського:

"Мені «Узбек» розказав як він загинув, бо він тоже там був. Бо спочатку тою боївкою командував «Остап», а вже потім «Узбек». Штурмували хлопці ту фабрику, щоб розбити німецьку комендатуру. Для нас зв'язкових та фабрика була як болячка, бо треба було лісом її обходити. Цей «Остап» загинув, то ще було холодно. Так «Клим» всіх тоді дуже сварив за той наскок, що такого чоловіка втратили. Хлопці ніби домовилися з українцями, які були в охороні, але там були ще німці і власівці. Ворвалися у той великий директорський дом, но так получилося, що щось не розщитали. Зразу два наші хлопці там загинуло, один був поранений.

«Узбек» казав, що вони вскочили у якесь приміщення і по ним стріляють. Вони з «Остапом» давай у вікна вистрибувати. «Узбек» каже: «Я в одне вікно скочив, а він у друге. І на вікні він так і повис. Вистрілили в спину. Ми розгубились і не могли його забрать». Рано гудок. Всі на роботу. Німці всіх вистроїли і давай кричати, що всіх розстріляють. Але директор-німець, він з місцевих, їх вмовив, щоб того не робили. Так загинуло тоді четверо, а всього нападало около п'ятидестяти".

Марчук І. Командир УПА-Північ Дмитро Клячківський - "Клим Савур". - Рівне, 2009.

Виходить, що "Узбек" (Василь Павлонюк) перебрав командування боївкою "Остапа". Також у 2 томі нової серії "Літопису УПА" "Остапа" і "Узбека" названо командирами боївки охорони крайового проводу на ПЗУЗ. Хто може це прокоментувати?

 

"Володя" - родом із Казахстану !
"Колодка" - родом із Полтавщини
"Мак"
"Павук"

 

Перегіняк Григорій Микитович (8.01.1908 р., Старий Угринів, Івано-Франківська обл. – 22.02.1943 р., неподалік с. Бродець Дубровицького р-ну , Рівненська обл.) — командир першої сотні УПА. Псевдоніми: «Довбешка» («Довбенко»?), «Коробка»



Народився у незаможній родині. Через смерть батька мусив іти працювати, не одержавши середньої освіти. З поч. 30-х років став членом ОУН. За завданням організації вчинив замах на сільського війта (солтиса) Ільківа за співпрацю з польським режимом після чого здався поліції. У жовтні 1935 р польський суд засудив Г.Перегіняка на довічне ув’язнення, яке відбував у тюрмі м. Свенти Кшиж у Келецькому воєводстві разом зі Степаном Бандерою та іншими відомими членами ОУН.

Микола Лебедь зорганізував для нього й інших в’язнів лекції, в результаті яких Гриць осягнув рівень неповної середньої освіти, хоч до в’язниці був зовсім неграмотний. Коли Бандеру разом з іншими керівниками ОУН вивезли з тюрми, Перегіняк лишився там аж до початку польсько-німецької війни 1939 р. У дні вибуху війни багатьох в’язнів у тій в’язниці постріляли, але він урятувався. Під час етапування евакуйованих в'язнів на схід колону наздогнали підрозділи Вермахту. У 1940 р. перебував у м.Страховицях у Веркшуці. Закінчив три курси військових вишколів ОУН: рекрутський, підстаршинський, старшинський.

У 1941 р. Перегіняк — в одній з похідних груп ОУН. 1941—1942 рр. служив у «Шуцманншафті». У 1942 р. всім членам ОУН, які до того з тактичних міркувань перебували в німецьких поліційних відділах, було дано наказ перейти в підпілля й розпочинати збройну боротьбу проти нацистів. 22 або 23.01.1943 р. сформував першу сотню УПА (бл.125 вояків) на хут. Поляна біля с. Кричильськ сучасного Сарненського р-ну Рівненської обл.

