Офіцери дивізії СС "Галичина" / Führerkorps 14. Waffen-Grenadier-Division der SS (ukrainische Nr. 1)

Костя перекинь будь ласка попередній пост в тему медики Галичини

 

Спогади Ярослава Овада про Брауншвайг який перенесли в Позен-Трескау
Одні з найулюбленіших моїх спогадів про Дивізію

 

далі про Лєшани і трохи Гляйхенбергу

 

Австрія і кінець війни

 

Так немного статистики. Заранее прошу прощения за возможные искажение украинских фамилий.

К Бродам в Дивизии имелось 152 украинских офицера:
2 штурмбанфюрера
14 гауптштурмфюреров
41 оберштурмфюрер
95 унтерштурмфюреров

Из этого количества под Бродами погибло 97 офицеров:
1 из 2 штурмбанфюреров (Палиенко)
5 из 14 гауптштурфюреров (Мельничук, Ремболович, Рожанец, Заяц, Палиев)
29 из 41 оберштурмфюреров
62 из 95 унтерштурмфюреров

Таким образом после Брод в Дивизии осталось всего 55 украинских офицеров:
1 штурмбанфюрер (Побигущий)
9 гауптштурмфюреров (Бригидир, Долинский, Мамчур, Никитин, Силенко, Мартынюк, Феркуняк, Гончаренко, Залесский)
12 оберштурмфюреров
33 унтерштурмфюрера

Остальные фамилии (оберштурмфюреров и унтерштурмфюреров) и погибших и выживших известны, сил нет набивать уже. Позже выложу.

Для заметки: из 8 кандидатов на офицерское звание, которым немцы дали унтер-офицерские звания, под Бродами погибло 6 человек.

П.С. Спасибо Андрiю (Frundsberg) за представленную информацию.

 

По унтерштурмфірерах,так з пам'яті.
Антон Дигдалевич ( піоніри),числився як пропавший безвісті,по одній з версій коли він їхав на Марса швімваґені в нього поцілили з танку!Тіло незнайдене!
Макаревич попав в полон,по одній з версій бачили його в Шпиталі в Харкові ( дальнійша доля невідома)
Палієнко і Паліїв,тіла незнайдені,версій про загибель 1000.

Ps. Ремболович незагинув під Бродами, у Львові в Шпиталі ампутували ногу.

 

Все верно, надо было написать не погибло, а потеряно или выбыло из состава Дивизии. Из 97 офицеров минимум 13 выжило, многие в УПА сражались (Хома, Ильницкий, Локач(ш), Маговський, Мурський, Скобельський, Сухий, Симко, Чайковский, Тихолис)
другие кто вырвался из плена как Прокопович, кто просто не вернулся в Дивизию - Полулях, кто по здоровью помогал ОУН - Ремболович
Палиенко несли тяжелого раненного, затем уже тело. Потеряли в районе села Красное при встречном бое ориентировочно 21-22 июля.

По - Макаревичу - слышу впервые, среди потерь не значится, а далее (после Брод) нигде не засвечен.

 

В різних номерах за 50-і роки,Макарквич числився як той що загинув.Саме відоме його фото є в книжці Лоґуша,те що його бачили в Шпиталі у Харкові,я читав в якомусь номері "Вістей" за 90-і чи 2000-і роки.
В полон попав він сидячи на коні,а кулі до пістолета закінчились.
Його взяли в полон якісь шість чи сім піхотинців.
А ще він був з Великої України,здається що так?!

За Палієнка,чув що в нього зупинилось серце!Як я вже писав там версій багато!!!А яка правдива,хто його знає?! Добре що з оточення вийшов його син ( якому тоді було всього 17 років),син отримав ЕК-2,був навишколі чи в Бресляв чи в Стеттіні?!помер Іван Палієнко в 1991 році.
Ви мали наувазі Червоне?!Я про село!
Красне,таке село є але воно далеко!
Червоне назва "виникла" після 46 року, насправді село називалось Ляцьке і якщо чесно то його так всі і називають до сих пір!!!

 

Так з Київщини,з Білої Церкви.Колишній старшина армії УНР.

