на "Січі" був саморобний танк на базі тягача СТЗ-5 та корпусу Т-26 , його в грудні 1943 р. під час атаки підрозділу УПА на с.Купичів захопили поляки враховуючи ті 2 танкетки про які писали червоні партизани , саморобний танк та танк захоплений у німців в бою на шляху Рафалівка-Володимерець маємо наявність мінімум 4 танків в УПА
Знайшов фото зброї, захопленої совітами. Шо за пістоль лежить в центрі? (схожий на ТТ, але розмір менший). Чи це мені здається?
http://zik.ua/ru/news/2012/10/18/374062 -- Новина по темі! Є серед нас люди з Яворова??? Сюди би фото з тієї виставки
Для того аби з"ясувати, яка зброя використовувалась в підпіллі ОУН приведу мемуарний спогад, про який я згадував раніше. Взято тут : http://old.banderivets.org.ua/index.php?page=pages/gazeta/1999-07 Газета "Бандерівець", 1999 №7 (травень) Першотравнева акція... ОУН Шановні друзі, з цього числа нашого бюлетня започатковуємо нову рубрику, яка надіємось, стане традиційною, її мета – розповісти про життя, героїчне минуле наших попередників по боротьбі. Хвала і слава, за звичай, віддається старшинам, провідникам. Мені особисто, здавна хотілося розповісти про звичайного повстанця, людину, яка щохвилинно ходила на грані життя і смерті, людину, яка виконувала волю українського духу та накази українського революційного руху. Нашим гостем сьогодні є Мазурчак Григорій Андрійович – “Сокіл”, 1926 року народження, стрілець УПА з 1943р., член ОУН з 1945р. спец. кур’єр Центрального Проводу ОУН з 1947року. Легалізований у 1950р., в’язень пермських концтаборів з 1953р. - Друже Григорію, власне ваше життя та боротьба схожа на долі тисяч українських революціонерів. Може, у Вас є згадки про якісь надзвичайні акції які б, звичайно, були цікавими як для нас, так і для наших читачів. Так, звичайно я не вважаю себе якимось особливим, дотепер залишаюсь в строю українського визвольного руху, тяжко вболіваю за процеси, що відбуваються в Україні, по молодечому гірко сприймаю кривду та болі українського народу. Врешті, щодо свого минулого, то хотілось б вам розповісти про підготовку замаху на партійне керівництво Тернопільської області у 1952 році, власне рідко де зустрінеш згадки про планування цієї акції. На той час я вже був легалізований, працював на базі Облтекстильторгу в місті Тернополі, хоча, звичайно був підпорядкований сітці ОУН, більш того був спец. кур’єром Центрального Проводу ОУН. Зрозуміло, що радянська влада керувала доки сонце світило, решту часу діяло підпілля, діяло, я б сказав, успішно. Десь у лютому 1952 року на сходці в чагарях коло Пронятина надрайонний провідник ОУН “Чалий” довів завдання Обласного Проводу ОУН про знищення трибуни із партійним керівництвом області на першотравневому мітингу в Тернополі. Тут я вперше дізнався про належність до ОУН мого знайомого та співробітника по базі Облтекстильторгу Наконечного Михайла – “Лук”. Разом із ними ми отримали вказівку складувати зброю у селі Пронятині друга “Лука”, а потім переправити її до Тернополя в костел (який знаходився на місці ЦУМу), звідки мав вестися обстріл трибуни яка знаходилась навпроти кінотеатру “Перемога”. Зброя була розрахована на десять чоловік: шість скорострілів МГ-42 по тисячі набоїв на кожного, чотири автомати ППШ та 40 ручних гранат. Зрозуміло що живим вийти із цієї акції ніхто не надіявся. Все, здається, йшло по плану, більша половина зброї та боєприпасів була завезена в костел, якби ранньою весною, було то за місяць після отримання наказу, не впала криївка у Драгоманівських чагарях із 7 бойовиками що мали брати участь в акції. Криївка впала як завжди через зраду, хоча вона була неточною, бо НКВДисти півдня лише шукали саму криївку, що знаходилась під пасікою. Зрозуміло, що падіння криївки не могло призупинити процес підготовки та проведення самої акції, адже у друга “Чалого” в підпорядкуванні перебувало ще 4 боївки: Скалатська, Великоборецька, Великоглобичецька, Зборівська, кожна з них нараховувала від 3 до 7 бойовиків. Але, мабуть, так було суджено, що дана акція не відбудеться, десь незадовго у Великих Гаях прийнявши бій загинуло 5 бойовиків, що були послані “Чалим” для з'ясування обставин падіння криївки у Драгоманівських чагарях, а 23 квітня 1952 року в криївці Черніхівського лісу гине весь обласний Провід ОУН: Бей Василь Іванович 1921 р. н, уродженець села Литвинів Підгаєцького району, керівник Крайового Проводу ОУН “Поділля” – псевдо “Улас”, Комар Іван Филипович 1915 р. н., уродженець села Велика Лука, Тернопільського району, Тернопільський окружний Провідник ОУН, псевдо – “Олесь”, Пачовська Марія Іванівна 1925р.