7.02.1943 р. сотня напала на м. Володимирець Рівненської обл. Приміщення комендатури, де спало 8 німців, закидали гранатами, вбили 1 поляка-поліцая, що стояв на чатах, а німецького коменданта "Коробка" застрелив особисто. Здобуто 20 гвинтівок, 65 коців, амуніції й ін. Зі сторони ворога впало 7 людей, включно з командиром жандармерії, з боку повстанців — 1 убитий, 2 поранених. Поруч з комендатурою була казарма з 30 "власівцями", проте їх не зачепили. Цим боєм ознаменувалося відкриття антинімецького фронту УПА.

Проте, це була не перша сутичка упівців з німцями. Ще 20 січня 1943 р. боївка Г.Перегіняка натрапила на 2 підводи з німцями та "власівцями" неподалік с. Гopoдець Boлoдимиpецькoгo p-нy Piвненськoї oбл. Повстанці скосили 4-х німців, кричали «Ура!», щоб було враження, ніби їх багато, а не 8 чоловік. "Власівці" (30 чол.) з переляку розвернулися і втекли на с. Антонівку. Серед убитих німців був сарненський гебітскомісар і його 3 заступники. (можливо, саме ті власівці потім і були у Володимирці, і їх пощадили за те, що ті 20.01. втекли і цим забезпечили перемогу повстанців).

Але, боївка, що брала участь у бою, ще не була регулярним підрозділом УПА. То була група з вишкільників та провідників ОУН(б) та кількох рядових оунівців, що займался підготовкою до розгортання боротьби.

Польський історик Г.Мотика стверджує, що "8 або 9 лютого 1943 р. загін УПА Григорія Перегійняка винищив с. Паросля [Parośle] на Сарненщині. Вбито 155 чол., до того ж – страчено полонених німців". Проте, це твердження оскаржено українськими істориками, які довели, що Мотика користувався непідтвердженими даними (чутками). Немає доказів, які б прямо вказували на участь сотні "Коробки" (а інших підрозділів УПА просто не існувало), в цій акції. Також стрілець сотні Олександр Шмалюх ("Качан", "Грушка", 1925 р.н.) заперечує причетність сотні до нападу на Парослю. За його словами, після нападу на Володимирець сотня йшла від села до села в напрямку до Висоцька і в цей час не мала жодних боїв, крім короткої перестрілки з радянськими партизанами в с. Золоте, що обійшлася без жертв з обох сторін. Українські історики сходяться на думці, що Паросля - справа рук кримінальної банди чи німецька провокація.

22.02.1943 р. сотня Перегіняка стояла біля с. Бродець Дубровицького району неподалік м. Висоцька. "Коробка" пішов на зв’язок. Через 1-1,5 год. приїхали на машині німці. Сотня розгубилася, відкрила безладний вогонь, вбила 3-х, а решта німців повантажилися на машину й утікли. Невдовзі стало відомо, що Г.Перегіняка вбило сліпою кулею. Могила знаходиться в дубовому урочищі між с.с. Бродець та Вербівка Дубровицького району Рівненської обл. У 1944-45 рр. одна з сотень загону «Дорош» ВО 44 мала назву «імені Коробки».

Після загибелі Г.Перегіняка сотню перебрав 1-й чотовий «Вишневий». З цієї сотні згодом виріш загін (курінь) ім. Богуна ВО "Заграва" (к-р - Никон Семенюк - "Ярема").

За часів незалежності України на місці загибелі відважного сотенного встановлено пам’ятний знак. Його іменем названо одну з вулиць рідного села, на якій стояла його хата. Дожили до незалежності родичі Перегіняка — двоюрідні сестри Анастасія Романюк та Ганна Бабінець. Планується реконструкція символічної могили борцям за волю України, одним з елементів меморіального комплексу має стати й пам’ятний знак славному командирові першої сотні УПА.