 

Мой косяк - вспомнил - читал у Вериги про него.
У Вериги же есть ссылка на статью "Пор. Макаревич не загинув пiд Бродами" - ВК ч.2 1996 г. стр 97

Разве сын Палиенко был Иван? Я считал что Василь Палиенко 1926 г.р и умерший в 1991 году, награжденный ЖК-2, артиллерист, был его сыном.......Я ошибся?

Насчет села Вы правы, все уже смешалось в голове. Червоне это на месте прорыва, Красное на северо-восток от Куткора (запасного батальона)

 

Василь,все вірно!
Це я переплутав.

 

Кляйнов не был ангелом.
В марте 44 года было рассмотрение дисциплинарной комиссией его недостойного поведения. От лица командира Дивизии Фрайтага было направлено описание и некая "защита".
Суть: 21 декабря 1942 года в Хайделагере (в 1 роте 1 батальона СС учебного полигона Хайделагерь) между Кляйновым и шарфюрером Марквардтом произошла стычка. Была пьянка, устроенная командиром батальона. В 11 часов вечера Кляйнов проходил мимо секции унтер-офицеров, где стоял Марквардт. Шарфюрер не отдал честь и Кляйнов сделал замечание, возмутившись тем, что Марквард даже не вынул рук из карманов. Кляйнов пошел дальше, и резко обернувшись увидел, что Марквард резко вынул руки из карманов и "махнул" ими перед лицом Кляйнова. Кляйнов отвесил пощечину шарфюреру. И когда тот "не пришел в себя" отвесил ему вторую.
Далее в документе идет упор на то, что Кляйнов отличный офицер и бла бла бла не имеет конфликтов. А мол Марквардт имеет репутацию "нечестного" и "неприличного" человека.
Короче Фрайтаг защищает Кляйнова.

Непростой, ох непростой офицер был этот Кляйнов.

 

Земляк виявляється,а я й не знав

 

Ще дещо по Рогатині
Газета,зверніть увагу хто Відповідальний Редактор!!!!!

Наступний раз поїду в музей Угрина-Безгрішного,фото викладу

 

він на редакторський посадах перебував ще перед ПСВ... троє його синів також були офіцерами в ДГ...

 

За перше знаю,а що троє синів були то Ні
ЦІКАВО!!!

 

Маслій Дмитро Іванович 1921 р.н.
В ОУН,навчався в Рогатинській гімназії,в 1939 році з приходом совєтів переїхав до Кракова.А вже в 1941 році студент Львівської ролітехніки,учасник похідних груп Оун (перекладач) на Наддніпранщину,з 1943 року в ДГ,після вишколу отимав звання унтерштурфірер,учасник боїв під Бродами,після прориву в ДГ до кінця війни.Полон в Італії,переїзд до Іспанії,там закінчив університет по спеціальності інженер-гірник.
Виїхав до Венесуели,де й помер в 90-тих.

 

Роман Гаєцький 1919-1993
Народивсґя в Липиці Горішній Рогатинського повіту в родині Володимира Гаєцького,адвоката в Судовій Вишні.
Гімназію закінчив в Перемишлі та в 1937 році розпочав студії (хімія) в Політех.інст. у Львові.
В 1941 році Роман вступає у Вермахт,де пройшов вишкіл і воював на східному фронті,дійшов до Кавказу.Був у Сталінграді звідки попав в шпиталь,дізнавшись що формується ДГ,добився перенесення і з 1943 році в "Галичині",пройшов вишкіл,і отримав ступінь ваффен-унтерштурмфірера,призначений до дивізіону зенітної артилерії.
Пройшов весь шлях дивізії аж до італії.З Італії переїхав в Англію.Потім переїзд до Німеччини( Мюнхен),де жили його мама і рідна сестра.
У 1955 році сімя Гаєцьких переїзджає до New York(у),там зміг нарешті закінчити Бруклінський Політех.універ.(хімія,бактериологія),від так працював по спеціальності в харчовій промисловості.Одружився.

 

Знайшов фото Макаревича на стор.26,пост 518,але там на фото прізвище Маркевич-то як правильно все таки?