н, уродженка села Калагарівка, Гусятинського району, секретар-машиністка окружного Провідника ОУН, псевдо – “Оксана”, Михайлишин Павло Андрійович 1926 р. н., уродженець с. Цебрів Зборівського району, бойовик окружного Провідника ОУН, псевдо – “Ярий”, Вальчишин Володимир 1926 р. н., смт. Козлів, Козівського району, бойовик окружного Провідника ОУН, псевдо – “Тятива”, Рудий Петро Якимович, 1929 р. н. уродженець села Нетерпинці Зборівського району бойовик районного Провідника „Чалого”, псевдо – “Байрак”, Борисяк Володимир Петрович, 1923 р. н. с. Оліїв Зборівського району, бойовик районного Провідника “Чалого”, псевдонім “Кущак”, уродженець села Оліїв Зборівського району, бойовик районного провідника ОУН “Чалого” (інших установчих даних немає), а також Рибак Станіслав, 1922 р. н., уродженець с. Митниця Теребовлянського району, Залозецький районний провідник ОУН псевдо “Чалий”. Зрозуміло що після серії провалів здійснення першотравневої акції було нереальним. Власне так і провалилась, невдалась наша акція. - Друже Григорію, коли ви отримували завдання від Провідника “Чалого” чи обґрунтовувалась необхідність цієї акції, чи доводились вам очікувані наслідки? Ні, нічого не доводилось, це був звичайний буденний наказ, який треба було виконати. Взагалі подібне політиканство не допускалось. Хоча дана акція мала б підсилити акт ліквідації в кінці 1951 року представника Вінницького Обкому партії, особисто я нарахував на похороні 150 вінків. Пам’ятаю “Чалий”, одного разу, з цього приводу так і сказав: “Ми ще влаштуємо їм ще пишніші похорони”, мабуть мав на увазі планування першотравневої акції. - Дякую Вам друже Григорій за цікаву розповідь, сподіваємось що Ваші спогади ще не раз будуть на шпальтах нашого бюлетня. Записав друг “Джура”
В документі написано : "...2 миномета, мин реактивного действия /Катюша/"(с). Напевно, маються на увазі, тільки заряди до "Катюш"
В документі ще написано що німці, бандерівці і мельниківці складають УПА. Документ за даними ОБС (одна бабка сказала)? Чи звідкіля ці розвідникі такі цікафі факти взяли..
лекція Івані Патриляк "Стосунки між ОУН-УПА і Німеччиною" - на 36 хв. цитується звіт польського підпілля про бої між УПА і німцями в р-ні гори Лопата , зокрема згадується про захопленя німцями у повстанців 2 танків ! http://www.youtube.com/watch?v=qzwMPz6hYbI#at=2206
Наказ про розформування останніх бойових одиниць і штабів УПА Шухевич підписав 3 вересня 1949 року. Останні підрозділи УПА - сотня "Басейн"-відділ 91, "Імені Хмельницького"-віділ 90, "Булава"-відділ 92 - згадані у звітах за травень-серпень 1949. У наказі було оголошено про рейд на Захід групи "Авангард" під командуванням командира "Басейну" Василя Гудзика-"Ориха".
Шишканинець-Козюринський-"Бір" загинув 8 лютого 1948 "Стах" демобілізований з УПА 10 вересня 1948 і загинув 10 грудня 1948 Стебельский-"Хрін" з серпня 1947 сотнею "Лемківська"- відділ 95 не командував.
Останній випадок використання підпільниками ОУН такої зброї - захоплення 11-м загоном ВО УО МВС 17 січня 1954 року криївки окружного провода ОУН у Ковелі, коли техсекретар Віра Королюк з кулемета прикривала відхід провідника Василя Сементуха і бойовиків Степана Бабилицького і Олександра Карпука, які пробивалися з автоматами.
фрагмент зі звіту СБ про події на Волині восени 1943 р. цікаво , що ж саме за зброю повстанці назвали "Американське ППД " ??? невже Томпсон чи може навіть Стен , що якимось чином опинились на Волині ?
На фото сотня важких кулеметів "Черемош" з куреня "Гуцульський ТВ-21 (Коломия) ВО-4 УПА-Захід під командою Василя Скригунця-Гамалії. В сотні було 8 кулеметів, один з яких якраз "Шварцльозе". На фото інспектування сотні командуванням відтинку. Найцікавіше, що командир сотні Скригунець був уже навіть підстаркуватим для такої посади, але носився по горах з 30-кілограмовим кулеметом так, що й молоді заздрили. Загинув у 1949 у 55-річному віці. Ось він:
ще один факт використання реактивних снарядів так званих "торпед" - з листа Мирослава Сороки „Птаха” до керівника Дрогобицького обласного проводу ОУН Івана Лавріва „Нечая” про ситуацію в районі http://www.archives.gov.ua/Sections/VISLA/68.pdf
О це воно й є! Після призначення Лукасевича командиром ТВ-28 (Холмщина) ВО-6 "Сян" УПА-Захід він згадав про свою давню осінню "заначку" із сотнею снарядів для "набельверфера", дав розпорядження зброярам, які виготовили напрямну ("торпедник") і використали 6 червня 1945 на залізничній станції Сокаль, а також у жовтні 1945 (залізнична станція Критьинополь), у листопаді 1945 (відділи польської МО у Черничині та Варяжі). Останній (найгучніший!) раз - при спільному з АК штурмі Грубешова 28 травня 1946. Деякі подробиці - тут: http://forum.ottawa-litopys.org/documents/doc0601_u.htm http://forum.ottawa-litopys.org/documents/doc0801_u.htm http://forum.ottawa-litopys.org/documents/doc0810_u.htm
Чехословацький скоростріл ZB 26/30 в УПА. В фотоальбомі "Історія Нескорених" він помилково атрибутований, як польський RКМ.