Л-ра:
1.Motyka G. Ukrainska partyzantka 1942 - 1960. Dzialalnosc organizacji ukrainskich nacjonalistow i Ukrainskiej Powstanczej Armii. Warszawa, 2006. – s.187—191.
2.Спогади ветерана УПА Бакунця-Шмалюха (відеозапис)
3.Содоль П. Українська Повстанча Армія, 1943—49. Довідник. – Нью-Йорк, 1993. – с. 75-74.
4.Федорів Т. Командир Першої сотні УПА (http://www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&tx..).
5. Денищук О. Боротьба УПА проти німецьких окупантів. – Т.1. – Рівне, 2008. – С.39.
6. http://uk.wikipedia.org/wiki/Паросля


Часто Григорій Перегіняк помилково іменується Іваном, а його прізвище неправильно пишуть, як "ПерегіЙняк".

Повідомлення про загибель:



Спогади ветерана 1-ї сотні УПА Олександра Шмалюха (жив під іменем Степан Бакунець):

 

Петро Пушка (1920 - 4.03.1944). Псевдо: "Андрій" , "Жук".



Народився в с.Лиса Підгаєцького р-ну Тернопільської обл. Мав неповну середню освіту, працював у торгівлі. Член Юнацтва ОУН. У січні 1940 втікає від арешту НКВД і переходить до підпілля. Його сім'ю у 1941 р. висилають до Сибіру.
У 1942-1944 рр. - організаційний референт Проводу Юнацтва ОУН на ЗУЗ. Загинув 4 березня 1944 р. у Львові в перестрілці з німцями на вулиці Стрийській, застреливши 3 ворогів.
У 1945 р. ГВШ відзначив його Бронзовим Хрестом за Заслуги.

 

Яців Дмитро Васильович (30.07.1907, с. Верчани Стрийського р-ну Львівської обл. - 28.08.1942., концтабір Аушвіц)

Народився 30 липня 1907 в селі Верчани (тепер Стрийського району Львівської області). У 1927 закінчив Стрийську гімназію. Був членом Пласту, входив до 5-го куреня, імені князя Ярослава Осмомисла, згодом 2-го куреня УСП "Червона Калина". Закінчив факультет права Львівського університету. Мав ступінь магістра.

Активний член УВО. Протягом 1930 - 1932 обіймав посаду повітового провідника ОУН Стрийщини. Учасник II-го Великого Збору ОУН у Кракові (31.03 - 3.04.1941).Працював директором окружного союзу кооператив в Сяноці.

Після проголошення 30 червня 1941 Акту відновлення Української Держави Дмитро Яців займає посаду секретаря (заступника міністра) народного господарства Українського державного правління.

У вересні 1941 заарештований німцями. Перебував в ув'язненні у в'язниці Монтелюпіх у Кракові. 20 липня 1942 перевезений у групі з 24 членів ОУН(р) в концтабір Аушвіц. Помер 28 серпня 1942 внаслідок побоїв, отриманих від польських капо (привілейованих в'язнів, які співпрацювали з адміністрацією).

 

Роман Марчак (1 грудня 1912— лютий 1942). Псевдо: «Моргун».



Народився в сім'ї сільського священика. Родина Марчаків була в дружніх стосунках з родиною Бандер. З 1931-го року вступив до Львівської торгівельної школи. В цей час приєднався до ОУН. У Львові часто зустрічався з Степаном Бандерою. В ОУН мав псевдо «Моргун».

В 1932 році був арештований після нападу на пошту в Городку. Згодом, за участь в ОУН, ув'язнений до польського концтабору Береза Картузька. В 1940 році вступив до юридичного факультету Львівського університету. Незабаром змушений був полишити навчання через переслідування НКВС.

Член Проводу ОУН(р), учасник Похідних груп ОУН. Був призначений керувати підпіллям в Коростені, згодом переведений на посаду голови обласного проводу та переїхав до Житомира.

Загинув на розі вулиць Гоголівської та Хлібної Житомира на початку лютого 1942 року від кулі гестапівця під час затримання.

Україна в Другій світовій війні у документах/Упор. Косик В. - Т.2. -Львів, 1998 - С.152-154

 

Кобільник Володимир Михайлович (24 або 27.04.1904, м. Дрогобич Львівської обл. - 28.02.1945, концтабір м. Шембург, Німеччина).