 

правильно - Макаревич...
є кілька фото із ним, одне з яких (портретне) я викладав у цій темі, див. пост № 241...

 

ось з Вістей:


ПОРУЧНИК ПЕТРО МАКАРЕВИЧ НЕ ЗГИНУВ ПІД БРОДАМИ
Євген Лопушанський

Прочитавши спомини кол. дивізійників в журналі "Вісті комбатанта", хочу дещо спростувати. В споминах Павла Сумаркіна "В оточенні під Бродами" автор впевнений, що поручник 8-ої сотні, 30-го полку, Макаревич загинув, оточений на коні більшовиками, від їхніх багнетів. Насправді він лишився в живих.

Коли більшовики окружили його й хотіли покінчити з ним, він крикнув: "За мене получите орден!" (Це з його слів). Його забрали в штаб якоїсь частини, а там він зізнавав, як йому було вигідно. Вкінці його засудили.

З поручником Макаревичем я був разом (липень-серпень 1945) в одному з лагерних шпиталів у Харкові. З його слів знаю, що був учасником Визвольних змагань 1917-1920 рр. Опісля жив у Польщі, як багато таких, як він, еміґрантом. Був родом з Білої Церкви. Високого росту, обличчя подовгасте, чоло високе, стрункий. (У мундирі я його не бачив, лише в шпитальних лахміттях).

Поручник Мирослав Малецький, командир 7-ої сотні мусив бути з ним знайомий. Поручник Макаревич був знайомий з командиром 5-ої сотні, 29-го полку, Рудичевим (я служив десятником у його сотні і був свідком його поранення в шию біля с. Пониква, на схід від Ясенева).


ДЕЩО ПРО СЕБЕ

Я, Лопушанський Євген, 1924 року народження. В 1943 році закінчив Чортківську гімназію, а в липні першим транспортом прибув до Гайделяґру. Рекрутський вишкіл пройшов в 10-ій сотні, а підстаршинський - в Радольфцелі. Після вишколу був інструктором в Цайзав, б. Нойгаммеру, вишколюючи новобранців. В червні 1944 року, перед виїздом Дивізії на фронт, я добровільно подав рапорт і виїхав на фронт з 5-ою сотнею, 29-го полку.

З брідського кітла не пощастило мені вийти. Був ранений в ногу. Більшовикам попав в руки 24 липня. Пам'ятаю - це був понеділок.

Судили мене 14 листопада 1944 року в м. Чорткові, Тернопільської обл. Це не був ніякий суд, а в одну з вільних камер тюрми зайшли три азіяти (т. зв. "тройка") й прочитали мені присуд: "Добровольно вступіл в СС дівізію "Галічіна" і прінімал актівноє участіє в боях с Красной Армієй. Висшая мера наказанія - растрєл с конфіскацієй імущєства".

Частку мойого "імущєства" батьки сплатили, а "растрєл" в лютому 1945 року замінили 10-ма роками. Судили, як кому захотілося. Пройшов більшовицькі табори мордовського лагеря повних 10 років і 5 років заслання.

Являюся членом Братства Тернопільської станиці.
http://komb-a-ingwar.blogspot.com/2012/12/blog-post.html

 

Насчет Брод сомнительно. Он обучался в Киеншлаге в это время. Звание получил в ноябре 44, выпуск сентябрь 44

Добавлю - 2./Flak-Abt.14

 

Фрайтаг нагороджує Романа Левицького ( фото з книжки "To Battle")

W-Untersturmfuhrer Роман Герасимович (зліва) і SS-Oberscharfuhrer Wittman (Precin Slovakia листопад 1944) ідут з вправа ( лист-розпорядок вправ Роман поклав в рукав кітеля)
Зверніть увагу на нагороди Wittman(a)

на другому фото Герасимович в центрі

Також з книжки " To Battle"

Шипайло і Корчак

 

SS-Obersturmbannführer Rudolf Pannier

 

SS-Sturmbannfuhrer Ewald Eduard Schramm
Slovakia 1944

З книжки ""To Battle"