Член Пласту - 18 курінь ім. Івана Франка (Дрогобич), 6 курінь УСП (Дрогобич), голова Студентської громади в Кракові. Закінчив Дрогобицьку гімназію (1927), медичний факультет Краківського університету (1934), доктор медицини. Член УВО (1927). ОУН (1929). Кількаразовий політв'язень польських тюрем (1931-1932, 1936-1939 та ін.). Засуджений Ряшівським окружним судом 7.11.1936 за належність до ОУН до 3 років ув'язнення.

02.1939 втік на Закарпаття, а після його окупації мадярами - до Румунії. Обласний провідник ОУН Дрогобиччини (1941-1943), заарештований Гестапо (не пізніше липня 1943), загинув у концтаборі (розстріляний). Похований у Шембургу.

Дарованець О., Мороз В., Муравський В. Націоналістичний рух 1920-х—1930-х років (матеріали до біографічного довідника)//Мірчук П. Нарис історії ОУН. – Київ, 2007. – С.705.

 

Кононенко Христина (?, с. Миколаївка на Полтавщині - 15.10.1943, Рівне) - член ОУН. Псевдо: "Харитя". Заарештована 16.07.1943. Розстріляна німцями за звинуваченням у допомозі військовополоненим і УПА.



Бувши підлітком, осиротіла й виростала під опікою дядька Левінського. Після упадку Української держави в 1920 р. виїхала зі своїм дядьком до м. Подебради в Чехословаччині. 1924 р. виїхала до Канади, до м. Саскатуна в Саскачевані, де включилася в українське громадське життя. Передусім працювала для Інституту ім. Петра Могили, а також була співосновницею Союзу Українок Канади.

В 1928 році Кононенко знову повернулася до Чехословаччини і брала участь в українському студентському житті в Празі і 1928 р. закінчила студії доктором права й економічних наук. Зажди була великою патріоткою і включалася в українське громадське життя там, де її участь була найбільш потрібна. Саме тому на початку війни Харитя виїхала в Україну, щоб бути зі своїм народом. У 1940 році перебувала на Холмщині, а після вибуху німецько-совєтської війни переїхала на Волинь, до Рівного.

У Рівному розгорнула дуже енергійну працю в ділянці суспільної опіки Жіночої Служби України. Головною її турботою була допомога українським полоненим совєтської армії... Харитя співпрацювала в газеті «Волинь», де поміщувала статті на жіночі й харитативні теми, а також у журналах «Жіноча доля», «Жінка» та інших.

Арештували її 16 липня 1943 року. Вона добре знала німецьку мову, тому в’язнична адміністрація кликала її на перекладача.

Головним питанням у допитах у гестапо були зв’язки з УПА. Допити супроводжувалися тортурами. Так запам'яталася вона ув'язненій Софії Степнаюк:

"Одного разу гестапівець привів її знов, щоб пояснювала тюремні накази. Під лівим оком у Хариті був великий синяк, чоло розбите у двох місцях, давню її самопевність заступила втома, байдужість і зрезигнованість. Про себе вона не мала змоги нічого сказати, але ми розуміли все без пояснень — вона була на допитах. Аж згодом вона говорила з нами без свідків. «Мої дорогі, — сказала вона, — вже краще смерть, як терпіти такі зневаги і наругу над собою»".

Допити з тортурами тривали цілий тиждень. Обвинувачували за допомогу полоненим і добивалися, щоб призналася до співпраці з УПА. Розстріляна 15 жовтня 1943 р.

Степанюк С. Українські жінки в німецьких в’язницях Крем’янця і Рівного//Гомін України. – №40. – 26 жовтня 2010 – С.29

 

її звали Харитина (не Христина) і відповідно Харитя - це скорочений варіант імені (не псевдо), її членство в ОУН під питанням - якщо і була, то в ОУН (м), діяла весь час легально, розстріляли її в результаті провокації М. Кузнєцова разом із матір'ю та дочкою Мартинюками (про них вже був пост в цій темі)...